Ухвала суду № 80278192, 11.02.2019, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/21544/18

Провадження №: 2-з/752/40/19

У Х В А Л А

11.02.2019 року суддя Голосіївського районного суду міста Києва Мазур Ю.Ю. розглянувши заяву про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа: Голосіївська районна в м. Києві державна адміністрація про визнання нечинним рішення органу опіки та піклування, визначення місця проживання дитини, визначення способів участі у особистому вихованні дитини та спілкування з дитиною, -

ВСТАНОВИВ:

16.01.2019 позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просив відповідача - ОСОБА_3 забезпечувати побачення ОСОБА_1 з донькою - ОСОБА_2, кожного вівторка, четверга та суботи з 15 год. 00 хв. до 16 год. 30 хв., поблизу місця проживання дитини за адресою: АДРЕСА_1, починаючи з наступного вівторка з дати постановлення ухвали до остаточного рішення в справі.

В обґрунтування вимог заяви ОСОБА_1 посилався на те, що відповідач - ОСОБА_3 чинить активні перешкоди в особистій участі у вихованні дитини, спілкуванні та зустрічах з дитиною. Заявник зазначає, що такі дії відповідача призводять до втрати та/чи погіршення сімейних зв'язків, психологічного та емоційного контакту дитини з батьком, тобто до забування дитиною свого рідного батька.

Суд, вивчивши заяву про забезпечення позову та додані до неї документи, всебічно з'ясувавши обставини, на які заявник посилається як на підставу вимог своєї заяви, вважає необхідним відмовити у задоволенні заяви, виходячи з наступного.

06.11.2018 року ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа: Голосіївська районна в м. Києві державна адміністрація про визнання нечинним рішення органу опіки та піклування, визначення місця проживання дитини, визначення способів участі у особистому вихованні дитини та спілкування з дитиною.

У листопаді 2018 року позивач в особі представника - адвоката Незвіського Д.Я., звернувся до суду із заявою про забезпечення позову.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 22.11.2018, відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

05.12.2018 ОСОБА_1 повторно звернувся у суд із заявою про забезпечення позову, в якій просив відповідача - ОСОБА_3 забезпечувати явку малолітньої ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, до Міського центру дитини, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 3-А, кожного понеділка та п'ятниці з 15год. по 16год. 30хв. Для проведення спільних зустрічей з ОСОБА_1 у присутності ОСОБА_3 або без її присутності за участю фахівця Міського центру дитини, без присутності будь-яких інших осіб, починаючи з наступного понеділка з дати постановлення ухвали.

10.12.2018 Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва заяву ОСОБА_1 задоволено частково, зобов'язано ОСОБА_3 забезпечувати явку малолітньої ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, до Міського центру дитини, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 3-А, кожного понеділка з 15год. по 16год. 30хв. Для проведення спільних зустрічей з ОСОБА_1 у присутності ОСОБА_3 або без її присутності за участю фахівця Міського центру дитини, без присутності будь-яких інших осіб, починаючи з наступного понеділка з дати постановлення ухвали.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується встановленням обов'язку вчинити певні дії.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006, №9 постановлено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник (позивач), та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Однак, в всупереч вказаних процесуальних норм та роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України, заявником не зазначено про існування об'єктивних обставин вважати, що відповідач чинить реальні перешкоди у спілкуванню з дитиною, а тому невжиття заявлених заходів забезпечення позову можуть утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.

В обґрунтування доводів позивача про те, що відповідач чинить перешкоди в участі у особистому вихованні, спілкуванні та побаченнях батька з дитиною, а дитини з батьком, суду не надано достатніх та належних доказів, які б підтверджували вказані обставини.

Разом з тим, позивач не надав належних та допустимих доказів, що відповідач чинить перешкоди у спілкуванню з дитиною згідно постановленої ухвали суду від 10.12.2018, якою визначено час та місце надання побачень позивачу для спілкування з дитиною.

Крім того, відповідно до ч. 10 ст. 150 ЦПК України, не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

У позовній заяві ОСОБА_1, серед іншого, висуває вимогу визначити йому графік спілкування з дитиною - ОСОБА_2, а суд вважає недопустимим, оскільки таким чином фактично ухвалюється рішення без розгляду справи по суті.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги викладені у заяві доводи позивача та оцінюючи наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності щодо співставлення їх належності, допустимості, достовірності кожного окремо, а також їх достатності та взаємному зв'язку між собою, та наявності вже забезпечення позову в справі, суд приходить до висновку про відсутність належних правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову, у зв'язку із цим заява ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 157, 260, 261 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа: Голосіївська районна в м. Києві державна адміністрація про визнання нечинним рішення органу опіки та піклування, визначення місця проживання дитини, визначення способів участі у особистому вихованні дитини та спілкування з дитиною - залишити без задоволення.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя Ю.Ю. Мазур