Рішення № 80273725, 28.02.2019, Слобідський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд м. Харкова)

Провадження № 2/641/598/2019 Справа № 641/9331/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2019 року

Комінтернівський районний суд м. Харкова у складі :

Головуючого судді – Чайка І.В.,

за участю секретаря –Дрокіної С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Комінтернівського районного суду м. Харкова в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом 641/9331/18 за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія « Ваш Авто» про захист прав споживачів та визнання правочину недійсним, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Комінтернівського районного суду м. Харкова з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія « Ваш авто» про захист прав споживача шляхом визнання недійсним договору фінансового лізингу № 001992 від 25.12.2015 року, який був укладений між сторонами у справі та стягнути з відповідача 51 000,00 грн. сплачених за договором лізингу Крім того, позивач просить стягнути з відповідача на його користь витрати пов’язані з оплатою правової допомоги в розмірі 4000,00 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що 25 грудня 2015 року він уклав з відповідачем ТОВ «Лізингова компанія «Ваш авто» договір фінансового лізингу № 001992, згідно якого відповідач зобов’язався придбати та передати на умовах фінансового лізингу позивачу в користування трактор « Беларус 892» , а позивач в свою чергу зобов’язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами договору. На виконання умов договору позивач сплатив 25.12.2015 року відповідачу авансовий платіж в сумі 51000,00 грн., що складає 50 відсотків вартості предмету лізингу. Також, умовами договору встановлено, що предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більш 120 робочих днів з моменту сплати останнім авансового платежу та комісії за передачу предмета лізингу. Однак до теперішнього часу позивачу не було передано предмет лізингу. Також позивач зазначає, що умовами договору передбачено, що всі платежі, які визначаються у Додатку № 1 та Додатку № 3 до даного договору сплачуються лізингоодержувачем, згідно до вказаних додатків на підставі рахунків виставлених лізингодавцем. Однак на теперішній час додаток № 3 до вказаного договору, який є невід’ємною його частиною, містить істотні умови договору, які підлягають обов’язковому погодженню сторонами, підписано не було.

Посилаючись на вказані обставини позивач вважає, що були порушені його права , у зв’язку з чим договір фінансового лізингу № 001992 від 25.12.2015 року має бути визнаний недійсним та сплачені за цим договором кошти підлягають поверненню.

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 22.12.2018 року провадження по вищевказаній справі було відкрито та розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження.

Представником позивача до суду подана заява про розгляд справи без його участі та без участі позивача, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судове в судове засідання не з’явився , про місце, день та час слухання справи повідомлявся у встановленому законом порядку, про причини своєї неявки суду не повідомив та відзиву на позов до суду не подав.

Суд, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідного до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтями 77, 78 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.4 ст. 77 ЦПК України суд не бере до розгляду докази, що не стосується предмета доказування.

Судом встановлено, що 25.12.2015 року між позивачем та ТОВ «Лізингова компанія «Ваш авто» укладено договір фінансового лізингу № 001992, відповідно до умов якого відповідач взяв на себе обов’язок придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування майно -трактор « Беларус 892», а позивач (Лізингоодержувач) в свою чергу зобов’язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами цього договору.

На виконання вказаного договору, згідно квитанції № 17 від 25.12.2015 року позивачем було сплачено авансовий платіж в розмірі 51000,00 грн. відповідно п. 9.1. розділу 9 Договору фінансового лізінгу.

Судом встановлено, що договір окрім сплати позивачем вказаного платежу, не виконувався і його сторонами не вчинялося дій щодо його виконання, зокрема транспортний засіб, що був предметом договору лізингоодержувачу не передавався.

Таким чином, правовідносини, що виникли між сторонами регулюються положеннями Цивільного кодексу України, Законом України «Про фінансовий лізинг» та Законом України «Про захист прав споживачів» у їх системному звязку.

Статтею 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" визначено, що фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу - лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк, не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч.1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно вимог ст.34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 року №2664-III, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції видає ліцензії для здійснення фінансовими установами: 1) страхової діяльності; 2) діяльності з надання послуг накопичувального пенсійного забезпечення; 3) надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів; 4) діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб. Здійснення діяльності, зазначеної у частині першій цієї статті, дозволяється тільки після отримання відповідної ліцензії. Особи, винні у здійсненні діяльності без ліцензії, несуть відповідальність згідно із законами України. Ліцензія, яка надається для здійснення діяльності з надання фінансових послуг, не може передаватися третім особам.

В силу вимог п.5 ч.1 ст.1 Закону №2664-III фінансова послуга операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Таким чином обовязковому ліцензуванню підлягає діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.

Згідно ч.1 ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг) або майно спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізиногоодержувачем специфікацій та умов ( непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 1 ст. 807 ЦК України говорить про те, що предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно достатті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини 1 статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Судом встановлено, що договір фінансового лізингу від 25.12.2015 року № 001992, що укладений між сторонами по справі, нотаріально посвідчено не було, повного виконання договору не відбулось.

А тому суд дійшов висновку, що вищенаведений договір фінансового лізингу є нікчемним через недодержання сторонами вимоги закону про його нотаріальне посвідчення.

Таким чином, на думку суду, принцип свободи договору не дає права сторонам договору врегулювати у договорі відносини на власний розсуд у випадку суперечності умов договору положенням ЦК України чи іншим актам цивільного законодавства. Укладення у простій письмовій формі договору, який вимагає ще й обовязкового нотаріального посвідчення, прямо суперечить положенням ЦК України. Та не дає сторонам договору права самостійно укласти договір виключно в простій письмовій формі.

Згідно ч.ч. 1,2 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Згідно з п.п. 7, 10 Постанови пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Оскільки позовни вимоги щодо стягнення з відповідача коштів сплачених за договором фінансового лізингу є наслідком недійсності нікчемного правочину, вони підлягає задоволенню з огляду на вимоги ст. 216 ЦК України.

Таким чином, кошти сплачені позивачем в сумі 51000,00 грн. ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» підлягають поверненню.

Згідно ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, висновок суду зроблений по даній справі, повністю узгоджується з висновками, що зроблені Верховним Судом у справі № 666/6274/15-ц (провадження № № 61-1344 св 18)

Що стосується вимог позивача про відшкодування витрат на правову допомогу в сумі 4000,00 грн., суд приходить до висновку що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають виходячи з наступного .

Згідно зі ст.137ч.2ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, повязану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Позивачем в якості доказів понесення витрат на правову допомогу надано , договір про надання правової допомоги від 01.11.2018 року укладеного з адвокатом ОСОБА_2, копія свідоцтва на право заняття останнім адвокатською діяльністю, акт здачі-приймання робіт ( надання послуг) від 14.12.2018 року, згідно з яким загальна вартість наданих послуг становить 4000,00 грн.

Крім того, в якості доказів сплати послуг адвоката, позивачем було надано дві копії квитанції про здійснення платежу на суму 2450,00 грн. за кожною квитанцією, однак вказані документи не містять відомостей ,щодо платника та отримувача коштів, у зв’язку з чим зробити висновок що сплата коштів відбулась саме позивачем по справі, а також, що перерахунок таких коштів був здійснений адвокату ОСОБА_2

Враховуючи зазначене, знаходить позовні вимоги такими що підлягають частковому задоволенню.

Крім того, відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 704,80 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4,5,13,76-83,141,265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу № 001992 від 25.12.2015 року, який був укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Лізингова компанія « Ваш Авто».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія « Ваш Авто» на користь ОСОБА_1 суму сплаченого платежу за договором фінансового лізингу № 001992 від 25.12.2015 року в розмірі 51 000 ( п’ятдесят одну тисячу ) грн. 00 коп.

Позовні вимоги в частині стягнення з ТОВ «Лізингова компанія « Ваш Авто» на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу в розмірі 4000 грн.00 коп. – залишити без задоволення.

Стягнути з ТОВ «Лізингова компанія « Ваш Авто» на користь держави судовий збір в розмірі 704 грн. 80 коп.

Копію рішення, після набрання ним законної сили, направити до відповідного відділу реєстрації актів громадянського стану.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, а якщо апеляційну скаргу подано- після закінчення апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення, а у разі його ухвалення за відсутності учасників справи- в той же строк з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається у відповідності з п. 15.5 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України до Харківського апеляційного суду через Комінтернівський районний суд м. Харкова протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - ОСОБА_1, адреса проживання : ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП - НОМЕР_1.

Представник позивача – адвокат ОСОБА_2, свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю серія ДП № 3115 від 19.07.2016 року., м. Дніпро вул. Г. Сталінграда, 14

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія « Ваш Авто», адреса місцезнаходження : м. Київ, вул. Шовковича, 42-44, Код ЄДРПОУ 39733392 .

Повний текст рішення по справі складено 05 березня 2019 року.

Суддя: ОСОБА_3