Рішення № 80272617, 25.02.2019, Новобаварський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Харкова)

Справа №639/3714/18

Провадження №2/639/285/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2019 року Жовтневий районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Баркової Н.В.,

за участю секретаря - Кузнецової А.О.,

представника відповідача – ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: Товариство з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Домінанта», ПАТ «НАСК «Оранта», ОСОБА_4 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, спричиненої дорожньо-транспортною пригодою,-

ВСТАНОВИВ:

17.07.2018 року до Жовтневого районного суду м. Харкова звернувся позивач ОСОБА_2 з позовом до відповідача ОСОБА_3, в якому просить суд стягнути з відповідача – ОСОБА_3 на його користь матеріальну шкоду в розмірі 20078,97 грн. а також моральну шкоду в розмірі 10000 грн. Крім того позивач просить стягнути з відповідача судові витрати, а саме: витрати на проведення експертного авто товарознавчого дослідження №13690 від 27.06.2018 року в розмірі 2230 грн.80 коп., витрати на професійну правничу допомогу 2000 грн., витрати на сплату судового збору 1762 грн., а разом 5992 грн. 80 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 24.02.2018 року, приблизно о 13 год. 20 хв. у м. Харкові, по вул. Чеботарській при виїзді на нерегульоване перехрестя з вул. ОСОБА_5, відповідач ОСОБА_3, керуючи автомобілем НОМЕР_1, не надав переваги в русі автомобілю НОМЕР_2, під керуванням позивача, який рухався по головній дорозі, та скоїв зіткнення з автомобілем позивача. Відносно відповідача було складено протокол про адміністративне правопорушення від 24.02.2018 року, серії БР №226291. Своїми діями відповідач порушив п. 16.11 Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність ст. 124 КУпАП. Автомобіль «SubaruForester» д.н.з. НОМЕР_3, який належить батьку позивача на праві приватної власності, внаслідок зіткнення отримав наступні пошкодження: двері задні праві; панель боковини зовнішня права; облицювання заднього бампера; важіль задньої підвіски правий передній. Постановою Ленінського районного суду м. Харкова від 21.03.2018 року (справа № 642/928/18, провадження № 3/642/501/18) визнано відповідача винним у скоєнні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу. Відповідач постанову не оскаржував та постанова суду набрала чинності. Таким чином, як вказує позивач, відповідача визнано винним у порушенні ПДР України, внаслідок чого було скоєно ДТП, автомобілі отримали механічні пошкодження, чим було завдано матеріальні збитки. У добровільному порядку відповідач відшкодувати завдану позивачу шкоду не бажає. З метою визначення розміру матеріальної шкоди, завданої пошкодженням автомобілю НОМЕР_2 проведене експертне автотоварознавче дослідження №13690 від 27.06.2018 року експертом ХНДІСЕ ім. Засл. проф. М.С. ОСОБА_6, яким зроблено висновок, що матеріальна шкода заподіяна внаслідок ДТП (24.02.2018 року) дорівнює 20 078 грн. 97 коп. За проведення експертизи позивач сплатив 2 230 грн. 80 коп. Відповідач про час та місце проведення огляду пошкодженого автомобіля був повідомлений, проте на огляд не з’явився. Також позивач вважає, що протиправними діями відповідача йому була спричинена моральна шкода та фізичні страждання, у зв’язку з дорожньо-транспортною пригодою, які виразились у щоденних думках та спогадах про наслідки психотравмуючої події, порушені актуальні життєві плани, погіршені можливості побудови та реалізації нових життєвих перспектив, був втрачений автомобіль на деякий час. Моральну шкоду, яку позивач оцінює у 10000 грн., він також просить стягнути з відповідача.

Оскільки в добровільному порядку відповідач відмовився відшкодувати шкоду, позивач вимушений звернутися до суду з даним позовом, посилаючись як на підставу позовних вимог на ст.ст. 23, 1166,1167, 1187, 1188 ЦК України.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 19.07.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, спричиненої дорожньо-транспортною пригодою. Призначено судове засідання.

Крім того, ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 19.07.2018 року заяву позивача щодо вжиття заходів по забезпеченню позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, спричиненої дорожньо-транспортною пригодою задоволено частково. Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення заборони на відчуження транспортного засобу Renault Trafic, номерний знак НОМЕР_4, 2006 року випуску, № дв. G9UB730C062576, № куз. VF1FLADA66Y152013, що належить ОСОБА_3. В іншій частині в задоволенні заяви відмовлено.

Відповідачем ОСОБА_3 11.09.2018 року надано суду відзив на позов ОСОБА_2, в якому відповідач заперечує проти задоволення позову в повному обсязі і посилається на наступні обставини. Так, відповідач звертає увагу на те, що право на відшкодування у випадку заподіяння шкоди майну має його власник, а в даному випадку предметом спору є заподіяння шкоди автомобілю SubaruForester, держ. номер НОМЕР_3,власником якого є не позивач ОСОБА_2, а його батько ОСОБА_4 відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, тому ОСОБА_2 на думку відповідача є неналежним позивачем, що є підставою для відмови у позові. Крім того, відповідно до полісу АМ 3196411 відповідач з 10.02.2018 року по 09.02.2019 рік застрахував у ТДВ «СТ «Домінанта» свою цивільно-правову відповідальність за шкоду, заподіяну третім особам під час ДТП.У день ДТП (24.02.2018 року) сторони повідомили страхову компанію відповідача про страховий випадок. Останньою відкрито страхову справу та мало бути здійснено відшкодування, тому позивач має право на стягнення відшкодування зі страхової, а не з відповідача. Страховим полісом передбачено франшизу (сума коштів, яка не відшкодовується страховиком) у розмірі 500 грн., яку позивач отримав від відповідача, що підтверджено розпискою від 21.03.2018 року. Таким чином, відповідач вважає, що відшкодував суму коштів, на яку не поширюється страхове відшкодування і не має будь-яких зобов’язань перед позивачем з відшкодування матеріальної шкоди. Щодо відшкодування моральної шкоди, відповідач зазначив, що позивачем не визначено, у чому полягає заподіяна, на його думку, моральна шкода, не надано її обґрунтований розрахунок, не наведено які конкретні негативні явища з ним сталися, не надано об’єктивних доказів існування таких явищ тощо. Посилання на спогади про наслідки «психотравмуючої» події, порушення актуальних життєвих зв’язків, погіршення можливості побудови нових життєвих перспектив є абстрактними та неконкретними, не підтверджуються належними та допустимими доказами, відтак не створюють підстав для відшкодування. Щодо відшкодування судових витрат, відповідач зазначає, що ці витрати також не підлягають відшкодуванню, оскільки наданий позивачем висновок дослідження не може вважатися висновком експерта, витрати на його складення не є судовими витратами, а витрати на правову допомогу не підтверджені належними доказами.

18.09.2018 року ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова заяву-клопотання відповідача про витребування доказів повернуто ОСОБА_3 без розгляду.

В судовому засіданні 18.09.2018 року, судом, не виходячи до нарадчої кімнати залучено до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог - Товариство з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Домінанта», ПАТ «НАСК «Оранта», ОСОБА_4.

Третя особа ОСОБА_4 01.10.2018 року подав письмові пояснення, в яких зазначив, що автомобіль НОМЕР_5, який було пошкоджено гр. ОСОБА_3, належить йому на праві приватної власності. В момент ДТП 24.02.2018 року, що трапилося між транспортними засобами під керуванням позивача та відповідача, його автомобілем керував позивач (його син) - ОСОБА_2 на законних підставах. ОСОБА_4 надав ОСОБА_2 як автомобіль НОМЕР_5 так і технічний паспорт - реєстраційний документ на цей автомобіль. Таким чином, ОСОБА_2 є належним позивачем. Така сама правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14 березня 2018 року по справі № 635/4944/14-ц. ОСОБА_4 відомо, то ОСОБА_2 звертався до страхової компанії відповідача «Домінанта», але відшкодування за пошкоджений автомобіль не отримав. Більш того, страхова компанія «Домінанта» на листи не відповідає, на телефоні дзвінки не відповідає. На теперішній час відшкодування за його пошкоджений автомобіль від страхових компаній «Домінанта», «Оранта» або відповідача він не отримав. Відтак, позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 третя особа ОСОБА_4 просить задовольнити у повному обсязі, справу розглянути в його відсутність.

Відповідно до розпорядження керівника апарату Жовтневого районного суду м. Харкова від 28.11.2018 року у даній справі було призначено повторний автоматизований розподіл справи на підставі п.п. 2.3.3, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.17 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п.п.6.2, 8.2, 8.3, 8.4 Засад використання автоматизованої системи документообігу Жовтневого районного суду м. Харкова.

Відтак, для розгляду даної позовної заяви автоматизованою системою документообігу суду визначено суддю Жовтневого районного суду м. Харкова Баркову Н.В. та ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 28.11.2018 року цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: ТДВ «СТ «Домінанта», ПАТ «НАСК «Оранта», ОСОБА_4 про стягнення матеріальної та моральної шкоди спричиненої дорожньо-транспортною пригодою прийнято до провадження судді Жовтневого районного суду м. Харкова Баркової Н.В.

Позивачем ОСОБА_2 надано до суду письмові пояснення, в яких останній зазначив, що відповідач просить суд відмовити в позові на підставі того, що позивач не є власником пошкодженого відповідачем транспортного засобу та, на думку, відповідача не є належним позивачем. Позивач посилається на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 14.03.2018 року по справі № 635/4944/14-ц, згідно якої, п.13 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» судам роз'яснено, що враховуючи, що відповідно до статей 386, 395, 396 ЦК України положення щодо захисту права власності поширюються також на осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (речове право), такі особи також мають право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну. До таких осіб належить і особа, яка керувала транспортним засобом без доручення, але на підставі документів, визначених пунктом 2.1 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, (посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційного документа на транспортний засіб). Положеннями Закону Україну від 5 липня 2011 року № 3565-VI«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо усунення надмірного державного регулювання у сфері автомобільних перевезень» було спрощено порядок керування транспортними засобами, у тому числі визначено, що водієві, який не є власником автомобіля, для керування транспортним засобом не потрібно оформляти нотаріально посвідчену довіреність на право керування автомобілем та тимчасовий реєстраційний талон, а достатньо отримати у власника такого майна технічний паспорт на нього.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_2 позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив задовольнити, посилаючись на викладені у позові та письмових поясненням обставини.При цьому позивач визнав, що звертався до страхової компанії, в якій застраховано автомобіль відповідача, отримав від ОСОБА_3 франшизу, однак страхового відшкодування йому не виплачено.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник – адвокат ОСОБА_1 просили відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на зміст відзиву.

Третя особа ОСОБА_4 у судове засідання не з’явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Представники третіх осіб ТДВ «Страхове товариство «Домінанта» та ПАТ «НАСК «Оранта» у судове засідання не з’явилися, про дату, час та місце судового засідання неодноразово повідомлялись належним чином, за адресами місцезнаходження, зазначеними у відповідному держаному реєстрі підприємств, про причини своєї неявки суд не повідомили, заяв щодо розгляду справи у їх відсутність та письмових пояснень до суду не надходило.

Суд, заслухавши вступне слово учасників справи, дослідивши письмові докази, приходить до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії СХК №311066 транспортний засіб «SubaruForester»,д.н.з. НОМЕР_3 належить на праві власності ОСОБА_4 (а.с.11).

Постановою судді Ленінського районного суду м. Харкова від 21.03.2018 року ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, визнано винним у скоєнні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в дохід держави у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 340 грн. 00 коп. Зазначеною постановою встановлено, що відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 24.02.2018 року, серії БР №226291, водій ОСОБА_3, керуючи автомобілем НОМЕР_1, 24.02.2018 о 13:20 хв. у м. Харкові, по вул. Чеботарська при виїзді на нерегульоване перехрестя з вул. ОСОБА_5 не надав переваги в русі автомобілю НОМЕР_6, який рухався по головній дорозі, та скоїв з ним зіткнення, внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження, чим завдано матеріальні збитки. Враховуючи викладене, своїми діями водій ОСОБА_3 порушив п.п.16.11 Правил дорожнього руху України, за що відповідальність передбачена ст. 124 КУпАП(а.с.14).

Відповідно до висновку експертного автотоварознавчого дослідження №13690 від 27.06.2018 року, виконаного старшим судовим експертом ХНДІСЕ ім. Засл. проф. ОСОБА_7 за заявою від 06.06.2018 року ОСОБА_2 вбачається, що величина матеріального збитку, спричиненого володільцю автомобіля НОМЕР_7, пошкодженого внаслідок ДТП (24.02.2018 року), становить 20 078,97 грн. (а.с.16-26).

За проведення експертного автотоварознавчого дослідження №13690 ОСОБА_2 11.06.2018 року сплатив на рахунок ХНДІСЕ ім. Засл. проф. ОСОБА_7 2230, 80 грн., що підтверджується квитанцією ПриватБанк (а.с.10).

З реєстраційної картки ТЗ вбачається, що автомобіль НОМЕР_1 належить на праві власності ОСОБА_3 (а.с.31).

Сторонами визнано в судовому засіданні, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які знаходились за кермом автомобілів, що потрапили в ДТП 24.02.2018 року, вчасно повідомили Товариство з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Домінанта», в якому застрахований автомобіль відповідача про ДТП. Згідно з копією розписки від 21.03.2018 року, ОСОБА_2, МН 625652, отримав франшизу у розмірі 500 грн. за ДТП, яке сталося 24.02.2018 року від ОСОБА_3М.(а.с.65).

Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Положеннями ч. 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України та відповідно до ч.ч. 1, 5 та 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасникам справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 82 ЦПК України передбачені підстави звільнення від доказування, зокрема, в ч.1 зазначеної статті визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Також, ч.ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, про те можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участь у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

В частині 2 статті 78 ЦПК України закріплено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Пунктом 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» №4 від 01.03.2013 (далі – Постанова), передбачено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні керуватися положеннями ст. 1166, 1187 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною 2 статті 1187 ЦК України, передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Виходячи зі змісту п. 4 вищезазначеної Постанови, шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її заподіювача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи. Відповідно до п. 11 вищевказаної Постанови, зазначено, що за вибором потерпілого вимога про відшкодування шкоди може бути пред'явлена безпосередньо до винної особи.

Аналогічні правові позиції висловлені колегіями суддів Верховного Суду України у постановах від 11.11.2015 року по справі №6-309цс15 та від 14.09.2016 року по справі №6-725цс16, відповідно до яких зазначено, що право вимоги як до безпосереднього заподіювача шкоди виникає з моменту, коли сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої пошкоджено автомобіль позивача і йому завдано шкоди.

Разом з тим, відповідно до ст. 20 Закону України «Про страхування» передбачено перелік обов’язків страховика, зокрема, при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.

Статтею 22 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно зі ст. 29 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вказує, що у зв’язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов’язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов’язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Згідно зі ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків.

Положеннями ч. 1 ст. 36 Закону передбачено, що страховик, керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 36 Закону, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом «а» пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Отже, ОСОБА_8 Верховного Суду в постанові від 04 липня 2018 року по справі №755/18006/15-ц (провадження № 14-176 цс18) зазначила, що покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»), тому вважала обґрунтованою відмову суду першої інстанції у задоволенні позову, встановивши, що позивач не звертався до страховика відповідача та не отримав його відмову у виплаті страхового відшкодування, а відразу пред'явив вимогу до відповідача. В даній постанові ОСОБА_8 Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-2587цс15, відповідно до якого страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування.

Таким чином, уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе, у межах суми страхового відшкодування, виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди в межах суми страхового відшкодування.

Враховуючи наведене, а також обов'язок страховика відповідно до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відшкодувати заподіяну позивачеві майнову шкоду в межах ліміту відповідальності за договором страхування, відсутність наданих позивачем доказів на підтвердження відмови в наданні страхового відшкодування страховими компаніями, в яких застраховані автомобілі учасників ДТП, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 саме до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої в результаті ДТП, є передчасними, оскільки, зважаючи на надані позивачем докази, останнім неправильно обрано спосіб захисту його прав і пред’явлено позов до неналежного відповідача, у зв’язку з чим позов в частині відшкодування матеріальної шкоди задоволенню не підлягає у зв’язку з його недоведеністю.

Щодо доводів відповідача про відсутність підстав для відшкодування шкоди позивачу в зв’язку з тим, що він не є власником автомобіля, а керував ним за усною довіреністю, суд зазначає, що пунктом 1 частини 1 статті 395 ЦК України передбачено, що речовим правом на чуже майно є право володіння. За статтею 398 ЦК України право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передано власником, а також на інших підставах, встановлених законом. Таким чином, особа, яка хоч і не є власником, але має законне право володіння майном, має також право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну (постанова Верховного Суду України від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1365цс17).

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» N 4 від 31.03.1995 року розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

В даному випадку позивачем у позові досить стисло і абстрактно зазначено в чому саме полягала моральна шкода, в судовому засіданні не доведено жодними доказами як сам факт спричинення йому моральної шкоди в результаті дій відповідача, так її розмір, а також наявність і тривалість тих обставин, які потенційно могли б викликати душевні страждання позивача в результаті ДТП (наявність розладу здоров’я, час вибуття автомобіля з володіння, порушення соціальних зв’язків та конкретних планів, тощо). Тому суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині відшкодування моральної шкоди у зв’язку з його недоведеністю.

Стосовно вимог про відшкодування відповідачем ОСОБА_3 судових витрат, понесених позивачем, суд виходить з того, що згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. До витрат, пов’язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу; витрати, пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи. Згідно з ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача. Таким чином, у зв’язку з відмовою в задоволенні позову, судові витрати, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.1-18, 76-82, 95, 133, 137, 141, 142, 263-265, 268 ЦПК України, ст.ст.22, 979, 988, 1166, 1187, 1188, 1194 ЦК України, Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: Товариство з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Домінанта», ПАТ «НАСК «Оранта», ОСОБА_4 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, спричиненої дорожньо-транспортною пригодою – відмовити в повному обсязі.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через Жовтневий районний суд м. Харкова до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, паспорт серії МН №625652, виданий Харківським РВ УМВС України в Харківській області 05.12.2003 року, ІПН:НОМЕР_8, зареєстрований за адресою: 62472, Харківська область, м. Мерефа, вул. Свободи (Леніна), буд. 27, проживає за адресою: 61174, АДРЕСА_1;

Відповідач: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, ІПН:НОМЕР_9, зареєстрований за адресою: 61064, АДРЕСА_2;

Треті особи:

-Товариство з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Домінанта», код ЄДРПОУ: 35265086, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 119;

-ПАТ «НАСК «Оранта», місцезнаходження: 02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, буд. 7-Д;

-ОСОБА_4, проживає за адресою: 62472, Харківська область, м. Мерефа, вул. Свободи (Леніна), буд. 27.

Повний текст рішення складено 04.03.2019 року.

Суддя Н.В. Баркова