Рішення № 80269383, 05.03.2019, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" березня 2019 р. м. Житомир Справа № 906/58/19

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Соловей Л.А.

при секретарі судового засідання: Сидорчук О.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: ОСОБА_1, довіреність №14/226 від 11.01.19;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (м.Київ)

до Військової частини 1495 (м.Житомир)

про стягнення 9296,75грн

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Військової частини 1495 9296,75грн заборгованості, з яких: 8703,34грн пені та 593,41грн 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору №82/16-БО-10 постачання природного газу від 29.01.16 в частині оплати природного газу, отриманого в січні-лютому 2016 року, у зв'язку з чим останньому нараховано пеню та 3% річних.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 18.01.19 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 11.02.19.

07.02.19 на адресу суду від Військової частини 1495 надійшов відзив від 06.02.19 №14/933 на позовну заяву, у якому відповідач визнав позовні вимоги, однак просив зменшити нарахований позивачем розмір пені до 6092,34грн (а.с.39-42).

Ухвалою суду від 11.02.19 відкладено розгляд справи по суті на 05.03.19 для надання можливості позивачу надати відповідь на відзив.

18.02.19 на адресу Господарського суду Житомирської області від Військової частини 1495 надійшов уточнений відзив на позовну заяву від 14.02.19 №14/1154, в якому відповідач проти позовних вимоги заперечив, посилаючись на ч.3 ст.7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", якою передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва тепло-та електроенергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню. Оскільки станом на 30.11.16 (на дату набрання чинності вказаного Закону), заборгованість за використаний відповідачем природний газ для виробництва теплової енергії була погашена, (остаточний розрахунок здійснений 29.03.16), відповідач вважає, що у позивача відсутні правові підстави для нарахування пені та 3% річних, а тому просить суд у позові відмовити. (а.с.79-82)

19.02.19 від позивача надійшла відповідь на відзив №14/4-484 від 15.02.19, в якій ПАТ "НАК"Нафтогаз України" заперечує щодо зменшення заявленої до стягнення суми пені та вказує, що її зменшення спричинить позивачу додаткові витрати та дозволить відповідачу і у подальшому порушувати умови договору (а.с.100-102).

Представник позивача в судове засідання 05.03.19 не з'явився. Раніше, в адресованій господарському суду заяві від 08.02.19 №14/4-389 просив здійснювати розгляд справи №906/58/19 без участі представника ПАТ "НАК"Нафтогаз України" (а.с.66-67).

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з мотивів, викладених в уточненому відзиві на позовну заяву від 14.02.19 №14/1154, просить суд відмовити у задоволенні позову, зазначив, що не підтримує попередній відзив від 06.02.19 №14/933.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи вбачається, що 29.01.16 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник, позивач) та Військовою частиною 1495 (споживач, відповідач) укладено договір №82/16-БО-10 постачання природного газу (а.с.21-27).

Пунктом 1.1 договору сторони передбачили, що постачальник зобов'язується передати у власність споживачу у 2016 році природний газ, а споживач зобов'язується прийняти та оплатити цей газ, на умовах цього договору.

Газ, що продається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями та іншими споживачами (п.1.2 договору).

За умовами п. 3.1 договору, постачальник передає споживачу газ на розподільних станціях (ГРС) ПАТ "Укртрансгаз" або у точці балансового розмежування (для об'єктів, які безпосередньо приєднані до магістральних трубопроводів ПАТ "Укртрансгаз").

Право власності на газ переходить від постачальника до споживача в пунктах приймання - передачі. Після переходу права власності на газ споживач несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ.

Пунктом 3.4. договору сторонами погоджено, що приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці поставку, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла\вузлів обліку газу.

У пункті 3.5. договору зазначено, що не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, споживач зобов'язується надати постачальнику:

- завірену копію акта про фактичний обсяг розподіленого/протранспортованого за цим договором природного газу за розрахунковий місяць, складеного між споживачем та оператором ГРМ/ГТС; у разі надання технічного акту на загальний обсяг розподіленого/протранспортованого природного газу, споживач надає детальну розбивку газу за категоріями (в т.ч. за цим договором) за власним підписом;

- підписані та скріплені печатками споживача два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використання газу, його фактична ціна та вартість.

Постачальник не пізніше 8-го числа повертає споживачу один примірник оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надає в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Згідно з п.6.1 даного договору, оплата планових обсягів газу з урахуванням вартості транспортування магістральними трубопроводами ПАТ "Укртрансгаз" здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

На виконання умов договору №82/16-БО-10 постачання природного газу в період: січень - лютий 2016 року позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 229252,66грнгрн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.01.16 на суму 143930,64грн, від 29.02.16 на суму 85322,02грн, які підписано та скріплено печатками сторін (а.с.28-29).

В свою чергу відповідач свої зобов'язання з оплати отриманого природного газу в період січень-лютий 2016 року виконав у повному обсязі, сплативши позивачу всю суму заборгованості, однак при цьому порушив встановлені договором строки для оплати, у зв'язку з чим позивач звернувся з даним позовом про стягнення з відповідача за період з 16.02.16 по 28.03.16 пені у сумі 8703,34грн та 3 % річних за цей же період у розмірі 593,41грн.

В обґрунтування своїх вимог, позивач надав розрахунок позовних вимог, в якому відображено дати надходження від відповідача платежів та хронологію їх зарахування позивачем в рахунок погашення заборгованості. Згідно даним розрахунком, відповідач здійснив повну оплату за природний газ за вказаний період, основний борг відсутній, остаточне погашення здійснено 29.03.16 (а.с.31).

Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, господарський суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Згідно з ч.1 ст.13, ч.1, 2 ст.14 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Статтями 11, 509 ЦК України встановлено, що підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору є договір.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічний припис містить п.п.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (частина 2 статті 193 Господарського кодексу України).

Якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з ст.549 ЦК України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Вирішуючи даний спір, суд враховує положення ст.12 Господарського кодексу України, у якій визначено, що держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного та соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Зокрема, засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Із змісту пункту 1.2 укладеного постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями та іншими споживачами.

Матеріалами справи стверджується, що 25.09.12 Житомирською обласною державною адміністрацією видано Військовій частині 1495 ліцензію (рішення про видачу ліцензії №292) на виробництво теплової енергії та ліцензію на постачання теплової енергії. Строк дії ліцензій встановлено з 13.08.12 до 13.08.17 (а.с.111-112).

Відповідно до листа Житомирської обласної державної адміністрації від 21.11.2017 №04.1-1869, ліцензії, видані Військовій частині 1495 на виробництво теплової енергії та постачання теплової енергії, продовжують діяти та є безстроковими згідно п.6 ст21 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" (а.с.113).

Отже, відповідач, крім іншого, є суб'єктом господарювання, діяльність якого пов'язана, зокрема, із виробництвом теплової енергії.

30.11.2016 набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" від 03.11.16 (далі за текстом Закон), який визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до приписів ст.1 Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Частина 3 статті 7 Закону окремо регулює списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, та передбачає, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Слід зазначити, що висновки щодо застосування ч.3 ст.7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" викладені Верховним Судом у постановах від 29.01.18 №904/10745/16, 07.02.18 №927/1152/16, 14.02.18 №908/3211/16, 22.02.18 №922/4355/14, 22.03.18 №914/123/17, 23.07.18 №904/10294/17.

Верховний Суд в наведених постановах, забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, зокрема, частини третьої статті 7 Закону від 03.10.2016 року № 1730-VIII, висловив наступну позицію, що частина третя статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" від 03.10.16 є нормою прямої дії. При цьому застосування її приписів не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом. Зокрема, застосування даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, і застосування процедури, передбаченої статтями 1, 2, 3 Закону, за умови погашення заборгованості до набрання чинності цим Законом.

Отже, для правильного застосування положень Закону від 03.10.16, судами повинно бути встановлено, відбулося чи не відбулося погашення основної заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом від 03.10.16 , а саме до 30.11.16.

Якщо заборгованість погашено до набрання чинності Законом від 03.10.16, тоді положення статей 1, 2, 3 вказаного Закону не застосовуються. Відтак не потребує доведення доказ включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних, нараховані на заборгованість, яка є предметом регулювання цього Закону, не нараховуються, а нараховані підлягають списанню у зв'язку з припиненням зобов'язань щодо їх сплати на підставі частини третьої статті 7 Закону від 03.10.2016 року № 1730-VIII.

Приписами ч.4 ст.236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При розгляді даної справи судом встановлено, що Військова частина 1495 є ліцензіатом у сфері теплопостачання, природний газ був поставлений відповідачу в період січень-лютий 2016 року для виробництва теплової енергії.

При цьому заборгованість, на яку нараховані заявлені до стягнення пеня та 3% річних, сплачувалась відповідачем з незначним простроченням протягом 2016 року; остаточний розрахунок за отриманий газ проведено 29.03.16, що підтверджується випискою по рахунку відповідача та розрахунком позовних вимог.

Отже, заборгованість Військовою частиною 1495 погашена в повному обсязі до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" від 03.10.16, тобто, до 30.11.16.

За викладених обставин та норм закону на таку заборгованість не нараховується неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних, а нараховані підлягають списанню.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги безпідставні та задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Військової частини 1495 про стягнення 9296,75грн відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено: 06.03.19

Суддя Соловей Л.А.

Віддрукувати: 3 прим.

1- в справу

2,3- сторонам (рек. з повід)