Рішення № 80268509, 28.02.2019, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2019 року Справа № 915/759/18

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Смородінової О.Г.,

за участю секретаря судового засідання Ржепецької К. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Група «Гранд-Інвест» (49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Шинна, 4)

до відповідача: Дочірнього підприємства «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (54029, м. Миколаїв, вул. Галини Петрової, 2А)

про: стягнення заборгованості в сумі 372 573,56 грн,

за участю представників учасників справи:

від позивача: не з’явився,

від відповідача: не з’явився,

Суть спору:

20.07.2018 товариство з обмеженою відповідальністю «Група «Гранд-Інвест» звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою б/н від 12.11.2018 (вх. № 8863/18) до Дочірнього підприємства «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про стягнення грошових коштів у загальній сумі 372573,56 грн, із яких: 296503,20 грн основний борг; 16046,75 грн сума, на яку збільшився основний борг, з урахуванням індексу інфляції; 5044,61 грн 3 % річних; 54979,00 грн пеня та судового збору у розмірі 5588,61 грн.

Позовні вимоги ґрунтуються на підставі договору поставки № 47 від 13.06.2016; видаткових накладних (№ 214 від 17.08.2017, № 227 від 23.08.2017, № 236 від 31.08.2017, № 263 від 18.09.2017, № 293 від 13.10.2017, № 301 від 01.11.2017); товарно-транспортних накладних (№ Р214 від 17.08.2017, № Р227 від 23.08.2017, № Р236 від 31.08.2017, № Р293 від 13.10.2017, № Р301 від 01.11.2017); податкових накладних (№ 28 від 14.08.2017, № 29 від 17.08.2017, № 44 від 31.08.2017, № 20 від 18.09.2017, № 6 від 13.10.2017, № 3 від 01.12.2017); рахунків на оплату (№ 205 від 14.08.2017, № 224 від 21.08.2017, № 232 від 30.08.2017, № 257 від 18.09.2017, № 290 від 13.10.2017, № 307 від 01.11.2017), платіжних доручень (№ 638 від 14.08.2017, № 664 від 21.08.2017, № 692 від 28.08.2017, № 785 від 13.09.2017, № 916 від 29.09.2017, № 975 від 13.10.2017, № 992 від 19.10.2017); застосування норм статей 509, 525, 526, 530, 610, 611, 625, 655, 692, 712 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України та мотивовані неналежним виконанням дочірнім підприємством «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» грошових зобов’язань за укладеним договором № 4 від 13.06.2016, а саме зобов’язань щодо своєчасної та у повному обсязі оплати поставленого позивачем товару.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 06.08.2018 у справі № 915/759/18 (суддя Коваль Ю.М.) відкрито провадження в даній справі за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання.

27.08.2018 до суду від Дочірнього підприємства «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» надійшов відзив на позовну заяву б/н від 23.08.2018 (вх. № 10638/18), у якому відповідач заперечує проти задоволення позову, просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Так, відповідач стверджує про порушення позивачем умов п. 3.5, 4.3, 5.2 договору поставки № 47 від 13.06.2016 (далі – Договір), а саме ненадання рахунку-фактури, що унеможливлює стягнення суми заборгованості та правильного розрахунку та стягнення штрафних санкцій.

26.09.2018 до суду від позивача надійшло клопотання про витребування доказів б/н від 24.09.2018 (вх. № 12409/18).

26.09.2018 до суду від позивача надійшли пояснення на відзив б/н від 24.09.2018 (вх. № 12410/18), у яких заявник стверджує про необґрунтованість правової позиції відповідача, викладеної у відзиві, на підставі такого. Позивач стверджує, що факт підписання видаткових накладних, які є первинними обліковими документами, без будь-яких зауважень чи заперечень, є достатньою правовою підставою для визначення строку оплати товару відповідно до умов Договору.

Крім того, 26.09 2018 до суду від позивача надійшло клопотання б/н та б/д (вх. № 12446/18) про продовження строку проведення підготовчого провадження для можливості надання додаткових доказів.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 26.09.2018 у справі № 915/759/18 (суддя Коваль Ю.М.) продовжено строк підготовчого провадження.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 06.11.2018 у справі № 915/759/18 (суддя Коваль Ю.М.) закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду по суті.

06.11.2018 до суду від позивача надійшло клопотання б/н від 02.11.2018 (вх. № 14413/18) про долучення до матеріалів справи додаткових доказів.

На підставі розпорядження керівника апарату Господарського суду Миколаївської області від 21.01.2019 № 48 у зв’язку зі звільненням у відставку судді Коваля Ю.М. здійснено повторний автоматизований розподіл справи №915/759/18.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.01.2019 автоматизованою системою документообігу суду визначено головуючого суддю у справі № 915/759/18 ОСОБА_1

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 24.01.2019 прийнято господарську справу № 915/759/18 до провадження судді Смородінової О.Г.; повторно розпочато розгляд справи № 915/759/18 по суті; розгляд справи призначено на 19.02.2019 о 14 год. 00 хв.

За результатами проведеного 19.02.2019 судового засідання судом оголошено перерву до 28.02.2019 о 15 год. 30 хв.

27.02.2019 до суду від відповідача надійшло клопотання б/н від 27.02.2019 (вх. № 3160/19) про розгляд справи за відсутності представника, у якому заявник просить суд провести розгляд справи № 915/759/18 за відсутності представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

Крім того, 27.02.2019 до суду від позивача надійшла заява б/н від 27.02.2019 (вх. № 3169/19) про розгляд справи за відсутності позивача. За текстом вказаної заяви позивач позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд розглянути справу № 915/759/18 без участі представника позивача.

Станом на момент проведення судового засідання інших заяв як по суті справи, так і з процесуальних питань від учасників справи до суду не надходило.

28.02.2019 в судове засідання представники сторін не з’явилися, разом з тим, як уже було зазначено вище, сторони просили розгляд справи здійснювати без участі своїх представників.

Відповідно до змісту статей 195, 240 ГПК України, суд 28.02.2019 за результатами розгляду даної справи підписав вступну та резолютивну частину рішення.

Ознайомившись з матеріалами справи, дослідивши надані докази у їх сукупності, суд –

В С Т А Н О В И В:

13 червня 2016 року між Дочірнім підприємством «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» та товариством з обмеженою відповідальністю «Група «Гранд-Інвест» був укладений договір № 47, відповідно до предмету якого позивач, як постачальник, зобов’язався поставити відповідачу, як покупцеві, бітум, мазут, паливно-мастильні матеріали та інші матеріали товари (далі – Товар), узгодженими партіями, а покупець зобов’язався його оплатити та прийняти в кількості відповідно поданим заявкам, які узгоджені з постачальником. Кількість та асортимент Товару за цим договором визначається відповідно до заявок покупця.

За умовами наведеного договору:

- Датою поставки Товару вважається дата отримання цього Товару Покупцем, та одночасного надання Постачальником Покупцю документів вказаних в п. 5.2 цього Договору (п. 3.5 Договору);

- Ціна за одиницю Товару встановлюється в національній валюті України та є динамічною. Вартість товару визначається Постачальником за погодженням з Покупцем за п’ять робочих днів до постачання цього товару (п. 4.2 Договору);

- Покупець здійснює оплату Товару відповідно виставленого рахунку з відтермінуванням платежів протягом 45-ти календарних днів після отримання товару та виконання п. 5.2 Договору. Підставою для перерахування оплати за товар є рахунок – фактура від Постачальника. При затримці виконання п. 5.2, відлік строку оплати за Товар розпочинається з дати отримання відповідних документів (п. 4.3 Договору);

- При невиконанні або неналежному виконанні зобов’язання за цим Договором, сторони несуть відповідальність згідно з діючим законодавством України (п. 5.1 Договору);

- Постачальник зобов’язаний надати Покупцеві такі документи на товар, що постачається: рахунок - фактуру; видаткову накладну; товарно-транспорту накладну (за потреби); залізничну накладну (за потреби) (п. 5.2 Договору);

- За прострочення терміну оплати, вказаного в п. 4.3 на поставку для кожної партії Товару, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмір подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасно оплаченого Товару за кожен день прострочення, діючої у період прострочення платежу (п. 5.3 Договору);

- Цей договір набирає чинності та вступає в силу з дати його укладання і підписання сторонами та діє до повного виконання всіх зобов’язань, що випливають з цього договору (п. 8.4 Договору).

Договір скріплений підписами та печатками обох сторін.

Предметом даного позову виступає майнова вимога позивача щодо стягнення з відповідача суми основного боргу, а також пені, 3% річних та суми, на яку збільшився основний борг, з урахуванням індексу інфляції, внаслідок порушення останнім договірних зобов’язань по своєчасній оплаті поставленого товару.

Підставою – умови договору № 47 від 13.06.2016 та первинна документація: рахунки, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні та податкові накладні.

Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши обставини справи відносно норм чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов таких висновків.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються положеннями чинного законодавства про поставку.

Так, згідно з приписами ч. 1 та 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За умовами ч. 1 ст. 662 та ст. 663 ЦК України продавець зобов’язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов’язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 664 ЦК України обов’язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов’язок продавця доставити товар.

Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, відповідно до статті 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

За змістом ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов’язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

У відповідності до ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За приписами статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У відповідності до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріали справи свідчать, що на виконання умов вищенаведеного Договору позивач поставив (передав) відповідачу, а останній прийняв у власність продукцію на загальну суму 1809874,08 грн, що підтверджується:

1. Копіями видаткових накладних, зокрема:

- копія видаткової накладної № 214 від 17.08.2017 на суму 259325,09 грн;

- копія видаткової накладної № 227 від 23.08.2017 на суму 275200,09 грн;

- копія видаткової накладної № 236 від 31.08.2017 на суму 315648,10 грн;

- копія видаткової накладної № 263 від 18.09.2017 на суму 314600,00 грн;

- копія видаткової накладної № 293 від 13.10.2017 на суму 348591,60 грн;

- копія видаткової накладної № 301 від 01.11.2017 на суму 296503,20 грн.

2. Копіями товарно-транспортних накладних, зокрема:

- копія товарно-транспортної накладної № Р214 від 17.08.2017 на суму 259325,09 грн;

- копія товарно-транспортної накладної № Р227 від 23.08.2017 на суму 275200,09 грн;

- копія товарно-транспортної накладної № Р236 від 31.08.2017 на суму 315648,10 грн;

- копія товарно-транспортної накладної на суму 314600,00 грн;

- копія товарно-транспортної накладної № Р293 від 13.10.2017 на суму 348591,60 грн;

- копія товарно-транспортної накладної № Р301 від 01.11.2017 на суму 296503,20 грн.

3. Копіями довіреностей на одержання цінностей:

- копія довіреності № 153 від 21.08.2017;

- копія довіреності № 157 від 23.08.2017;

- копія довіреності № 160/1 від 30.08.2017;

- копія довіреності № 184/1 від 15.09.2017;

- копія довіреності № 214 від 10.01.2017.

Відповідач, у свою чергу, провів оплату за вищенаведеними накладними на загальну суму 1513364,88 грн, що вбачається з платіжних доручень, наданих до матеріалів справи:

- № 638 від 14.08.2017 на суму 50000,00 грн;

- № 664 від 21.08.2017 на суму 209325,09 грн;

- № 692 від 28.08.2017 на суму 275200,09 грн;

- № 785 від 13.09.2017 на суму 315648,10 грн;

- № 916 від 29.09.2017 на суму 314600,00 грн;

- № 975 від 13.10.2017 на суму 70000,00 грн;

- № 992 від 19.10.2017 на суму 278591,60 грн.

В ході розгляду справи судом було встановлено, що позивачем до позову, в обґрунтування заявлених вимог надано суду 6 видаткових накладних, за якими всього поставлено товару на загальну суму 1809868,08 грн, із яких фактично є спірною лише 1 видаткова накладна: №301 від 01.11.2017 на суму 296503,20 грн.

З наданих суду доказів (рахунки, платіжні доручення) вбачається, що на виконання взятих на себе зобов’язань відповідач здійснив оплату за отриманий товар на загальну суму 1513364,88 грн саме за вищевказаними видатковими накладними, які не є спірними.

З наведеного вбачається, що спірними правовідносинами у даній справі є ті, що виникли з приводу поставки позивачем товару за видатковою накладною №301 від 01.11.2017. Відповідно до наданих суду позивачем доказів та вищезазначених обставин, що не спростовані відповідачем, відповідач свого обов’язку по оплаті товару в сумі 296503,20 грн, поставленого за видатковою накладною №301 від 01.11.2017, не виконав, що і спонукало позивача звернутися до господарського суду з відповідним позовом.

Судом взято до уваги доводи відповідача про ненадання позивачем рахунку-фактури, що, з позиції відповідача, свідчить про недоведення факту поставки товару, що унеможливлює стягнення суми заборгованості та правильного розрахунку та стягнення штрафних санкцій.

Однак суд відхиляє зазначені доводи, у зв’язку з таким.

З урахуванням заперечень відповідача, до обставин, що мають значення для вирішення даної справи про стягнення заборгованості за поставлений товар, належить підтвердження або спростування факту поставки товару, який породжує обов’язок покупця оплатити отриманий товар (ст. 692 ЦК України).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої ним у постанові від 21.02.2018 у справі №910/5226/17 належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачає, що первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні документи повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Рахунок-фактура за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документу, визначеним Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки ним не фіксується господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції, а носить лише інформаційний характер. Форма рахунку-фактури не належить до типових форм, що затверджуються Держкомстатом. Фактично рахунок-фактура є розрахунково-платіжним документом, що передбачає лише виставлення певної суми для оплати покупцю, а сам факт поставки має бути підтверджений видатковою накладною. Зазначена позиція викладена також в листах Міністерства фінансів України № 31-34000-20-23/25136 від 27.11.2006, № 31-08410-07-27/13794 від 30.05.2011.

За такого, спірна видаткова накладна №301 від 01.11.2017, яка підписана обома сторонами без будь-яких зауважень та заперечень, і яка містить передбачені законом обов’язкові реквізити первинного документу, в сукупності з іншими доказами (товарно-транспортна накладна № Р301 від 01.11.2017, податкова накладна № 3 від 01.12.2017) фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення у покупця обов’язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Суд наголошує, що наведені доводи відповідача не спростовують факту прийняття товару за вищеназваною спірною накладною та його обов’язку сплати кошти за отриманий товар.

Відповідно до частини 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання. Відповідно до частин 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

За таких обставин обов’язок доведення факту належної оплати за отриманий товар закон покладає на покупця.

Відповідач доказів належного виконання своїх зобов’язань за договором та сплати коштів за поставлений товар за видатковою накладною №301 від 01.11.2017 не представив, доказів пред’явлення позивачу претензій та зауважень щодо невиконання останнім умов договору, на які посилався у відзиві суду не надав, відповідно доводи позивача не спростував.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Відповідач не спростував вимоги позивача, не надав суду належні докази, які свідчать про відсутність заборгованості перед кредитором за договірними зобов’язаннями.

Отже, за висновками суду в спірних правовідносинах відповідачем дійсно порушені норми та приписи чинного законодавства в частині своєчасності оплати за поставлений товар за договором поставки № 47 від 13.06.2016 (видаткова накладна № 301 від 01.11.2017 на суму 296503,20 грн), в зв’язку з чим позивач цілком правомірно звернувся до господарського суду з відповідним позовом.

Судом перевірено розрахунок основної заборгованості та встановлено, що позивачем суму заборгованості в розмірі 296503,20 грн зазначено вірно.

За такого, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, матеріалами справи підтверджені та підлягають задоволенню.

Стосовно заявлених позивачем до стягнення сум пені в розмірі 54979,00 грн, суд зазначає таке.

За приписами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання. Суб’єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Відповідно до п. 5.3 Договору № 47 від 13.06.2016 за прострочення терміну оплати, вказаного в п. 4.3 на поставку для кожної партії Товару, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмір подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасно оплаченого Товару за кожен день прострочення, діючої у період прострочення платежу.

На підставі статті 549 ЦК України та статті 230 ГК України позивач цілком правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню.

Водночас, перевіривши розрахунки позивача, судом встановлено, що при нарахуванні пені не були враховані вимоги ч. 5 ст. 254 ЦК України, відповідно до яких, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Крім того, позивачем не враховано положення ч. 6 ст. 232 ГК України, відповідно до яких нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано. Оскільки договором не встановлено іншого строку нарахування пені, таке нарахування мало припинитися через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Так, позивачем розрахунок пені здійснено за період з 17.12.2017 по 11.07.2018.

Разом з тим, з огляду на приписи ч.5 ст.254 ЦК України та п. 4.3 Договору № 47 від 13.06.2016, днем прострочення відповідачем виконання грошового зобов’язання за поставлений товар слід вважати 19.12.2017, оскільки 16.12.2017 припадає на суботу, а перший за ним робочий день – це 18.12.2017.

З огляду на приписи ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування пені має припинитися 19.05.2018.

Судом здійснено перерахунок розміру пені за допомогою програми Законодавство та встановлено, що обґрунтованою сумою нарахування пені за період з 19.12.2017 по 19.05.2018 є 39869,53 грн, яка і підлягає стягненню з відповідача.

З огляду на що, суд відмовляє позивачу в стягненні з відповідача пені в сумі 15109,47 грн.

Щодо заявлених до стягнення сум збитків від інфляції в розмірі 16046,75 грн та 3% річних у розмірі 5044,61 грн суд зазначає таке.

За приписами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні та проценти, що сплачуються відповідно до ст. 625 ЦК України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов’язання).

Як інфляційні нарахування на суму боргу, так і сплата трьох відсотків річних від простроченої суми, не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора у зв’язку зі знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації користування цими коштами.

Ст. 625 Цивільного кодексу України застосовується до всіх грошових зобов’язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов’язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов’язання.

На підставі ст. 625 ЦК України позивач цілком правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних.

Водночас, перевіривши розрахунки позивача в частині нарахування інфляційних втрат в розмірі 16046,75, який заявляє позивач, суд встановив, що нарахування позивача здійснені з допущенням помилок.

Судом встановлено, що розрахунок індексу інфляції позивачем здійснено за період з грудня 2017 року по червень 2018 року.

Разом з тим, відповідно до абз. 3 п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань», розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, позивачем помилково включено до періоду, за який здійснено розрахунок інфляції, грудень 2017 року, оскільки лише 19.12.2017 відповідачем мав бути здійснений платіж за договором.

Судом здійснено перерахунок розміру інфляційних втрат за період з січня 2018 року по червень 2018 року за допомогою програми Законодавство та встановлено, що обґрунтованою сумою інфляційних втрат за вищевказаний період до стягнення з відповідача є 12952,35 грн.

З огляду на що, суд відмовляє позивачу в стягненні з відповідача інфляційних втрат в сумі 3094,40 грн.

Позивачем, також, нараховано відповідачу 3% річних в сумі 5044,61 грн за період з 17.12.2017 по 11.07.2018.

Суд, перевірив розрахунок 3% річних, наданий позивачем та дійшов таких висновків.

При нарахуванні 3% річних позивачем не були враховані вимоги ч. 5 ст.254 ЦК України, відповідно до яких, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

З огляду на приписи ч.5 ст.254 ЦК України та п. 4.3 Договору № 47 від 13.06.2016, днем прострочення відповідачем виконання грошового зобов’язання за поставлений товар слід вважати 19.12.2017, оскільки 16.12.2017 припадає на суботу, а перший за ним робочий день – це 18.12.2017.

Судом здійснено перерахунок розміру 3% річних за допомогою програми Законодавство та встановлено, що обґрунтованою сумою 3% річних за період з 19.12.2017 по 11.07.2018 є 4971,51 грн, яка і підлягає стягненню з відповідача.

З огляду на що, суд відмовляє позивачу в стягненні з відповідача 3% річних в сумі 73,10 грн.

Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наданими сторонами доказами, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, у зв’язку з частковим задоволенням позовних вимог з відповідача належить стягнути на користь позивача (пропорційно до розміру задоволених позовних вимог) 5314,77 грн ((354296,59 / 372573,56) * 100 %= 95,10 %; 95,10 % * 5588,61 = 5314,77) судового збору.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-78, 86, 129, 219, 220, 233, 238, 240, 241, Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Дочірнього підприємства «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (54029, м. Миколаїв, вул. Галини Петрової, 2А; ідентифікаційний код 31159920) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Група «Гранд-Інвест» (49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Шинна, 4; ідентифікаційний код 35166313) заборгованість за договором поставки № 47 від 13.06.2016 в загальному розмірі 354269,59 грн, у тому числі: 296503,20 грн – сума основного боргу; 39869,53 грн – пеня; 12952,35 грн – сума на яку збільшився основний борг, з урахуванням індексу інфляції; 4971,51 грн – 3% річних та 5314,77 грн судового збору.

В решті позовних вимог позивачу відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Сторони та інші учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Група «Гранд-Інвест» (49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Шинна, 4; ідентифікаційний код 35166313);

Відповідач: Дочірнє підприємство «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (54029, м. Миколаїв, вул. Галини Петрової, 2А; ідентифікаційний код 31159920).

Повне рішення складено та підписано 06.03.2019.

Суддя О.Г. Смородінова