Рішення № 80267954, 06.03.2019, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

06 березня 2019 року м. Чернігівсправа № 927/55/19

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Белова С.В.,

за участю секретаря судового засідання Тарасевич А.М.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Фермерського господарства "Бутенко", код ЄДРПОУ 14249482

вул. Гагаріна, 7, с. Дягова, Менський район, Чернігівська область, 15670

представник позивача: ОСОБА_1

адреса для листування: вул. Декабристів, 8-а, м. Чернігів

до Дочірнього підприємства "Коропський сирзавод" Товариства з обмеженою відповідальністю "СиЛ", код ЄДРПОУ 30894726

вул. Дачна, 25, смт. Короп, Чернігівська область, 16200

про стягнення 766702,33 грн

За участю:

позивач: ОСОБА_1, адвокат;

відповідач: не з`явився;

слухачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3

У судовому засіданні на підставі ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Фермерське господарство "Бутенко" звернулось до Господарського суду Чернігівської області з позовом про стягнення з Дочірнього підприємства "Коропський сирзавод" Товариства з обмеженою відповідальністю "СиЛ" 766702,33 грн, з яких 547692,71 грн основного боргу за поставку сільськогосподарської продукції – молоко коров’яче незбиране, 176357,20 грн пені, 27320,86 грн інфляційних втрат та 15331,56 грн трьох відсотків річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 15 січня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; розгляд справи по суті призначено на 13 лютого 2019 року; викликано у судове засідання позивача та відповідача; встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов та всіх доказів, що підтверджують викладені у відзиві обставини - протягом 15 (п’ятнадцяти) календарних днів з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі; позивачу встановлено строк протягом 7 (семи) календарних днів з моменту отримання відзиву на позов для подачі до суду відповіді на відзив з одночасним надсиланням копії відповіді на відзив та доданих до неї доказів відповідачу; встановлено строк відповідачу протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту отримання відповіді на відзив для подання до суду заперечення на відповідь позивача на відзив з одночасним надсиланням його копії разом з доданими до нього документами позивачу.

04 лютого 2019 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача в задоволенні позовних вимог просить відмовити в повному обсязі. В обґрунтування своїх заперечень представник відповідача зазначає, що позивач при кожній поставці відповідачу продукції не надав товарно-транспортну накладну форми №1-ТН (МС). Також, представник відповідача звертає увагу, що умовами укладеного між сторонами договору не встановлено строку розрахунків, а передбачено лише кількість оплат на місяць. Представник відповідача у своєму відзиві на позовну заяву зазначив про отримання відповідачем листа позивача за №24 від 15 березня 2018 року про сплату заборгованості та зазначив, що, на його думку, відповідач у разі доведення наявності заборгованості, може вважатись таким, що прострочив виконання зобов’язання саме з 23 березня 2018 року. Крім того, представник відповідача стверджує, що сторонами було досягнуто згоди стосовно ціни на сировину шляхом підписання Протоколу погодження ціни від 01 серпня 2017 року, яким встановлено закупівельну ціну 1 тонни молока незбираного при базовій нормі жиру 3,4% та базисній нормі білку 3,0% включаючи ПДВ – 8000,00 грн, а Протоколу погодження ціни, яким би сторони встановили закупівельну ціну 1 тонни молока 10000,00 грн з урахування ПДВ сторони не підписували. До відзиву на позовну заяву представник відповідача додав копію Протоколу погодження ціни від 01 серпня 2017 року.

Від представника позивача на адресу суду 11 лютого 2019 року надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача зазначив, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі. З приводу заперечень відповідача стосовно того, що сторонами не було підписано Протокол погодження ціни щодо вартості 1 тонни молока розміром 10000,00 грн представник позивача зазначив, що закупівельна ціна була змінена за погодженням сторін з 8000,00 грн на 10000,00 грн, про що свідчить приймальна квитанція на закупівлю молочної сировини №КСЗ00018492 від 06 грудня 2017 року за період з 01 грудня до 31 грудня 2017 року. Суд прийняв відповідь на відзив представника позивача.

13 лютого 2019 року суд постановив ухвалу, якою задовольнив усне клопотання представника відповідача про оголошення в судовому засіданні перерви та оголосив перерву в судовому засіданні до 20 лютого 2019 року.

Представник позивача в судовому засіданні 20 лютого 2019 року заявила клопотання про залучення до матеріалів справи письмового пояснення з доданим до нього рахунком.

20 лютого 2019 року в судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги та просила задовольнити їх в повному обсязі; представник відповідача позовні вимоги не визнала повністю та вважає їх необґрунтованими.

20 лютого 2019 року суд постановив ухвалу про оголошення перерви в судовому засіданні до 27 лютого 2019 року.

25 лютого 2019 року до суду від представника позивача надійшло клопотання про приєднання додаткових доказів, а саме Протоколу погодження ціни від 01 листопада 2017 року підписаного з обох сторін, яким сторони встановили закупівельну ціну молока незбираного при базовій нормі жиру 3,4% та базисній нормі білку 3,0% за 1 тону з ПДВ вартістю у 9500,00 грн.

Суд не може прийняти Протокол погодження ціни від 01 листопада 2017 року наданий представником позивача, як належний доказ у справі, оскільки останній подано з порушенням строків передбачених ст. 80, 251 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 27 лютого 2019 року представник позивача подала клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи, а саме акту здачі-приймання виконаних робіт та розрахунку витрат на оплату послуг адвоката.

27 лютого 2019 року суд оголосив перерву в судовому засіданні до 06 березня 2019 року.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши пояснення повноважних представників сторін, господарський суд встановив:

01 червня 2016 року між Фермерським господарством "Бутенко" (товаровиробник) та Дочірнім підприємством “Коропський сирзавод” Товариства з обмеженою відповідальністю “СиЛ” (заготівельник) було укладено договір №1/06, за умовами якого позивач (товаровиробник) зобов’язався в порядку і на умовах, визначених цим договором, передати у власність відповідача (заготівельника) сільськогосподарську продукцію – молоко коров’яче незбиране, що відповідає ДСТУ 3662-97 “Молоко коров’яче незбиране” вимоги при закупівлі, а відповідач, зобов’язався прийняти та оплатити сировину в порядку передбаченому цим договором.

Відповідно до п.2.1. договору ціна на сировину є договірною і формується в залежності від сезонності ринку цін на молоко, кількості та якості молока, за спільної згоди сторін і засвідчується підписанням протоколу погодження цін, який є невід’ємною частиною цього договору.

За змістом п.7.1. договору цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2016 року. У випадку, якщо за місяць до закінчення строку цього договору одна із сторін письмово не повідомлять про свій намір припинити дію цього договору, договір вважається продовженим на наступний календарний рік за взаємною згодою сторін і так кожного наступного календарного року.

Оскільки сторонами не надано суду доказів звернення до іншої сторони договору за місяць до закінчення строку його дії з письмовим повідомленням про намір припинити дію цього договору, суд приходить до висновку, що договір був продовжений на 2017 рік, тобто діяв у спірний період поставки товару, що не оспорювалось сторонами під час розгляду справи.

Доказів розірвання або визнання недійсним вказаного договору в судовому порядку на час розгляду даної справи сторонами не надано, а тому в силу ст.629 Цивільного кодексу України договір №1/06 від 01 червня 2016 року є обов’язковими для виконання сторонами, що також не оспорювалось жодною із сторін в ході розгляду справи.

За своєю правовою природою договір №1/06 від 01 червня 2016 року є договором контрактації сільськогосподарської продукції, а тому відносини, які виникли між сторонами у зв’язку його укладенням підпадають під правове регулювання норм §4 глави 54 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до ч.1, 2 ст.713 Цивільного кодексу України за договором контрактації сільськогосподарської продукції виробник сільськогосподарської продукції зобов'язується виробити визначену договором сільськогосподарську продукцію і передати її у власність заготівельникові (контрактанту) або визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов'язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору. До договору контрактації застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналіз змісту договору №1/06 від 01 червня 2016 року свідчить, що в ньому відсутні будь-які застереження щодо застосування до правовідносин, які виникли між сторонами у зв’язку з його укладенням, положень про купівлю-продаж, а тому судом при вирішенні даного спору застосовуються також норми чинного законодавства, які регулюють відносини купівлі-продажу.

Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і оплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається із змісту приймальної квитанції на закупівлю молочної сировини №КСЗ00018492 від 06 грудня 2017 року відповідачем прийнято від позивача у період з 01 грудня до 31 грудня 2017 року молоко загальною вартістю 606122,46 грн. Зазначеною приймальною квитанцією відповідач затвердив (погодив) факт передачі товару, ціну та його вартість.

Факт отримання від позивача на підставі договору молока коров’ячого загальною вартістю 606122,46 грн в ході судового розгляду даної справи відповідачем не заперечувався.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що позивачем належним чином виконано взяті на себе за договором зобов’язання в частині поставки відповідачу товару, який є предметом договору.

Відповідач в свою чергу частково виконав взяті на себе зобов’язання, а саме перерахував позивачу грошові кошти в сумі 300000,00 грн платіжним дорученням №778 від 04 грудня 2017 року та 50000,00 грн платіжним дорученням №504 від 27 квітня 2018 року /платіжні доручення містяться в матеріалах справи/, частково погасивши вартість отриманої ним продукції та одночасно погасивши заборгованості у розмірі 291570,25 грн, яка рахувалась за відповідачем на початок грудня 2017 року, відповідно до приймальної квитанції №КСЗ00018492. Тобто: 606122,46 грн (вартість отриманого 06 грудня 2017 року товару) + 291570,25 грн (заборгованість на початок грудня 2017 року) = 897692,71 грн. 897692,71 грн - 300000,00 грн - 50000,00 грн = 547692,71 грн.

Таким чином, оскільки відповідач своєчасно та в повному обсязі за отриманий товар не розрахувався, у відповідача виник борг перед позивачем у сумі 547692,71 грн.

Суд не приймає заперечення представника відповідача з приводу ціни продукції, а саме заперечення стосовно того, що Протоколу погодження ціни, яким би сторони встановили закупівельну ціну 1 тонни молока у 10000,00 грн сторони не підписували, у зв’язку з тим, що про узгодження сторонами ціни молочної сировини свідчить підписана керівником та головним бухгалтером відповідача (ДП "Коропський сирзавод" ТОВ "СиЛ") та скріплена печаткою ДП "Коропський сирзавод" ТОВ "СиЛ" приймальна квитанція на закупівлю молочної сировини №КСЗ00018492 від 06 грудня 2017 року, за якою відповідачем прийнято від позивача у період з 01 грудня до 31 грудня 2017 року молочну сировину, і якою сторонами погоджено кількість, вартість та ціну продукції. Докази наявності претензій чи заперечень відповідача щодо отримання молочної сировини (її якості чи вартості) у суду відсутні.

Про те, що сторонами змінювалась ціна молочної сировини також свідчить Протокол погодження ціни від 01 листопада 2017 року наданий представником позивача, який не було прийнято судом як належний доказ у справі, оскільки останній подано з порушенням строків Господарського процесуального кодексу України. Протоколом погодження ціни від 01 листопада 2017 року, підписаним сторонами, зокрема відповідачем, сторони погодили, що вільна ціна на молоко незбиране при базовій нормі жиру 3,4% та базисній нормі білку 3,0% за 1 тону з ПДВ становить 9500,00 грн. Тобто Протокол погодження ціни від 01 листопада 2017 року опосередковано свідчить про те, що сторонами було погоджено вільну ціну на молоко незбиране при базовій нормі жиру 3,4% та базисній нормі білку 3,0% за 1 тону з ПДВ у розмірі 9500,00 грн.

Крім того, як вбачається із доданої до матеріалів справи належним чином засвідченої копії податкової накладної від 31 грудня 2017 року №38/2, позивачем було складено та подано документи для реєстрації податкової накладної від 31 грудня 2017 року №38/2 на суму 606122,46 грн, що підтверджується належним чином засвідченою копією електронної квитанції №1, у відповідності до якої документ доставлено та прийнято 12 січня 2018 року до центрального рівня ДПС України.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку – продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. У разі допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов’язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкових накладних/розрахунків коригування, реєстрація яких зупинена згідно з пунктом 201.16 цієї статті) податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або допущено помилки при зазначенні обов’язкових реквізитів податкової накладної та/або порушено граничні терміни реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Утім, у матеріалах справи відсутні докази реалізації відповідачем свого права на подання із податковою декларацією скарги на позивача, щодо податкової накладної від 31 грудня 2017 року №38/2, що підтверджує факт погодження відповідача з сумою поставленої йому продукції.

Надаючи правову оцінку умовам договору, фактичним обставинам справи, суд виходить з такого.

За змістом приписів ст.655, 713 Цивільного кодексу України, одним із основних обов’язків покупця (заготівельника) є оплата прийнятого від продавця (виробника) товару.

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктами 2.2.-2.4. договору передбачено, що оплату за сировину заготівельник проводить 2 (два) рази на місяць по жиру та білку. Порядок оплати: з розрахункового рахунку заготівельника. Види розрахунків: безготівковий.

Згідно із ч.1 ст.251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

В силу ч.1 ст.252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

За змістом ст.253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.

В договорі не визначено дату чи подію, з якими пов’язано початок перебігу строку оплати товару, що унеможливлює визначення строку виконання відповідачем вказаного обов’язку за договором.

Відповідно до ч.3 ст.251 Цивільного кодексу України строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Термін виконання зобов’язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу встановлений спеціальною нормою права, яка міститься в ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України. Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом, обов’язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі – продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак, обов’язок відповідача оплатити товар, з огляду на приписи статті 692 ЦК України, виникає з моменту його прийняття.

Вищевикладена правова позиція наведена в постановах Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі №3-78гс14 (№925/1332/13) та від 30 вересня 2014 року у справі №3-121гс14 (№927/1232/13).

Загальна норма права, викладена в ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, а боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства, не підлягає застосуванню до правовідносин купівлі-продажу, так як термін виконання зобов’язання з оплати товару чітко визначений спеціальною нормою права, яка міститься в ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України.

З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку, що відповідач мав оплатити товар в день його прийняття, що засвідчується підписаною самим відповідачем приймальною квитанцією на закупівлю молочної сировини №КСЗ00018492 від 06 грудня 2017 року, тобто 06 грудня 2017 року.

Не приймається судом до уваги і твердження відповідача про те, що неможливо дійти висновку про те, яка сума підлягає оплаті, оскільки вказана сума, що підлягала оплаті, визначена в покладеній в основу позову приймальній квитанції на закупівлю молочної сировини №КСЗ00018492 від 06 грудня 2017 року.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу ч.1, 3 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідач доказів оплати в повному обсязі вартості отриманого товару, а також доказів, які спростовують наявність боргу в заявленому до стягнення розмірі, в ході розгляду даної справи не надав.

В силу ст.193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язань.

За змістом ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

За приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене вище та те, що матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов’язання по оплаті отриманого ним товару, на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості за отриманий товар відповідач суду не надав, суд доходить висновку, що відповідачем порушено умови договору в частині своєчасної оплати товару, що свідчить про неналежне виконання відповідачем взятих на себе за договором зобов’язань, у зв’язку з чим вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу за поставку сільськогосподарської продукції – молоко коров’яче незбиране у сумі 547692,71 грн є обґрунтованою і підлягає задоволенню в повному обсязі.

За прострочення оплати товару позивач просить стягнути з відповідача 176357,20 грн пені, нарахованої за період з 23 січня 2018 року по 26 квітня 2018 року у розмірі 50943,07 грн та за період з 27 квітня 2018 року по 20 грудня 2018 року у розмірі 125414,13 грн.

Відповідно до ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов’язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі статтею 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Зі статті 230 Господарського кодексу України випливає, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Статтею 547 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Аналіз зазначених правових норм свідчить, що нарахування пені відбувається лише на підставі обумовлених умов договору або якщо це прямо визначено законом.

Аналогічні висновки викладено у п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”, а саме, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Закон України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань" визначає лише граничні межі нарахування пені, а не передбачає її стягнення у цьому розмірі в обов’язковому порядку.

Оскільки пунктом 5.1. Договору визначено, що за невиконання сторонами зобов’язань договору товаровиробник та заготівельник несуть відповідальність в порядку, передбаченому чинним законодавством, проте у Договорі не визначено можливість забезпечення виконання зобов’язань шляхом нарахування пені, розмір та базу її нарахування, а законодавчими актами не встановлено обов’язковості її сплати у спірних відносинах, суд доходить висновку про відсутність у позивача права на стягнення пені за прострочення грошових зобов’язань.

За наведених підстав, вимога позивача про стягнення пені задоволенню не підлягає.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 15331,56 грн трьох процентів річних, нарахованих за період з 23 січня 2018 року по 26 квітня 2018 року у розмірі 4617,79 грн та за період з 27 квітня 2018 року по 20 грудня 2018 року у розмірі 10713, 77 грн, а також 27320,86 грн інфляційних нарахувань за період лютий 2018 року – квітень 2018 року у розмірі 16914,70 грн та за період червень 2018 року – вересень 2018 року у розмірі 10406,16 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши розрахунок позивача, приймаючи до уваги, що відповідач взяті на себе грошові зобов’язання не виконав, за отриманий товар своєчасно в повному обсязі не розрахувався, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення трьох відсотків річних підлягають задоволенню в межах заявлених вимог у сумі 15331,56 грн, нарахованих за періоди з 23 січня 2018 року по 26 квітня 2018 року та з 27 квітня 2018 року по 20 грудня 2018 року.

Розмір інфляційних втрат, перерахований судом відповідно до приписів чинного законодавства України, становить 23390,14 грн: за період лютий 2018 року – квітень 2018 року у розмірі 16890,67 грн та за період червень 2018 року – вересень 2018 року у розмірі 6499,47 грн. З огляду на зазначене, оскільки суд не може вийти за межі позовних вимог і позивачем нараховані інфляційні нарахування саме з лютого 2018 року, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 23390,14 грн за заявлені періоди.

За наведених обставин, у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Позивач у позовній заяві просить суд стягнути з відповідача витрати, пов’язані з розглядом справи, а саме витрати на правничу допомогу у розмірі 50000,00 грн.

Відповідно до вимог ст.124 Господарського процесуального кодексу України в позовній заяві було надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв’язку із розглядом справи.

Згідно вимог ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Розглянувши вимогу позивача про відшкодування витрат за правничу допомогу слід зазначити наступне.

Відповідно до ст.126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов’язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У відповідності до ст. 13, 14, 15 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” адвокатська діяльність може здійснюватись адвокатом індивідуально, адвокатським бюро або адвокатським об'єднанням.

Згідно зі ст. 26 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За змістом пункту 1 частини 3 статті 123 та статті 126 Господарського процесуального кодексу України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Крім того, відповідно до ст.56 Господарського процесуального кодексу України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника. Статтею 58 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Також слід зазначити, що юридична особа самостійно вирішує питання про вибір свого представника у господарському суді. Держава гарантує такій особі відшкодування судових витрат на юридичні послуги, що надаються лише адвокатом. Витрати юридичної особи на надані їй у господарському судочинстві послуги адвоката відшкодовуються в порядку, встановленому процесуальним законом.

Інтереси позивача у даній справі представляє адвокат ОСОБА_1 (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №665 від 07 вересня 2012 року).

На підтвердження отримання позивачем правової допомоги надано: договір від 30 листопада 2018 року про надання правової допомоги, ордер про надання правової допомоги від 20 грудня 2018 року, рахунок-фактуру №30/11/18 від 30 листопада 2018 року на суму 50000,00 грн, платіжне доручення №932 від 03 грудня 2018 року на суму 50000,00 грн, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №665 від 07 вересня 2012 року, копії рекомендацій щодо застосування рекомендованих (мінімальних) ставок адвокатського гонорару, акт здачі-приймання виконаних робіт, розрахунок витрат на оплату послуг адвоката.

Відповідно до ч.3 ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до п. 6.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

У відповідності до ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов’язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до ч.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "East/West Alliance Limited" проти України" (заява N 19336/04, п. 269) вказав, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Представник відповідача в судових засіданнях заперечила стосовно вимоги позивача щодо покладення на відповідача витрат на правничу допомогу.

В підтвердження сплати 50000,00 грн на виконання договору від 24 травня 2018 року про надання правової допомоги адвокату ОСОБА_1 позивачем надано платіжне доручення №932 від 03 грудня 2018 року на суму 50000,00 грн, в призначенні платежу якого не зазначено, що грошові кошти у розмірі 50000,00 грн сплачено ОСОБА_1 саме за надання правової допомоги у даній справі. У розрахунку витрат на оплату послуг адвоката ОСОБА_1 зазначає, що згідно договору від 30 листопада 2018 року про надання правової допомоги при підготовці позовної заяви та представництва в суді за позовом ФГ “Бутенко” до ДП “Коропський сирзавод” ТОВ “СиЛ” про стягнення 766702,33 грн послуги надавались у вигляді консультації – 500,00 грн та 1500,00 грн; складання позовної заяви – 5000,00 грн та 8000,00 грн; участь у судовому розгляді справи - 35000,00 грн. Тоді як, предметом договору про надання правової допомоги від 30 листопада 2018 року укладеного між адвокатом ОСОБА_1 та ФГ “Бутенко”, є представництво інтересів ФГ “Бутенко” в Господарському суді Чернігівської області. Пунктом 2.1. договору передбачено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до виконання сторонами своїх зобов’язань. Те, що адвокат надає правову допомогу ФГ “Бутенко” саме у даній справі у договорі не зазначено. Крім того, як свідчить пункт 2.1. договору, договір укладено на невизначений строк, а саме до виконання сторонами своїх зобов’язань. Тобто, виходячи зі змісту вказаного договору адвокат ОСОБА_1 зобов’язалась надавати правову допомогуФГ “Бутенко”, як у даній справі, так і представляти інтереси ФГ “Бутенко” в Господарському суду Чернігівської області в інших справах, у невизначений строк, за винагороду 50000,00 грн, яка передбачена п. 3.1. договору.

Враховуючи приписи ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України стосовно того, що у разі часткового задоволення позову інші судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, виходячи з суми 50000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу з відповідача мало б бути стягнуто пропорційно розміру задоволених позовних вимог 38242,64 грн витрат на професійну правничу допомогу, але оцінивши витрати з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, час, який міг би витратити адвокат на підготовку матеріалів як кваліфікований фахівець,з огляду на розумність та співмірність судових витрат, суд дійшов висновку, що сума витрат на правничу допомогу, яку необхідно стягнути з відповідача, підлягає обмеженню сумою 8000,00 грн.

Судовий збір відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. 42, 73-80, 86, 126, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Дочірнього підприємства “Коропський сирзавод” Товариства з обмеженою відповідальністю “СиЛ” (вул. Дачна, 25, смт. Короп, Чернігівська область, 16200, код ЄДРПОУ 30894726) на користь Фермерського господарства "Бутенко" (вул. Гагаріна, 7, с.Дягова, Менський район, Чернігівська область, 15670, код ЄДРПОУ 14249482) 547692,71 грн боргу за поставку сільськогосподарської продукції – молоко коров’яче незбиране, 23390,14 грн інфляційних втрат та 15331,56 грн трьох відсотків річних.

3.Стягнути з Дочірнього підприємства “Коропський сирзавод” Товариства з обмеженою відповідальністю “СиЛ” (вул. Дачна, 25, смт. Короп, Чернігівська область, 16200, код ЄДРПОУ 30894726) на користь Фермерського господарства "Бутенко" (вул. Гагаріна, 7, с.Дягова, Менський район, Чернігівська область, 15670, код ЄДРПОУ 14249482) 8796,22 грн судового збору та 8000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

4.У решті позову відмовити.

5.Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено та підписано 06 березня 2019 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду, з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, у строки, визначені ст. 256 цього Кодексу.

Суддя С.В. Белов

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/