Рішення № 80267475, 05.03.2019, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" березня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/1086/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Добрелі Н.С.

при секретарі судового засідання Сланова М.Ю.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю Технологічна група "Екіпаж", м. Харків до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Элеком», м. Кузнєцьк про стягнення 2471630,00 рублів за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_3, на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 463 від 22.07.2005 року та ордеру № 40 від 19.01.2019 року;

відповідача - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю Технологічна група "Екіпаж" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Элеком» про стягнення заборгованості за контрактом № 027/01-ВЕД-17 в розмірі 2471630,00 руб.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 26.04.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 922/1086/18, призначено підготовче засідання в порядку загального позовного провадження на 23.07.2018 року та провадження у справі зупинено для звернення з судовим дорученням до Арбітражного суду Пензенської області про вручення документів відповідачу ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "ЕЛЄКОМ" зареєстрованому у Російській Федерації.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 23.07.2018 року провадження у справі було поновлено.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 23.07.2018 року позов залишено без розгляду.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.09.2018 року ухвалу господарського суду Харківської області від 23.07.2018 року скасовано та справу направлено на розгляд до господарського суду Харківської області.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 03.10.2018 року призначено у справі № 922/1086/18 підготовче засідання на "21" січня 2019 р., провадження у справі зупинено з метою звернення до Арбітражного суду Пензенської області із судовим дорученням.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 17.01.2019 року надійшла ухвала (вх. № 1393/19) Арбітражного суду Пензенської області про виконання судового доручення.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 21.01.2019 року провадження у справі було поновлено.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 21.01.2019 року підготовче провадження у справі було закрито, призначено її до розгляду в судовому засіданні на 05.03.2019 року, провадження у справі зупинено з метою звернення до Арбітражного суду Пензенської області із судовим дорученням.

Представник позивача в судовому засіданні 05.03.2019 року підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити, посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов’язань за контрактом № 027/01-ВЕД-17, а саме щодо оплати поставленої позивачем продукції в розмірі 2345000,00 рос. рублів. Крім того позивачем було нараховано відповідачу штраф у розмірі 126630,00 рос. рублів.

Представник відповідача в судове засідання 05.03.2019 року не з`явився, відзиву на позов не надав.

Частинами 2, 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до пункту 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за місцезнаходженням.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідача було належним чином повідомлено про розгляд даної справи, про що свідчить ухвала Арбітражного суду Пензенської області від 24.12.2018 року та протокол вчинення окремої процесуальної дії про виконання судового доручення.

Так у відповідності до вищезазначеної ухвали та протоколу, представнику ТОВ «Элеком» ОСОБА_4 було вручено ухвалу господарського суду Харківської області про відкриття провадження у справі та позовну заяву з додатками.

Таким чином суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений судом про розгляд спору за його участю.

В той же час, відповідач не був позбавлений можливості скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" та ознайомитися з ухвалами Господарського суду Харківської області та визначеними у ній датами та часом розгляду даної справи та забезпечити представництво його інтересів в судових засіданнях.

При цьому, явка учасників справи в судові засідання судом обов'язковою не визнавалась.

Суд зазначає, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки для держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в Рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа ОСОБА_1 проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд, позивач так як і відповідач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки (рішення Європейського суду прав людини у справі "Каракуця проти України").

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що сторони зобов'язані демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються їх безпосереднього, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Враховуючи те, що судом було здійснено всі заходи, щодо належного повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, та приймаючи до уваги те, що судом не було визнано явку відповідача в судове засідання обов'язковою, суд дійшов висновку про те, що його неявка в судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши вступне слово представника позивача, з'ясувавши обставини справи та дослідивши подані суду докази, перевіривши відповідність доводів позивача фактичним обставинам справи, судом встановлено наступне.

18.10.2017 року між ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю Технологічна група «Екіпаж» (позивач) та ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Элеком» (відповідач) було укладено Контракт № 027/01-ВЕД-17, у відповідності до умов якого позивач продає, а відповідач придбає електрозахисті вироби та прилади (продукцію) згідно специфікацій (додатків до даного договору), які є невід`ємною частиною даного контракту.

Відповідно до п. 3.1 контракту, строк та умови поставки зазначаються у специфікації.

Відповідно до п. 4.1 контракту, вартість контракту складає 2800000,00 руб. РФ.

Відповідно до п. 4.2 договору (в редакції додатковою угоди № 1 від 09.01.2018 року), оплата за даним контрактом здійснюється в рублях РФ, протягом 160 календарних днів від дати поставки продукції. Датою поставки продукції вважається дата оформлення експортної вантажної митної декларації.

Відповідно до п. 4.3 договору, оплата здійснюється на підставі Специфікації та виставленого рахунку-фактури позивача. Валютою контракту є рублі РФ (п. 4.4).

Як вбачається з матеріалів справи, 18.10.2017 року сторонами було підписано специфікацію № 1 до контракту, відповідно до якої позивач поставляє відповідачу продукцію, загальна вартість якої складає 2450000,00 рос. рублів у кількості 140 шт.(арк. спр. 15).

Відповідно до п. 1 специфікації, позивач поставляє продукцію партіями згідно даної специфікації № 1 та заявкам відповідача на умовах поставки FCA- м. Харків протягом 30 календарних днів з моменту отримання заявки.

Відповідно до п. 2 специфікації оплата за даною специфікацією здійснюється в рублях РФ протягом 80 календарних днів з моменту поставки продукції.

На виконання умов контракту, позивачем було поставлено відповідачу продукцію, що підтверджується митною декларацією (форма МД-2), відповідно до якої позивачем здійснювалась поставка продукції відповідачу. Ціна товару становить 2450000,00 рос. рублів (а.с. 17).

Також на підтвердження поставки відповідачу продукції, позивачем було надано міжнародну товарно-транспорту накладну (CRM) № 081560 (а.с. 19).

На підставі здійсненої поставки продукції, позивачем було виставлено відповідачу рахунок-фактуру № 860 від 18.10.2017 року (а.с. 20).

Як вказує позивач, відповідач лише частково виконав свої зобов’язання щодо оплати поставленої продукції та сплатив позивачу 105000,00 рос. рублів.

На підтвердження заборгованості відповідача, позивачем також було надано акт звірки взаємних розрахунків за підписом обох сторін, відповідно до якого заборгованість відповідача складає 2345000,00 рос. рублів. (а.с. 23).

Враховуючи те, що відповідач не оплатив в повному обсязі поставлену позивачем продукції на суму 2345000,00 рос. рублів, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Відповідач правом на участь в судових засіданнях не скористався, відзиву на позов не надав.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Статтею 43 Закону України «Про міжнародне приватне право» закріплено, що сторони договору згідно із ст.ст. 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у ст. 77 цього Закону.

Правовідносини, пов'язані з усіма видами зовнішньоекономічної діяльності в Україні, регулюються положеннями Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", а питання, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом (хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною особою), зокрема і питання підсудності судам України справ з іноземним елементом, визначені Законом України "Про міжнародне приватне право".

Згідно зі ст. 38 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору - Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.

Відповідно до п. 9.2 контракту, сторони передбачили, що якщо сторони не можуть дійти згоди протягом 30 днів з дня перших переговорів, то даний спір має бути врегульовано у господарському суді м. Харкова згідно законодавства України.

З огляду на викладене, враховуючи той факт, що сторони по справі передбачили своєю угодою (контрактом) підсудність спору суду України - господарському суду Харківської області та здійснили вибір права - права України, спір у цій справі підлягає вирішенню в господарському суді Харківської області за правом України з урахуванням вимог розділу ІХ ГПК України.

Згідно зі ст. 365 розділу ІХ ГПК України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Частиною 1 ст. 175 Господарського кодексу України (ГК України) визначено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

З аналізу умов укладеного між сторонами договору вбачається, що за своєю правовою природою останній є договором поставки.

За вимогами ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю - продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За вимогами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В матеріалах справи наявні докази поставки позивачем продукції відповідачу, що підтверджується митною декларацією та міжнародною товарно-транспортною накладною (а.с. 17, 19).

Крім того, як вже було зазначено судом, наявність заборгованості відповідача в сумі 2345000,00 рос. рублів підтверджується актом звірки взаємних розрахунків, який підписаний обома сторонами (а.с. 23).

Позивачем було здійснено розрахунок боргу у гривневому еквіваленті, а саме станом на дату підписання позовної заяви, відповідно до якого заборгованість відповідача складає 2345000,00 руб. РФ, що в еквіваленті становить 1010530,85 грн.

Відповідач відзиву на позов та доказів сплати заборгованості не надав.

В матеріалах справи відсутні докази погашення заборгованості відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи те, що у відповідності до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов`язання повинні виконуватись сторонами у встановлених договором або законом порядку і строках, приймаючи до уваги викладені обставини; доведеність з боку позивача факту порушення відповідачем умов договору та діючого законодавства, - суд визнає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за Контрактом № 027/01-ВЕД-17 від 18.10.2017 року у розмірі 2345000,00 руб. РФ (еквівалент 1010530,85 грн.) обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача штрафу у розмірі 0,3% від вартості поставленої та не оплаченої продукції, суд зазначає наступне.

Як вбачається із розрахунку позивача, останній в обґрунтування нарахування відповідачу штрафу у розмірі 126630,00 рос. рублів, посилається на п. 7.2 контракту та положення ч. 2 статті 625 ЦК України.

У відповідності до умов п. 7.2 контракту, якщо відповідач не здійснить оплату у строки згідно п. 4.2 відповідач сплачує позивачу штраф у розмірі 0,3% від вартості отриманої та не оплаченої продукції за кожен день прострочки.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, проплазувавши п. 7.2, укладеного між сторонами контракту, суд дійшов висновку, що відповідним пунктом передбачено нарахування штрафних санкцій за порушення терміну оплати.

В той час, як положення ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачають нарахування річних, які за своєю правовою природою не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Крім того суд зауважує, що у відповідності до ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Особливості застосування штрафу полягають у тому, що штраф обчислюється тільки у відсотках і тільки від суми порушеного зобов’язання; він являє собою грошову суму, яка одноразово виплачується порушником зобов’язання.

Таким чином, суд зазначає, що штраф не може нараховуватись за кожен день прострочення платежу, оскільки це суперечить правовій природі такого виду неустойки.

В той час, як із розрахунку позивача вбачається, що останнім нараховується штраф за кожен день прострочення виконання зобов`язання відповідачем, що суперечить вимогам законодавства щодо нарахування такого виду неустойки, як штраф, тобто п. 7.2 передбачено нарахування неустойки, яка за своєю правовою природою є пенею, а не штрафом.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає за необхідне зазначити, що сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається у гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Тобто чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, а, отже, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року по справі № 910/4164/17.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення штрафу у розмірі 126630,00 рос. рублів (еквівалент 54568,675 грн.), у зв`язку з недоведеністю позивачем вказаної суми нарахувань.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку з чим з відповідача підлягає до стягнення 15157,97 грн. судового збору.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 11, 526, 549, 611, 612, 623-629, 712 Цивільного кодексу України; ч. 1 ст. 174, ст. 193 Господарського кодексу України; ст.ст. 73, 74, 86, 129, 183, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Элеком» (442530, Російська федерація, Пензенська область, м. Кузнєцк, вул. Рабочая, 217 (код ОКПО 83913212) на користь ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю Технологічна група "Екіпаж" (61001, м. Харків, МСП, вул. Єнакієвська, 4, код ЄДРПОУ 21191464) 2345000,00 руб. РФ (еквівалент 1010530,85 грн.) та 15157,97 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Інформація по справі може бути одержана зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

Повне рішення складено 06.03.2019 р.

Суддя ОСОБА_5

922/1086/18