Рішення № 80267257, 25.02.2019, Автозаводський районний суд м. Кременчука

Справа № 524/8460/17

Провадження №2/524/77/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.02.2019 року Автозаводський районний суд м. Кременчука в складі: головуючого - судді - Нестеренка С.Г., при секретарі - Бельченко Н.Л., за участі представника позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2, представника відповідача КП «Кременчукводоканал» - ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кременчуці Полтавської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до КП «Кременчукводоканал», третя особа – ОСОБА_4, про стягнення заборгованості по заробітній платі, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2017 року до суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до КП «Кременчукводоканал», третя особа – ОСОБА_4 про стягнення заборгованості по заробітній платі у вигляді середнього заробітку за час вимушеного прогулу внаслідок незаконного звільнення.

В обґрунтування позову зазначав, що рішенням Автозаводського райсуду м. Кременчука Полтавської області від 24 квітня 2017 року по справі № 524/6367/16-ц його (позивача) було поновлено на посаді головного інженера КП «Кременчукводоканал».

З метою примусового виконання вказаного судового рішення він (позивач) надав до Автозаводського відділу ДВС м. Кременчук ГТУЮ в Полтавській області виконавчий лист про примусове виконання вказаного судового рішення.

30 травня 2017 року його (позивача) було ознайомлено з наказом № 379 від 26 квітня 2017 року «Про поновлення його на роботі» та внесено запис в трудову книжку від 30 травня 2017 року про його поновлення на роботі, про що державним виконавцем було складено акт. Однак, не бажаючи настання тих наслідків, які передбачало судове рішення, відповідач цього ж дня, тобто 30 травня 2017 року звільнив його (позивача) з займаної посади на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України, згідно з наказом № 499 від 30 травня 2017 року.

Виконавши судове рішення про поновлення його (позивача) на посаді, відповідач тим не менш, не компенсував йому середній заробіток за час вимушеного з його (відповідача) вини його (позивача) прогулу, який складає період з 29 червня 2016 року, коли його було незаконно звільнено з посади наказом відповідача № 644, не сплачені йому зазначені кошти і по теперішній час.

Вказував, що з відповідача має бути стягнуто середній заробіток за час затримки з повним розрахунком при звільненні, оскільки в день його звільнення йому сплатили лише 345,79 грн, а не сплаченими залишився весь період з дати його звільнення і по да ту звернення з позовом до суду.

Його середній заробіток складає 642,99 грн., тому з дати звільнення – з 29 червня 2016 року по 08 листопада 2017 року розмір заборгованості складає 221 831, 55 грн.

Просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час затримки з повним розрахунком при звільненні по дату повного розрахунку або по дату винесення рішення судом, що на дату звернення до суду складає 221 831, 55 грн.

Ухвалою суду від 13 листопада 2017 року було відкрито провадження у справі, залучено сторони до участі у справі та третьою особою ОСОБА_4 (а.с. 14).

20 грудня 2017 року до суду від представника відповідача було подано відзив на позов (а.с. 27-28).

У своєму відзиві на позов зазначали, що 26 квітня 2017 року підприємством був виданий наказ № 379 «Про поновлення на роботі ОСОБА_1В.» та скасовано наказ від 29 червня 2016 року № 644 про звільнення позивача. Однак, рішенням апеляційного суду Полтавської області від 18 жовтня 2017 року було скасовано рішення Автозаводського райсуду м. Кременчука від 24 квітня 2017 року в справі № 524/6367/16-ц за його позовом до цього ж відповідача про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за вимушений прогул та відшкодування моральної шкоди і відмовлено у задоволенні позову в повному обсязі. Враховуючи такий результат апеляційного перегляду, наказом від 27 жовтня 2017 року по підприємству був виданий наказ № 1237 «Про скасування наказу від 26 квітня 2017 року № 379 «Про поновлення на роботі ОСОБА_1В.» на підставі рішення апеляційного суду. Враховуючи, що апеляційним судом було скасоване рішення суду про поновлення позивача на роботі, вважають, що відсутні підстави для виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки.

Ухвалою суду від 20 грудня 2017 року було оголошено явку позивача ОСОБА_1 обов’язковою в судові засідання (а.с. 44).

05 лютого 2018 року від позивача ОСОБА_1 до суду було відповідь на відзив на позов (а.с. 54-55).

У своїй відповіді позивач зазначив, що представник відповідача ОСОБА_5 Ю,А. замовчує той факт, що іншим наказом № 499 від 30 травня 2017 року його було звільнено з роботи за прогули, тобто за відсутність на робочому місці без поважних причин в період з 03 травня 2017 року по 30 травня 2017 року, тобто, наказ № 1237 від 27 жовтня 2017 року «Про скасування наказу від 26 квітня 2017 року № 379 про поновлення його (позивача) на роботі не є таким, яким його звільнено з посади через скасування вищезгаданого судового рішення.

30 травня 2017 року його було ознайомлено з наказом № 379 від 26 травня 2017 року про поновлення його на роботі та внесено запис в трудову книжку 30 травня 2017 року про поновлення з цієї ж дати. Таким чином, у відповідача все рівно виникає обов’язок щодо розрахунку з ним за травень 2017 року, оскільки день прийняття-звільнення вважається робочим днем і підлягає оплаті, а за не проведення розрахунку при звільненні виникають наслідки, передбачені ст. 117 КЗпП України.

15 серпня 2018 року до суду від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про уточнення позовних вимог (а.с. 90-91).

Вказував, що з 29 червня 2016 року йому було сплачено середній заробіток за один місяць в сумі 8241, 33 грн. за період з 29 червня 2016 року та 122340, 28 грн. за період з 30 травня 2017 року по 29 травня 2018 року Фактично на роботі його поновлено з 29 червня 2016 року, то за період з 29 липня 2016 року по 29 травня 2017 року кошти відповідачем сплачені не були.

Остаточно позивач просив стягнути з відповідача на його користь 82 413, 30 грн. та середній заробіток на дату винесенні рішення судом за вирахуванням періоду, який був оплачений як час вимушеного прогулу.

15 серпня 2018 року до суду представником відповідача було подане клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи Верховим Судом (а.с. 106)

Ухвалою суду від 15 серпня 2018 року було відмовлено представнику відповідача у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі (а.с. 125).

22 серпня 2018 року до суду позивачем ОСОБА_1 було подано заяву про уточнення позовних вимог. Позивач просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29 червня 2016 року по 29 травня 2017 року (за виключенням квітня 2017 року) в сумі 102 376, 80 грн. (а.с. 130-131).

21 вересня 2018 року до суду від представника відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копій документів, на виконання ухвали суду (а.с. 140-152).

21 вересня 2018 року до суду від представника відповідача надійшов відзив на уточнену позову заяву (а.с. 154-156).

Представник відповідача у своєму відзиві на уточнену позовну заяву зазначала, що з викладений в уточненому позові не погоджується у повному обсязі. Вимоги позивача є необґрунтованими, наведені в уточненій заяві обставини стосуються іншого звільнення з роботи, яке відбулося 30 травня 2017 року. Вони не мають відношення до цієї справи, оскільки є предметом розгляду по справі № 524/4135/17 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 30 травня 2017 року по 29 травня 2018 року.

09 жовтня 2018 року до суду позивачем ОСОБА_1 було подано відповідь на відзив на уточнений позов (а.с. 172-174).

Позивач зазначав, що, як вказує сам відповідач, наказом від 19 червня 2018 року його (позивача) було поновлено на роботі. 04 липня 2018 року він був ознайомлений з даним наказом та було внесено запис в трудову книжку про поновлення його на роботі. Проте, іншим наказом від 04 липня 2018 року за № 744 «Про уточнення змісту наказу № 1237 від 27 жовтня 2017 року», відповідач змінив п. 2 наказу № 1237, згідно якого наказ по підприємству від 26 квітня 2017 року № 379 «Про поновлення на роботі ОСОБА_1В.» вважати скасованим з 27 жовтня 2017 року. Наказ було викладено в редакції, якою трудовий договір з ним було розірвано з 18 жовтня 2017 року. За весь час, тобто з 29 червня 2016 року йому було виплачено середній заробіток за один місяць в сумі 8241,33 грн. за період квітень 2017 року і за травень 2017 року – 345,79 грн. (за один день з 29 по 30 травня 2017 року), а також 122340,28 грн за період з 30 травня 2017 року по 29 травня 2018 року. Незважаючи на поновлення його на роботі 29 червня 2016 року, за період з 29 червня 2016 року по 29 травня 2017 року кошти йому виплачені не були за виключенням квітня 2017 року. Тобто, неоплаченими є 10 місяців вимушеного прогулу. Просив уточнений позов задовольнити у повному обсязі.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 позов підтримав, просив задовольнити з врахуванням уточнень позовних вимог.

Представник відповідача КП «Кременчукводоканал» - ОСОБА_3 з позовом не погодилася, вважаючи його безпідставним. Не заперечувала факт видання у квітні 2017 року наказу на підприємстві про поновлення позивача на роботі, який є чинним на час розгляду справи.

Позивач ОСОБА_1 та третя особа ОСОБА_4 у судове засідання не прибули, були належним чином повідомлені судом про час, дату та місце розгляду справи, просили здійснити розгляд справи зав їх відсутності.

Суд, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, вивчивши матеріали справи, встановив наступне.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно, зокрема, для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо який у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині 1 ст. 82 ЦПК України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію [про захист прав людини і основоположних свобод] та практику Європейського Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтується. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа «Серявін та інші проти України», N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Судом достовірно встановлено, що 02 квітня 2015 року позивача було призначено на посаду головного інженера КП «Кременчукводоканал».

Наказом генерального директора КП «Кременчукводоканал» від 29 червня 2016 року за № 644 позивача було звільнено з 29 червня 2016 року з займаної посади згідно п. 6 ст. 36 КЗпП України у зв'язку з його відмовою від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці з виплатою вихідної допомоги в розмірі середньої місячної заробітної плати відповідно до ст. 44 КЗпП України та компенсацією невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 07 вересня 2015 року по 29 червня 2016 року у кількості 10 календарних днів.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 24 квітня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до цього відповідача про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди (справа № 524/6367/16-ц), позов було задоволено.

Визнано незаконними та скасовано накази КП «Кременчукводоканал» від 29 квітня 2016 року за № 253 «Про зміну істотних умов праці», від 17 лютого 2016 року № 209 «Про зміну оплати праці», від 31 березня 2016 року № 326 «Про зміну оплати праці», від 21 квітня 2016 року № 342 «Про встановлення робочого часу». Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді головного інженера КП "Кременчукводоканал". Стягнуто з КП «Кременчукводоканал» на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29 червня 2016 року по 24 квітня 2017 року у сумі 133743 грн. 84 коп., у відшкодування моральної шкоди - 5000 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та виплати середнього заробітку за один місяць. Додатковим рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 11 вересня 2017 року поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом про визнання незаконними та скасування наказів КП «Кременчукводоканал» від 29 квітня 2016 року № 253, від 17 лютого 2016 року № 209, від 31 березня 2016 року № 326, від 21 червня 2016 року № 342, від 29 червня 2016 року № 644.

Додатковим рішенням цього ж суду від 20 вересня 2017 року визнано незаконним та скасовано наказ КП «Кременчукводоканал» за № 644 від 29 червня 2016 року про звільнення позивача за п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

26 квітня 2017 року наказом директора КП «Кременчукводоканал» ОСОБА_4 за № 379 було скасовано наказ за № 644 від 29 червня 2016 року про звільнення ОСОБА_1, поновлено позивача на посаді головного інженера цього підприємства з 29 червня 2016 року, зобов’язано головного бухгалтера нарахувати та здійснити виплату позивачеві середній заробіток за один місяць.

30 травня 2017 року на підприємстві було видано наказ за № 499 про звільнення ОСОБА_1 з посади головного інженера на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 29 травня 2018 року у справі за № 524/4135/17 за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Кременчукводоканал» Кременчуцької міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, було скасовано рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 26 січня 2018 року (про відмову у задоволенні позову).

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ комунального підприємства «Кременчукводоканал» Кременчуцької міської ради від 30 травня 2017 року за № 499.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного інженера комунального підприємства «Кременчукводоканал» з 30 травня 2017 року.

Стягнуто з підприємства на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 30 травня 2017 року по 29 травня 2018 року у розмірі 122 340 грн. 28 коп., моральну шкоду у розмірі 1000 грн. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання щодо судових витрат.

Наказом за № 1237 від 27 жовтня 2017 року «Про скасування наказу від 26 квітня 2017 року № 379 «Про поновлення на роботі ОСОБА_1В.» скасовано виданий наказ по підприємству від 26 квітня 2017 року № 379 «Про поновлення на роботі ОСОБА_1В.». Визнано наказ по підприємству від 26 квітня 2017 року № 379 «Про поновлення на роботі ОСОБА_1В.» скасованим з 27 жовтня 2017 року. Підставою для видачі наказу зазначено виконання рішення Апеляційного суду Полтавської області від 18 жовтня 2017 року у справі 524/636/16-ц, яким було скасовано рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 24 квітня 2017 року.

Згідно наказу комунального підприємства «Кременчукводоканал» Кременчуцької міської ради від 04 липня 2018 року за № 744 змінено п. 2 наказу № 1237 від 27 жовтня 2017 року та викладено його в наступній редакції: «Вважати наказ по підприємству № 379 від 26 квітня 2017 року «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 скасованим з 18 жовтня 2017 року. Розірвати з 18 жовтня 2017 року трудовий договір з ОСОБА_1 з підстав встановлених п. 6 ст. 36 КЗпП України».

Постановою Полтавського апеляційного суду від 10 грудня 2018 року у справі за № 524/6081/18 за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства Кременчуцької міської ради «Кременчукводоканал», про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 12 жовтня 2018 року – скасовано та ухвалено нове. Позов задоволено частково.

Визнано поважними причини пропуску строку звернення ОСОБА_1 до суду з позовом до Комунального підприємства Кременчуцької міської ради «Кременчукводоканал» про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди.

Визнано незаконним та скасовано наказ Комунального підприємства «Кременчукводоканал» Кременчуцької міської ради від 27 жовтня 2017 року № 1237 «Про скасування наказу від 26 квітня 2017 року № 379 «Про поновлення на роботі ОСОБА_1В.».

Визнано незаконним та скасовано наказ Комунального підприємства «Кременчукводоканал» Кременчуцької міської ради від 04 липня 2018 року № 744 «Про уточнення змісту наказу № 1237 від 27 жовтня 2017 р.».

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Вказані рішення суду апеляційної інстанції набрали законної сили.

На виконання наказу від 26 квітня 2017 року за № 379, який є чинним і на день розгляду справи у первісній його редакції, відповідач здійснив нарахування та виплату позивачеві заробітну плату у розмірі 10237,68 грн. за один місяць як середній заробіток за час вимушеного прогулу за період часу з 29 червня 2016 року до 29 травня 2017 року, де остання вказана дата є датою фактичного поновлення позивача на роботі. Зазначений розмір заробітної плати підлягав оподаткуванню на загальних підставах, після утримання податків та інших платежів сума до сплати становила – 8241,33 грн. При цьому, позивач зазначив, що середня заробітна плата позивача на день першого звільнення – 29 червня 2016 року становила 10237,68 грн.

Отже, за період часу з 29 червня 2016 року до 28 березня 2017 року та з 29 квітня 2017 року до 29 травня 2017 року відповідач безпідставно не здійснив обчислення та виплату заробітної плати, розмір якої повинен становити - 102376,80 грн. (10237,68 грн.х10, де 10237,68 грн. – середньомісячна зарплата позивача, 10 – кількість місяців у зазначеному проміжку часу). Даний розмір, тобто 102376,80 грн. є сумою, яка підлягає оподаткуванню на загальних підставах.

Відповідно ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ст. 115 цього Кодексу заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.

У статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 вказаного Кодексу встановлено: в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Суд вважає, що невиплачений середній заробіток за час вимушеного прогулу за період часу з 29 червня 2016 року до 28 березня 2017 року та з 29 квітня 2017 року до 29 травня 2017 року після поновлення позивача на роботі фактично та юридично є заборгованістю по заробітній платі, яка і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідач в особі його адміністрації та представників не надав суду належні і допустимі докази на спростування даного позову та зазначених і встановлених судом обставин.

За таких обставин, суд вважає, що позов є обґрунтованим та таким, що підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо судових витрат, суд виходить з того, що судовий збір позивачем не було сплачено при поданні позову, про наявність інших судових витрат сторони у справі не заявляли. Звідси, з відповідача на користь держави необхідно стягнути судовий збір у розмірі 1600 грн. за ставкою на день подання позову відповідно п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір». При цьому, часткове задоволення позову стосується вимоги про допуск рішення до негайного виконання щодо стягнення платежу за один місяць, який фактично вже було сплачено у квітні 2017 року, і відмова у задоволенні позову в цій частині вимоги не впливає та не може бути застосована при обчисленні судового збору до сплати із застосуванням принципу пропорційності.

Керуючись ст. ст. 94, 115, 116, 117, 221, 231, 233, 238 КЗпП України, ст.ст. 4, 5, 10-13, 18, 76-81, 83, 133, 141, 258, 264, 265, 273, 352, 354, 430 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Стягнути з КП «Кременчукводоканал» (юридична адреса: Полтавська область, м. Кременчук, провулок Героїв Бресту, буд. № 35-А, код ЄДРПОУ: 03361655) на користь ОСОБА_1 (зареєстрований та проживає: ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП: НОМЕР_1) заборгованість по заробітній платі за період часу з 29 червня 2016 року до 28 березня 2017 року та з 29 квітня 2017 року до 29 травня 2017 року на загальну суму 102376,80 грн. (сто дві тис. триста сімдесят шість грн. 80 коп.) та на користь держави судовий збір у розмірі 1600 грн.

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову в частині вимоги щодо допуску рішення суду до негайного виконання.

Повне рішення виготовлено 06 березня 2019 року.

Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду через Автозаводський районний суд м. Кременчука протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Рішення набирає законної сили у випадку закінчення строку подання апеляційної скарги або якщо рішення залишено в силі за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: