Рішення № 80266631, 11.02.2019, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2019 р. м. Київ Справа № 911/2860/18

Суддя Конюх О.В., при секретарі судового засідання Бойко О.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження господарську справу

за позовом комунального підприємства «Міськтепловоденергія», м. Кам'янець-Подільський,

до відповідача фізичної особи-підприємця Сигидиненко Віктора Борисовича, Київська обл., смт. Пісківка,

про стягнення 74 269,37 грн.

за участю представників учасників судового процесу:

від позивача: Голдевський Е.М., довіреність №21-10/2383 від 21.09.2018;

від відповідача: не з'явився;

СУТЬ СПОРУ:

позивач - комунальне підприємство «Міськтепловоденергія», м. Кам'янець-Подільський (далі - КП «Міськтепловодоенергія», поклажодавець), звернувся до господарського суду Київської області з позовом від 18.12.2018 №25 до відповідача - фізичної особи-підприємця Сигидиненко Віктора Борисовича, смт. Пісківка Бородянського району (далі - ФОП Сигиденко В.Б., зберігач), в якому просить суд стягнути з відповідача 74 269,37 грн. вартості неповернутого майна згідно договору зберігання від 31.12.2015, та покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 1762,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 31.12.2015 між КП «Міськтепловоденергія» та ФОП Сигиденко В.Б. укладено договір зберігання, відповідно до умов якого поклажодавцем було передано, а відповідачем, як зберігачем прийнято на відповідальне зберігання труби безшовні в асортименті. Факт передання майна підтверджується підписаним сторонами актом №1 приймання-передачі майна від 31.12.2015, що є невід'ємною частиною договору. В подальшому, 04.03.2016 позивачем було пред'явлено вимогу про припинення умов договору та повернення майна, однак відповідач майно повернув лише частково, що підтверджується актом від 01.12.2016, у зв'язку з чим позивач був змушений звернутись до суду із вимогою про стягнення 74 269,37 грн. вартості неповернутого майна.

Ухвалою суду від 26.12.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №911/2860/18 в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, судове засідання призначено на 21.01.2019.

Цією ж ухвалою постановлено, що відповідач має право подати відзив протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали про відкриття провадження у справі (частина 1 ст. 251 ГПК України) та встановлено позивачу строк для подачі відповіді на відзив (відповідь) із додержанням вимог ст. 166 Господарського процесуального кодексу України - п'ять днів з дня отримання відзиву.

Ухвалою суду від 21.01.2019 розгляд справи відкладено на 11.02.2019 та зобов'язано позивача подати належним чином засвідчені читабельні копії товарно-транспортних накладних від 09.03.2016, за якими відповідачем здійснено повернення майна позивачу із відповідального зберігання.

04.02.2019 від КП «Міськтепловоденергія» до господарського суду Київської області надійшла заява, в якій позивач просить суд: зменшити позовні вимоги в частині стягнення з фізичної особи-підприємця Сигиденко В.Б. вартості неповернутого майна на суму 291,05 грн. та стягнути з нього вартість не повернутого майна - 73 978,32 грн.

Вказана заява обґрунтована тим, що при пред'явленні даного позову позивачем при визначені вартості неповернутого майна було помилково застосовано більшу ціну за 1 тонну труб безшовних 273х7 мм, а саме 13,73 грн. замість 13,10 грн., що в свою чергу не узгоджується з загальною вартістю майна, що підлягає поверненню з зберігання.

В судове засідання 11.02.2019 з'явився представник позивача, який в усних поясненнях просив суд задовольнити позовні вимоги. Відповідач в судове засідання 11.02.2019 не з'явився, хоча про день, час та місце проведення судового засідання повідомлявся судом належним чином.

Відповідно до ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду крім випадків, передбачених цим кодексом.

В судовому засіданні 11.02.2019 суд залишив без розгляду заяву від 04.02.2019 КП «Міськтепловоденергія» про зменшення позовних вимог в порядку ст. 118 ГПК України, оскільки в силу п.2 ч.1 ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч.ч. 1-2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ст. 248 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 3 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються судом шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому для вручення судових рішень. Згідно до пункту 5 частини 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Поштове відправлення з копією ухвали про відкриття провадження у справі від 26.12.2018 повернуто на адресу суду з відміткою підприємства зв'язку від 24.01.2019 «за закінченням терміну зберігання».

Оскільки станом на 11.02.2019, відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи, відзив на позов не подав, в судові засіданні не з'явився, суд вважає, що справа може бути розглянута по суті за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для ухвалення рішення.

У ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів.

Відповідно до частини 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Між ФОП Сигидиненко В.Б. (постачальник) та КП «Міськтепловоденергія» (покупець) було укладено договір №10 від 24.11.2013, відповідно до якого постачальник зобов'язався поставити продукцію, а покупець прийняти та оплатити труби сталеві водопровідні на умовах 100% передоплати за ціною, вказаною у рахунках (пункти 1.1, 2.1, 2.2, 4.1 договору поставки.

Позивачем за платіжним дорученням №12503 від 18.12.2015 здійснено передоплату відповідачу в сумі 330120,00 грн.

Відповідачем було складено:

накладну №2 від 28.12.2015 на поставку (через ОСОБА_4 за дорученням від 18.12.2015 №948) труб безшовних в асортименті вагою 20,9976 тон на суму 330120,00 грн.;

накладну №7 від 31.12.2015 на поставку (через ОСОБА_4 за дорученням від 18.12.2015 №948) труб безшовних в асортименті вагою 19,572 тон на суму 307671,84 грн. (копії накладних залучені до матеріалів справи).

Позивачем за вказаними поставками було складено:

прибуткову накладну №О-1698 від 28.12.2015 на суму 330120,00 грн., (асортимент та кількість оприбуткованого товару відповідають асортименту та кількості товару в накладній №2 від 28.12.2015).

прибуткову накладну №О-1699 від 31.12.2015 на суму 307671,84 грн. (асортимент та кількість оприбуткованого товару відповідають асортименту та кількості товару в накладній №7 від 31.12.2015).

Платіжним дорученням від 15.01.2016 №12890 позивач сплатив відповідачу 307671,84 грн.

Позивач твердить, що за першою поставкою (накладна №2 від 28.12.2015, прибуткова накладна №О-1698 від 28.12.2015, платіжне доручення №12503 від 18.12.2015) позивач недоотримав від відповідача 2 тонни труб безшовних 273х7мм, посилаючись на копію товарно-транспортної накладної ААК№12/28-15 від 28.12.2015, за якою фактично ФОП Сигидиненком В.Б. було передано перевізнику ПП «Транзит» 19,3 тон продукції, а не 20,9976 тон, як вказано у накладній №2 від 28.12.2015.

Позивач твердить, що за другою поставкою (накладна №7 від 31.12.2015 та прибуткова накладна №О-1699 від 31.12.2015, платіжне доручення №12890 від 15.01.2016) товар взагалі фактично передано не було.

Згідно до частини 1 ст. 670 ЦК України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Відповідно до пунктів 15.1-15.5 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Мінтрансу від 14.10.1997 № 363:

15.1. У разі зіпсуття або пошкодження вантажу, а також у разі розбіжностей між Перевізником і вантажовідправником (вантажоодержувачем) обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актом за формою, що наведена в додатку 4.

15.3. Записи в акті засвідчуються підписами вантажовідправника (вантажоодержувача) і водія. Односторонні записи в акті як вантажовідправника (вантажоодержувача), так і водія вважаються недійсними.

15.4. Жодна із сторін не має права відмовитись від підписання акта. У разі незгоди зі змістом акта кожна із сторін має право викласти в ньому свою думку в рядку "Особливі відмітки" і засвідчити її підписом.

15.5. При відмові від складання акта або від внесення записів у товарно-транспортну накладну у випадках недостачі, псування або ушкодження вантажу акт складається за участю представника незацікавленої сторони.

Суд вказує, що документально факт недопоставки продукції сторонами жодним чином не зафіксовано. Акти не складалися, претензії (вимоги) покупцем продавцю не надсилалися, застережень копія ТТН ААК№12/28-15 від 28.12.2015 не містить.

Натомість з підстав фактичної відсутності продукції 31.12.2015, на твердження позивача, між КП «Міськтепловоденергія» та ФОП Сигиденко В.Б. укладено договір зберігання від 31.12.2015:

- за умовами цього договору поклажодавець передає зберігачу, а зберігач приймає на відповідальне зберігання та зобов'язуються повернути поклажодавцеві у схоронності майно:

№Найменування, характеристики, особливі ознаки майнаОдиниця вимірукількістьЦіна без ПДВСума без ПДВ1Труба безшовна 377х11ммтон/метр4,989/50,2513100,0065355,902Труба безшовна 377х12ммтон/метр12,10/112,013100,00158510,003Труба безшовна 273х8 ммтон/метр2,483/47,513100,0032527,304Труба безшовна 273х7 ммтон/метр2,000/43,5513100,0026200,00Всього з ПДВ: триста тридцять дев'ять тисяч сто одинадцять гривень (п.1.1 договору);

- право власності на майно до зберігача не переходить (пункт 1.2 договору);

- початок терміну зберігання майна та закінчення терміну зберігання майна визначається за окремими одиницями майна відповідно до первинних документів бухгалтерського обліку, підписаних сторонами (пункт 1.4 договору);

- зберігач приймає майно на зберігання через свого представника, повноваження якого підтверджуються довіреністю (п.2.1.1 договору);

- зберігач видає на підтвердження приймання майна наступний документ: акт приймання-передачі (пункт 2.1.2 договору);

- зберігач повертає майно поклажодавцю повністю після припинення договору (пункт 2.1.10 договору);

- договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до його повного виконання сторонами (пункт 6.4 договору).

Згідно зі ст. 938 ЦК України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Частиною 1 ст. 953 ЦК України встановлено, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився. Відповідно до частин 1, 2 ст. 949 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Згідно частини 1 ст. 942 ЦК України зберігач зобов'язаний вжити усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

Суд зазначає, що договір зберігання може бути як реальним, так і консенсуальним. договір є реальним, якщо виникнення договірних відносин поставлено сторонами у залежність від факту передачі речей зберігачу на зберігання, тобто обов'язок зберігати річ виникає після її реальної передачі зберігачеві.

В умовах договору зазначено, що початок терміну зберігання майна та закінчення терміну зберігання майна визначається за окремими одиницями майна відповідно до первинних документів бухгалтерського обліку, підписаних сторонами (пункт 1.4 договору).

Зберігач видає на підтвердження приймання майна наступний документ: акт приймання-передачі (пункт 2.1.2 договору).

Враховуючи наведене, судом встановлено, що поданий на розгляд суду договір зберігання від 31.12.2015 складено як реальний, оскільки виникнення договірних відносин в його тексті поставлено у залежність від факту передачі речей зберігачу на зберігання за актом приймання-передачі.

Позивачем долучено до матеріалів справи акт №1 приймання-передачі до договору зберігання від 31.12.2015, на підтвердження факту передачі майна на зберігання відповідачу.

Однак, суд відхиляє цей доказ - як підтвердження передачі майна відповідачу за договором зберігання від 31.12.2015, оскільки:

по-перше, в зазначеному акті приймання-передачі №1 від 31.12.2015, зазначено: «відповідно до договору відповідального зберігання від 28.12.2015 поклажодавець передає, а зберігач приймає таке майно…». В акті приймання-передачі майна №1 від 31.12.2015 відсутні будь-які посилання на договір зберігання від 31.12.2015, на підставі якого позивачем заявлено стягнення вартості неповернутого майна з відповідача.

По-друге, в судовому засіданні 21.01.2019 суд досліджував оригінал акту приймання-передачі майна №1 від 31.12.2015 та встановив, що зазначений акт містить ознаки монтажу, а саме фрагмент тексту договору, який містить перелік майна, виготовлений (вдрукований в основний текст) на іншому друкуючому пристрої іншим шрифтом та іншим чорнилом, а реквізити та підписи сторін виготовлені на іншому аркуші паперу, що не дозволяє суду встановити приналежність їх до Акту приймання-передачі майна та ідентифікувати зазначений акт як єдиний підписаний сторонами документ.

Суд не погоджується з тим, що між позивачем та відповідачем виникли зобов'язальні відносини, засновані на договорі зберігання, які підпадають під правове регулювання норм глави 66 Цивільного кодексу України.

Так, у відповідності до ч. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Разом із тим, в даному випадку був відсутній факт передачі майна поклажодавцем зберігачу на відповідальне зберігання, а між сторонами існували відносини на підставі договору поставки, який не виконувався належним чином, та господарські операції за яким не були сторонами оформлені відповідно до закону належним чином складеними первинними документами.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Відтак, суд здійснюючи розгляд справи та встановлення дійсних відносин сторін, керується нормами закону, які регулюють договір поставки.

Будь-яких доказів того, що позивач 04.03.2016 пред'явив вимогу відповідачу про припинення умов договору та повернення майна, про що зазначено на аркуші першому позовної заяви, матеріали справи не містять.

разом із тим, 09.03.2016 відповідач через перевізника ПП «Транзит» за ТТН ААК№462980 та ААК№462982 від 09.03.2016 здійснив поставку позивачу труб сталевих, а саме:

за ТТН ААК№462980 загалом 8,540 тон: 377х9 мм - 4,0 м.п./0,327 тон, 377х10 мм - 4,64 м.п./0,420 тон, 377х12 мм - 72,14 м.п./7,793 тон;

за ТТН ААК462982 загалом 8,326 тон: 377х11 мм - 42,55 м.п./4,225 тон, 273х8 мм - 69,74 м.п./3,646 тон, 273х9 мм - 7,80 м.п./0,455 тон.

Асортимент та кількість товару не відповідає асортименту та кількості товару, вказаному у договорі зберігання від 31.12.2015. Жодних доказів того, що вказаний товар за ТТН ААК№462980 та ААК№462982 від 09.03.2016 взагалі був переданий відповідачем позивачу на виконання договору зберігання, а не договору поставки, і які б спростовували висновок суду про удаваність договору зберігання, суду не подано.

Позивач твердить, що частину товару, переданого за ТТН від 09.03.2016, за домовленістю між позивачем та відповідачем було зараховано в рахунок часткового повернення труб безшовних 377х11 мм в кількості 0,747 тон та труб безшовних 273х7 мм в кількості 1,618 тон.

Жодних доказів існування будь-яких усних чи письмових домовленостей між сторонами про таке зарахування до матеріалів справи не подано.

Між тим, суд вказує, що згідно частини 2 ст. 208 ЦК України правочини між фізичною особою та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною 1 ст. 206 ЦК України (які повністю виконуються сторонами в момент їх вчинення) укладаються у письмовій формі, а відповідно до ст. 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється.

Крім того, відповідно до частин 1, 2, 3, 4 ст. 672 ЦК України якщо продавець передав товар в асортименті, що не відповідає умовам договору купівлі-продажу, покупець має право відмовитися від його прийняття та оплати, а якщо він вже оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Якщо продавець передав покупцеві частину товару, асортимент якого відповідає умовам договору купівлі-продажу, і частину товару з порушенням асортименту, покупець має право на свій вибір:

1) прийняти частину товару, що відповідає умовам договору, і відмовитися від решти товару;

2) відмовитися від усього товару;

3) вимагати заміни частини товару, що не відповідає асортименту, товаром в асортименті, який встановлено договором;

4) прийняти весь товар.

3. У разі відмови від товару, асортимент якого не відповідає умовам договору купівлі-продажу, або пред'явлення вимоги про заміну цього товару покупець має право відмовитися від оплати цього товару, а якщо він вже оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

4. Товар, асортимент якого не відповідає умовам договору купівлі-продажу, є прийнятим, якщо покупець у розумний строк після його одержання не повідомив продавця про свою відмову від нього.

Доказів надання відповідачу позивачем у розумний строк будь-яких вимог або повідомлень суду не подано.

Лише 01.12.2016 працівниками КП «Міськтепловоденергія» було складено Акт про те, що відповідачем не повернуто із зберігання труб 4,706 тон, а саме: Д377х11 мм - 0,017тон, Д377х12 мм - 4,307 тон, Д273х7 мм - 0,382 тон.

Суду не подано доказів того, що відповідач або його представник були запрошені на складання вказаного Акту, або що вказаний Акт, складений в односторонньому порядку позивачем, був доведений до відома відповідача.

Позивач вказує, що звертався до відповідача з вимогою №01-10/1239 від 24.05.2018 (через півтора року після складення Акту від 01.12.2016) щодо повернення майна за договором зберігання від 31.12.2015.

За інформацією офіційного сайту «Укрпошта» щодо відстеження поштових відправлень, відповідач вказану вимогу не отримував, поштове відправлення повернуто відправнику.

Крім того, в тексті договору зберігання від 31.12.2015 зазначено, що поклажодавець одержує майно після припинення договору в місці його здавання, якщо інше не встановлено сторонами додатково. (п.2.2.2 договору).

Доказів того, що позивачем вжито заходів для того, щоб з'явитись у місце здавання майна відповідачу та забрати майно, матеріали справи не містять.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що позивачем не доведено у встановленому законом порядку належними, допустимими та достатніми доказами в розумінні ст. 76, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України факт виникнення між сторонами зобов'язальних відносин зберігання, факт передачі майна відповідачу на відповідальне зберігання та факт виникнення у відповідача грошового зобов'язання з відшкодування вартості втраченого майна.

Вимоги КП «Міськтепловоденергія» про стягнення 74 269,37 грн. боргу з ФОП Сигиденко В.Б. із заявлених позивачем підстав задоволенню не підлягають, оскільки доказів виникнення договірних зобов'язань зберігання між сторонами суду не подано.

Крім того, заявлені до стягнення з відповідача 74 269,37 грн. заборгованості за своєю природою є збитками.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно з приписами ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Системний аналіз ст.22, 623 ЦК України та ст. 224, 225 ГК України дозволяє дійти висновку, що для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:1) противоправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини.

Відсутність хоча б одного із вищеперелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована, як правопорушення.

Так, підставою для відшкодування збитків є вина особи, яка їх заподіяла, за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями винної особи і самими збитками.

Суд зазначає, що позивачем не доведено жодного з 4 елементів складу цивільного правопорушення, що є окремою підставою для відмови в позові.

За таких обставин, повно та ґрунтовно дослідивши матеріали справи, суд відмовляє в задоволені позову комунального підприємства «Міськтепловоденергія» до фізичної особи-підприємця Сигидиненко Віктора Борисовича про стягнення 74 269,37 грн. повністю.

Відповідно до п.2 ч.4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати пов'язані з розглядом справи, покладаються судом на позивача.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 73-92, 129, 233, 236-238, 241, 252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

В позові комунальному підприємству «Міськтепловоденергія» відмовити повністю.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення підписано 06.03.2019.

Суддя О.В. Конюх