Рішення № 80266176, 26.02.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.02.2019Справа № 910/17429/18

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» (01032, м.Київ, ВУЛИЦЯ САКСАГАНСЬКОГО, БУДИНОК 70-А) до проТовариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «АЛЬФА-ГАРАНТ» (01133, м.Київ, БУЛЬВАР ЛЕСІ УКРАЇНКИ, будинок 26) стягнення страхового відшкодування в розмірі 1 798 грн. 35 коп.Представники: без повідомлення представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «УНІКА» (надалі також - «Позивач») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «АЛЬФА-ГАРАНТ» (надалі також - «Відповідач») про стягнення страхового відшкодування в розмірі 1 798 грн. 35 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «УНІКА» на підставі Договору добровільного страхування наземного транспорту «Пряме врегулювання» №016220/4640/0000014 від 24.09.2016 року внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди виплатило страхове відшкодування власнику автомобіля «Інфініті», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, а тому Позивачем відповідно до положень статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Позивач зазначає, що відповідальність водія транспортного засобу «DAF», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, яким скоєно ДТП, застрахована у Відповідача на підставі Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/9825217, а тому Позивач вказує, що обов'язок з відшкодування збитків покладається на Відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.12.2018 року відкрито провадження у справі № 910/17429/18, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України.

10.01.2019 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшла інформація з Єдиної централізованої бази даних МТСБУ.

17.01.2019 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

24.01.2019 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла відповідь на відзив.

01.02.2019 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшли заперечення.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

З метою повідомлення Сторін про розгляд справи Судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 28.12.2018 була направлена на адреси Сторін, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованих повідомлень про вручення 02.01.2019 року уповноваженим особам Сторін.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, Суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ

24.09.2016 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «УНІКА» (Страховик) та ОСОБА_1 (Страхувальник) було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту «Пряме врегулювання» №016220/4640/0000014, предметом якого є страхування транспортного засобу «Інфініті», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, 2007 року випуску. (а.с. 22-28)

Як вбачається з матеріалів справи, 01.11.2016 року по просп. Перемоги, Кільцева дорога у м. Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Інфініті», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_1, та транспортного засобу «DAF», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_2., що підтверджується Довідкою №3016312607728876 про дорожньо - транспортну пригоду. (а.с. 21)

В результаті дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено застрахований Позивачем автомобіль «Інфініті», державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 01.12.2016 року у справі №759/15700/16-п ОСОБА_2, водія транспортного засобу «DAF», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 гривень. (а.с. 49)

Звітом про оцінку КТЗ №06-08/11 від 08.11.2016 року, складеним Суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_3, встановлено, що вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Інфініті», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, становить 11 469 грн. 36 коп. (а.с.30-46)

Приватним підприємством «Авто - Актив» було виставлено рахунок НОМЕР_3 від 03.11.2016 року на ремонт автомобілю марки «Інфініті», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 у розмірі 29 618 грн. 94 коп. (а.с.29)

Відповідно до Страхового акту № 00207142 від 16.11.2016 року (а.с. 17) Позивач здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 11 469 грн. 36 коп., що підтверджується платіжним дорученням №041061 від 17.11.2016 року із зазначенням призначення платежу: «страхове відшкодування зг.дог. №016220/4640/0000014 від 24.09.2016 р.». (а.с. 47)

Відповідно до інформації наданої МТСБУ на запит Суду, цивільно-правова відповідальність власника транспортного «DAF», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, на момент настання страхової події була застрахована у Відповідача на підставі Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/09825217, розмір франшизи згідно з вказаним Полісом складає 2000 грн. (а.с. 66-68)

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач посилається на те, що Відповідач, як страховик особи, винної у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, зобов'язаний відшкодувати суму матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, розмір якої становить 1 225 грн. 30 коп. відповідно до встановлених Полісом № АІ/09825217 лімітів відшкодування по майну та франшизи. Крім того, просив стягнути з Відповідача 3% річних у розмірі 102 грн. 44 коп. та інфляційні у розмірі 470 грн. 61 коп.

30.11.2016 року Позивачем надіслано на адресу Відповідача заяву на виплату страхового відшкодування у розмірі 11 469 грн. 36 коп., що підтверджується копією рекомендованого про вручення 05.12.2016 року уповноваженій особі підприємства Відповідача. (а.с.50-51)

Заперечуючи проти позову Відповідач зазначав, що 12.04.2017 року ним відшкодовано Позивачу суму в розмірі 8244 грн. 06 коп., оскільки при здійсненні протоколу огляду автомобіля 03.11.2016 р. не було зафіксовано пошкодження планки арки крила З Л, в той час як у ремонтній калькуляції від 08.11.2016 р. до вартості відновлювального ремонту додано вартість заміни даної деталі, а також сума зменшена на розмір франшизи 2000 грн. Крім того, заявлено про застосування загального строку позовної давності до вимог Позивача про стягнення 3% річних, інфляційних та пені.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Положення статті 22 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Також, статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивачем на виконання зобов'язань за Договором добровільного страхування наземного транспорту «Пряме врегулювання» №016220/4640/0000014 від 24.09.2016 року, предметом якого є страхування транспортного засобу «Інфініті», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, 2007 року випуску, було відшкодовано на користь Страхувальника 11 469 грн. 36 коп.

Згідно зі ст. ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.

Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування», відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника. Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.

Таким чином, Суд зазначає, що до Позивача у зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до особи, відповідальної за заподіяний збиток із залишком строку позовної давності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.01.2018 року у справі №910/12500/17.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Отже, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено Судом, вина особи, яка керувала транспортним засобом «DAF», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, встановлена у судовому порядку Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 01.12.2016 року у справі №759/15700/16-п, якою ОСОБА_2, водія транспортного засобу «DAF», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 гривень. (а.с. 49)

Відповідно до частини 6 статті 75 Господарського процесуального кодексу України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Статтею 4 Закону України "Про страхування" визначено, що майнові інтереси, які пов'язані із володінням, користуванням і розпорядженням майном, а також інтереси, пов'язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності) віднесені до об'єктів страхування.

Абзацом 1 статті 9 Закону України „Про страхування" визначено, що страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку.

Страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку (абзац 16 статті 9 Закону України „Про страхування").

За змістом п. 2.1 ст. 2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів", у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Згідно з підпунктом 12.1 ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Абзацом 18 статті 9 Закону України «Про страхування» передбачено, що франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Разом з цим, спеціальні норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлюють певні умови для визначення розміру шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, а саме: відшкодовується оцінена шкода, розмір шкоди обмежується лімітом відповідальності, встановленим в полісі (пункт 22.1 статті 22 Закону); розмір шкоди обмежується вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29 Закону); розмір шкоди зменшується на суму франшизи, встановленої в полісі (статті 9, 12 Закону). Крім того, страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу (пункти 32.4, 32.7 статті 32 Закону).

Таким чином, виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" покладено на страховика винної особи у межах, встановлених цим Законом та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Відповідно до п.7.38 вказаної Методики значення коефіцієнта фізичного зносу (Ез) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників колісних транспортних засобів, строк експлуатації яких не перевищує 5 років - для легкових колісних транспортних засобів виробництва країн СНД та 7 років - для інших легкових колісних транспортних засобів.

Згідно з п.1.6 вищевказаної Методики строк експлуатації - це період часу від дати виготовлення колісного транспортного засобу до дати його оцінки.

Зі свідоцтва про реєстрацію пошкодженого автомобіля «Інфініті», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, вбачається, що рік випуску автомобіля - 2007, а отже, станом на дату дорожньо-транспортної пригоди (01.11.2016 року) строк експлуатації означеного автомобіля перевищував сім років.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку щодо наявності підстав для вирахування коефіцієнту фізичного зносу транспортного засобу автомобіля «Інфініті», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, при визначенні розміру страхового відшкодування відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Відносини у сфері оцінки шкоди регулюються Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» та Постановою КМУ «Про затвердження Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна та майнових прав» № 1440 від 10.09.2003.

Згідно з ч. 4 ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. У випадках самостійного проведення оцінки майна органами державної влади та органами місцевого самоврядування складається акт оцінки майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до статті 12 цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна проводиться у випадках, встановлених законодавством України, міжнародними угодами, на підставі договору, а також на вимогу однієї з сторін угоди та за згодою сторін.

Згідно з п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» проведення оцінки майна є обов'язковим у випадках необхідності визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.

Механізм оцінки колісних транспортних засобів встановлюється Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (КТЗ), затвердженою Міністерством Юстиції України та Фондом державного майна України 24.11.03 (далі - Методика).

Відповідно до п. 4.3. Методики за результатами оцінки оцінювач складає звіт про оцінку КТЗ, у якому зазначається інформація, передбачена п. 4.4. Методики.

Частиною 1 статті 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» передбачено, що звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.

Отже, виходячи з системного аналізу положень Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» № 2658-ІІІ від 12.07.2001 (зі змінами та доповненнями) та Постанови КМУ «Про затвердження Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна та майнових прав» №1440 від 10.09.2003, документом, який би підтверджував належним чином оцінений розмір реальної вартості втраченого майна, є саме Звіт суб'єкта оціночної діяльності про визначення вартості матеріального збитку, заподіяного власнику транспортного засобу в результаті його пошкодження в ДТП, і який є обов'язковим у випадках необхідності визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.

При визначенні розміру заподіяної шкоди, що підлягає виплаті Відповідачем як страховиком винної особи, у даному випадку Суд виходить із вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля «Інфініті», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, визначеного звітом про оцінку КТЗ №06-08/11 від 08.11.2016 року, складеним Суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_3, встановлено, що вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Інфініті», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, становить 11 469 грн. 36 коп. (а.с.30-46)

При цьому, як вбачається з Акту огляду транспортного засобу від 03.11.2016 року, складеного Суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_3, було зафіксовано наступні пошкодження автомобіля «Інфініті», державний реєстраційний номер НОМЕР_1: двері передні ліві (ремонт, пофарбування), двері задні ліві (заміна, пофарбування), молдинг двері задньої зліва (заміна), молдинг крила заднього зліва (заміна). Згідно з ремонтною калькуляцією №00207142 від 08.11.2016 року, доданої до звіту про оцінку КТЗ №06-08/11 від 08.11.2016 року, до вартості відновлювального ремонту включено вартість заміни «планки арки крила З Л» у розмірі 1225 грн. 30 коп.

Згідно з п.5.1 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів технічний огляд КТЗ оцінювачем (експертом) являє собою початковий етап дослідження, який дає змогу органолептичними методами визначити ідентифікаційні дані КТЗ; його комплектність; укомплектованість; технічний стан, обсяг і характер пошкоджень; пробіг за одометром, інші показники на момент технічного огляду, необхідні для оцінки майна.

Під час технічного огляду КТЗ оцінювач (експерт) повинен:

а) перевірити відповідність ідентифікаційних даних КТЗ записам у наданих документах;

б) перевірити укомплектованість КТЗ, установити комплектність, наявність додаткового обладнання;

в) установити пробіг за одометром;

г) зафіксувати інформативні ознаки раніше виконаного відновлювального ремонту КТЗ;

ґ) установити характер і обсяги пошкоджень на момент огляду та інші ознаки, які характеризують технічний стан КТЗ, з обов'язковою їх фіксацією шляхом фотографування. (п.5.5 Методики)

Так, згідно з п. 8.5 розділу VIII Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 №142/5/2092, калькуляція вартості відновлювального ремонту складається за результатами технічного огляду КТЗ.

Враховуючи вищевикладене, оскільки технічний огляд КТЗ оцінювачем (експертом) являє собою початковий етап дослідження, за результатами якого в даному випадку складено Акт огляду 03.11.2016 року, до якого додані фотографії пошкодженого транспортного засобу, з яких вбачаються наявні пошкодження автомобіля бокової лівої частини, Суд зазначає, що норми чинного законодавства України не містять вимог щодо зазначення в Акті огляду транспортного засобу всього переліку робіт по відновленню пошкодженого транспортного засобу з урахуванням того, що калькуляція вартості відновлювального ремонту складається за результатами технічного огляду КТЗ. Крім того, визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суд, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинен виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля. Як вбачається з рахунку НОМЕР_3 від 03.11.2016 року, виставленого Приватним підприємством «Авто - Актив», на ремонт автомобілю марки «Інфініті», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 у розмірі 29 618 грн. 94 коп., до переліку робіт включено заміну декоративної накладки арки крила RL. Тобто, станцією технічного огляду також визначено про необхідність заміни арки крила, як і у калькуляції №00207142 від 08.11.2016 року. За таких підстав, Суд не приймає до уваги заперечення Відповідача в цій частині.

За таких обставин, враховуючи, що фактична вартість відновлювального ремонту автомобіля «Інфініті», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, становить 11 469 грн. 36 коп., саме звіт про оцінку КТЗ №06-08/11 від 08.11.2016 року, складений Суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_3, є належним та допустимим доказом фактичної вартості відновлювального ремонту вказаного транспортного засобу, з урахуванням причинного зв'язку між тими роботами, що наведені у ремонтній калькуляції №00207142 від 08.11.2016 року та пошкодженнями автомобіля «Інфініті», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, які зазначені у Довідці про дорожньо-транспортну пригоду №3016312607728876, виданій Управлінням патрульної поліції у м. Києві, та акті огляду транспортного засобу від 03.11.2017 р.

Згідно з п.1.6 Методики відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а відповідно до п.2.3 Методики вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.

Відповідно до ст.1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суд, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинен виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Отже, звіт про оцінку КТЗ №06-08/11 від 08.11.2016 року, складений Суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_3, визнається Судом достатнім доказом фактично здійснених позивачем витрат з виплати страхового відшкодування, які виникли внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Судом встановлено, що 12.04.2017 року Товариством з додатковою відповідальністю Страхова компанія «АЛЬФА-ГАРАНТ» було відшкодовано Позивачу 8 244 грн. 06 коп., що підтверджується платіжним дорученням №ID-92767. (а.с.76)

Згідно зі статтею 228 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.

Отже, враховуючи визначені Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/9825217 розміри лімітів відповідальності та франшизи, Суд приходить до висновку, що Відповідач зобов'язаний відшкодувати Позивачу витрати в розмірі 1 225 грн. 30 коп. (11 469 грн. 36 коп. виплачена сума страхового відшкодування - 8 244 грн. 06 коп. частково відшкодована сума - 2000 грн. 00 коп. франшизи)

Крім того, Позивач просив стягнути з Відповідача 3% річних за загальний період прострочки з 06.03.2016 р. по 18.12.2018 р. у розмірі 102 грн. 44 коп. та інфляційні у розмірі 470 грн. 61 коп.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом статей 524 та 533 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Статтею 979 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний виплатити страхувальнику грошову суму (страхову виплату).

Таким чином, правовідношення, в якому страховик у разі настання страхового випадку зобов'язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов'язанням. А правовідношення з відшкодування шкоди в порядку суброгації, які склалися між сторонами у справі, що розглядається, також є грошовим зобов'язанням.

Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Таким чином, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і факту завдання майнової шкоди іншій особі.

Отже, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія положень частини 2 статі 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 року у справі №910/22034/15.

Оскільки дані правовідносини сторін виникли не з договірних правовідносин, а з інших підстав, передбачених цивільним законодавством й Сторонами не визначено строку виконання боржником його зобов'язання відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, Суд враховує положення часини 2 статті 530 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як встановлено Судом, 30.11.2016 року Позивачем надіслано на адресу Відповідача заяву на виплату страхового відшкодування у розмірі 11 469 грн. 36 коп., що підтверджується копією рекомендованого про вручення 05.12.2016 року уповноваженій особі підприємства Відповідача. (а.с.50-51)

Відповідно до ст. 36.2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.

Таким чином, обов'язок Відповідача по виплаті страхового відшкодування у розмірі 1 225 грн. 30 коп. на момент розгляду даної справи настав.

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем виплати страхового відшкодування у розмірі 11 906 грн. 75 коп. за загальний період прострочки з 06.03.2016 р. по 18.12.2018 р. у розмірі 102 грн. 44 коп. вважає, вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв'язку з невірним розрахунком Позивача в частині визначення початку перебігу прострочки Відповідача. Оскільки Відповідачем отримана вимога 05.12.2016 року, то граничний строк здійснення виплати 06.03.2017 року, а саме з 07.03.2017 року розпочалась прострочка Відповідача. Також Позивачем не враховано, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч.5 ст. 254 Цивільного кодексу України). Таким чином, вимоги Позивача про стягнення 3% річних за загальний період прострочки з 07.03.2017 р. по 18.12.2018 р. з Відповідача є обґрунтованими на суму в розмірі 65 грн. 66 коп.

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов»язання в зв»язку з девальвацією грошової одиниці України, наданий Позивачем, вважає, що позовні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача інфляційних у розмірі 470 грн. 61 коп. за загальний період прострочки з 06.03.2016 р. по 18.12.2018 р. підлягають частковому задоволенню у зв'язку з невірним розрахунком Позивача в частині визначення початку перебігу прострочки Відповідача, а тому , вимоги Позивача про стягнення з Відповідача інфляційних за загальний період прострочки з 07.03.2017 р. по 18.12.2018 р. є обґрунтованими на суму в розмірі 272 грн. 05 коп.

17.01.2019 року Відповідачем подано заяву про застосування загального строку позовної давності до вимог Позивача. При цьому, Суд зазначає, що Позивачем не було заявлено до стягнення пені.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалість у три роки. (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно з ч.ч.3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. (п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013 року)

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач звернувся до суду з вказаним позовом 23.12.2018 року (згідно з відбитком календарного штемпелю на поштовому конверті).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України.

За приписами статті 253 цього ж Кодексу перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. При цьому згідно із частиною першою статті 254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

Для спірних відносин застосовуються загальна позовна давність тривалістю у три роки (статті 256, 257 ЦК України).

При цьому, Суд зазначає, що відповідно до ст. 262 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. Тобто страхувальник, який зазнав майнової шкоди в деліктному правовідношенні, набув право вимоги відшкодування до заподіювача й строк такої вимоги почав спливати з моменту заподіяння шкоди. У зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача із залишком строку позовної давності.

Судом встановлено, що дорожньо - транспортна пригода сталась 01.11.2016 року. Позивач свої зобов'язання за Договором добровільного страхування наземного транспорту «Пряме врегулювання» №016220/4640/0000014 від 24.09.2016 року виконав у повному обсязі, виплативши Страхувальнику 17.11.2016 року страхове відшкодування у розмірі 11 469 грн. 36 коп.

30.11.2016 року Позивачем надіслано на адресу Відповідача заяву на виплату страхового відшкодування у розмірі 11 469 грн. 36 коп., що підтверджується копією рекомендованого про вручення 05.12.2016 року уповноваженій особі підприємства Відповідача, граничний строк виплати суми страхового відшкодування 06.03.2017 року. 12.04.2017 року Товариством з додатковою відповідальністю Страхова компанія «АЛЬФА-ГАРАНТ» було відшкодовано Позивачу 8 244 грн. 06 коп., що підтверджується платіжним дорученням №ID-92767.

Таким чином, за змістом вищенаведених норм, загальна позовна давність тривалістю у три роки з виплати Відповідачем суми страхового відшкодування починає перебіг 01.11.2016 року і спливає у відповідні число та місяць останнього року, тобто такі, що відповідають числу та місяцю настання події - 01.11.2019 року.

Враховуючи вищевикладене, Суд зазначає, що Позивачем не було пропущено загальний строк позовної давності для звернення до суду з вказаним позовом, а тому позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру заявлених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ

1. Позов Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «АЛЬФА-ГАРАНТ» (01133, м.Київ, БУЛЬВАР ЛЕСІ УКРАЇНКИ, будинок 26, ідентифікаційний код юридичної особи 32382598) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» (01032, м.Київ, ВУЛИЦЯ САКСАГАНСЬКОГО, будинок 70-А, ідентифікаційний код юридичної особи 20033533) 1 225 (одну тисячу двісті двадцять п'ять) грн. 30 (тридцять) коп., 3% річних у розмірі 65 (шістдесят п'ять) грн. 66 (шістдесят шість) коп., інфляційні у розмірі 272 (двісті сімдесят дві) грн. 05 (п'ять) коп. та судовий збір у розмірі 1 531 (одна тисяча п'ятсот тридцять одна) грн. 42 (сорок дві) коп.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 26 лютого 2019 року

Суддя О.В. Чинчин