Рішення № 80265759, 14.02.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.02.2019Справа №910/15101/18

За позовом Державного підприємства "Артемсіль"до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційна компанія "Енерготранс"про стягнення збитків у розмірі 22 326 646,11 грн. Суддя Бойко Р.В. секретар судового засідання Баринова О.І.Представники сторін: від позивача:Сорока І.В.від відповідача:Костюк С.В.ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

В листопаді 2018 року Державне підприємство "Артемсіль" звернулось до господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційна компанія "Енерготранс" про стягнення 22 326 646,11 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог Державне підприємство "Артемсіль" зазначає, що відповідач з 01.04.2014 в порушення пунктів 2.1.4 та 2.1.5 Договору №Э-15/04/09 від 15.04.2009 не погоджував додаткові плани перевезень продукції позивача у вагонах власності компаній України, які знаходяться в оперативному управлінні ДП "УТЛЦ". Так само з 02.04.2014 в порушення п. 2.1.1 вказаного Договору відповідач заблокував коди платника тарифу по території України в програмному забезпеченні залізниці на оформлення перевізних документів, присвоєні ДП "УТЛЦ" відповідачу і вносяться позивачем в перевізні документи на завантажені вагони ДП "УТЛЦ" згідно інструкції експедитора.

Державне підприємство "Артемсіль" вказує, що у результаті зазначених дій експедитора не мало можливості проводити завантаження і відправлення продукції споживачам у вагонах ДП "УТЛЦ", так як без узгодження плану перевезень залізницею вагони до перевезення не приймалися і знаходилися в користуванні вантажовідправника з оплатою часу користування до моменту узгодження плану і прийняття до перевезення. Блокування коду платника призвело до необґрунтованого збільшення часу і відповідно, плати за користування (простій) вагонами, в зв'язку з чим на завантажені вагони через це залізниця не могла оформити перевізні документи і прийняти вагони до перевезення.

За твердженнями позивача, наведені дії Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційна компанія "Енерготранс" призвели до неможливості Державним підприємством "Артемсіль" здійснювати поставку продукції споживачам, що поставило під загрозу виконання контрактних зобов'язань перед споживачами та призвело до прямих битків у зв'язку з додатковим простоєм вагонів у вигляді збільшення плати за користування вагонами. За обрахунками Державного підприємства "Артемсіль" розмір завданих йому збитків складає 22 326 646,11 грн., відшкодування яких позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційна компанія "Енерготранс".

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.11.2018 відкрито провадження у справі №910/15101/18; вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження; визначено сторонам у справі строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив; підготовче засідання призначено на 11.12.2018.

11.12.2018 через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційна компанія "Енерготранс" надійшла заява про застосування строку позовної давності, в якій відповідач вказує, що правовідносини сторін виникли на підставі договору №Э-15/04/09 від 15.04.2009, який є розірваним з 28.07.2015, а відтак вимоги позивача про стягнення спричинених розірванням спірного договору збитків є такими, що заявлені із пропуском строку позовної давності.

Протокольною ухвалою господарського суду міста Києва від 11.12.2018 задоволено клопотання представника відповідача та відкладено підготовче засідання на 21.12.2018.

13.12.2018 через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційна компанія "Енерготранс" надійшов відзив на позов з доказами його направлення позивачу, в якому відповідач вказує, що оскільки саме з ініціативи позивача було розірвано договір №Э-15/04/09 від 15.04.2009, то відповідно саме на нього згідно ст. 935 Цивільного кодексу України покладено обов'язок з відшкодування збитків. Також відповідач вказує, що позивачем не надано належних доказів заявленої ним суми збитків, тобто доказів здійснення ним передоплати за договором №Э-15/04/09 від 15.04.2009, які трактуються Державним підприємством "Артемсіль" як збитки. З огляду на наведене Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційна компанія "Енерготранс" заперечує проти позову та просить відмовити в його задоволенні.

21.12.2018 Державним підприємством "Артемсіль" було подано до канцелярії суду відповідь на заяву про застосування строку позовної давності, в якій вказує, що у зв'язку із його зверненням до господарського суду про стягнення спірної суми коштів за договором №Э-15/04/09 від 15.04.2009 та розглядом таких вимог в межах справи №910/25369/15 відбулось переривання позовної давності, а тому позивачем не пропущено строку позовної давності.

Протокольною ухвалою господарського суду міста Києва від 21.12.2018 встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив - до 15.01.2019; продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 31.01.2019.

18.01.2019 через відділ діловодства суду від Державного підприємства "Артемсіль" надійшла відповідь на відзив (здана до відділення поштового зв'язку 15.01.2019) з доказами її направленні відповідачу, в якому позивач вказує, що ним було ініційовано розірвання договору №Э-15/04/09 від 15.04.2009 у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань та фактичною відмовою останнього від виконання таких зобов'язань, що, зокрема, підтверджується постановою Вищого господарського суду України від 04.12.2017 у справі №910/8070/16. Крім того, позивач звертає увагу суду, що наявність та обсяг заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 22 326 646,11 грн. встановлена рішенням господарського суду міста Києва від 04.12.2015 у справі №910/25369/15.

У зв'язку з тим, що суддя Бойко Р.В. у період з 28.01.2019 по 31.01.2019 перебуватиме у відпустці, ухвалою господарського суду міста Києва від 23.01.2019 було призначено підготовче засідання у справі №910/15101/18 на 05.02.2019.

05.02.2019 через відділ діловодства суду від Державного підприємства "Артемсіль" надішли пояснення до позовної заяви, в яких позивач вказує, що судовими рішення встановлено наявність у відповідача заборгованості перед позивачем у розмірі 22 326 646,11 грн.

Протокольною ухвалою господарського суду міста Києва від 05.02.2018 закінчено підготовче провадження у справі №910/15101/18 та призначено її до розгляду по суті на 14.02.2019.

14.02.2019 через відділ діловодства суду від відповідач надійшли заперечення на пояснення позивача, в яких Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційна компанія "Енерготранс" повторно звертає увагу суду, що саме позивач відмовився від договору Э-15/04/09 від 15.04.2009 та що ним пропущено строк позовної давності щодо вимоги про стягнення спірної суми збитків.

В судове засідання 14.02.2019 представник позивача з'явився, надав суду усні пояснення по суті спору, за змістом яких позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 14.02.2019 з'явився, надав суду усні пояснення по суті спору, за змістом яких проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні.

У судовому засіданні 14.02.2019 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються правові позиції сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

15.04.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційна компанія "Енерготранс" (експедитор) та Державним підприємством "Артемсіль" (клієнт) було укладено Договір №Э-15/04/19 (надалі - Договір), відповідно до умов якого за плату та за рахунок клієнта експедитор зобов'язується організувати у відповідності до затвердженого плану перевірок вантажів клієнта виконання експедиторських послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів, як у вагонах парка УЗ, так і у власному рухомому складі, які включають в себе:

- здійснення розрахунків з залізницями за перевезення вантажів клієнта (оплата залізничного тарифу, плата за користування вагонами, збір за подачу та прибирання вагонів, додаткові збори за інші послуги, які надаються залізницею та погоджені з клієнтом);

- організацію по заявці клієнта подачі під завантаження вагонів парку УЗ, власних вагонів;

- оплата збору за видачу довідок та телеграм по коду експедитора.

Відповідно до п. п. 2.1.1 та п. п. 2.1.3 п. 2.1 Договору експедитор зобов'язаний організувати перевезення вантажів клієнта залізничним транспортом та надавати інші транспортні послуги як самостійно, так і шляхом укладення відповідних договорів із залізницею або іншими юридичними особами від свого імені за рахунок клієнта. Своєчасно здійснювати розрахунки із залізницею або іншими юридичними особами за надані послуги (по перевезенню вантажів клієнта, подачу та прибирання вагонів та ін.).

Пунктом 3.1 Договору передбачалось, що клієнт для організації перевезень вантажів здійснює авансові платежі. Авансові платежі здійснюються клієнтом не пізніше ніж за 3 банківських дні до початку перевезень платежів на суму вартості перевезень вантажів та інших транспортних послуг. Вартість перевезень та інших транспортних послуг визначається не вище тарифів, встановлених Міністерством транспорту України.

Як встановлено у постанові Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2016 у справі №910/25369/15, яка набула статусу остаточного судового рішення, на виконання умов укладеного договору з урахуванням додаткових угод до нього позивач перерахував відповідачу суми попередніх оплат, які за вирахуванням наданих відповідачем послуг складають 22 326 646,11 грн., що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків за договором №Є-15/04/19 від 15.04.09, підписаним представниками сторін та скріплений їх печатками.

Так, зокрема, Київським апеляційним господарським судом у постанові від 15.03.2016 у справі №910/25369/15 було встановлено, що з 01.04.2014 року мало місце порушення умов договору з боку відповідача (Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційна компанія "Енерготранс"), а саме: відповідачем не погоджувались додаткові плани перевезень продукції позивача у вагонах власності компаній України, які знаходяться в оперативному управлінні ДП "УТЛЦ". У результаті зазначених дій експедитора (відповідача) позивач не мав можливості проводити завантаження і відправлення продукції споживачам у вагонах ДП "УГЛЦ", так як без узгодження плану перевезень залізницею вагони до перевезення не приймались і знаходились в користуванні вантажовідправника з оплатою часу користування до моменту узгодження плану і прийняття до перевезення.

Крім того, факт неналежного виконання відповідачем (Товариством з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційна компанія "Енерготранс") своїх зобов'язань за Договором №Э-15/04/19 від 15.04.2009 підтверджується рішенням господарського суду міста Києва від 12.11.2014, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 25.03.2015, у справі № 910/11446/14.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором Державне підприємство "Артемсіль" звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційна компанія "Енерготранс" з листом вих. №27/05-20 від 15.07.2015 про розірвання спірного Договору, який був отриманий відповідачем 28.07.2015.

У вересні 2015 року Державне підприємство "Артемсіль" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційна компанія "Енерготранс" про розірвання договору №Э -15/04/09-45 від 15.04.2009 та стягнення суми попередньої оплати у розмірі 22 340 178,31 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.12.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2016, у справі №910/25369/15 в задоволенні позовних вимог Державного підприємства "Артемсіль" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційна компанія "Енерготранс" про розірвання договору №Э -15/04/09-45 від 15.04.2009 та стягнення суми попередньої оплати у розмірі 22 340 178,31 грн. відмовлено повністю.

При цьому, господарські суди в межах справи №910/25369/15 встановили, що договір №Э-15/04/19 від 15.04.2009 є розірваним з 28.07.2015, а тому відмовили в вимозі Державного підприємства "Артемсіль" про розірвання такого договору.

Що стосується стягнення попередньої оплати у розмірі 22 340 178,31 грн., то господарськими судами в межах справи №910/25369/15 було встановлено наявність такої заборгованості та обґрунтованість заявленої до стягнення суми, проте судами було відмовлено у стягненні вказаної суми коштів, оскільки Державне підприємство "Артемсіль" обґрунтовувало свої позовні вимоги положеннями ст. 1212 Цивільного кодексу України, в той час як спірні кошти позивачем були перераховані у якості оплати послуг, що обумовлені Договором, тобто за наявності відповідної правової підстави.

При цьому, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вказувала, що позивач не позбавлений права звернутись за судовим захистом у порядку, визначеному нормами чинного законодавства України, що регулюють спірні відносини.

У квітні 2016 року Державне підприємство "Артемсіль" звернулося до господарського суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційна компанія "Енерготранс" про стягнення 22 326 646,11 грн. боргу, 8 964 110,79 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

В обґрунтування вказаного позову позивач зазначав, що у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором №Э-15/04/19 від 15.04.2009, позивачем розірвано вказаний договір. На виконання умов договору позивач перераховував відповідачу суми попередніх оплат, розмір яких за вирахуванням наданих відповідачем послуг складає 22 326 646,11 грн., проте суму попередньої оплати відповідачем не повернуто.

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.07.2016 у справі №910/8070/16 провадження у справі в частині стягнення 22 326 646,11 грн. боргу припинено, у задоволенні позову в частині стягнення 8 964 110,79 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2016 у справі №910/8070/16 рішення місцевого господарського суду скасовано в частині припинення провадження у справі, позов у цій частині задоволено, стягнуто з ТОВ "Транспортно-експедиційна компанія "Енерготранс" на користь ДП "Артемсіль" 22 326 646,11 грн. основного боргу та судові витрати. У решті позовних вимог відмовлено.

28.02.2017 постановою Вищого господарського суду України скасовано постанову від 16.11.2016 та рішення від 14.07.2016 у частині припинення провадження, справу №910/8070/16 у частині позовних вимог про стягнення 22 326 646,11грн. передано до суду першої інстанції для нового розгляду. В решті судові рішення залишено без змін.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.04.2017 у справі №910/8070/16 у задоволенні позовних вимог відмовлено з тих підстав, що позивачем не надано належних та допустимих доказів наявності заборгованості відповідача, а також не доведено обов'язку повернення суми авансу в розмірі 22 326 646,11грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.08.2017, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 04.12.2017, рішення господарського суду міста Києва від 12.04.2017 у справі №910/8070/16 залишено без змін.

Мотивуючи свої висновки, апеляційний та касаційний господарські суди вказували, що укладений між сторонами договір підпадає під правове регулювання ст. 929 Цивільного кодексу України, тому позивач, який був клієнтом за договором транспортного експедирування, згідно вимог ст. 935 Цивільного кодексу України, що регулює спірні правовідносини, вправі вимагати у відповідача, який порушив умови договору, саме відшкодування збитків у разі розірвання договору транспортного експедирування, зокрема, за наслідками односторонньої відмови, оскільки в такому випадку зобов'язання сторін в силу норм статті 653 Цивільного кодексу України припиняються.

При цьому, у своїй постанові від 04.12.2017 Вищий господарський суд України вказував, що наявність та обсяг заборгованості встановлений у рішеннях господарського суду міста Києва від 04.12.2015 та постанові Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2016, у справі №910/25369/15, проте зазначив, що у даному випадку належним способом захисту є саме звернення позивача до відповідача із вимогою про відшкодування збитків, а не на підставі положень статей, визначених ДП "Артемсіль" як підстава позову у цій справі. Таким чином, заявлені позивачем у цій справі вимоги не спрямовані на захист його прав у спосіб, визначений чинним законодавством, тому не можуть бути задоволені.

Керуючись наведеним висновком Вищого господарського суду України та з метою стягнення спірної суми коштів (22 326 646,11 грн.) Державне підприємство "Артемсіль" в третій раз звернулось до суду із даним позовом, в якому обґрунтовує свої позовні вимоги наявністю у ТОВ "Транспортно-експедиційна компанія "Енерготранс" обов'язку з відшкодування збитків.

Отже, до предмету доказування у даній справі входить вирішення питань наявності у відповідача заборгованості, розміру такої заборгованості (збитків) та підстав для стягнення вказаної заборгованості в якості збитків.

При цьому, відповідачем заперечувалась наявність у нього заборгованості перед позивачем.

Однак, обставини виникнення у відповідача передплати за Договором та її обсяги були встановлені в межах справ №910/25369/15 та №910/8070/16. Так, остаточними судовими рішеннями у вказаних справах встановлено, що позивачем було перераховано відповідачу попередню оплату за Договором у загальному розмірі 22 326 646,11 грн., проте у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань позивач в односторонньому порядку розірвав Договір.

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на наведене вказані обставини (щодо того, що Державним підприємством "Артемсіль" в якості передоплати за Договором сплачено ТОВ "Транспортно-експедиційна компанія "Енерготранс" кошти у розмірі 22 326 646,11 грн., проте Договір було розірвано позивачем у односторонньому порядку у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за цим Договором), відсутні підстави для повторного їх доказування.

Таким чином, фактично спір у даній справі стосується виключно наявності правових підстав для стягнення спірної суми коштів.

Так, в межах справи №910/25369/15 суди відхили як необґрунтовані доводи Державного підприємства "Артемсіль", що спірна сума коштів підлягає стягненню на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України (як безпідставно набутого майна) та вказали про необхідність звернення позивача за судовим захистом у порядку, визначеному нормами чинного законодавства України, що регулюють спірні відносини, тобто, обравши належний спосіб захисту.

В межах справи №910/8070/16 судами також було відмовлено у задоволенні вимоги Державного підприємства "Артемсіль" до ТОВ "Транспортно-експедиційна компанія "Енерготранс" про стягнення попередньої оплати (авансу) у розмірі 22 326 646,11 грн., яка підлягає поверненню у зв'язку з припиненням Договору, з підстав неналежно обраного позивачем способу захисту.

При цьому, Вищий господарський суд України у своїй постанові від 04.12.2017 у справі №910/8070/16 вказав, що належним способом захисту позивача в частині стягнення спірної суми коштів є обґрунтування своєї грошової вимоги положеннями ст. 935 Цивільного кодексу України, якою передбачено право вимагати у відповідача, який порушив умови договору, саме відшкодування збитків у разі розірвання договору транспортного експедирування, зокрема, за наслідками односторонньої відмови, оскільки в такому випадку зобов'язання сторін в силу норм статті 653 Цивільного кодексу України припиняються.

За приписами статті 935 Цивільного кодексу України клієнт або експедитор має право відмовитися від договору транспортного експедирування, попередивши про це другу сторону в розумний строк. Сторона, яка заявила про таку відмову, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки, завдані їй у зв'язку із розірванням договору.

Представники учасників справи у судових засіданнях визнали, що до спірних правовідносин (щодо стягнення з відповідача передоплати у розмірі 22 326 646,11 грн.) не підлягають застосуванню норми ст. 935 Цивільного кодексу України, оскільки розірвання Договору мало місце саме за ініціативою позивача у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань.

Тобто, норми ст. 935 Цивільного кодексу України передбачають право сторони у разі розірвання договору транспортного експедирування на відшкодування збитків за рахунок іншої сторони, яка відмовилась від договору (за наявності спричинених збитків іншій стороні).

З огляду на правову конструкцію норми статті 935 Цивільного кодексу України суд приходить до висновку, що кошти у розмірі 22 326 646,11 грн. не можуть бути стягнуті з ТОВ "Транспортно-експедиційна компанія "Енерготранс" на користь Державного підприємства "Артемсіль" в якості збитків, завданих у зв'язку з розірванням Договору, адже є сплаченими особою, яка відмовилась від договору, в якості передплати за послуги за Договором, які така особа розраховувала одержати, проте не одержала у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань.

В свою чергу, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У даному випадку судовими рішеннями у справах №910/25369/15 та №910/8070/16 встановлено факт набуття ТОВ "Транспортно-експедиційна компанія "Енерготранс" коштів у розмірі 22 326 646,11 грн. на підставі Договору та факт припинення Договору з 28.07.2015, а відтак у відповідача наявний обов'язок з повернення спірної суми коштів позивачу.

Позивач з метою повернення належних йому коштів, звертався до суду із позовами до відповідача про стягнення спірної суми коштів як безпідставно набутого майна, так і як попередньої оплати (авансу), однак судами в межах справ №910/25369/15 та №910/8070/16 було відмовлено у задоволенні позовних вимог з підстав неналежно обраного способу захисту.

При цьому, в межах справи №910/8070/16 судом касаційної інстанції було вказано, що належним способом захисту в цій частині є звернення із позовом про стягнення збитків на підставі ст. 935 Цивільного кодексу України, хоча встановлені судами обставини правовідносин між сторонами виключають можливість захисту права Державного підприємства "Артемсіль" на підставі положень ст. 935 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У справі "Рисовський проти України" (рішення від 20.10.2011) Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії", "Онер'їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" і "Москаль проти Польщі").

Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах "Лелас проти Хорватії" і "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії").

У Доповіді "Верховенство права", яка схвалена Європейською Комісією "За демократію через право" (Венеціанською Комісією) на 86-му пленарному засіданні (25 - 26 березня 2011 року), наголошено, що принцип правової визначеності є ключовим у питанні довіри до судової системи і верховенства права; держава зобов'язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію (пункт 44); правова визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин (пункт 46); парламентові не може бути дозволено зневажати основоположні права людини внаслідок ухвалення нечітких законів (пункт 47); правова визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов'язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми (поняття "законних очікувань") (пункт 48).

Принцип правової визначеності вимагає від законодавця чіткості, зрозумілості, однозначності правових норм, їх передбачуваності (прогнозованості) для забезпечення стабільного правового становища людини.

Тобто, з огляду на викладені положення слід дійти висновку, що основоположними принципами виконання державним органом покладених на нього обов'язків (належне урядування) є верховенство права, одним із елементів якого в свою чергу є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлювальних такими обмеженнями, тобто, обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачити юридичні наслідки своєї поведінки.

З огляду на наведене вбачається, що фактично позивач не може захистити своє право власності на кошти у розмірі 22 326 646,11 грн. з огляду на здійснене судами застосування положень Цивільного кодексу України, проте позбавлення та обмеження права власності Державного підприємства "Артемсіль" на спірні кошти з наведених підстав є недопустимим в світлі практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права в Україні.

Більше того, неповернення відповідачем коштів сплачених позивачем коштів в якості попередньої оплати за Договором, який був припинений з підстав неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за цим Договором, впродовж трьох років суперечить закріпленим ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України принципам добросовісності, розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд звертає увагу, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст.ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту у спосіб, який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України №6-32цс13 від 12.06.2013.

При цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі права чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненими цими діяннями наслідкам.

Частиною 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

З огляду на те, що позивачем були реалізовані такі способи захисту як стягнення з відповідача коштів як безпідставно набутих, так і в якості повернення попередньої оплати за Договором, який припинився (без фактичного надання проавансованих послуг) та встановлені судом обставини неможливості застосування за вказівкою Вищого господарського суду України до спірних правовідносин положень ст. 935 Цивільного кодексу України, суд на підставі ст. 41 Конституції України, статті 1 Протоколу першого, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вважає за можливе визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Кондикція - це позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Суб'єктами в кондикційному зобов'язанні є, з одного боку, власник майна (титульний володілець), який у зобов'язанні має право вимоги та виступає кредитором, а з іншого, - набувач майна, який виступає боржником.

Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як з дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, з дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02.03.2016 у справі №6-3090цс15 та у постанові Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/19775/17.

Таким чином, у даному випадку має місце існування одночасно факту набуття відповідачем майна, підстава набуття якого згодом відпала, а відтак між сторонами виникло кондиційне зобов'язання.

Відтак, в даному випадку, способом захисту, який відповідатиме принципам добросовісності, розумності та справедливості, є стягнення з ТОВ "Транспортно-експедиційна компанія "Енерготранс" на користь Державного підприємства "Артемсіль" коштів у розмірі 22 326 646,11 грн.

Щодо заяви ТОВ "Транспортно-експедиційна компанія "Енерготранс" про застосування наслідків пропуску строку позовної давності до вимоги Державного підприємства "Артемсіль" про стягнення коштів у розмірі 22 326 646,11 грн.

Строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється Цивільним кодексом України.

Статтею 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Суд погоджується з доводами відповідача, що перебіг строку позовної давності щодо вимоги про стягнення коштів у розмірі 22 326 646,11 грн. почав свій перебіг від дати розірвання Договору, тобто з з 28.07.2015.

В той же час, згідно частини 2-3 статті 264 Цивільного кодексу України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Водночас, правила переривання позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.06.2018 у справі №668/8830/15-ц).

При цьому, для висновку про переривання позовної даності необхідним є саме звернення до суду з відповідною вимогою, в той час як правове обґрунтування позивачем заявленої вимоги не має значення при вирішення питання щодо переривання перебігу строку позовної давності.

Як зазначалось, Державне підприємство "Артемсіль" зверталось до господарським судом з вимогою про стягнення з ТОВ "Транспортно-експедиційна компанія "Енерготранс" коштів у розмірі 22 326 646,11 грн. у вересні 2015 року та у квітні 2016 року та відповідно судами розглядались дані вимоги по суті, а відтак господарський суд міста Києва прийшов до висновку, що у даному випадку мало місце переривання перебігу строку позовної давності та початок його перебігу заново.

У суду відсутні підстави для сумнівів у добросовісності Державного підприємства "Артемсіль" в частині подання позовів про стягнення спірної суми коштів із зазначенням різних правових підстав, як і відсутні підстави вважати, що подання таких позовів мало на меті виключно переривання строку позовної давності щодо вимоги до ТОВ "Транспортно-експедиційна компанія "Енерготранс" про стягнення коштів у розмірі 22 326 646,11 грн., оскільки обставини справи свідчать, що подання позовів було спрямоване виключно на захист порушеного права позивача та стягнення цих коштів з відповідача.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що звернувшись у листопаді 2018 року до господарського суду із даним позовом Державним підприємством "Артемсіль" не було пропущено строку позовної давності щодо вимоги про стягнення з ТОВ "Транспортно-експедиційна компанія "Енерготранс" коштів у розмірі 22 326 646,11 грн.

З огляду на наведене позов Державного підприємства "Артемсіль" підлягає задоволенню в повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 13, 74, 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позов Державного підприємства "Артемсіль" задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційна компанія "Енерготранс" (01133, м. Київ, вул. Кутузова, буд. 18/7; ідентифікаційний код 32382179) на користь Державного підприємства "Артемсіль" (84545, Донецька обл., Бахмутський р-н, м. Соледар, вул. Чкалова, буд. 1-А; ідентифікаційний код 00379790) кошти у розмірі 22 326 646 (двадцять два мільйони триста двадцять шість тисяч шістсот сорок шість) грн. 11 коп. та судовий збір у розмірі 334 899 (триста тридцять чотири тисячі вісімсот дев'яносто дев'ять) грн. 69 коп. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Відповідно до п.17.5 ч.1 ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається до Північного апеляційного господарського суду або через господарський суд міста Києва.

Повний текст рішення складено 04.03.2019.

Суддя Р.В. Бойко