Ухвала суду № 80265424, 05.03.2019, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а , тел.: (0312) 617451

e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про забезпечення позову

"05" березня 2019 р. м. Ужгород Справа № 907/103/19

Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф.,

розглянувши заяву ОСОБА_1, м. Львів від 27.02.2019 про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно

У справі за позовом ОСОБА_1, м. Львів до приватного підприємства «Контур К», м. Ужгород та до ОСОБА_2, смт. Великий Березний про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та скасування державної реєстрації права власності

Представники сторін: без виклику сторін

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до відповідачів з позовом про визнання недійсним договір купівлі - продажу нерухомого майна посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Котляровою Л.В. 21 грудня 2018 року за реєстровим номером 1857, скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності : 29595369 від 21.12.2018 року вчинений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 44769712 14:31:56, приватний нотаріус Котлярова Людмила Володимирівна, Ужгородський міський нотаріальний округ Закарпатська обл, посилаючись на порушення вимог ст.ст. 16, 92, 203,215 Цивільного кодексу України та ст. 167 Господарського кодексу України щодо порушення статутної діяльності та корпоративних прав учасника.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 05.03.2019 у відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України судом було відкрито загальне позовне провадження та призначено дату підготовчого засідання на 02.04.2019.

До позовної заяви позивачем подано також заяву про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно. У підтвердження обґрунтованості своїх вимог позивач вказує на те, що є наявність зв'язку між заявленими нами заходом забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно і предметом спору, співмірність та адекватність заходів із позовними вимогами, а також враховує, що вжиття відповідних заходів не впливатиме на господарську діяльність відповідача.

При цьому позивач вказує на те, що оспорюваний правочин здійснювався без прийняггя рішень Загальними зборами підприємства (принаймні в таких позивач участі не брав), уникання керівником підприємства від надання інформації та документів щодо укладенні правочину, укладення Покупцем договору купівлі - продажу без перевірки повноважень директора Продавця, а й можливо знаючи про відсутність таких (адже в статуті підприємства наявне недвозначне застереження стосовно прийняття рішень зборами засновників у ? % голосів), дають підстави вважати, що при укладенні такого покупець та продавець діяли недобросовісно. А тому е підстав вважати, що такі дії будь вчиняти і надалі. Зокрема, з метою ухилення від виконання можливого рішення у даній справі, ОСОБА_2 може бути вчинений подальший продаж спірного нерухомого майна. При цьому звертає увагу суду на особливість спірних правовідносин у цій справі. Позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених корпоративних прав, обравши передбачений ст. 16 ЦК України спосіб захисту - визнання недійсним договору. І хоча позивач не е його стороною, він являється засновником (учасником) юридичної особи - продавця майна (колишнього власника). Враховуючи наведену у позовній заяві новітню судову практику, правочин, вчинений органом управляння юридичної особи без відповідного рішення учасників порушує права таких учасників і відповідно може бути визнаний недійсним. У випадку недійсності правочину відбувається двостороння реституція і відповідно юридична особа - продавець майна знову стане його власником. Як наслідок порушені права учасника такої юридичної особи будуть повністю поновлені. Однак, у випадку подальшого продажу майна теперішнім власником, визнання недійсним першого правочину укладеного ПП «Контур К» не призведе до відновлення порушених прав позивача, адже буде залишатись дійним наступний договір, за яким майно перейшло вже до третьої особи. Позивач не буде стороною такого договору і відповідно до усталеної практики не зможе його оскаржувати, адже такий правочин не порушує його прав. Водночас позивач не буде перебувати і у корпоративних відносинах зі сторонами такого правочину. Останній власник спірного майна буде вважатись добросовісним набувачем і витребувати у нього таке майно можливо за віндикаційним позовом, який свою чергу повинен бути поданий власником, із володіння якого майно вибуло поза волею. Так, дійсно у випадку визнання недійсним першого правочину, обставина щодо вибуття майна поза волею юридичної особи (ПП «Контур К») буде встановлена. Однак, оскільки керівник такої юридичної особи з самого початку діяв недобросовісно, ймовірно у змові з іншим учасником, цілком обгрунтованим є припущення, що такий керівник ніколи не буде звертатись із зазначеним позовом. В той час як позивач, (учасник якому належить лише 50% статутного капіталу юридичної особи ПП «Контур К) самостійно не може змінити керівника, а також не може подати віндикаійний позов від імені такої юридичної особи. Як наслідок подальше відчуження теперішнім власником - ОСОБА_2 нерухомого майна третій особі фактично призведе до неможливості відновлення прав позивача відповідно до обраного в даному позові способу захисту.

Відповідно до ст. 136 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Частиною 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.

При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Як зазначає заявник, необхідність вжиття заходів забезпечення позову, викликана тим, що поведінка Відповідача свідчить про нехтування своїми обов'язками по сплаті наданих кредитних коштів. І така бездіяльність спричиняє відповідні збитки.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідності вжиття відповідного заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтвердження доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.

Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Господарський суд не повинен вживати таких заходів до забезпечення позову, які фактично є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.

Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

З огляду на викладене, суд вбачає наявність зв'язку між заявленими позивачем заходом забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача в межах заявлених позовних вимог і предметом спору, співмірність та адекватність заходів із позивними вимогами, а також враховує, що вжиття відповідних заходів не впливатиме на господарську діяльність відповідача.

Суд погоджується з твердженням позивача про те, що є достатнє обґрунтоване припущення щодо здійснення ОСОБА_2 дій щодо відчуження третім особам на момент виконання рішення суду відповідних об'єктів нерухомості (активів підприємства), а тому враховуючи мотиви, викладені позивачем, пов'язаність предмету спору з заходами забезпечення позову, можливість утруднення або унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову та невжиття заходів забезпечення, суд дійшов висновку про задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Разом з тим, у відповідності до ст.141 Господарського процесуального кодексу України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Зустрічне забезпечення, як правило, здійснюється шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів в розмірі, визначеному судом. Якщо позивач з поважних причин не має можливості внести відповідну суму, зустрічне забезпечення також може бути здійснене шляхом: надання гарантії банку, поруки або іншого фінансового забезпечення на визначену судом суму та від погодженої судом особи, щодо фінансової спроможності якої суд не має сумнівів; вчинення інших визначених судом дій для усунення потенційних збитків та інших ризиків відповідача, пов'язаних із забезпеченням позову. Розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв'язку із забезпеченням позову. Питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання. Копія ухвали про зустрічне забезпечення направляється учасникам справи не пізніше наступного дня після її постановлення. В ухвалі про забезпечення позову або про зустрічне забезпечення зазначаються розмір зустрічного забезпечення або інші дії, що повинен вчинити заявник в порядку зустрічного забезпечення. Строк надання зустрічного забезпечення визначається судом та не може перевищувати десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову або ухвали про зустрічне забезпечення, якщо інше не випливає зі змісту заходів зустрічного забезпечення. Особа, за заявою якої застосовані заходи забезпечення позову із застосуванням зустрічного забезпечення, протягом визначеного судом строку має надати суду документи, що підтверджують надання зустрічного забезпечення. Якщо особа, за заявою якої застосовані заходи забезпечення позову, не виконує вимоги суду щодо зустрічного забезпечення у визначений судом строк, суд скасовує ухвалу про забезпечення позову та про зустрічне забезпечення. Ухвала про зустрічне забезпечення може бути оскаржена разом із ухвалою про забезпечення позову або окремо.

Беручи до уваги той факт, що позивач не заперечує щодо вжиття судом заходів щодо зустрічного забезпечення, а наявні у справі матеріали не вказують на можливість заподіяння збитків, які можуть бути спричинені забезпеченням позову у справі, та відсутні докази неможливості здійснення господарської діяльності, суд не вбачає підстав для вжиття заходів зустрічного забезпечення. У випадку подання відповідачем відповідних доказів, судом буде вирішено питання про вжиття заходів зустрічного забезпечення у окремому порядку.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 141, 234 ГПК України,

УХВАЛИВ:

1. Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити.

2. Вжити наступні заходи забезпечення позову по справі № 907/103/19 до набрання рішенням Господарського суду Закарпатської області по справі законної сили:

- Накласти арешт на нерухоме майно, а саме:

- будівлі та приміщення комплексу: будівля літ.А (адміністративна будівля) загальною площею 631,3 кв.м; будівля літ. Б (гаражі) загальною площею 311,3 кв.м, будівля літ.В (стрілецький тир) загальною площею 380,5 кв.м, літ.Г трансформаторна, літ.Е пожежний резервуар, огорожа №1-2, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1722216721232, що належить ОСОБА_2 (прож. ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1).

Стягувач: ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_2).

Боржник: ОСОБА_2 (прож. ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1).

3. Згідно ч.2 ст.235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили з моменту її підписання - 05.03.2019, підлягає негайному виконанню в порядку, встановленому чинним законодавством України для виконання судових рішень, та може бути пред'явлена до виконання в передбаченому чинним законодавством порядку до 06.03.2022.

4. Відповідно до підпункту 17.5 п.17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України дана ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Закарпатської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня складання повного судового рішення. Згідно ч.8 ст.140 Господарського процесуального кодексу України оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Повний текст ухвали складено та підписано 06.03.2019.

Суддя О.Ф. Ремецькі