Рішення № 80262603, 27.02.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2019 р. № 520/11140/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Волошина Д.А.,

за участю секретаря судового засідання - Ломаги А.А.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Головного управління Держпраці у Харківській області про визнання протиправними та скасування припису та постанови, -

В С Т А Н О В И В :

Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд:

- визнати протиправним та скасувати припис про усунення виявлених порушень №ХК2340/298/НД/АВ від 22.10.2018 р.;

- визнати протиправним та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ХК2430/298/НД/АВ/П/ТД-ФС від 20.11.2018 р.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає незаконним притягнення до відповідальності та накладення штрафу постановою №ХК2430/298/НД/АВ/П/ТД-ФС від 20.11.2018 р. на підставі приписів ст.265 КЗпП України, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих в розумінні приписів ст.73-76 КАС України доказів фактичного перебування одинадцяти працівників у трудових відносинах з Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 без належного оформлення трудових відносин, у зв'язку із чим вважає що припис про усунення виявлених порушень Головного управління Держпраці у Харківській області та постанова про накладення штрафу є незаконними та підлягають скасуванню.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 26.12.2018 року відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Протокольною ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2019 року закрито підготовче провадження та справа призначена до судового розгляду по суті на 27.02.2019 р. об 11:30 год.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі з підстав зазначених в уточненій позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, просив у задоволенні позову відмовити. Згідно наданого до суду відзиву пояснив, що оскаржувані в даній справі припис про усунення виявлених порушень №ХК2340/298/НД/АВ від 22.10.2018 р. та постанова про накладення штрафу №ХК2430/298/НД/АВ/П/ТД-ФС від 20.11.2018 р., винесені у відношенні Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 є цілком законними та обґрунтованими, винесеними відповідно до чинного законодавства, а позовні вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що інспекторами праці Головного управління Держпраці у Харківській області у період з 10.10.2018 р. по 22.10.2018 р. на підставі наказу №01.01-07/1536 від 05.10.2018 року та направлення №01.01-94/02.03/2737 від 05.10.2018 року проведено інспекційне відвідування Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 на предмет додержання вимог законодавства про працю, за результатами якого складено акт інспекційного відвідування №ХК2340/298/2НД/АВ від 22.10.2018 р.

Відповідно до висновків вказаного акту інспекційного відвідування встановлено порушення, зокрема, ч.3 ст.24 КЗпП України, а саме, 11 працівників було допущено до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а саме, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9. ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14

У зв'язку з виявленими порушеннями законодавства про працю Головним управлінням Держпраці у Харківській області винесено припис про усунення виявлених порушень №ХК2340/298/НД/АВ від 22.10.2018 р. зі строком усунення до 30.10.2018 р.

Заступником начальника Головного управління Держпраці у Харківській області 20.11.2018 року прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ХК2430/298/НД/АВ/П/ТД-ФС від 20.11.2018 р., згідно з якою на Фізичну особу - підприємця ОСОБА_3 накладено штраф у розмірі 1228590,00 грн. на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 96 від 11.02.2015 року, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику, крім іншого, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Пунктом 7 вказаного Положення встановлено, що Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідно до Положення про Головне управління Держпраці у Харківській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань праці №84 від 03.08.2018 року (далі по тексту - Положення), Головне управління Держпраці у Харківській області є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується.

Підпунктом 5 пункту 4 Положення встановлено, що Головне управління Держпраці у Харківській області здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

Згідно з ч. 1 ст. 259 Кодексу законів про працю України (далі по тесту - КЗпП) державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 26 квітня 2017 року (далі по тексту - Порядок № 295) визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об'єкт відвідування).

Відповідно до п. 2 Порядку № 295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.

Згідно пунктів 19, 20 Порядку № 295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.

Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об'єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається в об'єкта відвідування.

Частиною другою статті 265 КЗпП України передбачена відповідальність юридичних та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, за порушення вимог законодавства про працю.

Штрафи зазначені у частині другій статті 265 КЗпП України, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

В свою чергу, порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 17 липня 2013 року (далі по тексту - Порядок №509) визначає механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення".

Відповідно до пункту 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року № 509, штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 509 однією з підстав для накладення штрафів є акт про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади.

Отже, підставою для накладення штрафів є виявлені під час перевірки суб'єкта господарювання порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення зафіксовані в акті перевірки.

Суд зазначає, підставою для винесення оскаржуваних припису та постанови є судження суб’єкта владних повноважень про існування між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 та одинадцятьма працівниками (ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9. ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14В.) фактичних трудових відносин без укладання письмових договорів та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівників на роботу.

Перевіряючи на відповідність закону оскаржуваних рішень відповідача, суд зазначає, що згідно з абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

За визначенням ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

З огляду на зміст наведених норм, суб’єкту владних повноважень при перевірці суб’єкта господарювання належить виявити, зібрати, зафіксувати та підтвердити фактичні дані, які доводять факт виконання фізичною особою–громадянином роботи як найманим працівником.

У спірних правовідносинах Головне Управління Держпраці у Харківській області стверджує про виконання ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9. ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 робіт продавця, касира, повара, адміністратора, посудомийки, офіціанта тощо, без офіційного працевлаштування у Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3.

Суд зазначає, що факт допущення ФОП ОСОБА_3 до роботи одинадцяти працівників повинен підтверджуватися належними та допустимими доказами.

Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 8 ст. 4 Закону України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” органи державного нагляду (контролю) та суб'єкти господарювання мають право фіксувати процес здійснення планового або позапланового заходу чи кожну окрему дію засобами аудіо- та відеотехніки, не перешкоджаючи здійсненню такого заходу.

Відповідачем, у підтвердження своєї правової позиції долучено до матеріалів справи відеозапис, зроблений під час інспекційного відвідування, на якому ОСОБА_14 називає своє ім’я, прізвище та по-батькові, та долучено письмові пояснення, складені інспектором праці стосовно десяти громадян, зокрема, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9. ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_13, ОСОБА_14 (а.с.69-78).

Суд зазначає, що з вказаного відеозапису взагалі не вбачається, що пояснення відбирались у вказаних в акті перевірки одинадцяти осіб, а на відеозаписі, долученому до матеріалів справи ОСОБА_14 лише називає своє ім’я, прізвище та по-батькові, жодних інших пояснень не зафіксовано.

В письмових поясненнях, складених інспектором праці зазначено, що усно надали свої дані та від надання пояснень відмовились відповідно до ст.63 Конституції України.

Аналізуючи наведені відповідачем доводи, суд приходить висновку, що відповідач жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту допущення ФОП ОСОБА_3 до роботи одинадцяти працівників (ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9. ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14В.) без офіційного працевлаштування до матеріалів справи не надав.

Сам лише акт нагляду (контролю) не може бути розцінений як такий доказ, оскільки за своєю правовою суттю та змістом є виключно процедурним документом, у якому викладено офіційне звинувачення з боку Держави в особі компетентного органу у вчиненні особою протиправного діяння.

З акту інспекційного відвідування №ХК2340/298/2НД/АВ від 22.10.2018 р. судом встановлено, що ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9. ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_13, ОСОБА_14 усно надали інспектору праці пояснення, в яких вказали прізвище та ім’я та зазначили, що відповідно до ст.63 Конституції України від надання пояснень відмовляються.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що зазначені вище особи в усних поясненнях не зазначили, що працюють у Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, у зв’язку з чим судом встановлено, що у спірних правовідносинах висновки суб’єкта владних повноважень щодо протиправного діяння суб’єкта господарювання ґрунтуються лише на показаннях інспектора праці.

Крім того, як встановлено судом, в приміщенні, в якому проводилось інспекційне відвідування, що знаходиться в ТРЦ «ДАФІ» за адресою м. Харків, вул. Героїв Праці, 9, Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 з 01.01.2018 року не здійснює свою господарську діяльність, оскільки, відповідно до договору суборенди б/н від 01.01.2018 до договору суборенди №ХД-02/06/2015-140 від 02.06.2015 р., у вказаному приміщенні здійснює господарську діяльність інший суб’єкт господарювання - Фізична особа-підприємець ОСОБА_15.

На підтвердження вказаних обставин представником позивача долучено до матеріалів справи договір суборенди б/н від 01.01.2018 до договору суборенди №ХД-02/06/2015-140 від 02.06.2015 р., згідно якого Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 (Орендар) передає, а Фізична особа-підприємець ОСОБА_15 (Суборендар) приймає в тимчасове платне користування (суборенду) частину нежитлового приміщення, загальною площею 20 кв.м., яке знаходиться за адресою м. Харків, вул. Героїв Праці, 9, Торгово-розважальний центр «ДАФІ», Лот №140, та зобов’язується сплачувати обумовлену сторонами орендну плату у відповідності до умов цього договору.

Стосовно посилань представника відповідача, що ФОП ОСОБА_3 здійснює господарську діяльність в ТРЦ «Дафі» у приміщенні під торговою маркою «the Varenik handmade cafe» м. Харків, вул. Героїв Праці, 9, що підтверджується фотокопією фіскального чеку, з якого чітко встановлюється безпосередній зв’язок ФОП ОСОБА_3 з the Varenik handmade cafe», суд зазначає, що фіскальний чек № 237797 датований 14.12.2017 року, в той час як згідно договору суборенди б/н від 01.01.2018 до договору суборенди №ХД-02/06/2015-140 від 02.06.2015 р. позивач тільки з 01.01.2018 року передав ФОП ОСОБА_15 в тимчасове платне користування (суборенду) частину нежитлового приміщення за адресою м. Харків, вул. Героїв Праці, 9, Торгово-розважальний центр «ДАФІ», Лот №140.

Будь-яких інших доказів здійснення господарської діяльності Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 в приміщенні за адресою м. Харків, вул. Героїв Праці, 9, Торгово-розважальний центр «ДАФІ» після 01.01.2018 року відповідачем до матеріалів справи не надано.

Виходячи з вищевикладеного, суд приходить висновку, що відповідачем на обґрунтування правомірності своєї позиції у межах спірних правовідносин не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту допущення позивачем до виконання робіт одинадцяти працівників без укладення трудового договору та жодним чином не зафіксоване вказане порушення в акті інспекційного відвідування.

Оцінюючи доводи сторін, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом – Конвенція; рішення від 21.01.1999 р. по справі “ОСОБА_16 проти Іспанії”, від 22.02.2007 р. по справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011 р. по справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010 р. по справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994 р. по справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003 р. по справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008 р. по справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та ОСОБА_17 (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”), згідно з якою право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Разом із тим, суд бере до уваги, що за змістом перелічених рішень вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено належними доказами порушення позивачем вимог ч.3 ст.24 КЗпП України, а отже і наявності підстав, передбачених абзацом 2 частини 2 статті 265 КЗпП України, для прийняття оскаржуваних припису №ХК2340/298/НД/АВ від 22.10.2018 р. та постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ХК2430/298/НД/АВ/П/ТД-ФС від 20.11.2018 р., що свідчить про обґрунтованість позовних вимог, у зв'язку з чим позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 підлягає задоволенню. Інші доводи сторін висновків суду не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, 61204, код НОМЕР_1) до Головного управління Держпраці у Харківській області (вул. Алчевських, буд. 40, м. Харків, 61002, код 39779919) про визнання протиправними та скасування припису та постанови - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати припис Головного управління Держпраці у Харківській області про усунення виявлених порушень №ХК2340/298/НД/АВ від 22.10.2018 р.

Визнати протиправним та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Харківській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ХК2430/298/НД/АВ/П/ТД-ФС від 20.11.2018 р.

Стягнути на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, 61204, код НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Харківській області (вул. Алчевських, буд. 40, м. Харків, 61002, код 39779919) суму сплаченого судового збору у розмірі 10572,00 грн. (десять тисяч п'ятсот сімдесят дві гривні 00 копійок).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 06 березня 2019 року.

Суддя Д.А. Волошин