Рішення № 80258463, 15.02.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 лютого 2019 року № 810/2634/18

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов’язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов’язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він в період з 07.11.2015 по 31.01.2016 брав участь в антитерористичній операції на території Луганської області та рішенням від 11.09.2015 №17/1/13/67 позивачу надано статус учасника бойових дій, у зв’язку з чим позивач має право на нарахування щомісячної винагороди за участь у АТО. Проте, відповідачем неправомірно не нараховано та не виплачено винагороду за безпосередню участь в АТО за вищезазначений період, таким чином дана бездіяльність відповідача є протиправною, а позовні вимоги правомірними, і такими які базуються на чинному законодавстві.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.05.2018 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву в якому останній просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі та в обґрунтування відзиву зазначив, що в лавах поліції відсутні спеціальні звання саме, осіб рядового та начальницького складу, а тому посилання позивача на той факт, що постанова Кабінету Міністрів України від 31.01.2015 №24 поширюється на поліцейських є хибною. Також зазначає, що ГУНП в Луганській області не отримувало фінансування на виплату винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції в спірний період. Крім того, в матеріалах справи відсутні документи, на підтвердження безпосередньої участі позивача у проведенні антитерористичної операції за яку постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2015 №24 встановлено виплату грошової винагороди.

Також відповідачем було подано до суду клопотання про залишення адміністративного позову без розгляду, у зв’язку з пропуском позивачем строку на звернення до адміністративного суду.

Суд розглянувши дане клопотання зазначає наступне. З позовною заявою позивачем було подано до суду заяву про поновлення строку на звернення до суду з адміністративним позовом відповідно до статей 122 та 123 Кодексу адміністративного судочинства України. Зважаючи на предмет та зміст адміністративного позову, суд при вирішенні питання щодо відкриття провадження у справі, прийнявши до уваги доводи позивача, викладені в заяві про поновлення строку, прийшов до висновку, що позивачем не було пропущено строк на звернення до адміністративного суду, оскільки справа стосується стягнення виплат, які пов’язані з проходженням позивачем служби, та які входять в структуру заробітної плати. У зв’язку з чим, підстав для задоволення даного клопотання не має.

Відповідачем подано до суду клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, яке обґрунтовано великим навантаженням та неукомплектованістю юридичної служби, у зв’язку з чим немає можливості забезпечити участь представника відповідача в судовому засіданні. Крім того, відповідач здійснює посилання на постанову Кабінету Міністрів України від 11.10.2016 №710 «Про ефективне використання державних коштів» та зазначає, що органам державної влади доручено забезпечення мінімізацію витрат на службові відрядження.

Суд розглянувши дане клопотання зазначає наступне. Дана справа стосується стягнення виплат, які пов’язані з проходженням позивачем служби, та які входять в структуру заробітної плати. Дана справа підпадає під п.2 ч.1 ст.263 КАС України, а отже суд розглядає дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), а тому підстав для задоволення даного клопотання не має.

Крім того, відповідачем подано клопотання про розгляд справи у судовому засідання з повідомленням сторін. Суд розглянувши дане клопотання зазначає наступне. Дана справа підпадає під п.2 ч.1 ст.263 КАС України, а отже суд розглядає дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), у зв’язку з чим, ухвалою суду від 30.05.2018 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання, а тому підстав для задоволення даного клопотання не має.

Позивачем подано відповідь на відзив відповідача, в якому зазначено, що доводи відповідача які викладені в відзиві не відповідають обставинам справи та чинному законодавству України. Позивач стверджує, що він відноситься до категорії осіб, які приймали безпосередню участь в АТО. Що стосується відсутності рапорту керівника про його безпосередню участь в АТО та наказу на виплату відповідної винагороди, то це і є бездіяльність відповідача. Стверджує, що безпосередню участь в АТО він приймав з 14.07.2014 по 29.09.2017. За весь цей період, крім оскаржуваного ним в позові періоду, він отримав відповідну грошову винагороду. Умови проходження його служби фактично не змінювались. Це свідчить про те, що винагорода за участь в АТО у період з 07.11.2015 по 30.11.2016 йому не була виплачена безпідставно.

Відповідачем було подано до суду заперечення, в яких зазначено, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження фактичної участі позивача у проведенні антитерористичної операції у період з 07.11.2015 по 31.01.2016. Таким чином відповідач діяв виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством України, а вимоги позивача не обґрунтовані та задоволенню не підлягають.

Дослідивши матеріали справи, з’ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

З 24.09.1993 позивач проходив службу в органах внутрішніх справ України, а з 07.11.2015 – в Головному управлінні Національної поліції в Луганській області.

Наказом №688 о/с від 29.09.2017 позивача, який перебував в званні полковника поліції та обіймав посаду заступника начальника слідчого управління Головного управління Національної поліції в Луганській області, було звільнено зі служби в поліції за ст.77 ч.1 п.2 (через хворобу).

Наказами АТЦ при СБУ від 12.12.2014 № 97, від 17.11.2015 р. № 321, від 07.12.2015 № 341, від 12.10.2017 р. №289 дек., - позивача включено до складу сил і засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в АТО на території Луганської області, забезпечення її проведення з 14.07.2014 по 29.09.2017. Рішенням від 11.09.2015 р. № 17/1/13/67 надано статус учасника бойових дій.

З пояснень позивача слідує, що в період з 07.11.2015 по 31.01.2016, працюючи в Головному управлінні Національної поліції у Луганській області, він безпосередньо брав участь в АТО на території Луганської області, а саме: у зазначений час, займаючи посаду начальника відділу слідчого управління Головного управління Національної поліції в Луганській області здійснював безпосереднє керівництво досудовим розслідуванням кримінальних проваджень, пов’язаних з діяльністю незаконних збройних формувань, терористичною діяльністю членів незаконних збройних формувань, інших злочинів, учинених в зоні АТО на території Луганської області, здійснював виїзда та організовував роботу слідчо-оперативних груп за фактами обстрілів території Луганської області представниками незаконних збройних формувань та вчинення інших тяжких та особливо тяжких злочинів на лінії розмежування.

Відповідно до копії довідки ГУ НП у Луганській області від 31.10.2017 №А-10493, позивач дійсно в період з 14.07.2014 по 07.11.2015, та з 08.11.2015 по 30.09.2017 безпосередньо брав участь в Антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення АТО на території Луганської області.

Відповідно до листа Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУ НП в Луганській області від 17.05.2018, позивачу було надіслано довідку про нараховану та виплачену винагороду за безпосередню участь в АТО з 07.11.2015 по 31.01.2016. Одноразова грошова допомога за участь в АТО нарахована та виплачена з моменту набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України від 20.01.2016 №18 «Про деякі питання грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу поліцейських». Відповідно до даної довідки за період з 07.11.2015 по 31.01.2016 позивачу не нарахована винагороду за безпосередню участь в АТО.

Згідно з листа Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУ НП в Луганській області від 18.06.2018 позивач був звільнений зі служби 30.09.2017. 29.09.2017 проведено остаточний розрахунок з позивачем щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за 30 діб вересня 2017, а також винагорода за участь в АТО за серпень 2017, матеріальна допомога на оздоровлення та разові премії. 30.10.2017 при надходженні фінансування за відповідний місяць нарахована та виплачена винагорода за участь в АТО за вересень 2017 року та компенсація за невикористану відпустку за 6 діб. Одноразова грошова винагорода при звільнені виплачена у листопаді 2017 року.

Також, з пояснень позивача слідує, що він отримував винагороду за участь в АТО у період з 14.07.2014 по 29.09.2017, крім оскаржуваного періоду (з 07.11.2015 по 31.01.2016).

У період з 07.11.2015 по 31.01.2016 позивач у відпустці та на лікарняному не перебував, що підтверджується відповідними довідками від 15.06.2018 №2225/111/19-2018 та №11248/111/18-2018.

У зв’язку з зазначеним суд відхиляє доводи відповідача щодо того, що позивачем не надано достатньо доказів безпосередньої участі в АТО, як підстави для призначення до виплати відповідної винагороди.

Суд зазначає, що твердження відповідача про те, що позивачу видавалися корінці в 7-денний термін після отримання заробітної плати є хибним, оскільки нічим не підтверджено, а посилання на доручення №235 «Про видачу корінців до розрахункових відомостях працівникам ГУНП в Луганській області» є не обґрунтованим, оскільки дане доручення було винесено 02.09.2016, через 9 місяців від моменту невиплати позивачу винагороди за участь в АТО за період з 07.11.2015 по 31.01.2016.

Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися, суд зазначає наступне.

Порядок призначення виплат винагороди за участь в АТО регулюється Постановою Кабінету Міністрів України №24 від 31.01.2015 “Про особливості виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу в особливий період та під час проведення антитерористичних операцій” (далі Постанова КМУ №24 від 31.01.2015), яка втратила чинність 20.01.2016 та Наказом Міністерства оборони України від 2.02.2015 №49 “Про особливості виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу в особливий період та під час проведення антитерористичних операцій”, яким затверджено Порядок та умови виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та резервістам, механізм підтвердження виконання окремих завдань під час безпосередньої участі у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду (далі – Порядок №49 від 20.02.2015).

З відзиву відповідача слідує, що останній вважає такими, що Постанова КМУ №24 від 31.01.2015 не може бути застосована при вирішенні питання щодо права позивача на винагороду за участь в АТО, оскільки вона стосувалась лише служби в міліції, і не може бути поширена щодо служби в поліції.

Однак такі доводи відповідача суду відхиляє, оскільки з огляду на зміст ч.1 Постанови КМУ №24 від 31.01.2015 :“Установити, що в особливий період або під час проведення антитерористичної операції військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань, правоохоронних органів, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду виплачується винагорода у відсотках місячного грошового забезпечення”.

Зміст зазначеної норми дає суду підстави для висновку, що перелік військових формувань не обмежується лише тими формуваннями, які діяли в складі Міністерства внутрішніх справ чи міліції, а передбачає і інші утворення, які були створені відповідно до законів України.

Оскільки Національна поліція була створена на підставі Закону України “Про Національну поліцію”, то на час дії Постанови КМУ №24 (до 20.01.2016) остання поширювалась на осіб, які проходили службу в Національній поліції.

Відповідно до ч.1 Постанови Кабінету Міністрів України №18 від 20.01.2016, яка набула чинності 21.01.2016, - було встановлено, що в особливий період або під час проведення антитерористичної операції військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Генеральної прокуратури України, особам рядового і начальницького складу Державної пенітенціарної служби, Державної служби з надзвичайних ситуацій за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду виплачується винагорода у розмірах, визначених керівниками відповідних державних органів за погодженням з Міністерством фінансів та Міністерством соціальної політики, у межах бюджетних призначень.

Відповідно до редакції від 27.01.2016 зазначеної вище Постанови Кабінету Міністрів України №18, - було установлено, що в особливий період або під час проведення антитерористичної операції військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Генеральної прокуратури України, особам рядового і начальницького складу Державної пенітенціарної служби, Державної служби з надзвичайних ситуацій та поліцейським за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду виплачується винагорода у розмірах, визначених керівниками відповідних державних органів за погодженням з Міністерством фінансів та Міністерством соціальної політики, у межах бюджетних призначень.

Відповідно до п. 1 розділу II Порядку № 49 військовослужбовцям (крім резервістів) у період мобілізації (у тому числі часткової) або з моменту введення воєнного стану та до дати завершення демобілізації або закінчення (скасування) воєнного стану, у період проведення АТО за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи АТО, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбитті збройного нападу на об’єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільненні таких об’єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою виплачується винагорода у розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення.

Розмір винагороди визначається, виходячи з розміру посадового окладу (у тому числі посадового окладу за посадою, до тимчасового виконання обов'язків (завдань) за якою допущено військовослужбовця), окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних додаткових видів місячного грошового забезпечення постійного характеру, премії, та повинен становити не менш як 3000 гривень на місяць. У разі участі у воєнних конфліктах чи АТО, інших заходах в умовах особливого періоду менше одного календарного місяця розмір винагороди визначається пропорційно дням участі, виходячи з її розміру, що становить не менш як 3000 гривень (пункт 2 розділу II Порядку № 49).

Згідно з пунктом 3 розділу II Порядку № 49 винагорода виплачується за час, обрахований з дня фактичного початку участі військовослужбовців (крім резервістів) у заходах, зазначених у пункті 1 цього розділу, до дня завершення такої участі, про що зазначається у відповідних наказах командирів (штабу АТО).

Аналогічна правова позиція викладено в рішенні по справі №810/2635/18, яке набрало законної сили.

Зазначене нормативне регулювання підтверджує, що на час призначення позивачу винагороди в період з 14.07.2014 по 29.09.2017, окрім оскаржуваного періоду, ним було подані достатні документи для такого призначення, а виплати позивачу винагороди у періоди до та після спірного періоду відповідали вимогам законодавства щодо розміру винагороди за участь в АТО.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні відомості, щодо обґрунтованої відмови у призначені та виплаті позивачу винагороди за участь в АТО за період з 07.11.2015 по 31.01.2016, таким чином відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка свідчить про порушення відповідачем законних прав та інтересів позивача.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідачем не надано до суду докази які б підтвердили, що позивачу правомірно не нараховано та не виплачено винагороду за участь в АТО за період з 07.11.2015 по 31.01.2016.

Беручи до уваги викладене, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 07.11.2015 по 31.01.2016 на суму 20449,80 грн.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 07.11.2015 по 31.01.2016 в сумі 20449 (двадцять тисяч чотириста сорок дев’ять) грн. 80 коп., перерахувавши кошти на банківський рахунок позивача за реквізитами: МФО 322669 № карткового рахунку 26259502840835.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лиска І.Г.