Рішення № 80258036, 05.03.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 березня 2019 р. Справа№200/13244/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Загацька Т.В.

при секретарі судового засідання Скрипник К.О.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Головного управління Держпраці у Донецькій області про скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (84300, АДРЕСА_1) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держпраці у Донецькій області (85302, Донецька область, м. Покровськ, вул. Прокоф’єва, 82, код ЄДРПОУ 39790445) про скасування постанови Головного управління Держпраці у Донецькій області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ДЦ1680/543/АВ/П/ТД-ФС від 13.11.2018 року, згідно з якою на фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 накладений штраф в розмірі 223380,00 грн.

Доводи позовної заяви обґрунтовує тим, що, як вважає позивач, приймаючи спірну постанову відповідач діяв з перевищенням повноважень та не у спосіб, визначений чинним законодавством з питань охорони праці.

Зазначає, що між позивачем та найманими працівниками 15.10.2018 року укладено цивільно-правові договори на виконання робіт, які не є формою трудових відносин, а тому висновок про використання праці найманих працівників без офіційного оформлення є неправомірним.

Враховуючи наведене, просить адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказав на її безпідставність та зазначив, що постанова, яка оскаржуються, винесена органом Держпраці в межах повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством з питань охорони праці.

Зазначає, що перебування особи на навчанні у навчальному закладі та працевлаштування не є взаємовиключними фактами, тому надана позивачем довідка щодо навчання його стажистів у Краматорському коледжі, не спростовує висновків інспекційного відвідування щодо наявності між позивачем та працівниками ОСОБА_4 та ОСОБА_5 трудових відносин.

Вказав на те, що в порушення ч. 1 та 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) працівники ОСОБА_4 та ОСОБА_5 фактично допущений до роботи без укладання трудового договору (контракту), оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного соціального внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи наведене, просить в задоволені адміністративного позову відмовити у повному обсязі.

Представником позивача надано суду відповідь на відзив, в якому зазначено, що цивільно-правові договори, на які посилаються сторони даної справи, є удаваними, повинні доводитися у судовому засіданні. Доказів звернення відповідача до суду про визнання цивільно-правових договорів удаваними не надано.

Ухвалою суду від 29.11.2018 року провадження у справі відкрите, призначено підготовче засідання.

22.12.2018 року відкладено розгляд справи.

Ухвалою суду від 15.01.2019 року продовжено строк підготовчого провадження у справі на тридцять днів та оголошено перерву у підготовчому засіданні.

Ухвалою суду від 05.02.2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача доводи позовної заяви підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним в адміністративному позові, наполягав на тому, що між позивачем, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відсутні трудові відносини, просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти доводів позовної заяви заперечував, надав пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позов, просив в задоволені позовних вимог відмовити.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Фізична особа – підприємець ОСОБА_3, зареєстрований як суб’єкт підприємницької діяльності, присвоєний ідентифікаційний номер фізичної особи – платника податків та інших обов’язкових платежів НОМЕР_1, місце проживання: 84300, Донецька обл., місто Краматорськ, вул. Двірцева, будинок 10, кімната 13. Припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця 29.12.2018 року (а.с. 99).

23.10.2018 року Головним управлінням Держпраці у Донецькій області виданий наказ №1297 про проведення у період з 25.10.2018 року тривалістю два робочих дні інспекційного відвідування суб'єкта господарювання ФОП ОСОБА_3 на підставі звернень від 19.10.2018 року в частині додержання законодавства про працю щодо оформлення трудових відносин, режиму роботи, тривалості робочого часу та часу відпочинку, за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством (а.с. 55).

25.10.2018 року на виконання наказу та на підставі направлення на проведення інспекційного відвідування від 23.10.2018 року № 845/04-4/15-14-12 Головним управлінням Держпраці у Донецькій області у період з 25.10.2018 року по 26.10.2018 року здійснена перевірка суб’єкта господарювання ФОП ОСОБА_3, за результатами якої складений акт від 26.10.2018 року № ДЦ1680/543/АВ (а.с. 10-24).

Під час перевірки встановлені порушення ФОП ОСОБА_3 вимог ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст.24 Кодексу законів про працю України, а саме, працівники ОСОБА_4 та ОСОБА_5 допущені до роботи без укладення трудового договору.

ФОП ОСОБА_3 надано заперечення до акту інспекційного відвідування №ДЦ1680/543/АВ від 26.10.2018 року, в яких зазначено, що між ФОП ОСОБА_3, ОСОБА_4О та ОСОБА_5 укладено договори про надання послуг (цивільно-правові договори) строком з 15.10.2018 року до 31.10.2018 року. Зазначені договори не носять характеру трудових договорів і на них не поширюється дія норм трудового законодавства (а.с. 25-27).

Листом від 01.01.2018 року №04.4-13/6/10620-18 відповідач повідомив позивача про результати розгляду зауваження ФОП ОСОБА_3 на акт перевірки, відповідно до якого зазначив, що відсутність офіційного працевлаштування ФОП ОСОБА_3 працівників ОСОБА_4, ОСОБА_5 та порушення вимог ч. 1 ст. 21 КЗпП України, ч. 3 ст. 24 КЗпП України та норм ПКМУ № 413 (а.с. 28).

02.11.2018 року відповідач склав припис №ДЦ1680/543/АВ/П, яким приписав усунути порушення вимог ч. 3 ст. 24 КЗпП України – укласти трудові договори з працівниками, оформлені наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомити центральний орган виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (а.с. 29).

02.11.2018 року ГУ Держпраці у Донецькій області вручено позивачу повідомлення про розгляд справи щодо вирішення питання про накладення штрафу, відповідно до якого розгляд справи відбудеться 13.11.2018 року об 9 год. 00 хв. в приміщенні ГУ Держпраці у Донецькій області за адресою: м. Краматорськ, вул. Паркова, 43а (а.с. 30).

Згідно протоколу засідання з розгляду справи про накладення штрафу від 13.11.2018 року, ФОП ОСОБА_3 не з’явився о 9:00 та не надав обґрунтованого клопотання про відкладення розгляду справи про накладення штрафу. За результатом розгляду справи винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 13.11.2018 року №ДЦ1680/543/АВ/П/ТД-ФС за порушення ст. 21, ч. 1 та ч. 3 ст. 24 КЗпП України, а саме, працівники ОСОБА_4 та ОСОБА_5 допущені до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівників на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (а.с. 66-67, 31).

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи та не заперечується сторонами у справі, 15.10.2018 року між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладений цивільно-правовий договір, згідно п.1.1 якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов’язання виконати такі роботи (надати послуги): залучення замовника та обслуговування клієнтів в строк з 15.10.2018 року до 31.10.2018 року (а.с. 32).

На підтвердження виконання умов зазначеного договору між сторонами був складений акт надання послуг від 31.10.2018 року, відповідно до якого за час надання послуг було залучено 14 нових клієнтів, загальна сума винагороди згідно з умовами договору від 15.10.2018 року складає 2000 грн. (а.с.33).

15.10.2018 року між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_5 укладений цивільно-правовий договір, згідно п.1.1 якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов’язання виконати такі роботи (надати послуги): з допомоги у приготуванні страв в строк з 15.10.2018 року до 31.10.2018 року (а.с. 35).

На підтвердження виконання умов зазначеного договору між сторонами був складений акт надання послуг від 31.10.2018 року, відповідно до якого за час надання послуг було приготовлено страви за визначеному в акті переліку, загальна сума винагороди згідно з умовами договору від 15.10.2018 року складає 2000 грн. (а.с.36).

В матеріалах справи містяться довідки Краматорського коледжу Донецького національного університету економіки і торгівлі імені ОСОБА_6 від 15.10.2018 року № 592, № 593, відповідно до яких ОСОБА_4 та ОСОБА_5 навчаються на ІV курсі денної форми навчання зі спеціальності «Виробництво харчової продукції» з 01.09.2015 року по 30.01.2019 року (а.с. 34,37).

Згідно пояснень представника ФОП ОСОБА_3 особи ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_3 не перебувають, заробітну плату не отримують, виконують роботи на підстав цивільно-правових договорів.

Як вбачається з листа головного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 29.10.2018 року №142/2/043 звіти за найманих працівників ФОП ОСОБА_3 за період з січня 2017 року по теперішній час не надавались (а.с. 61).

Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи встановлених судом, позивач просить скасувати постанову про накладення штрафу.

Проаналізувавши матеріали справи, норми законодавства, яке регулює спірні правовідносини, доводи позовної заяви, заперечень, докази, надані сторонами до матеріалів справи, суд вважає позовну заяву такою, що задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини регулює Кодекс законів про працю України.

Згідно зі ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Статтею 5-1 КЗпП України визначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України: вільний вибір виду діяльності; безплатне сприяння державними службами зайнятості у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб; надання підприємствами, установами, організаціями відповідно до їх попередньо поданих заявок роботи за фахом випускникам державних вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладів; безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку в навчальних закладах або у системі державної служби зайнятості з виплатою стипендії; компенсацію відповідно до законодавства матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість; правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до ст. 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім органів доходів і зборів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року № 96 (далі -Положення № 96) Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

За приписами п.п. 9 п. 4 Положення № 96 Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль, зокрема, за дотриманням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи.

Підпунктом 5 п. 6 Положення № 69 зазначено, що Держпраці для виконання покладених на неї завдань має право безперешкодно проводити відповідно до вимог закону без попереднього повідомлення в будь-яку робочу годину доби перевірки виробничих, службових, адміністративних приміщень та об'єктів виробництва фізичних та юридичних осіб, які використовують найману працю та працю фізичних осіб, експлуатують машини, механізми, устаткування підвищеної небезпеки, та у разі виявлення фіксувати факти порушення законодавства, здійснення нагляду та контролю за додержанням якого віднесено до повноважень Держпраці.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю встановлено ОСОБА_7 здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 року №295 (далі - ОСОБА_7 № 295).

Державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів (п. 2 ОСОБА_7 № 295).

Пунктом 5 ОСОБА_7 № 295 визначено, що інспекційні відвідування проводяться: 1) за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю; 2) за зверненням фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин; 3) за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у п.п. 1, 2, 4-7 цього пункту; 4) за рішенням суду, повідомленням правоохоронних органів про порушення законодавства про працю; 5) за повідомленням посадових осіб органів державного нагляду (контролю), про виявлені в ході виконання ними контрольних повноважень ознак порушення законодавства про працю; 6) за інформацією: Держстату та її територіальних органів про наявність заборгованості з виплати заробітної плати; ДФС та її територіальних органів; Пенсійного фонду України та його територіальних органів; 7) за інформацією профспілкових органів про порушення прав працівників, які є членами профспілки, виявлених в ході здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про

Як встановлено судом, підтверджене матеріалами справи, позивач не заперечує проти додержання посадовими особами відповідача під час проведення інспекційного відвідування норм чинного законодавства.

Оскільки інспекційне відвідування позивача проведене на підставі звернень від 19.10.2018 року осіб на проведення такого заходу, суд вважає, що під час інспекційного відвідування відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством.

Стосовно доводів позивача про порушення відповідачем ОСОБА_7 накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року № 509 (далі - ОСОБА_7 № 509), суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 6 ОСОБА_7 № 590 про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб'єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п'ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Судом встановлено, що повідомлення про виклик ФОП ОСОБА_3 на розгляд справи про накладення штрафу на 13.11.2018 року було особисто вручено позивачу, про що свідчить його підпис на повідомленні.

Як вбачається зі змісту протоколу засідання з розгляду справи про накладення штрафу №04-17-17/107 від 13.11.2018 року, позивач на розгляд справи не з’явився, жодного доказу на підтвердження прибуття о 9:00 годині 13.11.2018 року за вказаною у повідомленні про розгляд справи про накладення штрафу адресою суду не надав.

З огляду на наведене, суд відхиляє доводи позивача про порушення відповідачем норм ОСОБА_7 № 509.

Суд вважає правомірним висновок відповідача про порушення позивачем норм законодавства про охорону праці щодо обов'язку укладання трудового договору (контракту), оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного соціального внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов’язковим:

1) при організованому наборі працівників;

2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров’я;

3) при укладенні контракту;

4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;

5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (ст. 187 цього Кодексу);

6) при укладенні трудового договору з фізичною особою;

7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов’язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров’я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи та не заперечується позивачем, 15.10.2018 року між позивачем та ОСОБА_4, ОСОБА_5 були укладені цивільно-правові договори, згідно п.1.1 яких замовник доручає, а виконавці беруть на себе зобов’язання виконати такі роботи (надати послуги): залучення замовника та обслуговування клієнтів в строк з 15.10.2018 року до 31.10.2018 року, та з допомоги у приготуванні страв в строк з 15.10.2018 року до 31.10.2018 року.

Суд зазначає, що основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.

Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Як вбачається з наведених вище цивільно-правових договорів про надання послуг, укладених позивачем з фізичними особами, предметами останніх є послуги з обслуговування клієнтів та допомога при приготуванні страв.

Так, предметом укладених договорів позивача з фізичними особами є процес праці, а не її кінцевий результат. Фізичні особи повинні були виконувати систематично певні трудові функції відповідно до визначеного виду виконуваної роботи, у встановлений строк. При цьому, в укладених договорах не визначається обсяг виконуваної роботи, а обумовлюється у вигляді зобов'язання виконувати роботи (надавати послуги).

В самих договорах ніде не зазначається, який саме конкретно результат роботи повинен передати виконавець замовнику, визначено оплату винагороди у розмірі 2000 грн. за певний період роботи, а не в залежності від обсягу виконаних робот (наданий послуг).

Суд критично оцінює посилання позивача на довідки Краматорського коледжу Донецького національного університету економіки і торгівлі імені ОСОБА_6 від 15.10.2018 року № 592, № 593, оскільки останні не свідчать про неможливість виникнення трудових правовідносин між позивачем та студентами ОСОБА_4, ОСОБА_5

Крім того, в ході інспекційного відвідування інспекторами праці було відібрано письмові пояснення від працівників, з яких слідує, що ОСОБА_4 стажується на посаді помічника повару, адміністратора та ОСОБА_5 стажується на посаді помічника повару у ФОП Богачава «Макісу» з 11.10.2018 року по 25.10.2018 року. Заробітну плату не отримували.

Суд зазначає, що «стажування» є інститутом трудового права і чинним трудовим законодавством встановлено суб'єктів стажування (стажистів) та порядок його проходження.

Суд зазначає, що ст. 29 Закону «Про зайнятість населення» надається можливість студентам вищих та учням професійно-технічних навчальних закладів проходити стажування за професією (спеціальністю), ІНФОРМАЦІЯ_1, на підприємствах, в установах та організаціях, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, на умовах, визначених договором про стажування у вільний від навчання час. Типова форма договору про стажування студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів затверджена постановою КМУ від 16.01.2013 р. № 20.

Іншим випадком, коли чинним законодавством передбачається можливість стажування особи, є випадок професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації зареєстрованих безробітних. Так, відповідно до ОСОБА_7 професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації зареєстрованих безробітних, затвердженого наказом Мінсоцполітики України, МОН України від 31.05.2013 р. № 318/655, стажування - це підвищення кваліфікації безробітного з метою набуття практичних умінь і навичок для виконання професійних обов'язків за професією або на посаді, на яку претендує безробітний у роботодавця. Відповідно, громадяни, які мають офіційний статус безробітного, можуть проходити стажування - професійне навчання працівників на виробництві, чи іншому підприємстві, організації незалежно від форми власності. У всіх інших випадках - роботодавець зобов'язаний оформити працівника на роботу відповідно до вимог статті 24 КЗпП України.

ОСОБА_7 укладення договору про стажування та типову форму договору затверджує Кабінет Міністрів України.

Строк стажування за договором не може перевищувати шести місяців.

Запис про проходження стажування роботодавець вносить до трудової книжки.

Процедура проходження стажування визначена постановою КМУ від 16 січня 2013 р. № 20 «Про затвердження ОСОБА_7 укладення договору про стажування студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів на підприємствах, в установах та організаціях і Типової форми договору про стажування студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів на підприємствах, в установах та організаціях».

Зазначена постанова також надає визначення поняттю стажисти - це студенти вищих та учні професійно-технічних навчальних закладів, що здобули спеціальність або професію за освітньо-кваліфікаційним рівнем "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" або "кваліфікований робітник", продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні та проходять стажування на підприємствах за спеціальністю (кваліфікацією) або професією (кваліфікаційним рівнем), ІНФОРМАЦІЯ_1, на визначених договором про стажування умовах у вільний від навчання час.

Судом встановлено, що працівники, які проходили стажування у ФОП ОСОБА_3 не були направлені на стажування від центру зайнятості, а тому що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не можуть вважатись стажистами у відповідності до вимог чинного трудового законодавства.

Зважаючи на вищевикладене, допуск до роботи працівника, який в розумінні законодавства не є стажером, було правомірно кваліфіковано інспектором як фактичний допуск до роботи без укладення трудового договору та повідомлення ДФС про прийняття працівників на роботу.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі № 817/2331/16-а (реєстраційний номер рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 77473418).

Щодо посилання представника відповідача на відеозапис інспекційного відвідування позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно ч. 2 ст. 99 КАС України визначено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути визначено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

У ч. 5 вказаної статті, зокрема, зазначено, що якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Отже, суд не бере до уваги в якості належного доказів наданий суду представником відповідача диск.

Враховуючи наведене, суд вважає правомірним висновок відповідача про порушення позивачем ч. 1 та 3 ст. 24 КЗпП України, оскільки зазначені працівники фактично допущені до роботи без укладання трудового договору (контракту), оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного соціального внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Таким чином, санкції, передбачені абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, застосовуються у випадку, коли неподання повідомлення про працевлаштування призводить до виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків, тоді як сам по собі факт неподання повідомлення про працевлаштування без відповідних наслідків не є підставою для застосування вказаних санкцій.

За таких обставин суд не знаходить підстав для скасування постанови про накладення штрафу № ДЦ 1680/543/АВ/П/ТД-ФС від 13.11.2018 року.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29)

З огляду на сукупність встановлених під час судового розгляду справи обставин, суд дійшов висновку, що при прийнятті оскаржуваної постанови № ДЦ 1680/543/АВ/П/ТД-ФС від 13.11.2018 року відповідач діяв на підставах, у спосіб та в межах повноважень, наданих йому чинним законодавством, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Згідно ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що відповідачем надані суду належні докази правомірності висновків про порушення позивачем норм чинного законодавства про працю в розумінні зазначеної норми Закону.

Оскільки під час розгляду справи судом встановлена правомірність дій відповідача щодо проведення інспекційного відвідування та правомірність висновків органу владних повноважень про порушення позивачем норм чинного законодавства про працю, суд вважає позовні вимоги такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст. 2, ст. 5-14, ст. 19-22, ст. 72-78, ст. 94, ст. 132-143, ст. 159-165, ст. 192-205, ст. 241-247, ст. 255, ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1, 84300, АДРЕСА_2) до Головного управління Держпраці у Донецькій області (85302, Донецька область, м. Покровськ, вул. Прокоф’єва, 82, код ЄДРПОУ 39790445) про скасування постанови Головного управління Держпраці у Донецькій області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ДЦ1680/543/АВ/П/ТД-ФС від 13.11.2018 року – відмовити.

Рішення прийняте в нарадчій кімнаті, вступна та резолютивна частини проголошені в судовому засіданні 05.03.2019 року.

Повний текст рішення виготовлено 06.03.2019 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя Загацька Т. В.