Рішення № 80257985, 04.03.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 березня 2019 р. Справа№200/14309/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кониченка О.М. при секретарі судового засідання Рудь Т.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Маріупольського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області за участю третьої особи Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради про визнання протиправними дії та зобов’язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1, звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Маріупольського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області за участю третьої особи Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради відповідно до якого просив суд визнати протиправними дії щодо невиплати пенсії та зобов’язати відновити нарахування та виплату пенсії та сплатити заборгованість за весь період, протягом якого позивач мав право на виплату пенсії, але не отримала.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона є пенсіонером за віком та внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку в Маріупольському об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області. Відповідач припинив виплачувати пенсію позивачу з невідомих причин. Позивач вважає таку бездіяльність протиправною та такою, що порушує конституційні права. Просила суд визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати пенсії та зобов’язати відповідача відновити нарахування та виплату пенсії та сплатити заборгованість за весь період, протягом якого позивач мав право на виплату пенсії, але не отримала.

Крім того, представник позивач просила суд відстрочити позивачу сплату судового збору.

Ухвалою суду від 14 січня 2019 року суд відкрив провадження по справі, призначивши до розгляду на 29 січня 2019 року за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою від 14 січня 2019 року суд відстрочив позивачу сплату судового збору до ухвалення судового рішення по справі.

29 січня 2019 року розгляд справи був відкладений на 18 лютого 2019 року.

20 лютого 2019 року відповідач надав через канцелярію відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволені позовних вимог.

Свою позицію відповідач вмотивовував наступним, у зв’язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України Постанови КМУ №335 «Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365», відповідно до якої суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковується в органах, що здійснює соціальні виплати, та виплачується на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Тобто пенсія за період з 01.04.2017 року по 30.07.2018 року обліковується в органах Пенсійного фонду України та виплачується на умовах окремого порядку.

Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України, про що свідчить паспорт громадянина України серії ВА 910475, ідентифікаційний код НОМЕР_1, місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1. Позивач є пенсіонером за віком про що свідчить пенсійне посвідчення серії ААЗ № 108284 від 22.05.2013 року.

30 жовтня 2017 року позивач взятий на облік внутрішньо переміщених осіб за адресою проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, про що свідчить довідка № НОМЕР_2 від 30.10.2017 року.

23 січня 2019 року від Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради надійшли пояснення в яких третя особа зазначає, згідно облікових даних департаменту ОСОБА_1, перебувала на обліку в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб за адресою: м. Маріуполь, вул. Олімпійська, 280. Довідка ВПО від 30.10.2017 № НОМЕР_2 скасована 09.10.2018 на підставі п. 5 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII (зі змінами).

Відповідач до відзиву на адміністративний позов надав довідку від 06.02.2019 року з якою вбачається, що ОСОБА_1, не отримувала пенсію з квітня 2017 року по липень 2018 року включно.

Із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачем, як фізичною особою та суб`єктом владних повноважень, виник публічно-правовий спір у сфері соціального захисту, з приводу правомірності невиплати такого виду страхової виплати, як пенсія.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.

Відповідно до положень частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості. При цьому основи соціального захисту, а також форми і виді пенсійного забезпечення, визначаються виключно законами України (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).

Зокрема, з огляду на положення статті 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Разом з цим, положення частини 1 статті 27 цих же основ передбачають, що виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування; д) в інших випадках, передбачених законами.

Отже, Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування вичерпних випадків припинення таких страхових виплат, як пенсія, не передбачають, але встановлюють, що вони можуть бути передбачені іншими законами.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 20.10.2014 №1706-VII (далі - Закон №1706-VII).

Згідно статті 7 Закону №1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону №1058, згідно з якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Підстави припинення виплати пенсії передбачені ст. 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 № 1058-VI (далі - Закон №1058).

Відповідно частини 1 статті 49 Закону України №1058 “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Отже, і закон, який є спеціальним, вичерпних випадків припинення пенсійних виплат не передбачав, але унормовував, що ці інші випадки припинення пенсійних виплат можуть бути передбачені тільки законом.

Також суд звертає увагу на те, що у будь-якому випадку, хоча припинення виплати пенсії могло мати місце й в інших випадках, передбачених іншим законом, воно можливе виключно на підставі рішення територіального органу Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Щодо скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи суд зазначає, що скасування такої довідки саме по собі не може бути підставою для припинення виплати пенсії (доказів належного повідомлення позивача про скасування довідки внутрішньо переміщеній особи сторонами суду не надано).

Зазначені обставини вказують на допущення відповідачем порушення вимог статті 49 Закону № 1058, яка визначає вичерпний перелік підстав для припинення виплати пенсії.

Пункт 5 частини першої статті 49 Закону № 1058-VI, з огляду на приписи Закону № 1706-VII, не може бути застосований, оскільки цей пункт відсилає виключно до випадків, передбачених законом, тобто, вказані правовідносини не можуть бути врегульовані іншими нормативно-правовими актами, зокрема, постановами Кабінету Міністрів України, які відносяться до підзаконних нормативних актів.

Більш того, згідно ч. 2 ст. 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі №428/6624/17 (адміністративне провадження № К/9901/3256/17), висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про незалежність судової влади” № 8 від 13 червня 2007 року встановлено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.

Суд вважає необґрунтованими посилання управління Пенсійного фонду на постанови Кабінету Міністрів України №365, оскільки підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Суд зазначає, що з квітня 2018 року по час прийняття рішення по справі, постанова Кабінету Міністрів України щодо окремого порядку виплати пенсії не прийнята. Крім того, суд звертає увагу сторін, що конституційне право позивача на отримання пенсії не може бути обмежено з огляду на приписи Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Не виплата пенсії яка гарантована Конституцією України є прямим порушенням статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини.

Суд констатує, що Закон України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” та Закон України “Про боротьбу з тероризмом” не визначає жодної спеціальної підстави для припинення виплати особі будь-якого виду соціальної виплати, у тому числі і пенсії, як і не наділяє органи пенсійного фонду України правом не приймати рішення у випадку наявності підстави для припинення виплати пенсії, як це прямо встановлено частиною 1 статті 49 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” і тим більше, не встановлює права вчинити це автоматично на підставі інформації, отриманої від Держприкордонслужби або іншого державного органу про відсутність внутрішньо переміщеної особи за місцем проживання чи про її повернення до покинутого місця проживання і не повернення назад.

Положеннями статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені саме Конституцією та законами України.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії, суд вважає таким, що не мало ознак “законності”. Тому, суд не бачить необхідним перевіряти дії пенсійного органу на предмет того чи переслідували вони легітимну мету: публічні або ж суспільні інтереси, а також чи було втручання у право на мирне володіння своїм майном пропорційним поставленій меті. Встановлення судом відсутності “законності втручання”, тобто вчинення дії не у спосіб, що встановлений законом, є окремою підставою, яка вказує на те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

За таких обставин суд вважає обґрунтованими в цій частині вимоги позивача.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у зразковій адміністративній справі № 805/402/18-а від 03.05.2018.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 20 вересня 2018 року по справі № 243/3505/16-ц, ОСОБА_2 Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених і раніше ухваленій постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року по справі № 6-51цс17, та погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відсутність довідки про взяття на облік позивача як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району АТО, не може бути підставою для невиплати позивачу страхових виплат. Разом з тим ОСОБА_2 Верховного Суду вважає необґрунтованими наведені в касаційній скарзі доводи щодо неврахування судами того, що позивач належить до осіб, які до теперішнього часу не переселилися та продовжують проживати за своїм постійним місцем проживання на території, яка не контролюється органами державної влади, тобто не мають статусу внутрішньо переміщених осіб, а виплата заборгованості зі страхових виплат покладена на те відділення, де потерпілий зареєстрований як тимчасово переміщений при написанні заяви про виплату заборгованості до відділення, де на теперішній час отримує страхові виплати, а також щодо неможливості виконання рішення через відсутність фінансування.

Суд звертає увагу відповідача на те, що в силу вимог частини п'ятої статті 13 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів” висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з нормами частини шостої зазначеної статті висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Крім того, згідно частини п’ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 46 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб'єкта владних повноважень.

Як встановлено судом під час розгляду справи, право на отримання позивачем пенсії відповідачем не оскаржується та оскільки судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що припинення пенсії позивачу є протиправними діями суб'єкта владних повноважень – Маріупольського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, то відповідно до спірних правовідносин має застосовується друга умова - виплата пенсії за минулий час без обмеження строку.

Отже, згідно з нормами частини другої статті 46 Закону № 1058-IV виплата пенсії позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення. Таким чином, право позивача щодо виплати раніше призначеної пенсії є абсолютним та не може бути обмежено будь-яким строком.

Правовий висновок щодо неможливості застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою компенсаторної складової доходу, та у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою інших складових доходу та доходу в цілому, до якого належить пенсія викладений в постанові Верховного Суду від 24 квітня 2018 року по справі № 646/6250/17 (адміністративне провадження № К/9901/2128/18).

Оскільки під час розгляду справи встановлена протиправність дій органу владних повноважень щодо припинення виплати пенсії позивачу, суд вважає позовні вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню з ухваленням рішення про зобов’язання суб’єкта владних повноважень поновити виплату пенсії позивачу.

З урахуванням вище викладеного, оскільки дії відповідача щодо невиплати пенсії позивачу були протиправними для відновлення порушеного права позивача на отримання пенсії, відповідача дійсно слід зобов`язати відновити нарахування та виплату пенсії та сплатити заборгованість за весь період, протягом якого позивач мав право на виплату пенсії, але не отримала.

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з вимогами статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.

Нормами статті 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, рішення суду щодо зобов’язання відповідача нарахувати та виплатити пенсію та сплатити заборгованість за весь період підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14 січня 2019 року суд відстрочив позивачеві сплату судового збору в розмірі 704,80 грн. до ухвалення судового рішення по справі.

Нормами частини другої статті 133 КАС України встановлено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судовий збір в розмірі 704,80 грн. підлягає стягненню на користь Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Маріупольського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області за участю третьої особи Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради про визнання протиправними дії та зобов’язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Маріупольського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, буд. 27а, код ЄДРПОУ 42171861) щодо невиплати пенсії ОСОБА_1.

Зобов’язати Маріупольське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, буд. 27а, код ЄДРПОУ 42171861) відновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП НОМЕР_1, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Олімпійська, буд. 280) та сплатити заборгованість за весь період, протягом якого позивач мав право на виплату пенсії, але не отримала.

Допустити до негайного виконання судове рішення в частині виплати пенсії ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП НОМЕР_1, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Олімпійська, буд. 280) у межах суми стягнення пенсії за один місяць.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Маріупольського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, буд. 27а, код ЄДРПОУ 42171861) на користь Державного бюджету України суму судового збору в розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Повний текст рішення складено та підписано 06 березня 2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя Кониченко О.М.