Рішення № 80257667, 06.03.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

06 березня 2019 р. Справа № 120/367/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комара Павла Анатолійовича, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправним та зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що станом на день звільнення з органів внутрішніх справ його вислуга років для призначення пенсії складала 25 років 10 місяців 19 днів, тому звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за вислугою років. Однак, листом від 06.11.2018 відповідач повідомив, що питання щодо порядку встановлення розмірів грошового забезпечення, надбавок та обчислення вислуги років належить до компетенції силових міністерств та відомств. Таким чином, позивач вважає, що даним листом відповідач відмовив йому в призначенні пенсії, у зв’язку з чим звернувся до суду з вимогами:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмови в переведенні ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугою років;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області перевести ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугою років шляхом здійснення перерахунку пенсії з урахуванням всіх видів грошового забезпечення та вислуги років 25 років 10 місяців 19 днів з дати звернення з заявою, а саме з 23.10.2018 та провести виплати;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області судові витрати.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 06.02.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому проваджені) в порядку статті 263 КАС України. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

25.02.2019 на адресу Вінницького окружного адміністративного суду від представника відповідача надійшов відзив у якому зазначено, що діяльність головного управління регулюється Положенням про головні управління Пенсійного фонду України в ОСОБА_2 Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за № 40/26485 (далі - Положення).

Відповідно до вказаного Положення головне управління призначає (перераховує) та виплачує пенсії військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та іншим особам (крім військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей), які мають право на пенсію згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

На виконання приписів Закону щодо призначення пенсій діє Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 року №3-1, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15 лютого 2007 року за № 135/13402.

Зазначений порядок передбачає відповідний алгоритм дій різних державних органів, кінцевою дією якого є призначення пенсії головним управлінням на підставі документів наданих уповноваженим структурним підрозділом органу, з якого звільнився військовослужбовець.

Відповідно до статті 12 Закону № 2262 пенсія за вислугу років призначається: а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби:

з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше;

б) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б" "д" статті 1-2 цього Закону, в разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного віку крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону, за наявності у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова службі або служба в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій служб України.

Тобто, обов'язковими умовами призначення пенсії по вислузі років відповідно до пункту

а) статті 12 Закону №2262 за вислугу років - звільнення зі служби; наявність необхідної календарної вислуги років (стажу роботи, який дає право на призначення пенсії на підставі Закону № 2262) на дату звільнення з військової служби (у випадку позивача 23 роки 6 місяців);

б) статті 12 Закону № 2262 - досягнення на день звільнення зі служби 45-річного віку; наявність страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарний років і 6 місяців.

Відповідно до матеріалів пенсійної справи, пенсію ОСОБА_1 призначено з 01.03.2018 по 30.04.2019 - у зв'язку з встановленням інвалідності.

Згідно Подання про призначення пенсії - ОСОБА_1 звільнений зі служби 28.02.2018, за наявної вислуги років в календарному обчисленні - 20 років 28 днів.

Тобто, для призначення пенсії за вислугу років позивачу на момент звільнення зі служби необхідно мати - 23 років 6 місяців календарної вислуги.

Враховуючи, що позивач народився 11.03.1979 станом на дату звільнення з військової служби він не досяг віку визначеного пунктом б) статті 12 Закону № 2262 - 45 років.

Дослідивши докази, що містяться в матеріалах справи, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.

28.02.2016 майор поліції ОСОБА_1, оперуповноважений сектору кримінальної поліції відділу поліції зони Чорнобильської АЕС ГУНП в Київській області був звільнений з органів внутрішніх справ на пенсію за станом здоров'я.

З часу звільнення перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області та отримує пенсію.

Згідно з наказом Головного управління Національної поліції в Київській області №102 о/с від 23.02.2018 станом на день звільнення:

- стаж служби в поліції для виплати надбавки за вислугу років складає - 20 років 00 місяців 28 днів;

- вислуга років на пільгових умовах - 05 років 09 місяців 21 день;

- усього вислуга років - 25 років 10 місяців 19 днів.

18.10.2018 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за вислугою років.

Листом від 06.11.2018 №2271/0-12 Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повідомило, що згідно статті 10 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року №2262-ХІІ із змінами та доповненнями, на органи Пенсійного фонду України покладено тільки функції з призначення та виплати пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Питання щодо порядку встановлення розмірів грошового забезпечення, надбавок та обчислення вислуги років належить до компетенції силових міністерств та відомств. У даному випадку до Ліквідаційної комісії УМВС України у Вінницькій області.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом визначає Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" № 2262-XII від 09.04.1992 року.

Пунктом "б" статті 1-2 Закону України від 9 квітня 1992 року №2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" передбачено, що право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту.

Відповідно до пункту "а" статті 12 Закону України від 9 квітня 1992 року №2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" пенсія за вислугу років призначається: а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби: з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше.

Одночасно стаття 17 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" визначає вичерпний перелік видів служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначення пенсії.

Згідно з частиною другої статті 17 Закону № 2262-XII до вислуги років поліцейським, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п'яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.

Разом з тим, календарний рік - це рік, який особа фактично відпрацювала на займаній посаді.

Виходячи з наведеного, в Законі № 2262-XII не вказано, що пенсію за вислугу років можна призначати особам при наявності 23 календарних роки та 6 місяців вислуги, обчисленої на пільгових умовах; вказаним Законом чітко передбачено, що пенсія за вислугу років призначається при наявності 23 календарних роки та 6 місяців, та містить виключний перелік періодів служби, які враховуються в календарну вислугу років.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 295/6301/17, від 19 вересня 2018 року у справі № 725/1959/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 161/4876/17.

З наведеного слідує, що період зарахований позивачу на пільгових умовах відповідно до положень Постанови №393 від 17.07.1992 не ввійшов до частини другої статті 17 названого Закону "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", який може бути за нормами пункту "а" статті 12 цього ж Закону зарахований до календарної вислуги років.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що вислуга років позивача станом на день його звільнення у календарному обчисленні становить - 20 років 00 місяців 28 днів і це не є достатнім для призначення позивачу пенсії за вислугу років у відповідності до Закону України від 9 квітня 1992 року №2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Водночас, суд зазначає, що пільгова вислуга років позивача (25 років 10 місяців 19 днів) має значення для визначення відсотку розміру пенсії позивача від його грошового забезпечення, відповідно до ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", за умови наявності права на призначення пенсії за вислугу років, а не для призначення такої пенсії.

Суд критично ставиться до посилань позивача щодо спірних правовідносин, що для призначення пенсії за вислугу років підлягає застосуванню постанова Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей" від 17 липня 1992 р. №393, якою позивачу на його думку для призначення пенсії вислугу років має зараховуватися пільговий стаж - (25 років 10 місяців 19 дні) є безпідставними, оскільки згідно ч. 4 ст. 9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Відтак, приписи п.3 Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. №393 суперечать приписам п."а" ст.12 Закону України від 9 квітня 1992 року №2262-XII застосуванню підлягає саме Закон України, оскільки у відповідності до ч.4 ст.9 КАС України має вищу юридичну силу.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі №295/15121/16-а (адміністративне провадження №К/9901/30776/18).

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської ОСОБА_2» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно із ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, що є підставою для відмови в задоволенні адміністративного позову.

Підстави для відшкодування судових витрат у справі відповідно до положень ст. 139 КАС України відсутні.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 (22100, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1)

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21100, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 7, код ЄДРПОУ 13322403)

Суддя Комар Павло Анатолійович