Рішення № 80251348, 26.02.2019, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/8302/18

2/214/650/19

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

26 лютого 2019 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого – судді Ткаченка А.В.,

за участю:

секретаря судового засідання – Фастовець Ю.Ю.

представника позивача – ОСОБА_1,

представника відповідача – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу № 214/8302/18 за позовною заявою представника позивача ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне підприємство «ТАКО» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров’я, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_4 який діє в інтересах ОСОБА_3, звернулась до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне підприємство «ТАКО» 38420 грн. в рахунок компенсації за моральну шкоду задану каліцтвом без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ОСОБА_3 перебуваючи в трудових відносинах з ЗАО «ТАКО» правонаступником якого є Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробниче комерційне-підприємство» «ТАКО» на посаді - газорізальника 5 розряду, з 15.09.1998р. виконував обов’язки по демонтажу під’їзного залізничного шляху Новокриворізького державного гірничо-збагачувального комбінату НКГГОК в районі станції «Дальнеотвальная», внаслідок нещасного випадку отримав тяжкі тілесні ушкодження у вигляді : «Термічний опік полум’ям ІІ-ІІІ ступня А стегон, кистей, лиця».

Даний факт підтверджується актами ОСОБА_5 Н-1 «Про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом» та Н-5 «Проведення спеціального розслідування нещасного випадку».

Нещасний випадок на виробництві стався за наступних обставин: під час виконання позивачем своїх трудових обов'язків при зрізі стикових болтів з використанням керосиноріза зірвало зі штуцера різака керосиновий шланг, закріплений за допомогою скрутки з проволоки. Пальне, яке пролилося на куски розпеченого металу, загорілося, полум'я перекинулось на одяг позивача, внаслідок чого ним отримані вищезазначені травми. Відповідно до п.6 акту ОСОБА_5 Н-1, вид події - дія екстремальних температур.

Основною причиною настання нещасного випадку є незадовільний технічний стан керосинорізу (364). Представник позивача стверджує, що вищезазначений керисоноріз 9364) є джерелом підвищеної небезпеки та належить відповідачу. Відповідно до п. 10 ОСОБА_5 Н-1, нещасний випадок стався в наслідок порушення вимог законодавства про охорону праці з боку посадових осіб відповідача.

Таким чином, нещасний випадок стався внаслідок дії джерела небезпеки та обумовлений неналежним виконанням відповідачем вимог законодавства стосовно створення та підтримання безпечних умов праці.

Внаслідок зазначеного вище нещасного випадку, пов’язаного з виробництвом, Позивач 05.06.2018 року пройшов огляд медико-соціальною експертною комісією (надалі - МСЕК), де йому встановлено ступінь втрати професійної працездатності - 20% (двадцять відсотків), що підтверджується довідкою МСЕК виданою на ім’я ОСОБА_3

Таким чином, позивач змушений тривалий час проходити чисельні медичні огляди та обстеження, медико-соціальні експертні комісії, відновлювальні процедури і лікування.

У зв'язку з вказаним нещасним випадком порушено та порушуються нормальні життєві зв'язки Позивача, останній позбавлений можливості реалізовувати свої звички га бажання, в нього постійно виникають складнощі у зв'язку з загальною слабкістю, втомою, постійними болями.

Тривалий процес лікування тілесних ушкоджень, отриманих внаслідок нещасного випадку, пов’язаного з виробництвом, позбавляє позивача можливості вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання травм, позивач постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування.

Окрім того, представник позивача зазначає, що позивач в наслідок отриманих тілесних ушкоджень, що супроводжується значною втратою працездатності в молодому віці, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному станах Позивача, який в тому числі не має можливості приділяти належної уваги своїй родині.

На даний час самопочуття позивача не поліпшується, негативні зміни у його житті є довгостроковими, усвідомлення чого, завдає йому душевного болю та страждань, внаслідок травм останній не має можливості утримувати сім’ю.

За таких обставин зі сторони відповідача, позивачу має бути відшкодована моральна шкода, яка завдана каліцтвом внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки та обумовлена неналежним виконанням відповідачем вимог законодавства стосовно створення та підтримання безпечних умов праці.

Від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив в якому остання просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі за таких підстав.

ОСОБА_3 був прийнятий ЗАТ «ТАКО» з 08.09. 1998 року на посаду монтера путі, що підтверджується заявою ОСОБА_3

В трудових відносинах з підприємством позивач перебував п’ять місяців, з 08.09.1998 року по 01.02.1999 року, звільнившись за власним бажанням. 15.09. 1998 року ОСОБА_3 дійсно виконував роботи по демонтажу під’їзного залізничного шляху Новокриворізького державного гірничо-збагачувального комбінати НКГГОК з використанням керосинорізу та получив виробничу травму про що складено ОСОБА_5 Н-1.

Згідно п. 10 ОСОБА_5 Н-1 особами винними в порушенні законодавства про охорону праці визнані ОСОБА_3 (порушення вимог «Інструкції по охороні праці для газозварник» п. 1.6 та п. 2.5), який є позивачем у справі та ОСОБА_6, майстер, а не посадові особи підприємства, як вказано в позовній заяві.

При отриманні позивачем виробничої травми Підприємство добросовісно надало посильно допомогу потерпілому, йому було виплачено одноразову матеріальну допомогу, проведені всі виплати передбачені законодавством, що підтверджено формою Н-2.

Також звертає увагу суд, що позивач з моменту звільнення з нашого підприємства жодного разу не звертався за допомогою, а твердження про цинічну поведінку відповідача є принизливими та безпідставними. В позовній заяві пред’явлені вимоги до відповідача про відшкодування моральної шкоди, яка нібито полягає в тому, що «... зазнає значних моральних страждань, внаслідок ушкодження здоров'я, зумовленим нещасним випадком, пов’язаним з виробництвом, наслідком якого є порушення нормальних життєвих зв’язків, позбавлення можливості реалізовувати свої звички та бажання, тривалим лікуванням і т.п.» Але весь час після звільнення з нашого підприємства позивач працював, про що свідчать записи в його трудовій книзі, а значить вів звичайний спосіб життя.

Однак, позивач, пред’явивши вимоги про стягнення з відповідача компенсацію за заподіяну ним моральну шкоду не надав жодних належних та допустимих доказів в обґрунтування її наявності та розміру, зокрема. Таким чином, позивач обґрунтував заподіяну йому моральну шкоду виключно словами, що містяться в позові, не надавши належних та допустимих доказів, які б підтвердили заподіяння йому моральної шкоди та відповідно її розмір компенсації в сумі, яка становить саме 38 420 грн., а тому позивачеві необхідно відмовити в задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди в повному обсязі.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд задовольнити з підстав зазначених в позовній заяві,

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні, заперечувала проти задоволення позовних вимог, просила суд відмовити в задоволенні позову.

Під час розгляду клопотань від сторін не надходило.

Суд, вислухавши позицію представника позивача, заперечення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з’ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, приходить до висновку про часткове задоволення позову за таких підстав.

Відповідно до виписки з акта огляду медико-соціальною експертною комісією про результати визначення ступеню втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги № 017399 від 05.06.2018 року при повторному огляді встановлено третя група інвалідності. Ступінь втрати працездатності 20 відсотків. Причина втрати професійної працездатності трудове каліцтво ( а.с.7).

Згідно акту № 1 про нещасний випадок від 15.09.1998 року нещасний випадок виник за адресою Криворізький район, м. Кривий Ріг, вул. Ангарська, 17. Нещасний випадок виник за таких обставин: на демонтажі підземного залізничного шляху Новокриворзького державного гірничо-збагачувального комбінату НКГГОК в районі станції «Дальнеотвальная» при зрізі стикових болтів з використанням керисоноріза зірвало зі штуцера різака керосиновий шланг, закріплений за допомогою скрутки із дроту.

Пальне, яке пролилось на куски розпеченого металу, загорілося, полум’я перекинулось на одяг потерпілого.

Причиною нещасного випадку стало невиконання вимог інструкцій по охороні праці та не застосування засобів індивідуального захисту через незабезпечення ним.

Медичний висновок про діагноз пошкодження здоров'я потерпілого : термічний опік полум’ям ІІ-ІІІ ступеню А стегон, кісті, лиці. Крім того, з акту про нещасний випадок № 1 встановлено, що особами які допустили порушення законодавства про охороні праці є ОСОБА_3 газорізальник та ОСОБА_6 майстер ( а.с. 9-12).

Згідно виписки з історії хвороби № У-7881/389 ОСОБА_3 працюючий АО «ТАКО» монтером путей, знаходився на стаціонарному лікуванні в опіковому відділенні 2-й міської лікарні з 15.09.1998 року по 06.11.1998 року з приводу термічного опіку 2 ст. обличчя, кистей, з АБ ст. стегон 10 % пошкодження тіла. Травма виробнича яка сталась 15.09.1998 року близько 14-00 години, опіки отриманні полум’я від спалахнувшогося бензину ( а.с.13).

Після отриманих травм позивач неодноразово звертався до закладів медичного лікування що підтверджується наявними в матеріалах справи виписними епікризами (а.с.14-24) та виписками з медичної карти амбулаторного хворого ( а.с.25-30).

ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з ЗАО «ТАКО» правонаступником якого є Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо- комерційне-підприємство» «ТАКО» з 15.09.1998р. до 01.02.1999 року ( а.с.31-32)

Відповідно до наказу від 08.09.1998 року на підставі особистої заяви (а.с. 44) ОСОБА_3 прийнято на роботу монтером колії Криворізького району з 08.09.1998 року з іспитовим строком 1 місяць ( а.с.46).

Згідно наказу від 01.02.1999 року ОСОБА_3 монтер колії Криворізького району був звільнений за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням ( а.с.47)

Згідно повідомлення про нещасний випадок газорізальник ОСОБА_3 відповідно до акту по формі Н-1 про нещасний випадок від 18.09.1998 року отримав термічний опік ІІ-ІІ ступеню А стегон, обличчя, кистей.

Наслідками нещасного випадку стала втрата працездатності ОСОБА_3І на 10%. В рахунок відшкодування витрат на виплату одноразової допомоги потерпілому ОСОБА_7 було виплачено 178,20 грн. ( а.с.51-52).

Відповідно до довідки виданої МСЕК від 09.02199 року ОСОБА_3 встановлено втрату професійної працездатності 10 відсотків в зв'язку з трудовим каліцтвом. Групу інвалідності не встановлено ( а.с.53-53).

Згідно з виписки з акта огляду МСЕК серії АБ № 0007448 ОСОБА_3 під час огляду 27.09.2013 року встановлено 20 відсотків втрати професійної працездатності в зв’язку з трудовим каліцтвом ( а.с.54-54 зворот).

Генеральний директор ТОВ «Виробничо-комерційне підприємство «ТАКО» звернувся з запитом № 7 від 09.01.2019 року до обласної МСЕК № 6, щодо надання інформації на підставі яких показників було вирішено збільшено втрату працездатності на 10 відсотків через 13 років та яке професійне захворювання було причиною збільшення втрати працездатності до 20 відсотків ( а.с.55).

На вищезазначений запит будо наділено відповідь за № 77 від 24.01.2019 року. з якої вбачається, що було проведено розслідування за фактом встановлення 20% втрати професійної працездатності з трудового каліцтва 1998 р. ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2.

З аналізу медекспертної справи з’ясовано, що ОСОБА_3 вперше був оглянутий Саксаганською МСЕК м. Кривий Ріг 10.02.1999 р. за направленням ЛКК Криворізької міської лікарні №1 на підставі ОСОБА_5 Н-1 - ОСОБА_5 №1 про нещасний випадок від 15.09.1998 р. Рішенням МСЕК ОСОБА_3 встановлено 10% втрати професійної працездатності строком на 1 рік. В подальшому ОСОБА_3 на МСЕК не звертався.

В 2013 році направлений на МСЕК ЛКК КЗ «Криворізька міська лікарня №1» для визначення ступені втрати професійної працездатності з трудового каліцтва за наслідками виробничої травми 15.09.1998 р. Був обстежений в хірургічному відділенні ДУ «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності». Рішенням МСЕК, на підставі висновку інституту експертизи №4299, ОСОБА_3 встановлено 20% втрати професійної працездатності згідно наказу МОЗ України №420 від 05.06.2012 р. строком на 1 рік внаслідок виробничої травми 1998 р.

З 2013 року при чергових переоглядах рішення МСЕК щодо встановлення ОСОБА_3 відсотків втрати професійної працездатності не змінювалось ( а.с.69).

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку про встановлення вини відповідача в ушкодженні здоров'я позивача, оскільки ТОВ «Виробничо-комерційне підприємство «ТАКО» було допущено порушення законодавства про працю, а саме норми ст.153 КЗпП України та ст.13 Закону України «Про охорону праці», що передбачають створення підприємством безпечних і не шкідливих умов праці на робочому місці в кожному структурному підрозділі відповідно до нормативно-правових актів.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

В судовому засіданні встановлено та не спростовано представником відповідача, що ОСОБА_3 з 08.09.1998 року по 01.2.1999 року був прийнятий на посаду монтера путі та перебував у трудових відносинах з відповідачем.

18 вересня 1998 року на підприємстві ЗАО «ТАКО» було складено акт № 1 про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, форми Н-1, який стався з ОСОБА_3 15 вересня 1998 року о 11-00 год. під час роботи на підприємстві відповідача.

Причиною нещасного випадку є невиконання вимог інструкцій по охороні праці та в зв’язку з невикористанням засобів індивідуального захисту через їх відсутність. Пунктом 10 цього акту визначено позивача особою, яка допустила порушення вимог законодавства про охорону праці, та майстра ОСОБА_6 ( а.с. 49-50)

Відповідно до вимог ст.173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Згідно зі ст.440-1 ЦК Української РСР (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оплату праці» мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості.

Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України № 6-156цс14, № 6-188цс14 та № 6-207цс14від 24 грудня 2014 року.

Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на час розгляду справи становить 4173,00 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 20865,00 грн.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов'язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.

Як зазначено в п.4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.

Згідно копії виписки з акту огляду ЛТЕК від 09.02.1999 року ОСОБА_3 встановлено 10 відсотків втрати професійної працездатності. Наступна дата переогляду 1.02.2000 року. Інвалідність не встановлена.

В подальшому довідками МСЕК вказаний ступінь втрати професійної працездатності продовжувався, останній раз довідкою МСЕК, серії 12ААА № 017399 від 05.06.2018 року позивачу встановлено 20 відсотків втрати професійної працездатності. Наступний переогляд 10.05.2020 року. Крім того, встановлено третю групу інвалідності загального захворювання безстроково. Причина втрати працездатності трудове каліцтво.

Посилання представника відповідача, що позивач, пред’явивши вимоги про стягнення з відповідача компенсацію за заподіяну ним моральну шкоду не надав жодних належних та допустимих доказів в обґрунтування її наявності та розміру, спростовується матеріалами справи, а саме.

З копії виписки з історії хвороби № У -788/389 вбачається що ОСОБА_3 знаходився на стаціонарному лікуванні другої міської лікарні з 15.09.1998 року по 06.11.1998 рік. Після проведення консервативного лікування опіки лиця, кистей загоїлись власною епітелізацією. Після відторгнення деякого струпу ( хімічна нефректомія) 25.09.1998 року і підготовки гранулюючих ран стегон хворому проведені операції аутодермопластика ( 01.10.1998 року та 06.10.1998 року)

Потім, в подальшому позивач, неодноразово звертався до медичних закладів зі скаргами на біль в лівій нозі, що підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем.

Доводи представника позивача щодо відсутності причинного зв’язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача, суд відхиляє, оскільки як вбачається з аналізу норм ч. 2 ст. 153, ст. 13, ч 1 ст. 237-1 КЗпП України до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входить моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв’язків, або необхідність для працівників додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому вина власника не зазначена серед юридичних фактів які входять до такого юридичного складу.

Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов’язку власника відшкодувати моральну шкоду.

Щодо тверджень представника відповідача, що Закон України «Про загальнообов’язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» був прийнятий 23.09.1999 року, а вступив в силу з 01.01.2001 року, а трудове каліцтво позивач отримав до зазначеної дати, то відшкодування моральної шкоди за травму отриману в 1998 році з визначених в позовній заяві підстав не передбачено, суд зазначає таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Згідно частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов'язкового державного соціального страхування (стаття 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема, прийнятим відповідно до цих Основ Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 1105-ХІV.

Норми вказаного Закону України від 23 вересня 1999 року (у редакції, чинній з моменту прийняття цього Закону і до внесення змін Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»), передбачали, що: відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абзац четвертий статті 1); у разі настання страхового випадку ОСОБА_5 зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21); за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому ОСОБА_8 провадиться страхова виплата за моральну шкоду (частина третя статті 28); моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується ОСОБА_8 за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (частина третя статті 34).

З огляду на положення статей 21, 28, 30, 34, 35 Закону України № 1105-ХІV право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.

Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року № 3235-ІУ «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України № 489-V від 19 грудня 2006 року «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію вказаних норм Закону України № 1105-ХІV, які передбачали виплату ОСОБА_8 потерпілому страхової виплати за моральну шкоду, було зупинено на 2006 та 2007 роки.

Законом України від 23 лютого 2007 року, що набрав чинності з 20 березня 2007 року, до Закону України № 1105-ХІV внесено зміни, згідно з якими були виключені норми про здійснення ОСОБА_8 потерпілому страхової виплати за моральну шкоду.

Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VІІІ Закон України № 1105-ХІV було викладено у новій редакції, у тому числі було змінено назву вказаного Закону на Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Закон України № 1105-ХІV у новій редакції зі зміненою назвою Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» набрав чинності з 01 січня 2015 року.

Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону України № 1105-ХІV відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України.

Закріплений у статті 58 Конституції України принцип незворотності дії законів та інших нормативно-правових актів у часі є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками Конституційного Суду України закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (Рішення Конституційного Суду України: від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012).

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Зазначені положення частини восьмої статті 36 Закону України № 1105-ХІV (у редакції Закону України № 77-VІІІ), а саме, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України, не містять вказівку на зворотну дію закону в часі, а отже, не суперечить змісту частини першої статті 58 Конституції України та статті 5 ЦК України. Вказаними положеннями Закону право громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Крім того, у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 215/3118/16-ц (провадження 61-8783зпв18) Верховний Суд дійшов висновку, що Законом № 1105-XIV саме на роботодавця покладено обов'язок з відшкодування моральної шкоди незалежно від часу настання страхового випадку.

Таким чином, суд вважає помилковим твердження представника відповідача, що спірні правовідносини щодо відшкодування моральної шкоди працівнику виникли з моменту отримання травми в 1998 році, і до них необхідно застосовувати закон, що діяв на момент виникнення правовідносин - встановлення стійкої втрати працездатності, а саме Закону України « Про загальнообов’язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» .

Як вбачається з матеріалів справи, з позовом до відповідача про відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я звернувся 11 грудня 2018 року. З цього часу виникли правовідносини, на які поширює свою дію Закон України № 1105-ХІV (у редакції, чинній з 01 січня 2015 року). який на час виникнення спірних правовідносин покладав відповідальність за відшкодування моральної шкоди на роботодавця.

Суд приймає до уваги твердження представника позивача, що в наслідок отриманих позивачем тілесних ушкоджень, що супроводжується значною втратою працездатності в молодому віці, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, постійного відчуття психологічного дискомфорту, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному станах позивача, який в тому числі не має можливості приділяти належної уваги своїй родині. На даний час самопочуття позивача не поліпшується, негативні зміни у його житті є довгостроковими, усвідомлення чого, завдає йому душевного болю та страждань, внаслідок травм останній не має можливості утримувати сім’ю.

Таким чином, при вирішенні питання про розмір відшкодування спричиненої моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини справи, з урахуванням характеру, обсягу, тривалості та наслідків заподіяних позивачеві моральних страждань, стан його здоров'я, втрату професійної працездатності, вину підприємства в заподіянні шкоди, характер та об'єм його фізичних, душевних, психічних страждань від одержаних профзахворювань, тривалість лікування, втрату можливості його трудової та соціальної реабілітації, що призвело до значних тяжких змін життєвих зв'язків, а саме 20 % втрати професійної працездатності на строковий термін, істотність вимушених змін в життєвих стосунків. Також, судом взято до уваги, що однією з підстав настання нещасного випадку є не застосування засобів індивідуального захисту в зв’язку з незабезпечення ними працівників підприємством.

Розмір моральної шкоди судом розраховано з урахування положень ст. 440-1 ЦК Української РСР відповідно до якої, розмір відшкодованої моральної шкоди не може бути менше п’яти мінімальних розмірів загробної плати. Тому, беручи до уваги втрату позивачем 20 відсотків професійної працездатності, стан його здоров'я, наслідки які можуть наступити, тяжкість вимушених змін в його житті, тривалість страждань і переживань, суд керуючись власним переконанням, вважає за необхідне призначити ОСОБА_3 в рахунок відшкодування моральної шкоди 25038,00 грн..

На підставі ст. 141 ЦПК України, та Закону України «Про судовий збір» підлягає стягненню з відповідача на користь держави судовий збір у сумі 704 гривень 80 копійок.

На підставі ст.ст. 23, 1167 ЦК України, ст. 237-1 КЗпП України, ст.ст. 4, 12, 13, 76-83, 141, 223, 247, 259, 263, 264, 265, 280, 281, 282 ЦПК України суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги представника позивача ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне підприємство «ТАКО» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров’я задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне підприємство» «ТАКО» на користь ОСОБА_3 – 25038 (двадцять п’ять тисяч тридцять вісім) гривень 00 коп. в рахунок компенсації за моральну шкоду завдану каліцтвом без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне підприємство» «ТАКО» на користь держави судовий збір в розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом 30-ти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про сторін:

Позивач - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, РНОКПП НОМЕР_1;

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне підприємство» «ТАКО», код ЄДРППОУ13417240, вул. Любарська, буд. 108а, м. Дніпро.

Повний текст судового рішення складено 04.03.2019 року

Суддя А.В. Ткаченко