Рішення № 80242196, 25.02.2019, Іванівський районний суд Одеської області

Іванівський районний суд Одеської області

Іванівський районний суд Одеської області

Справа № 499/1116/18

Провадження № 2/499/119/19

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

"25" лютого 2019 р. смт. Іванівка

Іванівський районний суд Одеської області у складі головуючого судді Погорєлова І.В., за участю секретаря судового засідання Дібрової О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в смт. Іванівка Іванівського району Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Хлібна база №77» Державного агентства резерву України про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду із вищезазначеним позовом, в якому просила суд стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а саме з 14.06.2017 року по 30.11.2018 року у розмірі 109291,77 грн.

Обґрунтовуючи підстави звернення до суду позивач ОСОБА_1 посилається на наступне.

Так, з 26.07.2004 року позивач працювала на різних посадах в ДП «Хлібна база №77». 22.07.2016 року вона звільнилася із посади головного бухгалтера ДП «Хлібна база №77» за угодою сторін.

Рішенням Іванівського районного суду Одеської області від 13.07.2017 року її позов до відповідача було задоволено частково, з відповідача на її користь стягнуто компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати у розмірі 4425,43 грн., стягнуто середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільнені у розмір 82048,39 грн.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 16.11.2017 року апеляційна скарга відповідача на вищевказане судове рішення була задоволена частково, рішення Іванівського районного суду Одеської області змінено в частині абзацу третього резулятивної частини рішення та вирішено викласти його в наступній редакції: стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені у розмірі 40523,81 грн. та видано виконавчі листи. Надалі відділом ДВС було відкрито виконавче провадження. Рішення суду остаточно було виконане лише 30.11.2018 року.

Враховуючи, що середня заробітна плата позивача на день складала 367,93 грн., позивачем було здійснено розрахунку та встановлено, що з 14.06.2017 року по 30.11.2018 рік середній заробіток позивача з відрахуванням всіх подальших податків та обов'язкових платежів складає 109291,77 грн.

Ухвалою суду від 10.01.2019 р., відкрито спрощене позовне провадження по вказаній цивільній справі та призначено судове засідання для розгляду справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Позивач у судове засідання не з'явилася, проте надала до суду заяву про слухання справи у її відсутність на задоволені позовних вимог наполягала, подала до суду відповідь на відзив, де вказала свої заперечення щодо обставин викладених у відзиві відповідача.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, проте надав відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, оскільки виплата останніх належних позивачу сум відбулася 30.11.2018 року, однак дані кошти відносилися до індексації заробітної плати, яка не була нарахована з вини самого позивача, яка перебувала на посаді бухгалтера. Також було надано заперечення на відповідь на відзив, в якому відповідач посилався на ті ж обставини, що й у відзиві. Також вказано, що дія ст.117 КЗпП України у даному випадку не застосовується.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши письмові матеріали справи та з урахуванням положень ч.1 ст. 81 ЦПК України, де зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, та ч.1 ст. 13 ЦПК України, згідно якої суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що доказування не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судовим розглядом встановлено та не заперечується сторонами, так також встановлено рішенням суду, позивач по справі ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відповідачем ДП «Хлібна база № 77» ДАРУ.

Встановлено, що рішенням Іванівського районного суду Одеської області від 13 липня 2017 р., позов ОСОБА_1 до державного підприємства «Хлібна база № 77" ДАРУ про компенсацію заборгованості за невиплачену заробітну плату, стягнення середнього заробітку за час затримки було задоволено частково. Стягнуто з державного підприємства «Хлібна база № 77» ДАРУ на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати у розмірі 4425,43 гривень та середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні у розмірі 82048,39 гривень. Зобов'язано державне підприємство «Хлібна база № 77» ДАРУ здійснити розрахунок індексації заробітної плати ОСОБА_1 та виплатити її.

Апеляційним судом Одеської області від 16.11.2017 року апеляційну скаргу Державного підприємства «Хлібна база № 77» Державного агентства резерву України задоволено частково. Рішення Іванівського районного суду Одеської області від 13 липня 2017 року змінено, викладено абзац третій резолютивної частини рішення в наступній редакції: «Стягнути з Державного підприємства «Хлібна база № 77» Державного агентства резерву України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.07.2016 року по 14.06.2017 року у розмірі 40523,81гривень без врахування податку на доходи фізичних осіб та інших обов'язкових платежів ». В решті рішення залишити без змін.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно із частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За умовами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 13 ЦПК України обов'язок доказування покладається на сторони у справі.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що рішення Іванівського районного суду Одеської області від 13.07.2017 року з урахуванням рішення Апеляційного суду Одеської області від 16.11.2017 року було виконане відповідачем в повному обсязі 30.11.2018 року, що підтверджується матеріалами виконавчого провадження та роздруківкою з карткового рахунку позивача.

Разом з тим, позивач просить стягнути з відповідача суму середньої заробітної плати за затримку остаточного розрахунку при звільненні за період з 14.06.2017 р. по день остаточного розрахунку - 30.11.2018 року.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" № 13 від 24.12.1999 року передбачено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв"язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред"явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно правової позиції Верховного Суду України викладеної 29.01.2014 року у справі № 6-144ц13, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Згідно ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Враховуючи викладене, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку по заробітній платі - за період з 17.11.2017 року по 30.11.2018 року, оскільки початок відрахування строку від 14.06.2017 року жодним чином позивачем не обґрунтовано, не вказано з якою подією чи дією зі сторони відповідача пов'язана дана дата. Разом з тим, суд зазначає, що стягнення необхідно проводити з 17.11.2017 року, що є наступним днем після винесення рішення апеляційним судом, відповідно до якого було частково поновлено права відповідача, а тому беручи до уваги вину та відповідальність відповідача, його право на звернення до суду з апеляційною скаргою на рішення суду, яка в подальшому була задоволена частково, суд приходить до висновку про відсутність вини збоку відповідача за затримку розрахунку з 14.07.2017 року по 16.11.2017 року.

Відповідно до п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 (з наступними змінами), середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Середньоденна заробітна плата позивача, згідно рішення Апеляційного суду Одеської області від 16.11.2017 року становить 367 грн. 93 коп.

Відповідно до п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 (з наступними змінами) нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку по заробітній платі - за період з 17.11.2017 року по 30.11.2018 року складає 95661,80 грн. (260 робочих днів х 367,93 грн. середньоденного заробітку) з подальшим утриманням податків та всіх обов'язкових платежів.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України.

Згідно із п. 36 постанови Пленуму ВССУ від 17.10.2014 року № 10 із змінами та доповненнями, вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір (наприклад, його сплачено за мінімальною ставкою, визначеною Законом).

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1092,91 грн., однак з відповідача на її користь підлягає стягнення судовий збір у розмірі 956,61 грн. з урахуванням частково задоволеного позову у відсотковому співвідношені.

Керуючись Конституцією України, ст.ст. 11, 15, 16 ЦК України, ст.ст. 116, 117, 233 КЗпП України, ст.ст. 2, 4, 10, 12, 13, 76-82, 89, 258, 263, 264, 265, 273, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає за адресою АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Державного підприємства «Хлібна база №77» Державного агентства резерву України (місцезнаходження смт. Іванівка Іванівського району Одеської області, код ЄДРПОУ 20947701) про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку - задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Хлібна база №77» Державного агентства резерву України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 17.11.2017 року по 30.11.2018 року в сумі 95661,80 грн.(дев'яносто п'ять тисяч шістсот шістдесят одна гривня 80 коп.) з подальшим утриманням податків та всіх обов'язкових платежів.

Стягнути з Державного підприємства «Хлібна база №77» Державного агентства резерву України на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 956,61 грн. (дев'ятсот п'ятдесят шість гривень 60 коп.).

В решті позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 04.03.2019 року.

СуддяІ. В. Погорєлов