Рішення № 80239913, 19.02.2019, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 19.02.2019

Справа № 334/1021/18

Провадження № 2/334/563/19

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2019 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Баруліної Т.Є.;

при секретарі Сагайдак Г.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Департамент реєстраційних послуг ЗМР, ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням

ВСТАНОВИВ:

Позивачу ОСОБА_1 на праві власності належить 51/100 частина квартири №418 за адресою: м. Запоріжжя, вул. Щаслива, буд. 2-Б, на підставі договору дарування від 22.07.2016 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4

Відповідно до Технічного паспорту на квартиру №418 в житловому будинку №2Б по вул. Щаслива, співвласниками даної квартири є ОСОБА_3 - ідеальна частка якого в спірній квартирі становить 49/100, з яким позивач має різніоблікові рахунки на сплату комунальних послуг

04 липня 2016 року довіреністю, посвідченою приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріально округу ОСОБА_4,відповідачуповноважив позивачапідготувати документи для відчуження вищевказаної квартири та в подальшому після продажу 51/100 частини вищевказаної квартири зняти його зреєстраційного обліку.

Позивач правомірно та на законних підставах набув право власності на вищевказану частину квартири та на теперішній час є власником 51/100 частини вказаного об’єкту нерухомості, але він позбавлений можливості вільно користуватися своєю часткою житла через те, що у зазначеній квартирі досі зареєстрований колишній власник даної частки квартири, відповідач по справі, ОСОБА_2. Відповідач уповноважив позивача зняти його з реєстрації на підставі нотаріально посвідченої довіреності, однак при зверненні позивача до Департаменту реєстраційних послуг ЗМР, йому було відмовлено в знятті з реєстрації ОСОБА_2, пояснивши це тим, що для зняття його з реєстрації необхідно надати паспорт громадянина України, належний відповідачу. В добровільному порядку ОСОБА_2 з реєстрації не знявся, хоча в будинку не проживає понад шість місяців, не є членом сім’ї позивача, його речі в будинку відсутні.

Тому позивач був вимушений звернутись до суду з даним позовом з метою захисту свого порушеного права та просить суд визнати відповідача ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, таким, що втратив право користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1.

Справа призначена до розгляду в загальному позовному провадженні. Сторони повідомлені про дату розгляду справи та наданий час для подання відзиву та заперечень.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, наполягав на задоволенні позову, не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач в судове засідання не з’явився, про час і місце слухання справи був повідомлена вчасно за місцем реєстрації рекомендованою кореспонденцією, у визначений строк заяву про розгляд справи за його відсутності та відзив на позовну заяву суду не надав.

Треті особи по справі просять суд розглянути справу на розсуд суду за їх відсутності.

Суд вважає можливим, за згодою позивача, провести заочний розгляд справи на підставі матеріалів справи відповідно до ст.280 ЦПК України, за відсутності відповідача.

Відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. ст. 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Судом встановлено, що 04 липня 2016 року довіреністю, посвідченою приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріально округу ОСОБА_4,відповідачОСОБА_2уповноважив ОСОБА_1підготувати документи для відчуження вищевказаної квартири №418 за адресою: м. Запоріжжя, вул. Щаслива, буд.2-Б, та в подальшому після продажу 51/100 частини вищевказаної квартири зняти його зреєстраційного обліку (а.с.8).

22 липня 2016 року позивач ОСОБА_1 отримав в дар від ОСОБА_251/100 частину квартири, розташованої за адресою:АДРЕСА_2, на підставі договору дарування 51/100 частини квартири від 22.07.2016 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрованого за реєстровим №1233 (а.с.5, 6-7)

Зазначена квартира №418 за адресою: м. Запоріжжя, вул. Щаслива, буд.2-Б, фактично має двох співвласників, ОСОБА_3 - 49/100 ідеальних частин та позивача ОСОБА_1 – 51/100 ідеальних частин, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №64156788 та відображено в технічному паспорті БТІ (а.с.6, 9-12).

Позивач ОСОБА_1 та 3-я особа ОСОБА_5 мають різніособові рахунки на сплату комунальних послуг.

Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради відмовив позивачу у знятті з реєстрації ОСОБА_2 по довіреності від 04.07.2016 року, пояснивши, що для зняття з реєстрації необхідно надати паспорт відповідача.

В спірній квартирі з 01.12.2005 року по теперішній час зареєстрований відповідач по справі ОСОБА_2, що підтверджується Довідкою Департаменту реєстраційних послуг №01-71/0213, та Листом № 01-17/02/1502-1510 від 12.03.2018р. (а.с.17,18).

Стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним

Стаття 47 Конституції України та ст. 9 ЖК України передбачають, що кожен має право на житло і ніхто не може бути обмежений у праві користуванням інакше ніж з підстав і в порядку визначеним законом.

Відповідно до ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно до ч. 1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Наявність реєстрації відповідача у квартирі АДРЕСА_3 приводить до обмеження права власності позивача, що виражається в неможливості розпорядитись об’єктом власності на свій розсуд, які зокрема полягають у тому, що він не може зареєструватись за даною адресою без письмової згоди відповідача, оформити ти субсидію та у інший спосіб розпоряджатись своїм майном.

Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно до ч. 1 ст.383 ЦК України власник власника житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім’ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.346 ЦК України право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Пунктом 34 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», передбачено, що під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім’ї, попередніми членами його сім’ї, а також членами сім’ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (пункт 3 частини першої статті 346 ЦК) із зняттям останнього з реєстрації.

Аналіз даних правових норм свідчить про те, що право користування житловим приміщенням власником житла є одним із засобів реалізації права власності і похідним від права власника на житло, таким чином внаслідок припинення права власності на житлове приміщення, особа та члени її сім’ї втрачає і право користування цим приміщенням.

З’ясувавши обставини справи та оцінивши сукупність наданих суду доказів, суд приходить до висновку, що відповідач ОСОБА_2 не є членом сім'ї позивача ОСОБА_1, та в силу вимог ст.346 ЦК України через укладання договору дарування частки квартири, який є чинним і недійсним не визнаний, втратив право користування даним житловим приміщенням.

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 16.01.2012 року у справі №6-57цс11, вирішення питання про зняття особи з реєстрації місця проживання залежить, зокрема від вирішення питання про право користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст. ст. 71, 72, 116, 156 ЖК України та ст. 405 ЦК України.

Згідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 не є членом сім’ї позивача, розпорядився своєю часткою квартири на користь позивача, тому, як колишній власник втратив право користування даним житлом після його відчуження, однак добровільно з реєстраційного обліку не знявся та залишається зареєстрованою в спірній квартирі, що спричиняє новому власнику, позивачу додаткові матеріальні витрати та чинить перешкоди у здійсненні права власності.

Таким чином, з’ясувавши обставини справи та надавши належну оцінку зібраним у справі доказам, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв’язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Керуючись Конституцією України, ст. ст.10, 12, 13, 18, 76, 81, 83, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, ст. ст. 317, 319, 346, 383, 391 ЦК України, ст. ст. 9, 156 ЖК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1 таким, що втратив право користування 51/100 частиною квартири АДРЕСА_4.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення буде складено – 28.02.2019 р.

Суддя: Баруліна Т. Є.