Рішення № 80238854, 25.02.2019, Бердянський міськрайонний суд Запорізької області

Справа № 310/7483/18

2/310/283/19

РІШЕННЯ

Іменем України

25 лютого 2019 року м.Бердянськ

Бердянський міськрайонний суд Запорізької області в складі

головуючого судді Прінь І.П.,

за участі секретаря судового засідання Бевз О.А.,

представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Бердянську в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Нива-Плюс», Азовської сільської ради Бердянського району Запорізької області, треті особи: Бердянська об’єднана державна податкова інспекція ДФС України у Запорізькій області, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнового паю,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ТОВ Агрофірма «Нива-Плюс», Азовської сільської ради Бердянського, третя особа- Бердянська об’єднана державна податкова інспекція ДФС у Запорізькій області, про визнання недійсним договору купівлі- продажу майнового паю. В обґрунтування позову посилається на те, що відповідно до договору купівлі-продажу від 21.07.2015 року ТОВ Агрофірма «Нива-Плюс» продало ОСОБА_3 майновий пай на суму 68892,05 грн., який належав йому на підставі свідоцтва серії І-ЗПБ №010523 про право власності на майновий пай члена КСП «Зоря». Азовською сільською радою було видано на ім’я ОСОБА_3 нове свідоцтво про право власності на майновий пай серії І-ЗПБ/Д від 18.08.2015р. Позивач вважає, що договір купівлі-продажу майнового паю має ознака грубого порушення Податкового та Цивільного кодексів, був укладений з метою заволодіння майном власників інших майнових паїв, в тому числі і його. Вважає також, що укладений договір купівлі- продажу є удаваним, оскільки мав на меті приховати інший правочин – придбання виділеного майна, яке було майновими сертифікатами, які придбало ТОВ Агрофірма «Нива-Плюс» у 2010 році. За наслідками укладення договору купівлі-продажу ТОВ Агрофірма «Нива-Плюс» повинно було сплатити податок на доходи і воєнний збір, але вони цього не зробили. Також зазначає, що договір купівлі-продажу був укладений між сторонами без дотримання вимог ч.1 ст. 203, ч.1 ст.215 ЦК України, а саме зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності правочину. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Форма договору купівлі-продажу майнового маю була затверджена наказом Мінагрополітики від 09.04.2001р. №97 «Про затвердження рекомендацій щодо використання майна, яке перебуває у спільній частковій власності». Такий договір підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації. Спірний договір не посвідчений нотаріусом і не зареєстрований. Просив визнати договір купівлі-продажу майнового паю, укладений між ТОВ Агрофірма «Нива-Плюс» і ОСОБА_3 від 21.07.2015р. недійсним.

Ухвалою суду від 11.09.2018 року (а.с.13) було відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання.

02.10.2018р. відповідач ОСОБА_5 подав відзив на позов (а.с.31). У відзиві вказує на те, що пред’явлений позивачем позов є безпідставним і необґрунтованим. Позивач не зазначає в позові в чому полягає порушення його прав внаслідок укладеного між ОСОБА_3 і ТОВ Агрофірма «Нива-Плюс» договору купівлі продажу майнового паю. Не надано жодного доказу на підтвердження порушення прав позивача. Суть позову зводиться до описання неіснуючих обставин, не підтверджених жодними доказами. З позову не зрозуміло яким чином можливе рішення суду вплине на права та обов’язки Бердянської ОДПІ та ОСОБА_4 Просив відмовити у задоволенні позову.

Третя особа ОСОБА_4 надіслав до суду пояснення, в яких вказує, що вважає позовні вимоги ОСОБА_2 законними і обґрунтованими. ОСОБА_3 після укладання договору купівлі- продажу з ТОВ Агрофірма «Нива-Плюс» став претендувати на його майно, яке було виділено йому в рахунок його майнового сертифікату. Просив задовольнити позовні вимоги позивача. Також подав заяву про розгляд справи за його відсутності (а.с. 46).

Третя особа – Бердянська ОДПІ ГУ ДФС у Запорізькій області направила суду письмові пояснення (а.с.47-48,79-82), в яких надано роз’яснення норм податкового законодавства щодо оподаткування операцій з купівлі-продажу різних видів цінних паперів. Розгляд позовних вимог ОСОБА_2 залишає на розсуд суду.

Ухвалою суду від 27.11.2018 року підготовче судове засідання у справі було закрито, справу призначено до судового розгляду на 14.01.2019р. ( а.с.95-96). Проте позивач ОСОБА_2 і його представник ОСОБА_6 в судове засідання не з’явилися. Представник позивача подав клопотання про відкладення розгляду справи. Розгляд справи було відкладено на 25.02.2019р.

У це судове засідання позивач і представник позивача повторно не з’явився. Представник позивача подав клопотання про відкладення розгляду справи через його хворобу, на підтвердження чого надав довідку лікаря від 22.02.2019р. про те, що в цей день він був на прийомі у дільничного лікаря-терапевта і потребує обстеження.

ОСОБА_7 з п.2 ч.3 ст. 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки.

Відповідно до ч.5 ст.223 ЦПК України У разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез’явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Позивач ОСОБА_2 і його представник ОСОБА_6 були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення судової повістки представнику ОСОБА_6 (а.с.117).

ОСОБА_7 з приписами ч. 5 ст. 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.

В матеріалах справи наявна заява позивача ОСОБА_2 про розгляд справи без його участі (а.с.45).

За таких підстав, суд ухвалив розглянути справу за відсутності позивача, оскільки в справі наявна його заява про це.

Представник відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_1 в судовому засідання підтримав доводи, викладені у відзиві на позовну заяву. Просив відмовити в задоволенні позову. Також просив стягнути з позивача на користь відповідача понесені ним судові витрати, понесені ним на оплату послуг адвоката у розмірі 8000,00 грн. (а.с.107-110).

Представник Азовської сільської ради Бердянського району в судове засідання не з’явився. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином. Причини неявки суду не повідомив, відзиву на позов не надав.

Вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши надані суду докази у їх сукупності, суд встановив таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

ОСОБА_7 з ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За приписами ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд, відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

ОСОБА_7 з ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що 21.07.2015 року між ТОВ Агрофірма «Нива-Плюс» і ОСОБА_3 був укладений договору купівлі-продажу майнового паю, за яким продавець продав, а покупець купив належний ТОВ Агрофірма «Нива-Плюс» майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства «Зоря» загальною вартістю 68892,05 грн., який належав продавцю на підставі свідоцтва серії І-ЗПБ №010523 про право власності на майновий пай члена КСП «Зоря». Азовською сільською радою було видано на ім’я ОСОБА_3 нове свідоцтво про право власності на майновий пай серії І-ЗПБ/Д від 18.08.2015р.

Встановлені обставини не заперечуються відповідачем ОСОБА_3 і визнані його представником в судовому засіданні.

Майновий пай це частка майна члена підприємства у пайовому фонді, виражена у грошовій формі та у відсотках розміру пайового фонду (Постанова Кабінету Міністрів України від 28.02.2001 р. N 177 «Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки» ).

Майновий пай члена підприємства документально підтверджується свідоцтвом про право власності на майновий пай члена підприємства за зразком згідно з додатком.

У разі набуття у власність майнового паю (його частини) на підставі угоди міни, дарування та інших цивільно-правових угод, а також спадкування видається нове свідоцтво.

Свідоцтво видається сільською, селищною або міською радою згідно із списком осіб, які мають право на майновий пай підприємства.

Як передбачено Указом Президента України від 29.01.2001 N 62 ( 62/2001 ), в Україні забезпечується вільне здійснення права власності на паї, зокрема передачі паїв в оренду, купівлі-продажу, дарування, міни, передачі у спадщину.

При викупі майнових паїв або часток у майні, що знаходиться у спільній частковій власності, відповідно до Договору про спільне володіння, користування і розпорядження майном, обов'язково укладаються відповідні договори купівлі-продажу, форми яких наведені у Рекомендаціях щодо використання майна, яке перебуває у спільній частковій власності, затверджених наказом Мінагрополітики від 09.04.2001 N 97 ( v0097555-01 ).

Договір купівлі-продажу майнового паю не потребує обов'язкового нотаріального посвідчення, проте його можна посвідчити нотаріально за бажанням сторін відповідно до статті 54 Закону України "Про нотаріат" ( 3425-12 ).

Статтею 317 ЦК України визначено, що власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

ОСОБА_7 зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 203 ЦК України, яка визначає основні критерії чинності правочину, вказує, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню.

ОСОБА_7 зі ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

З огляду на викладені вище норм цивільного законодавства, суд не знаходить підстав, передбачених ст. 203, ст. 235 ЦК України для визнання оспорюваного правочину – договору купівлі продажу недійсним. Позивачем не надано суду і не наведено в позові жодних належних і допустимих доказів на підтвердження недійсності оспорюваного ним правочину.

Крім того, з позову та доданих до нього документів не вбачається підстав вважати, що договір купівлі-продажу майнового паю порушує права та (або) законні інтереси позивача.

За таких підстав, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_2 необхідно відмовити.

Розподіл судових витрат між сторонами здійснюється відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Відповідач подав заяву про стягнення на його користь з позивача судових витрат, пов’язаних з розглядом справи у сумі 8000,00 грн., розмір яких було встановлено Додатковою угодою від 14.01.2019р. до договору про надання правничої допомоги від 06.06.2018р. (а.с.108). ОСОБА_7 виконаних робіт (надання послуг) від 14.01.2019р. вартість виконаних робіт становить 8000,00 грн., які були сплачені ОСОБА_3 адвокату ОСОБА_1 згідно квитанції до прибуткового касового ордеру №1 від 14.01.2019р. (а.с.110).

Однак судом було встановлено, що представник відповідача адвокат ОСОБА_1 участь у судових засіданнях 08.11.2018р., 27.11.2018р. і 14.01.2019р. не приймав. Відтак витрати позивача, сплачені адвокату за участь у цих судових засіданнях у розмірі 4500,00 грн., стягненню з позивача не підлягають. Витрати у сумі 3500,00 грн. (підготовка відзиву на позовну заяву -2000,00 грн., участь адвоката в судовому засіданні 08.10.2018р. – 1500,00 грн.), понесені позивачем, підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись ст.ст. 4,11-13,76-80,258-259,263-265,268,273,354 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних ОСОБА_2 відмовити повністю.

Стягнути з ОСОБА_2 ( місце проживання : ІНФОРМАЦІЯ_1) на користь ОСОБА_3 ( місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2) компенсацію судових витрат у розмірі 3500,00 грн. ( три тисячі п’ятсот гривень).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 05.03.2019 року.

Суддя Бердянського міськрайонного суду

Запорізької області ОСОБА_8