Рішення № 80238089, 04.03.2019, Селидівський міський суд Донецької області

Справа №242/5930/18

Провадження №2/242/322/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2018 року Селидівський міський суд Донецької області у складі: головуючого судді Капітонова В.І., секретар судового засідання Нарижна О.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Селидове в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 і Селидівської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування,

встановив:

Позивач звернулася до суду з позовом про визнання права власності в порядку спадкування за законом. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 26.05.1991 р. померла ОСОБА_3. Після смерті якої залишилося спадкове майно у виді 1/2 частини житлового будинку №20, що розташований за адресою: Донецька область, с. Цукурине, вул. Роз, яка належить ОСОБА_3 на підставі договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві приватної власності від 25.02.1961 року. Позивач і ОСОБА_2 є спадкоємцями за заповітом після смерті ОСОБА_3 Державним нотаріусом Другої селидівської державної нотаріальної контори заведено спадкову справу, але позивач позбавлена можливості отримати свідоцтва про право на спадщину за заповітом через відсутність даних про державну реєстрацію нерухомого майна. Просить суд визнати за нею право власності на спадкове майно за заповітом на 1/2 частину будинок №20 по вул.. Роз в с. Цукурине Донецької області, загальною площею 59,0 м.кв, житлова площа – 29,9 м.кв., з надвірними будівлями та спорудами: а-1 тамбур, а-1 тамбур, Б-1 літня кухня, п-1 погріб, Г-1 гараж, Д-1 сарай, В-1сарай, С-1 сарай, Ж-1 сарай, у-1 убиральня, N-2 ворота, N-1 паркан.

Позивач належним чином повідомлена про дату, час та місце слухання справи, у судове засідання не з’явилася. Надала суду заяву, в якій просила задовольнити позов та розглянути справу без її участі.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з’явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином. Надав суду заяву про розгляд справи без його участі, проти позовних вимоги ОСОБА_1 не заперечував.

Представник відповідача, належним чином повідомлений про дату, час та місце слухання справи, у судове засідання не з’явився.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 16.11.2018 року відкрито провадження по справі та призначено підготовче засідання. Зобов’язано державного нотаріуса Другої селидівської державної нотаріальної контори надати інформаційну довідку із Спадкового реєстру відносно ОСОБА_3, яка померла 26.05.1991 року.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 10.01.2019 року закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

ОСОБА_3 померла 26.05.1991 року, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії V-НО №452276, виданого 27.05.1991 року Цукуринською сільською радою м. Селидове Донецької області.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина, до складу якої входить будинок №20 по вул. Роз в с. Цукурине Донецької області, загальною площею 59,0 м.кв, житлова площа – 29,9 м.кв., з надвірними будівлями та спорудами: а-1 тамбур, а-1 тамбур, Б-1 літня кухня, п-1 погріб, Г-1 гараж, Д-1 сарай, В-1сарай, С-1 сарай, Ж-1 сарай, у-1 убиральня, N-2 ворота, N-1 паркан, що вбачається із наданих Договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві приватної власності, від 25.02.1961 року, рішення Цукуринської селищної ради від 02.02.1961 року, акту від 25.02.1961 року, акту про введення в експлуатацію та рішення Цукуринської селищної ради №59 від 25.09.1991 року.

Згідно із заповітом, посвідченого секретарем виконкому Цукуринської селищної ради 11.02.1991 року, зареєстрованого у реєстрі за № 8, ОСОБА_3, заповідала ОСОБА_4 і ОСОБА_1 в рівних частках належний їй житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами №20 по вулиці Ватутіна (Роз) в селищі Цукурине, Донецької області.

Відповідно до ст. 1216 Цивільного кодексу України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст.1217 Цивільного кодексу України спадкування здійснюється за заповітом та за законом.

Згідно ст.. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Згідно ст.. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Статтею 1235 ЦК України передбачено, що заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.

Зазначені дії, що свідчать про намір спадкоємця прийняти спадщину, повинні бути вчиненні протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. (ст.1270 Цивільного кодексу України)

Таким чином, внаслідок відкриття спадщини у спадкоємців за законом або за заповітом виникає право спадкування. Спадкове майно переходить до спадкоємців лише за умови, що вони виявили згоду щодо прийняття спадщини. Прийняття спадщини - це не обов'язок спадкоємців, а їх право.

Позивач звернулася до державного нотаріуса Другої селидівської державної нотаріальної контори та ним заведено спадкову справу, але позивач позбавлена можливості отримати свідоцтва про право на спадщину за законом через відсутність даних про державну реєстрацію нерухомого майна.

Належність правовстановлюючих документів встановлюється судом відповідно до законодавства, яке було чинним на час набуття права власності на житловий будинок, споруду, зокрема, відповідно до Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженого Міністерством комунального господарства УРСР 31 січня 1966 року та погодженого з Верховним Судом УРСР 15 січня 1966 року, який втратив чинність згідно з наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року, та інших нормативно-правових актів.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мін'юсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Отже, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав шляхом звернення до нотаріальної контори за видачею свідоцтва про право на спадщину.

Судом встановлено, що ОСОБА_3, яка померла 26.05.1991 року, за життя належав будинок №20 по вул.. Роз в с. Цукурине Донецької області, загальною площею 59,0 м.кв, житлова площа – 29,9 м.кв., з надвірними будівлями та спорудами: а-1 тамбур, а-1 тамбур, Б-1 літня кухня, п-1 погріб, Г-1 гараж, Д-1 сарай, В-1сарай, С-1 сарай, Ж-1 сарай, у-1 убиральня, N-2 ворота, N-1 паркан, що підтверджено Договором про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві приватної власності, від 25.02.1961 року, рішенням Цукуринської селищної ради від 02.02.1961 року, актом від 25.02.1961 року, актом про введення в експлуатацію та рішенням Цукуринської селищної ради №59 від 25.09.1991 року.

Згідно із ст. 49. Закону України «Про нотаріат» нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо: зокрема, якщо не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії.

Як передбачено п.4.18 Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року №296/5, якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, нотаріус отримує інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз’яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Відповідно до ст. 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством.

Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.

Судом встановлено, що позивач звернулася до державного нотаріуса Другої селидівської державної нотаріальної контори для отримання свідоцтва про права на спадщину та не отримала свідоцтва про право на спадщину за заповітом через відсутність даних про державну реєстрацію нерухомого майна.

Зазначене вище свідчить про порушення законного права позивача на реалізацію своїх майнових прав, яке підлягає захисту у відповідності до вимог ст. 3 ЦПК України, та у спосіб передбачений ст. ст. 4 та 16 ЦПК України.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із угод.

Згідно з статтею 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Позов про визнання права власності - це позадоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно.

Підтвердження в суді права власності на майно здійснюється шляхом підтвердження фактів, що свідчать про володіння спірним майном на праві власності або іншого речового права.

Відповідно до частини третьої ст.212 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Аналізуючи зібрані по справі докази у їх сукупності, судом встановлено, що ОСОБА_3, яка померла 26.05.1991 року, за життя належав будинок №20 по вул. Роз у с. Цукурине Донецької області, та після її смерті, право на спадкове майно перейшло в порядку спадкування за заповітом спадкоємцям – ОСОБА_4 і ОСОБА_1. ОСОБА_1 своєчасно звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак у встановленому порядку не отримала свідоцтво про право власності на спадкове майно.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 цього ж Кодексу визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1, про визнання права власності в порядку спадкування є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 5, 76,77,78,258,259,265 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 і Селидівської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1, яка проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, право на спадщину, що залишилася після смерті ОСОБА_3, померлої 26.05.1991 року, а саме на 1/2 частину будинку №20 по вул.. Роз в с. Цукурине Донецької області, загальною площею 59,0 м.кв, житлова площа – 29,9 м.кв., з надвірними будівлями та спорудами: а-1 тамбур, а-1 тамбур, Б-1 літня кухня, п-1 погріб, Г-1 гараж, Д-1 сарай, В-1сарай, С-1 сарай, Ж-1 сарай, у-1 убиральня, N-2 ворота, N-1 паркан.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного суду через Селидівський міський суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а після її функціонування, безпосередньо до Донецького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Оригінал рішення знаходиться в Селидівському міському суді Донецької області.

Суддя В.І.Капітонов