Рішення № 80234387, 28.02.2019, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28.02.2019 Справа № 920/909/18Господарський суд Сумської області у складі судді Спиридонової Н.О. при секретарі судового засідання Гребенюк С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/909/18 в порядку загального позовного провадження

за позовом: Сумської товарної біржі «Сумиагропромбіржа» (вул. Супруна, буд. 3/1, м. Суми, 40004, ідентифікаційний код 23820266),

до відповідача: Фермерського господарства «Януш» (АДРЕСА_1, 41100, ідентифікаційний код 40627830),

про стягнення 60474,10 грн. заборгованості, яка виникла у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за угодою про умови участі в земельних торгах у формі аукціону з продажу земельних ділянок або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) № 2/1611/9481/8 від 10.11.2017, укладеної між сторонами,

представники сторін:

позивача: не з’явився,

відповідача: не з’явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в сумі 60474,10 грн., з них: несплачена винагорода в сумі 34000,00 грн., витрати понесені позивачем на підготовку лоту до продажу в сумі 4032,52 грн., пеня в сумі 5980,92 грн., штраф в розмірі 30 % від суми несплачених коштів в сумі 11409,75 грн., 3 % річних в сумі 1122,20 грн. та інфляційні втрати в сумі 3928,71 грн., а також позивач просить суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 1762,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за угодою про умови участі в земельних торгах у формі аукціону з продажу земельних ділянок або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) № 2/1611/9481/8 від 10.11.2017.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 20.11.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 920/909/18 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 11.12.2018; а ухвалою суду від 11.12.2018 у справі № 920/909/18 продовжено строк проведення підготовчого засідання на тридцять днів до 20.02.2019 та відкладено підготовче засідання на 22.01.2019.

16.01.2019 позивач надав суду письмові пояснення (клопотання про приєднання доказів по справі) № 3 від 14.01.2019, в яких зазначив, що в протоколі № 2/1611/9481 про хід земельного аукціону від 16.11.2017 відображені усі вимоги які мають бути згідно пункту 22 статті 137 Земельного кодексу України, у тому числі зафіксовано початкову річну плату за користування земельною ділянкою: «стартова ціна лоту: 25062,28 грн.» яка відображена в угоді № 2/1611/9481/8 від 10.11.2017 (пункт 1.10 угоди) «стартова річна орендна плата: 25062,28 та зафіксовано річну плату за користування земельною ділянкою визначену під час торгів «ціна продажу лоту 94018,09 грн.».

Відповідно до вимог частини другої статті 185 Господарського процесуального кодексу України, за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу, зокрема, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Враховуючи те, що судом остаточно з’ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників судового процесу, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, судом, ухвалою від 22.01.2019 у справі № 920/909/18, закрито підготовче провадження та призначено зазначену справу до судового розгляду по суті на 19.02.2019 об 11:40.

19.02.2019 розгляд зазначеної справи по суті не відбувся у зв’язку з відпусткою судді Спиридонової Н.О., що унеможливлювало розгляд справи, однак не було підставою для проведення повторного автоматизованого розподілу справи.

У зв’язку із виходом з відпустки 20.02.2019 судді Спиридонової Н.О., судом ухвалою від 20.02.2019 призначено справу № 920/909/18 до судового розгляду по суті на 28.02.2019 з повідомленням учасників справи.

Відповідач свого представника в судове засідання не направив, відзиву на позов не подав.

Копії ухвали про відкриття провадження у справі № 920/909/18 від 20.11.2018, а також ухвал від 11.12.2018 та від 22.01.2019 у даній, що направлялись судом на адресу відповідача, яка зазначена позивачем у позовній заяві та в угоді про умови участі в земельних торгах у формі аукціону з продажу земельних ділянок або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) № 2/1611/9481/8 від 10.11.2017, а саме: АДРЕСА_1, 41100, повернуті відділенням поштового зв’язку на адресу Господарського суду Сумської області з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

ОСОБА_1 з Єдиного державного реєстру юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який зроблено судом у відповідності до вимог статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» за запитом № НОМЕР_1 від 25.01.2019, станом на 25.01.2019 відповідач - Фермерське господарство «Януш» знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, 41100.

А тому, суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений судом про час і місце розгляду даної справи.

ОСОБА_1 зі статті 194 Господарського процесуального кодексу України, завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов’язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Частиною другою статті 178 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами.

З огляду на те, що розгляд даної справи неодноразово відкладався у зв’язку з нез’явленням представника відповідача у судове засідання, не подання ним відзиву на позов та не повідомлення суду поважності причин неявки в судове засідання, а також враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами, у відповідності до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності представників сторін.

В судовому засіданні 28.02.2019 на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.

10.11.2017 між позивачем та відповідачем укладено угоду про умови участі в земельних торгах у формі аукціону з продажу земельних ділянок або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) № 2/1611/9481/8 (далі - угода), відповідно до якої позивач зобов’язаний надати інформацію про земельні ділянки які пропонуються до продажу (продажу права оренди) на земельних торгах, здійснити підготовку та провести земельні торги, а відповідач, в разі перемоги на земельних торгах, зобов’язаний сплатити на рахунок позивача винагороду та відшкодувати витрати понесені позивачем на підготовку лоту до продажу.

16.11.2017 за результатами проведеного земельного аукціону, переможцем лоту № 2 визнано відповідача про, що свідчить протокол № 2/1611/9481 про хід земельного аукціону від 16.11.2017 підписаний та скріплений печатками учасників аукціону.

Позивач обґрунтовуючи свої позовні вимоги зазначає, що ним виконано свої зобов’язання перед відповідачем в повному обсязі, проте, відповідач у визначений термін не здійснив оплату за надані позивачем послуги згідно умов укладеної між сторонами угоди про умови участі в земельних торгах у формі аукціону з продажу земельних ділянок або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) № 2/1611/9481/8 від 10.11.2017.

ОСОБА_1 умов вищезазначеної угоди відповідач протягом трьох робочих днів з дня підписання протоколу аукціону зобов’язаний сплатити на рахунок позивача суму винагороди за придбаний лот.

Пунктом 2.3.7 угоди передбачено, що протягом трьох робочих днів з дня підписання протоколу відповідач зобов’язаний сплатити на рахунок позивача винагороду, в розмірі вказаному в пункті 3.1 даної угоди (винагорода виконавцю земельних торгів становить 50 % від річної орендної плати за користування земельною ділянкою, яка встановлена в ході проведення земельних торгів та зафіксована в протоколі, але не більше 2000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян за лот.).

ОСОБА_1 з пунктом 2.3.8 вище зазначеної угоди, відповідач зобов’язаний протягом трьох робочих днів з дня підписання протоколу, відповідно до статті 136 Земельного кодексу України, відшкодувати позивачу витрати, понесені ним на підготовку лоту до продажу в сумі 4032,52 грн.

16.11.2017 між сторонами підписано акт наданих послуг № 861, відповідно до якого відповідач не має жодних претензій по якості та обсягу наданих послуг з проведення земельних торгів за лотом № 2.

Як зазначає позивач, внаслідок того, що відповідач не виконав своїх зобов’язань за укладеною між сторонами угодою в частині відшкодування позивачеві витрат на підготовку та проведення земельних торгів та винагороди позивача, 19.10.2018 відповідачу направлено претензію № 213, яка залишена відповідачем без розгляду та задоволення, оскільки відповіді на зазначену претензію позивачем не отримано.

Приймаючи до уваги вищезазначене позивач був вимушений звернутися до суду з метою захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

У відповідності до приписів статті 13 Конвенції, кожен чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобіганню порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб – це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.

Таким чином, обов’язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За положеннями статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що підставою виникнення господарських зобов’язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов’язок суб’єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

За приписами статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

В силу положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд зазначає, що спосіб захисту порушеного права, який обраний позивачем цілком відповідає положенням чинного законодавства.

ОСОБА_1 статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання не допускається.

У відповідності до частини першої статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов’язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Пунктом 1 частини першої статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

ОСОБА_1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 Цивільного кодексу України).

ОСОБА_1 частини шостої статті 135 Земельного кодексу України, винагорода виконавцю земельних торгів, яку встановлює організатор земельних торгів, складається з видатків на організацію та проведення земельних торгів і прибутку виконавця.

Винагорода виконавця земельних торгів встановлюється у розмірі 5 відсотків ціни, за якою здійснюється купівля-продаж земельної ділянки, або 50 відсотків річної плати за користування земельною ділянкою у разі продажу прав на земельну ділянку (оренди, суперфіцію, емфітевзису), але не більш як 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожний лот.

У пункті 3 наказу Держгеокадастру Головного управління у Сумській області № 670 від 11.10.2017 зазначено, що винагорода виконавцю земельних торгів у сумі 50 % річної орендної плати за користування земельною ділянкою, але не більше 2000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, покладається на переможця земельних торгів.

Річна плата за користування земельною ділянкою була встановлена під час аукціону та відображається у протоколі наступним чином: ціна продажу лоту: 94108,09 грн., (дев’яносто чотири тисячі сто вісім гривень 09 копійок ) відповідно до протоколу № 2/1611/9481 про хід земельного аукціону від 16.11.2017.

Винагорода за проведення земельних торгів становить 50 відсотків річної плати за користування земельною ділянкою але вона не може бути більш як 2000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян за лот.

Неоподатковуваний мінімум доходів громадян - грошова сума розміром у 17 гривень, встановлено пунктом 5 підрозділу 1 розділу XX Податкового кодексу України, а тому розмір винагороди позивача, як виконавця земельних торгів, яка була встановлена в ході проведення земельних торгів відповідно до частини шостої статті 135 Земельного кодексу України, становить 17 х 2000 = 34000,00 грн.

Відповідно до пункту 22 статті 137 Земельного кодексу України, у процесі проведення торгів виконавець веде протокол, у якому зазначаються номер лота, стартова ціна та ціна продажу лота, відомості про переможця, номери рахунків, на які переможець повинен внести кошти за придбаний лот. У разі потреби до протоколу може вноситися й інша інформація. Протокол підписується переможцем, ліцитатором та організатором земельних торгів або його представником негайно після закінчення торгів за лотом у двох примірниках. Один примірник протоколу видається переможцю.

У протоколі № 2/1611/9481 про хід земельного аукціону від 16.11.2017 зазначені наступні відомості:

- номер лоту: (лот № 2);

- стартова ціна лоту: 25062,28 грн., (двадцять п’ять тисяч шістдесят дві гривні 28 копійок);

- ціна продажу лоту: 94108,09 грн., (дев’яносто чотири тисячі сто вісім гривень 09 копійок);

- відомості про переможця: назва: Фермерське господарство «Януш», код ЄДРПОУ/ідентифікаційний код: 40627830, юридична адреса: 41100, Сумська область, м. Шостка, вул. Ціолковського, 4/35;

- номери рахунків, на які переможець повинен внести кошти за придбаний лот: Отримувач: Клишківська сільська рада, код ЄДРПОУ: 37512251, ГУДКСУ в Сумській області, МФО 837013, орендна плата з фізичних осіб - р/р 33212815700414, код платежу 18010900, орендна плата з юридичних осіб-р/р 33215812700414, код платежу 18010600.

- протокол підписаний переможцем, ліцитатором та організатором земельних торгів у 3-х примірниках, 1 (один) з яких був виданий переможцю – відповідачу у справі.

Відповідно в протоколі № 2/1611/9481 про хід земельного аукціону від 16.11.2017, відображені усі вимоги які відповідають пункту 22 статті 137 Земельного кодексу України, у тому числі зафіксовано початкову річну плату за користування земельною ділянкою: «стартова ціна лоту: 25062,28 грн.», яка відображена в пункті 1.10 угоди № 2/1611/9481/8 від 10.11.2017, де зазначено, що стартова річна орендна плата: 25062,28 грн. та зафіксовано річну плату за користування земельною ділянкою визначену під час торгів «ціна продажу лоту 94108,09 грн.

Суд зазначає, що взявши на себе зобов’язання відшкодувати позивачеві витрати на проведення земельних торгів з продажу права оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, відповідач зобов’язаний виконати їх у строк визначений угодою, проте в порушення умов укладеної між сторонами угоди та норм чинного законодавства відповідач взятих на себе зобов’язань по своєчасній оплаті не виконав.

Суд звертає увагу на те, що позивач в повному обсязі виконав умови угоди, що підтверджується належними та допустимими доказами, а саме актом, який підтверджує факт проведення земельних торгів, розмір компенсації, та відсутність будь-яких претензій по якості та обсягу наданих позивачем послуг.

У зв’язку з порушенням відповідачем взятих на себе повноважень за угодою про умови участі в земельних торгах у формі аукціону з продажу земельних ділянок або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) № 2/1611/9481/8 від 10.11.2017, укладеної між сторонами, розмір заборгованості відповідача складає суму винагороди (передбачена пунктом 3.1 угоди) у розмірі 34000,00 грн. та суму компенсації витрат понесених позивачем на підготовку лоту до продажу (передбачена пунктом 2.3.8 угоди) у розмірі 4032,52 грн.

Враховуючи наведені обставини, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача винагороди в сумі 34000,00 грн. та компенсації в сумі 4032,52 грн. визнаються судом правомірними, обґрунтованими, і такими, що підлягають задоволенню на підставі статей 525, 526, 629, 903 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 4.7 угоди, укладеної мі сторонами, в разі відмови від відшкодування витрат понесених виконавцем на підготовку лоту до продажу, учасник - переможець земельних торгів сплачує виконавцю земельних торгів пеню за кожен день прострочення платежу в розмірі 1 % від розміру суми належної до сплати, але не сплаченої вчасно та штраф в розмірі 30 % від суми несплачених коштів по відшкодуванню витрат на підготовку лоту.

Пунктом 4.8 угоди передбачено, що в разі відмови від сплати винагороди виконавцю земельних торгів учасник-переможець земельних торгів сплачує виконавцю земельних торгів пеню за кожен день прострочення платежу в розмірі 1 % від розміру суми належної до сплати, але не сплаченої вчасно та штраф в розмірі 30 % від суми не сплаченої винагороди.

Відповідно до частини другої статті 193 та частини першої статі 216 Господарського кодексу України, порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами або договором; учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», правовими наслідками порушення грошового зобов’язання, тобто зобов’язання сплатити гроші, є обов’язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

З урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», моментом виконання грошового зобов’язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю.

Пеня та інші нарахування у зв’язку з порушенням грошових зобов’язань визначаються позивачем у твердій сумі на час подання позову і включаються в ціну останнього, з якої сплачується судовий збір у встановленому законом розмірі. Розрахунок відповідної суми може бути викладений у позовній заяві або доданий до неї.

Частина шоста статті 232 Господарського кодексу України встановлює, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Права позивача щодо стягнення з відповідача пені та штрафу передбачені умовами вищевказаної угоди (пунктами 4.7, 4.8 угоди), тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 5980,92 грн. за період з 21.11.2017 по 21.05.2018 та 30 % штрафу в сумі 11409,75 грн. за період з 21.11.2017 по 14.11.2018 є обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі вимог статей 536, 549-552, 629 Цивільного Кодексу України.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.

Відповідно до наведеного у позовній заяві розрахунку річних та інфляційних, сума 3 % річних складає 1122,20 грн. та сума інфляційних нарахувань складає 3928,71 грн. за період з 21.11.2017 по 14.11.2018.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги, стосовно стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних в сумі 1122,20 грн. та інфляційних нарахувань в сумі 3928,71 грн. за період з 21.11.2017 по 14.11.2018 є обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі положень статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зважаючи на все вищевикладене, позовні вимоги позивача у даній справі підлягають задоволенню у повному обсязі.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов’язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов’язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з фактичних обставин даної справи, враховуючи, що спір між сторонами виник в результаті неправомірних дій відповідача, відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в сумі 1762,00 грн. покладається на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 185, 233, 236-238, 240, 256 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Фермерського господарства «Януш» (АДРЕСА_1, 41100, ідентифікаційний код 40627830) на користь Сумської товарної біржі «Сумиагропромбіржа» (вул. Супруна, буд. 3/1, м. Суми, 40004, ідентифікаційний код 23820266) несплачену суму винагороди у розмірі 34000,00 грн., витрати понесені на підготовку лоту до продажу у розмірі 4032,52 грн., штраф у розмірі 11409,75 грн., пеню у розмірі 5980,92 грн., 3 % річних у розмірі 1122,20 грн., інфляційні нарахування у розмірі 3928,71 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1762,00 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. ОСОБА_1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 05 березня 2019 року.

Суддя ОСОБА_2