Ухвала суду № 80233895, 25.02.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

25.02.2019Справа № 910/16568/18

За позовом Компанії Тровелко Холдінгз Лімітед

до Національного банку України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»

про визнання недійсним Іпотечного договору

Суддя Літвінова М.Є.

Представники учасників справи:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Кузьменко Ю.С.;

від третьої особи: Василевський О.А.

ВСТАНОВИВ:

Компанія Тровелко Холдінгз Лімітед (далі - позивач) звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Національного банку України (далі - відповідач) про визнання недійсним Іпотечного договору № 38 від 30.05.2014 (далі-Іпотечний договір).

Одночасно з позовною заявою позивачем подано заяву в порядку статті 90 Господарського процесуального кодексу України про письмове опитування керівника відповідача або іншої посадової особи як свідка.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.12.2018 відкрито провадження у справі № 910/16568/18, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, на підставі статті 50 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», підготовче засідання призначено на 23.01.2019 року.

03 січня 2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано відзив на позовну заяву, пояснення на заяву про письмове опитування як свідків, а також клопотання про розгляд справи в закритому судовому засіданні.

08 січня 2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником третьої особи подано пояснення щодо заявленого позову, в яких міститься клопотання про залишення позову без розгляду.

У підготовчому засіданні 23.01.2019 року судом відкладено розгляд вищевказаних клопотань до встановлення фактичних обставин справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.01.2019 підготовче засідання відкладено на 25.02.2019 року.

У підготовчому засіданні 25.02.2019 року судом розглянуто клопотання третьої особи про залишення позову без розгляду та вирішено відмовити в його задоволенні, враховуючи наступне.

Подана третьою особою заява про залишення позову без розгляду мотивована тим, що у провадженні господарського суду Дніпропетровської області перебуває справа № 904/2389/18 за позовом Національного банку України до Компанії Тровелко Холдінгз Лімітед про звернення стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором № 38 від 30.05.2014. Позивачем, у свою чергу, було подано окремий позов про визнання оспорюваного іпотечного договору недійсним, який було задоволено рішенням господарського суду міста Києва від 13.12.2017 у справі № 910/15501/17. Означене рішення було оскаржено до Північного апеляційного господарського суду і на теперішній час розгляд справи не завершено. На переконання третьої особи, вказані обставини свідчать про те, що позивач звернувся до суду з позовом у даній справі не з метою захисту своїх нібито порушених прав, а виключно з метою затягування ініційованого Національним банком України процесу звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним Договором.

При цьому, третя особа вказує на те, що вимога позивача про розірвання оспорюваного договору свідчить про безумовне визнання ним його правомірності, однак незважаючи на це позивач звернувся до суду із новими взаємовиключними вимогами про визнання цього Договору недійсним, а також зазначає, що питання правомірності оспорюваного договору повинно вирішуватись господарським судом Дніпропетровської області в межах справи № 904/2389/18 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

За таких обставин третя особа вважає, що позов у даній справі має ознаки завідомо безпідставного позову, який носить очевидно штучний характер; не має на меті захисту будь-якого охоронюваного законом інтересу або права позивача; ініційований з єдиною метою затягування судового розгляду справи № 904/2389/18 про звернення стягнення на предмет іпотеки; доводи позивача не підтверджені належними та допустимими доказами та спростовуються поясненнями третьої особи; є зловживанням позивачем своїми процесуальними правами в силу статті 43 Господарського процесуального кодексу України, а відтак вказані обставини в сукупності становлять підстави, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 43 та частини 3 статті 43 Господарського процесуального кодексу України для залишення позову без розгляду.

Проте, суд вважає вказані доводи третьої особи безпідставними враховуючи наступне.

Відповідно до пункту 11 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Положеннями статті 43 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема: подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер. Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання. Суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

За змістом наведених норм слід враховувати, що суд може визнати зловживанням процесуальними правами саме конкретні дії учасників судового процесу, а не абстрактне поняття "зловживань".

При цьому, у вирішенні питань про визнання тих чи інших дій зловживанням правами, позиція учасників справи є важливою, але не вирішальною, оскільки законодавець відносить ці повноваження до виключної компетенції судів й не ставить у залежність від волі учасників справи.

Разом з тим, у статті 1 Конституції Україна проголошується правовою державою, і, як будь-яка правова держава, гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя. Обов'язок держави забезпечувати право кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов'язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.

В положеннях статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11.09.1997 (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У пункті 37 рішення у справі "Деркач і Палек проти України" від 21.12.2004 Європейський суд з прав людини знову наголосив, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право порушити в суді чи трибуналі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, пункт передбачає "право на суд", одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору.

Кореспондуючи наведене тлумачення в національне законодавство слід враховувати, що цивільне і господарське право як право приватне дає можливість суб'єктам правовідносин самостійно вирішувати питання про обсяг прав і обов'язків, а також про використання наданого права, у тому числі права на захист та способів захисту цих прав. Специфіка суб'єктивних цивільних прав така, що вони можуть захищатися не інакше, як способами, адекватними характеру суб'єктивних цивільних прав і відносин, що становлять предмет цивільного права. Законодавче обмеження застосування способів захисту не лише не гарантує правильного застосування у цій сфері, а й може стати перепоною на шляху реального захисту суб'єктами майнових відносин своїх прав.

Тобто, сам по собі висновок про неможливість захисту, а тим більше наявність умислу при одночасному обранні особою різних способів захисту своїх порушених прав та інтересів, обмеження в чому не допускається як гарантія право кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя, є нікчемним, адже такі обставини не можуть слугувати самостійною підставою для висновку про завідомо безпідставність одного з обраних особою способів захисту.

Отже, сам по собі факт звернення Компанії Тровелко Холдінгз Лімітед з позовом про визнання недійсним договору після ініціювання спору про розірвання такого договору з огляду на гарантовані права самостійного обрання способів захисту порушених прав і інтересів в суді не може бути підставою для визнання таких дій зловживанням процесуальними правами чи надання статусу одному із позовів - завідомо безпідставного, адже як позов про розірвання договору, так і позов про визнання недійсним договору мотивуються певними матеріально-правовими підставами обрання таких способів захисту цивільних прав та інтересів, а чинне законодавство України, регламентуючи гарантію кожному на доступ до правосуддя, не встановлює будь-яких обмежень цього.

До того ж, чинна судова практика вирішення спорів про визнання недійсними правочинів за наявності фактів припинення правовідносин за ними зводиться до того, що розірвання сторонами договору не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним (так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову).

Саме за наведеного висновку Велика Палата Верховного Суду в постанові від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 відступила від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року у справі № 918/144/15 (провадження №3-1143гс15), та визнала обґрунтованим розгляд судом апеляційної інстанції позову про недійсність договору, незважаючи на те, що ця угода припинена за домовленістю сторін.

Тобто, право на обрання різних способів захисту порушених прав та інтересів в суді, в т.ч. за одночасного їх застосування, гарантовано сталою судовою практикою суду вищої інстанції, а тому висновок про завідому безпідставність ініційованого особою позову про визнання договору недійсним виключно з підстав попереднього звернення з позовом про розірвання такого правочину суперечитиме такому складовому елементу верховенства права як принцип правової визначеності.

За таких обставин, суд вважає необґрунтованими доводи третьої особи щодо подання Компанії Тровелко Холдінгз Лімітед позову у даній справі як завідомо безпідставного, які зводяться виключно до наявності спору про звернення стягнення на предмет іпотеки за спірним договором та спору про його розірвання, однак не містять жодної аргументації відносно матеріально-правової підстави звернення обрання такого способу захисту порушених прав та інтересів, відсутність чого і могла б свідчити про безпідставність, а відтак, і не вбачає наявності правових підстав для визнання звернення з ним до суду зловживанням особою своїми правами.

При цьому, суд враховує висловлену в рішеннях Європейського суду з прав людини (зокрема, від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України", від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України") позицію відносно того, що право на доступ до суд не є абсолютним та може підлягати обмеженням, однак звертає увагу на те, що її застосування на практиці є небезпечним та обмежувальним щодо реалізації права особи на доступ до правосуддя, а тому не може ґрунтуватися виключно на абстрактних оцінках тих чи інших дій особи за відсутності підтвердження існування конкретних обставин, які можуть вказувати на дію таких обмежень, виключаючи будь-яку ймовірність для висновку про відмову у доступі до правосуддя.

За приписами статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

З огляду на встановлені обставини, заявником не доведено належними доказами те, що поданий Компанією Тровелко Холдінгз Лімітед в межах даної справи позов є завідомо безпідставним чи має очевидно штучний характер, а тому правові підстави для визнання таких дій зловживанням процесуальними правами, а тим більше, такими, що суперечать завданню господарського судочинства, відсутні.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що необхідність відмови в задоволенні заяви третьої особи про залишення без розгляду позову Компанії Тровелко Холдінгз Лімітед про визнання недійсним Іпотечного договору №38 від 30.05.2014.

На підставі викладеного та керуючись 234-235 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у задоволенні клопотання Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про залишення без розгляду позову Компанії Тровелко Холдінгз Лімітед про визнання недійсним Іпотечного договору №38 від 30.05.2014.

2. Ухвала набирає законної сили 25.02.2019 року та не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

3. Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - http://ki.arbitr.gov.ua.

Повний текст ухвали складено та підписано 04.03.2019 року.

Суддя М.Є. Літвінова