Рішення № 80230166, 22.02.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

22 лютого 2019 р. № 2040/6433/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Зоркіна Ю.В.

при секретарі судового засідання Пройдак С.М.

у присутності

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (вул. 50 років Жовтня, буд. 32,м. Зміїв,Харківська область,63404, код ЄДРПОУ2827516394) до Головного управління Держпраці у Харківській області (вул. Алчевських, буд. 40,м. Харків,61002, код ЄДРПОУ39779919) про скасування постанови,-

встановив

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом та просить суд: скасувати постанову заступником начальника Головного управління Держпраці у Харківській області ОСОБА_4 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №20-19-4401/2580-0642 від 15.12.2017 року у розмірі 96 000, 00 грн. у повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача заявлений позов підтримала, просила позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що відповідачем не дотримано порядку проведення перевірки позивача, позивачем не допущено порушень вимог ст.24 КЗпП Украъни, оскільки відповідач помилково дійшов висновку про те, що колишній працівник позивача була допущена до виконання роботи без укладання трудового договору. Дії відповідача, виражені в неповному та необ'єктивному здійсненні перевірки, фактичному ігноруванны наданих позивачем пояснень та необґрунтованому застосуванні санкцій.

Відповідач в судовому засіданні адміністративний позов не визнав, просив залишити його без задоволення з тих підстав, що при винесенні оскаржуваного рішення відповідач діяв у відповідності до вимог чинного законодавства.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши долучені до матеріалів справи документи, перевіривши оскаржуване рішення відповідача на відповідність положенням ч.2 ст.2 КАС України суд зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач пройшовши визначену діючим законодавством процедуру державної реєстрації набув статусу суб’єкта господарювання-фізичної особи-підприємця, що підтверджується свідоцтвом серії В01 № 243082.

Позивач є платником єдиного податку, що підтверджується копією свідоцтва платника єдиного податку серії Б № 436376, основними видами діяльності якого, згідно довідки КВЕД є інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах (код 47.19), різання, оброблення та оздоблення декоративного та будівельного каменю (код 23.70), роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах (код 47.78).

У період з 30.11.2017 по 01.12.2017 року фахівцями відповідача проведено перевірку позивача з питань додержання законодавства про працю та загальнообов’язкове державне соціальне страхування, про що складено акт № 20-19-4401/2580.

Під час проведення перевірки встановлено порушення ч.1, 3 ст.24 КЗпП України. На підставі акту перевірки відповідачем видано припис від 01.12.2017 року № 20-19-4401/2580-2534 та винесено постанову про накладення штрафу від 15.12.2017 року № 20-19-4401/2580-0642, якою до позивача застосований штраф у розмірі 96 тис.грн.

Перевіряючи оскаржувані рішення, дії відповідача на відповідність положенням ч.2 ст.2 КАС України, суд зазначає наступне.

По суті встановленого порушення, суд зауважує наступне.

Частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

У відповідності до статті 21 КЗпП України, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома роботодавця.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (стаття 23 КЗпП України).

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Судовим розглядом встановлено, що між позивачем та гр. ОСОБА_5 укладено цивільно-правові договори від 17.04.2015 року та від 01.12.2015 року (а.с.40-42, т.1), предметом яких є виконання робіт (надання послуг) з консультування клієнтів з питань виготовлення пам’ятників; заповнення бланків замовлень на їх виготовлення та отримання авансового платежів з клієнтів, згідно бланку-замовлення; передача бланку-замовлення та авансового платежу замовнику; контроль видачі готових пам’ятників ; отримання повного розрахунку від клієнта та передавання останнього замовнику

Як вбачається з наведених вище цивільно-правових договорів про надання послуг, укладених позивачем з фізичною особою, предметом останніх фактично є послуги продавця.

Так, предметом укладених договорів позивача з гр. ОСОБА_5 є процес праці, а не її кінцевий результат, який забезпечує відповідне постійне (безперебійне) функціонування діяльності позивача як суб’єкта господарювання; праця за цією угодою не є юридично самостійною, а здійснюється у межах діяльності ФОП з систематичним виконанням трудових функцій, отже, працівник відповідача був обтяжений обов’язком виконувати систематично (з квітня 2015 по грудень 2016 року, в тому числі у 2015 році роботи виконувалися щоденно: кількість відпрацьованих днів дорівнювала календарним а.с.75,т.1) певні трудові функції відповідно до визначеного виду виконуваної роботи, при цьому, в укладених договорах не визначається обсяг виконуваної роботи, а обумовлюється лише зобов'язання виконувати роботи (надавати послуги).

В самих договорах ніде не зазначається, який саме конкретно результат роботи повинен передати виконавець замовнику, не визначено переліку завдань роботи, її обсягу, видів тощо.

Крім того до матеріалів справи позивачем надано «ведомость начислений и выплаты зарплаты за 2015 год гр. ОСОБА_5-консультанта», якою визначено, що гр. ОСОБА_5, щомісячно нараховувалася заробітна плата у розмірі 300 грн., з якої робилися відповідні утримання

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що договори, укладені позивачем з гр. ОСОБА_5 мають ознаки трудового характеру.

Згідно з частинами першою, другою статті 265 КЗпП України, посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення (абзац другий частини другої статті 265 КЗпП України).

Аналізуючи встановлені під час розгляду обставини справи, суд приходить до висновку, що у межах спірних правовідносин позивачем не дотримано вимог ст.24 КЗпП України в частині обов'язкового укладання трудових договорів у письмовій формі шляхом укладення договору (контракту), або видання наказу, а отже оскаржуване рішення є обґрунтованими.

Аналогічний висновок викладений в постанові ВС від 04 липня 2018 року у справі №820/1432/17(провадження №К/9901/15518/18)

Щодо недотримання процедури проведення інспекційного відвідування, як підстави скасування постанови про накладення штрафу.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 96 від 11.02.2015 року, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику, крім іншого, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю. Пунктом 7 вказаного Положення встановлено, що Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідно до Положення про Головне управління Держпраці у Харківській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань праці № 75 від 22.06.2017 року (далі по тексту - Положення), Головне управління Держпраці у Харківській області є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується.

Підпунктом 5 пункту 4 Положення встановлено, що Головне управління Держпраці у Харківській області здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням. законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

Згідно з ч.1 ст. 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 статті 6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 №877-V (далі - Закон №877-V) визначено підстави для здійснення позапланових заходів.

Разом з цим, частиною 4 статті 2 Закону №877-V передбачено, що заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Крім того, у частині 5 статті 2 Закону №877-V наведено вичерпний перелік норм даного Закону, дотримання яких зобов'язані забезпечити Держпраці та його територіальні органи при здійсненні державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення, серед яких відсутня частина 1 статті 6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Натомість, відповідно до положень п.п. 1, 2 п. 5, 8 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 26 квітня 2017 року інспекційні відвідування проводяться, зокрема, за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю; за зверненням фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин; про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі. Про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ (рішення, розпорядження), який має містити найменування суб'єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки. На підставі наказу (рішення, розпорядження) оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю), яке підписується керівником органу державного нагляду (контролю) (головою державного колегіального органу) або його заступником (членом державного колегіального органу) із зазначенням прізвища, ім’я та по батькові і засвідчується печаткою.

У посвідченні (направленні) на проведення заходу, окрім іншого, зазначаються: номер і дата наказу (рішення, розпорядження), на виконання якого здійснюється захід; дата початку та дата закінчення заходу; тип заходу (плановий або позаплановий); форма заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд, інспектування тощо); підстави для здійснення заходу; предмет здійснення заходу; інформація про здійснення попереднього заходу (тип заходу і строк його здійснення).

Судовим розглядом встановлено, що 27.11.2017 року з урахуванням приписів ст. 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», п. 5 Порядку № 295 начальником Головного управління Держпраці у Харківській області видано наказ № 01.01-94/02.04/3094 "Про проведення заходу державного контролю", підстава - звернення гр. ОСОБА_5 від 17.11.2017 року.

Із долученого до матеріалів справи направлення на проведення заходу державного нагляду (контролю) у формі інспекційного відвідування/невиїзного інспектування об’єкту відвідування від 27.11.2017 року № 01.01-94/02.04/3094 (а.с.74, т.1) судом встановлено, що воно вручено позивачеві, інспекційне відвідування проведено у присутності позивача, що підтверджується його особистим підписом на 13 аркуші акту перевірки «підписи осіб, що брали участь у перевірці» (а.с.62, т.1, зворотній бік).

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що проведення заходу державного нагляду у вигляді інспекційного відвідування здійснено відповідачем на підставі та у спосіб, визначені Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» та Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 26 квітня 2017 року.

Аналогічний висновок викладений в постанові ВС від 23.03.2018 року у справі №697/2073/17(провадження №К/9901/2769/18).

Суд погоджується з твердженням позивача, що фахівцем відповідача складено акт перевірки додержання суб’єктом господарювання законодавства про працю та загальнообов’язкове державне соціальне страхування, проте ця обставина не є сама по собі безспірною підставою, яка обумовлює скасування спірної постанови, оскільки само по собі не спростовує наявності порушення позивачем вимог трудового законодавства.

Відповідно до ст. ст. 7,9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У відповідності до ч. 2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі викладеного вище, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є такими, що не підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється в порядку, визначеному ст.139 КАС України

Керуючись ст.ст. 14, 243-246, 263,293, 295-296 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов залишити без задоволення

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У повному обсязі рішення виготовлено 04.03.2019

Суддя Зоркіна Ю.В.