Рішення № 80229744, 04.03.2019, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 березня 2019 р. № 400/3085/18 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом:ОСОБА_1, АДРЕСА_1, 54056 до відповідача:Управління соціальних виплат і компенсацій Інгульського району Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради, вул. Миколаївська, 26, м. Миколаїв, 54018 про:визнання протиправними дій відповідача; зобов’язання вчинити певні дії,

ОСОБА_1 (надалі – позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом, що містив вимоги:

визнати протиправними дії Управління соціальних виплат та компенсацій Інгульського району Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради (надалі – Управління або відповідач) щодо відмови встановити статус і видати належне посвідчення «члена сім’ї загиблого (померлого) ветерана війни» ОСОБА_1;

зобов’язати відповідача встановити ОСОБА_1 статус «члена сім’ї загиблого (померлого) ветерана війни», з наданням належного посвідчення, згідно п.1 ст.10 ЗУ №3551-12, Постанови КМУ №302 від 12.05.1994.

В обґрунтування позовних вимог (арк. спр. 35-39) ОСОБА_1 вказав, що відповідач невірно витлумачив абзац перший пункту 1 статті 10 Закону України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (надалі – Закон № 3551), що призвело до незаконної відмови у задоволенні заяви позивача.

У відзиві на позовну заяву (арк. спр. 42-44) Управління зазначило, що позивач не надав документів на підтвердження того, що на нього поширюється чинність Закону № 3551.

Позивач подав відповідь на відзив (арк. спр. 53-56), в якій вказав на безпідставність доводів Управління.

В судовому засіданні ОСОБА_1 вимоги адміністративного позову підтримав, відповідач представника в судове засідання не направив.

Дослідивши письмові докази, заслухавши пояснення позивача, суд

В С Т А Н О В И В:

Батько позивача – ОСОБА_2 мав статус інваліда війни, підтвердженням чого є відповідне посвідчення (арк. спр. 13).

Другу групу інвалідності ОСОБА_2 було встановлено у 2003 році, при цьому у довідці МСЕК серії МСЕ-03 № 005333 від 10.10.2003 (арк. спр. 16) зазначено, що причиною інвалідності є загальне захворювання.

У 2009 році ОСОБА_2 помер (арк. спр. 17). Оскільки позивач не мав і не має своєї сім’ї, він, на його думку, згідно з останнім абзацом пункту 1 статті 10 Закону № 3551, є членом сім’ї особи, на яку поширюється дія Закону № 3551.

09.11.2018 ОСОБА_1 звернувся до Управління з клопотанням визначити йому статус члена сім’ї померлого інваліда війни та видати відповідне посвідчення (арк. спр. 9-10).

Листом від 16.11.2018 (арк. спр. 11-12) Управління повідомило позивача про відсутність законних підстав для задоволення його клопотання. Як вказав відповідач, на його запит була отримана відповідь міжрайонної МСЕК № 2 (арк. спр. 47), в якій зазначено про відсутність причинного зв’язку інвалідності ОСОБА_2 із захистом Батьківщини.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Абзацом першим пункту 4 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302 «Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни» (надалі – Положення) встановлено, що особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551 (стаття 10), видаються посвідчення з написом «Посвідчення члена сім’ї загиблого», а абзацом другим пункту 7 Положення визначено, що таке посвідчення видається структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад за місцем реєстрації громадянина.

Як вказано в абзаці першому пункту 1 статті 10 Закону № 3551, чинність цього Закону поширюється на сім’ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов’язків військової служби (службових обов’язків), а також внаслідок захворювання, пов’язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.

Останнім абзацом пункту 1 статті 10 («Особи, на яких поширюється чинність цього Закону») Закону № 3551 передбачено, що до членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать, зокрема, діти, які не мають (і не мали) своїх сімей.

Спір виник в результаті різного тлумачення сторонами статті 10 Закону № 3551.

На думку суду, вірним є тлумачення відповідача.

Так, відповідно до пункту 8 частини другої статті 7 («Особи, які належать до осіб з інвалідністю внаслідок війни») Закону № 3551, до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з інвалідністю з числа осіб, які брали безпосередню участь у бойових діях під час Другої світової війни, та осіб, які у неповнолітньому віці були призвані чи добровільно вступили до лав ОСОБА_3 і ОСОБА_4 під час військових призовів 1941-1945 років і стали особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання або захворювання, отриманого під час проходження військової служби чи служби в органах внутрішніх справ, державної безпеки, інших військових формуваннях.

Оскільки батько позивача брав безпосередню участь у бойових діях під час Другої війни, факт встановлення йому інвалідності (незважаючи на те, що причиною інвалідності було визнано загальне захворювання), став підставою для надання ОСОБА_2 статусу інваліда війни.

Проте на позивача чинність Закону № 3551 не поширюється, оскільки він не є членом сім’ї особи, яка загинула (пропала безвісти) або померла внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов’язків військової служби (службових обов’язків), а також внаслідок захворювання, пов’язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів, - документи, які б підтверджували, що причиною смерті ОСОБА_2 були вказані обставини, відсутні. До того ж, в останньому абзаці пункту 1 статті 10 Закону № 3551 вказано про членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісті) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті.

Відповідно до абзацу першого пункту 2 статті 10 Закону № 3551, чинність цього Закону поширюється на дружин (чоловіків) померлих осіб з інвалідністю внаслідок Другої світової війни, а також дружин (чоловіків) померлих учасників війни і бойових дій, партизанів і підпільників, визнаних за життя особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге.

Отже, з урахуванням обставин справи, саме дружина ОСОБА_2 мала право на отримання статусу особи, на яку поширюється чинність Закону № 3551.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що, відмовляючи позивачу у видачі посвідчення, Управління діяло відповідно до Закону № 3551, тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Судові витрати по справі відсутні.

Керуючись статтями 2, 9, 19, 77, 241-243, 246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 54056, РНОКПП НОМЕР_1) до Управління соціальних виплат і компенсацій Інгульського району Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради (вул. Миколаївська, 26, м. Миколаїв, 54018, ідентифікаційний код 03194499) відмовити.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду , або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Птичкіна