Рішення № 80229624, 04.03.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 523/15368/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

судді - Бутенка А.В.,

за участю секретаря - Філімоненка А.О.,

сторін:

позивач - не з’явився

представник відповідача - ОСОБА_1 (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 (65006, м. Одеса, вул. Ломоносова, 33) до Суворовського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі (65003, м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 95) про зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

01.11.2018 року до Суворовського районного суду м. Одеси звернувся ОСОБА_2 до Суворовського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі про зобов’язання вчинити певні дії.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 05.11.2018 року матеріали адміністративного позову ОСОБА_2 (65006, м. Одеса, вул. Ломоносова, 33) до Суворовського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі (65003, м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 95) про зобов’язання вчинити певні дії, направлено за предметною підсудністю до Одеського окружного адміністративного суду.

У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.12.2018 року справа призначена до розгляду судді Бутенко А.В.

Ухвалою від 26.12.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.

Позивач у судове засідання не з’явився, повідомлявся належним чином.

Представник відповідача, просив суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву (а.с. 36-40).

Інших заяв та клопотань до суду по суті справи не надходило.

Дослідивши наявні в справі письмові докази, оцінивши їх за власним внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді справи, суд встановив наступні факти та обставини.

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся до Управління з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до п. 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

До заяви про призначення пенсії були додані наступні документи:

- копія паспорту та ідентифікаційного номеру;

- копія трудової книжки серії АС № 263605;

- довідка про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 10.08.2015 № 2-к;

- довідка № 448 від 11.09.2015, яка підтверджує період роботи з 07.10.1977 по 14.04.1978, з 28.08.1980 по 11.04.1981, з 08.04.1982 по 01.06.1982;

- довідка № 4/81 від 04.07.2017, яка підтверджує період проходження строкової військової служби з 03.05.1978 по 24.06.1980 видана Приморським районним військовим комісаріатом;

- архівна довідка про те, що документи КП «Підрядне спеціалізоване ремонтно-будівельне управління № 4» передані на зберігання тільки за періоди з 1946 по 1951 та з 1957 по 1959 роки.

Після розгляду заяви про призначення пенсії та на підставі норм чинного законодавства Управлінням 11.05.2017 року винесено Рішення № 161 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до п. 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», оскільки відсутній необхідний страховий стаж 21 рік 6 місяців (в наявності 13 років 25 днів).

До страхового стажу не зараховано період роботи в КП «Підрядне спеціалізовано-будівельне управління № 4” з 03.07.1989 по 31.12.1997, оскільки запис № 8 у трудовій книжці про звільнення засвідчений печаткою держави, яка на час звільнення вже не існувала.

Не погоджуючись із Рішенням Відповідача № 161 від 11.05.2018 року, Позивач звернувся із даним позовом до суду.

Оцінка аргументів сторін та норми права, які застосував суд.

Відповідно до ст. 3 Конституції України, людина її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов'язком держави.

Згідно зі ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Статтею 8 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Положенням ч. 1 ст. 9 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Стаття 4 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” зазначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Так, зокрема статтею 113 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що держава створює умови для функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Судом встановлено, що Позивач звернувся 05.07.2017 року до відповідача із заявою № 3551 щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.

11.12.2017 року, Відповідачем винесено Рішення № 161 про відмову Позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.

Своє рішення відповідач мотивував тим, що до страхового стажу не зараховано період роботи в КП «Підрядне спеціалізовано-будівельне управління № 4” з 03.07.1989 по 31.12.1997 рік, оскільки запис № 8 у трудовій книжці про звільнення засвідчений печаткою держави, яка на час звільнення вже не існувала (а.с. 14-15).

З такою думкою відповідача, суд не може погодитись, виходячи з наступного.

Відповідно до п. «а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на пільгових умовах на пенсію за віком мають право працівники, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці. - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Відповідно до п.3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 року №383, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992 року.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Зазначеній нормі цього Закону, також, відповідає п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993р. (далі - Порядок №637).

Пунктом 20 Порядку №637 передбачено обов'язок надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового сажу лише в тому випадку, коли в трудовій книжці відсутні відомості, які визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників.

Тобто, діючим законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості.

Як вбачається з Рішення відповідача № 161 від 11.12.2017 року, єдиною підставою для відмови в призначенні пенсії на пільгових умовах за списком №1, є неврахування періоду роботи Позивача в КП «Підрядне спеціалізовано-будівельне управління № 4» з 03.07.1989 по 31.12.1997 рік, оскільки у трудовій книжці про звільнення засвідчений печаткою держави, яка на час звільнення вже не існувала.

Суд критично ставиться до таких висновків Відповідача, оскільки така підстава не є належною для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах та наявність печатки, яку не було замінено з вини роботодавця, не позбавляє права Позивача на призначення пенсії.

Крім того, суд зазначає, що Україна є правовою державою і в подібних випадках виступає гарантом у захисті соціальних прав громадянина. За змістом ч. 3 ст. 23 Загальної Декларації прав людини, п. 4 ч. 1 Європейської Соціальної хартії та ч. 3 ст. 23 Конституції України, кожна особа пенсійного віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист за роки важкої праці та шкідливих робіт, яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави.

Таким чином, суд робить висновок, що стаж позивача за період роботи з 03.07.1989 по 31.12.1997 рік, штукатуром 2 розряду в КП «Підрядне спеціалізовано-будівельне управління № 4», підтверджено наявністю записів в трудовій книжці, тому відповідач протиправно відмовив позивачу у призначені пенсії за віком на пільгових умовах з дня первісного звернення, тобто з 05.07.2017 року.

Крім того, рішення прийняте відповідачем № 161 від 11.12.2017 року, яким відмовлено позивачу у призначенні пенсії, порушує його право на пенсійне забезпечення та впливає на майновий стан позивача.

Впродовж судового розгляду відповідач не довів суду та не надав доказів щодо правомірності прийнятого рішення, яким відмовлено позивачу в призначенні пенсії.

З огляду на викладене, адміністративний позов ОСОБА_2 належить задовольнити.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

З огляду на зазначене, суд вважає, що для ефективного захисту прав, свобод, інтересів Позивача, необхідно визнати протиправним та скасувати рішення Суворовського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі № 161 від 11.12.2017 року, щодо відмови у призначенні ОСОБА_2 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1.

При розгляді справи та вирішенні спору судом застосовано статтю 19 Конституції України, статті 10, 13,62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», статті 8, 45, пункти 2, 16 Розділу Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затверджений Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1.

Відповідно до ч. 1 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі ст. 242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Керуючись ст.ст. 143, 241-246, 250-251 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_2 (65006, м. Одеса, вул. Ломоносова, 33) до Суворовського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі (65003, м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 95) – задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати рішення Суворовського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі № 161 від 11.12.2017 року, щодо відмови у призначенні ОСОБА_2 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1.

Зобов’язати Суворовське об’єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі призначити ОСОБА_2 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1.

Стягнути на користь ОСОБА_2 (ІПН: НОМЕР_1) з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Суворовського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі (код ЄДРПОУ: 40388751), сплачений судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П’ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до суду першої інстанції в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений та підписаний 04.03.2019 року.

Суддя Бутенко А.В.

.