Рішення № 80217064, 04.03.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 березня 2019 року № 826/5803/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши в порядку письмового провадження матеріали адміністративної справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вантаж Бі.Ем.Джі." доДержавної служби України з безпеки на транспорті про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії , В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Вантаж Бі.Ем.Джі.» (далі по тексту - позивач) з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі по тексту - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною діяльність Державної служби України з безпеки на транспорті та її територіальних органів, яка проводиться у спосіб та методи не передбачені чинним законодавством;

- зобов'язати Державну службу України з безпеки на транспорті та її територіальні підрозділи утриматись від здійснення габаритно-вагового контролю вантажних автомобілів, що належить ТОВ «Вантаж Бі.Ем.Джі» за відсутності належним чином затвердженої методики.

Мотивуючи позовні вимоги представник позивача зазначив, що станом на момент звернення до суду жодним нормативно-правовим актом, або належним чином затвердженою методикою проведення вимірювань не враховано фізичних властивостей вантажів, що змінюють розподіл навантажень на вісі транспортного засобу в русі. Позивач стверджує, що оскільки не відомі відповідні характеристики похибок, що можуть виникати при габаритно-ваговому контролі транспортних засобів із сипучими вантажами, то результати вимірювань транспортних засобів, що здійснюються Укртрансбезпекою не можуть використовуватись при прийнятті жодних рішень щодо перевізників.

На думку позивача, отримання результатів проведення габаритно-вагового контролю без використання методики, використання якої прямо передбачене чинним законодавством, повинно свідчити, що такі результати є недійсними. Також, виконання габаритно-вагового контролю за відсутності необхідної згідно Порядку габаритно-вагового контролю методики виконання вимірювань призводить до викривлення фактичних обставин та невірного і помилкового використання габаритно-вагових даних, отриманих в спосіб, не передбачених чинним законодавством.

В обґрунтування права на звернення до суду з даним позовом представник позивача зазначив, що ТОВ «Вантаж Бі.Ем.Джі.» є заінтересованою особою як суб'єкт господарювання, основним видом господарської діяльності якого є здійснення перевезень, а відтак під час переміщення товару до товариства застосовуються та можуть застосовуватись заходи габаритно-вагового контролю.

В ході судового розгляду даної справи позовні вимоги представником позивача підтримано в повному обсязі.

Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що законодавець в повній мірі наділив Державну службу України з безпеки на транспорті повноваженнями на здійснення габаритно-вагового контролю транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування. Також, представник відповідача стверджує, що посилання позивача на відсутність затвердженої Мінекономрозвитку методики, якою має керуватись Укртрансбезпека під час проведення габаритно-вагового контролю із посиланням на пункт 19 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №879 від 27 червня 2007 року, є помилковими, оскільки даний пункт був виключений з даного Порядку на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №671 від 30 серпня 2017 року.

Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва в порядку письмового провадження встановив наступне.

Основним видом господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Вантаж Бі. Ем. Джі.» є здійснення перевезень сільськогосподарської продукції від виробників до зберігачів, а також покупцям та постачальникам.

З матеріалів справи вбачається, що представником позивача надіслано до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України адвокатський запит №б/н від 24 січня 2017 року щодо надання копії нормативно-правового акту Мінекономрозвитку, яким затверджено методику проведення габаритно-вагового контролю Укртрансбезпекою або її територіальними органами, яка згадана в пункті 19 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №879 від 27 червня 2007 року.

За результатами розгляду вказаного запиту Мінекономрозвитку надано відповідь №3423-09/7162-07 від 03 березня 2017 року, згідно якої під час проведення габаритно-вагового контролю Укртрансбезпека або її територіальні органи керуються методикою, затвердженою Мінекономрозвитку. При цьому, повідомлено, що методика проведення габаритно-вагового контролю Укртрансбезпекою або її територіальними органами не була затверджена Міненомрозвитку.

Також, у даній відповіді зазначено, що постанова Кабінету Міністрів України №879 потребує приведення у відповідність із Законом України «Про метрологію та метрологічну діяльність». Крім того, на виконання доручення Уряду від 14 липня 2014 року №24591/1/1-14 центральним органам виконавчої влади (зокрема Мінінфраструктури), в шестимісячний строк необхідно було підготувати та подати в установленому порядку на розгляд Уряду проекти нормативно-правових актів, необхідних для забезпечення реалізації Закону. З метою забезпечення виконання зазначеного доручення Мінекономрозвитку листом №3421-05/22378-03 від 20 липня 2016 року інформувало Мінінфраструктури щодо необхідності внесення відповідних змін до постанови Кабінету Міністрів України №879.

В матеріалах справи наявний лист Харківського національного автомобільно-дорожнього університету №1217/21 від 26 квітня 2017 року, наданий у відповідь на адвокатський запит від 30 березня 2017 року, з якого вбачається, що пунктом 1.3 Методики виконання вимірювань по осьових навантаженнях та маси вантажних транспортних засобів у русі чітко вказано, що методика виконання вимірювань не розповсюджується на транспортні засоби з рідким вантажем або вантажем, що змінює розподіл навантажень на вагу транспортного засобу у русі, що пов'язано з особливостями розрахунку такого навантаження в залежності від додаткових фізичних параметрів. Всі інші види навантажень розраховуються відповідно до Методики.

Одночасно повідомлено, що вказана Методика атестована у відповідності до ДСТУ 8.010-99 Національним науковим центром «Інститут метрології» Державного комітету України з питань технічного регулювання і споживчої політики, про що видане Свідоцтво №02-84-08 від 15 травня 2008 року.

З матеріалів справи вбачається, що за дорученням Міністерства інфраструктури України від 07 серпня 2017 року №26450/0/7-17 Державне агентство автомобільних доріг України в межах компетенції розглянуло запит адвоката Бардіної О.О. від 24 січня 2017 року №280-1 щодо технічних особливостей вимірювання поперечного похилу дорожнього покриття та повідомило, що поперечний похил проїзної частини автомобільних доріг загального користування призначається у відповідності до вимог ДБН В.2.3-4:2015 «Автомобільні дороги. Частина І. Проектування. Частина ІІ. Будівництво» залежно від матеріалу покриття дорожнього одягу».

Вимірювання поперечного похилу відповідно до діючої системи контролю якості можуть проводитись при виробничому (операційному, приймальному) контролі якості та здійснюються як підрядником, так і замовником. Також в межах здійснення технічного нагляду замовник контролює якість робіт, у тому числі шляхом інструментальних вимірювань похилів поверхонь відповідних шарів дорожніх конструкцій.

Також, в матеріалах справи міститься лист Міністерства економічного розвитку і торгівлі України №3423-09/36519-07 від 13 жовтня 2017 року, який наданий у відповідь на адвокатський запит №398-1 від 04 жовтня 2017 року щодо відомостей про характеристики похибок або невизначеності вимірювань, які виникають при визначенні навантаження на вісь вантаженого автомобіля, що перевозить сипучий вантаж, який в силу своїх фізичних властивостей змінює розподіл навантажень на вагу транспортного засобу в русі.

Даним листом повідомлено, що характеристики похибок або невизначеність вимірювань, повинні зазначатись у методиках вимірювань. Крім того, зазначено, що Мінекономрозвитку було визначено спеціально уповноваженим органом у сфері метрології згідно з Положенням про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року №549 у редакції, що діяла до 18 січня 2016 року.

При цьому, відповідна методика, зазначена у Порядку №879, не була затверджена Мінекономрозвитку. Водночас законодавчими актами не передбачено повноваження Мінекономрозвитку щодо затвердження методик вимірювань, зокрема для здійснення габаритно-вагового контролю.

У зазначеному листі також вказано, що оскільки Мінінфраструктури забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері, зокрема, автомобільного транспорту та дорожнього господарства, то Мінінфраструктури необхідно розробити відповідні зміни до Порядку з метою приведення у відповідність до Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність».

Позивач, вважаючи, що Державна служба України з безпеки на транспорті та її територіальні органи здійснює свою діяльність щодо габаритно-вагового контролю за відсутності законодавчо передбаченої методики протиправно, звернувся до суду з даним позовом.

При вирішенні спору по суті, суд виходить з наступного.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України «Про автомобільний транспорт».

При цьому, цей Закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.

Статтею 6 зазначеного Закону передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері автомобільного транспорту, забезпечує: формування та реалізацію державної політики у сфері автомобільного транспорту; нормативно-правове регулювання; визначення пріоритетних напрямів розвитку автомобільного транспорту.

Реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Зазначеною статтею 6 також передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, зокрема, габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №103 (далі - Положення №103) Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Відповідно до пункту 4 Положення №103 основними завданнями Укртрансбезпеки є:

1) реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування (далі - автомобільний транспорт), міському електричному, залізничному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті;

2) внесення на розгляд Міністра інфраструктури пропозицій щодо забезпечення формування державної політики з питань безпеки на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті;

3) здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті;

4) надання у передбачених законом випадках адміністративних послуг у сфері автомобільного, міського електричного, залізничного, морського та річкового транспорту.

Згідно з пунктом 5 Положення №103 Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті, підготовку пропозицій щодо їх удосконалення, а також законодавства про судноплавство на суднах, у морських і річкових портах, територіальних та внутрішніх водах, на внутрішніх водних шляхах України; здійснює габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; здійснює нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю; проводить перевірки за додержанням суб'єктами господарювання, фізичними особами та юридичними особами вимог законодавства про транспорт; здійснює контроль наявності, видачу дозвільних документів на здійснення перевезень та контроль відповідності виду перевезення, що фактично здійснюється; здійснює інші повноваження, визначені законом.

Аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить, що Державна служба України з безпеки на транспорті наділена повноваженнями на здійснення габаритно-вагового контролю транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування. Водночас, суд звертає увагу, що вказані повноваження повинні здійснюватися в межах правового поля з урахуванням особливостей здійснення габаритно-вагового контролю.

Пунктом 8 Положення №103 передбачено, що Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи та Держспецтрансслужбу.

Механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів (далі - великовагові та/або великогабаритні транспорті засоби), що використовуються на автомобільних дорогах загального користування визначає Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №879 від 27 червня 2007 року (далі - Порядок №879).

Абзацом 4 пункту 2 Порядку №879 передбачено, що габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів.

Згідно з пунктом 3 Порядку №879 габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції.

Відповідно до вимог пунктів 15-18 Порядку №879 (в редакції станом на момент звернення позивача до суду) контроль за наявністю у водіїв великовагових та великогабаритних транспортних засобів дозволу на рух здійснюють уповноважені підрозділи Національної поліції, та територіальні органи Укртрансбезпеки, які здійснюють габаритно-ваговий контроль. Габаритно-ваговий контроль на стаціонарних пунктах включає документальний, попередній та/або точний контроль, на пересувних - документальний, точний контроль.

У разі виявлення під час здійснення попереднього габаритно-вагового контролю на стаціонарних або автоматичних зважувальних пунктах факту перевищення установлених габаритно-вагових параметрів здійснюється точний габаритно-ваговий контроль. За результатами точного габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка результатів здійснення контролю із зазначенням часу і місця його проведення, а на запит водія - міжнародний сертифікат зважування вантажних транспортних засобів, якщо пункт габаритно-вагового контролю уповноважений видавати такі сертифікати.

Відповідно до пункту 19 Порядку №879 (в редакції станом на момент звернення позивача до суду) під час проведення габаритно-вагового контролю Укртрансбезпека або її територіальні органи керуються методикою, затвердженою Мінекономрозвитку.

Судом встановлено, що вказаний пункт 19 виключено з Порядку №879 на підставі постанови Кабінету Міністрів України №671 від 30 серпня 2017 «Про внесення змін до Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні», яка набрала чинності 08 вересня 2017 року.

Наведене свідчить, що Укртрансбезпеки до 08 вересня 2017 року здійснювала повноваження габаритно-вагового контролю за відсутності відповідної методики, керуватись якою відповідач зобов'язаний при здійсненні своїх повноважень.

Водночас, відсутність затвердженої методики вимірювань для здійснення габаритно-вагового контролю підтверджується, зокрема, листами Міністерства економічного розвитку і торгівлі України №3423-09/7162-07 від 03 березня 2017 року та №3423-09/36519-07 від 13 жовтня 2017 року.

При цьому, статтею 7 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» вимірюванням вважається процес експериментального визначення одного або декількох значень величини, які можуть бути обґрунтовано приписані величині.

Результати вимірювань можуть бути використані у сфері законодавчо регульованої метрології за умови, що для таких результатів відомі відповідні характеристики похибок або невизначеність вимірювань.

Методики вимірювань у сфері законодавчо регульованої метрології, що є обов'язковими до застосування, визначаються в нормативно-правових актах або в нормативних документах, на які є відповідні посилання в нормативно-правових актах.

Результати вимірювань повинні бути доступні юридичним і фізичним особам, які мають щодо них обґрунтований інтерес.

При цьому, до відповідно до статті 3 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» до сфери законодавчо регульованої метрології належить, зокрема, контроль безпеки дорожнього руху та технічного стану транспортних засобів.

Як зазначалось вище, згідно листа Харківського національного автомобільно-дорожнього університету №1217/21 від 26 квітня 2017 року, пунктом 1.3 Методики виконання вимірювань по осьових навантаженнях та маси вантажних транспортних засобів у русі чітко вказано, що методика виконання вимірювань не розповсюджується на транспортні засоби з рідким вантажем або вантажем, що змінює розподіл навантажень на вагу транспортного засобу у русі, що пов'язано з особливостями розрахунку такого навантаження в залежності від додаткових фізичних параметрів. Всі інші види навантажень розраховуються відповідно до Методики.

Наведене свідчить, що проведення габаритно-вантажного контролю без врахування методики вимірювання, використання якої прямо передбачено чинним законодавством, ймовірно матиме своїм наслідком недійсність результатів такого контролю.

Також, суд погоджується з доводами, що виконання габаритно-вагового контролю за відсутності необхідної згідно Порядку №879 габаритно-вагового контролю методики виконання вимірювань призводить до викривлення фактичних обставин та невірного і помилкового використання габаритно-вагових даних, отриманих в спосіб, не передбачених чинним законодавством.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що у період до 08 вересня 2017 року (дати набрання чинності постанови, якою виключено пункт 19 Порядку №879) дії Державної служби України з безпеки на транспорті та її територіальних органів щодо проведення габаритно-вантажного контролю за відсутності методики виконання вимірювань є протиправними, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог щодо зобов'язання відповідача утриматись від здійснення габаритно-вагового контролю вантажних автомобілів, що належать позивачу, за відсутності належним чином затвердженої методики, суд зазначає наступне.

По-перше, як встановлено вище, пункт 19 Порядку №879, який передбачав обов'язковість користування методикою під час проведення габаритно-вагового контролю Укртрансбезпеки або її територіальні органи, виключено на підставі постанови Кабінету Міністрів України №671 від 30 серпня 2017 «Про внесення змін до Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні», яка набрала чинності 08 вересня 2017 року.

По-друге, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій.

Водночас, відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Пунктом 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

За правилами частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

У розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів мають бути доведеними належними та допустимими доказами.

Тобто, під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав позивача, оскільки право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає, оскільки звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Відтак, обов'язковою умовою захисту в адміністративному суді прав, свобод, інтересів юридичних осіб є одночасна наявність двох факторів: існування публічно-правових відносин між позивачем та відповідачем - суб'єктом владних повноважень; наявність факту порушень прав, свобод, інтересів позивача, вчинених або допущених відповідачем у таких правовідносинах.

У свою чергу, неодмінним елементом публічних правовідносин є їх зміст: суб'єктивне право особи та її юридичних обов'язок. Судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

Порушенням суб'єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб'єктивного права, що унеможливлює одержання особою того, на що вона вправі розраховувати в разі належної поведінки зобов'язаної особи. Протравним також є покладення на особу додаткового обов'язку, який не випливає зі змісту конкретних правовідносин за участі цієї особи.

Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.

Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу особи на момент звернення до суду, а також визначає чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

З даного приводу суд зазначає, що єдиною та основною передумовою для можливості зобов'язання суб'єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій є встановлення беззаперечного факту вчинення таким суб'єктом протиправних дій в майбутньому.

Натомість, в межах даного спору у суду відсутні будь-які докази, що відповідачем будуть вчинятись дії, які можуть бути визнані судом протиправними та які породжуватимуть негативні наслідки для позивача.

У разі визнання судом неправомірними дій чи бездіяльності відповідача суд може зобов'язати його вчинити чи утриматися від вчинення певних дій у спосіб, визначений чинним законодавством, яким може бути захищено/відновлено порушене право.

Резолютивна частина рішення не може містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.

Суд може ухвалити рішення про зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій, за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.

За приписами статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість заявлених позовних вимог в даній частині, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частинами 1-2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 2, 3, 5-11, 19, 73-77, 79, 90, 263, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Вантаж Бі.Ем.Джі.» задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Державної служби України з безпеки на транспорті та її територіальних органів у період до 08 вересня 2017 року щодо проведення габаритно-вантажного контролю за відсутності методики виконання вимірювань.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вантаж Бі.Ем.Джі.» (код ЄДРПОУ 38328431) понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1600,00 грн. (одна тисяча шістсот гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ 39816845).

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя А.Б. Федорчук