Рішення № 80216397, 20.02.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 813/2581/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2019 року м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді – Коморний О.І.,

секретар судового засідання Редкевич О.Р.

за участю:

представника позивача не прибув

представник відповідачів ОСОБА_1 Є-К.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування наказу ОСОБА_3 управління ОСОБА_4 внутрішніх справ України у Львівській області та зобов’язання вчинити дії ОСОБА_4 внутрішніх справ України, Управління державної автомобільної інспекції ОСОБА_3 управління МВС у Львівській області, Головне управління Національної поліції у Львівській області.

Обставини справи.

До Львівського окружного адміністративного суду 18.06.2018 року надійшла позовна заява ОСОБА_2 у якій містяться вимоги:

- визнати протиправним та скасувати Наказ ГУМВС України у Львівській області від 06.11.2015 року № 826 о/с про звільнення старшого лейтенанта міліції ОСОБА_2 /М-201441/, інспектора відділу державної автомобільної інспекції з обслуговування міста Львів ГУМВС з органів внутрішніх справ у запас збройних сил за п. 64 «г» /через скорочення штатів/.

- зобов'язати ОСОБА_4 внутрішніх справ України поновити старшого лейтенанта міліції ОСОБА_2 на посаді інспектора відділу державної автомобільної інспекції з обслуговування міста Львів ГУМВС України в Львівській області або на іншій рівнозначній посаді в органах ОСОБА_4 внутрішніх справ, органах поліції та стягнути з ОСОБА_4 внутрішніх справ України на користь ОСОБА_2, РНОКПП НОМЕР_1, середній заробіток за час вимушеного прогулу.

- зобов'язати Головне управління ОСОБА_4 внутрішніх справ у Львівській області поновити старшого лейтенанта міліції ОСОБА_2 на посаді інспектора відділу державної автомобільної інспекції з обслуговування міста Львів ГУМВС України в Львівській області або на іншій рівнозначній посаді в ОСОБА_3 управлінні ОСОБА_4 внутрішніх справ у Львівській області чи органах поліції та стягнути з ОСОБА_3 управління ОСОБА_4 внутрішніх справ у Львівській області на користь ОСОБА_2, РНОКПП НОМЕР_1, середній заробіток за час вимушеного прогулу.

- зобов'язати Управління державної автомобільної інспекції ОСОБА_3 управління ОСОБА_4 внутрішніх справ у Львівській області поновити старшого лейтенанта міліції ОСОБА_2 на посаді інспектора відділу державної автомобільної інспекції з обслуговування міста Львів ГУМВС України в Львівській області або на іншій рівнозначній посаді в Управлінні державної автомобільної інспекції ОСОБА_3 управління ОСОБА_4 внутрішніх справ чи органах поліції та стягнути з ОСОБА_3 управління ОСОБА_4 внутрішніх справ у Львівській області на користь ОСОБА_2, РНОКПП НОМЕР_1, середній заробіток за час вимушеного прогулу.

- зобов'язати Головне управління Національної поліції у Львівській області поновити старшого лейтенанта міліції ОСОБА_2 на посаді інспектора відділу державної автомобільної інспекції з обслуговування міста Львів ГУМВС України в Львівській області або на іншій рівнозначній посаді в органах ОСОБА_3 управління Національної поліції у Львівській області та стягнути з ОСОБА_3 управління Національної поліції у Львівській області на користь ОСОБА_2, РНОКПП НОМЕР_1, середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач ГУ МВС України у Львівській області протиправно звільнив позивача з займаної посади інспектора відділу державної автомобільної інспекції з обслуговування міста Львів ГУМВС України в Львівській області, у зв’язку зі скороченням штатів. Позивач зазначає, що наказом ГУ МВС України у Львівській області від 06.11.2015 року № 826 о/с звільнена з посади, проте відповідач не запропонував їй іншої посади, тоді як відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про Національну поліцію” звільнення з роботи працівників міліції через скорочення штатів можливе лише при відмові від проходження служби в поліції. При винесенні наказу також не враховано того, що позивач має дитину віком до трьох років, та перебувала у відпустці по догляду за дитиною. Також, посилається на норми Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України), які врегульовують питання звільнення при реорганізації. Як наслідок незаконного звільнення, позивач просить стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 23.06.2018 року залишено позовну заяву без руху.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 13.07.2018 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 01.08.2018 року позовну заяву залишено без розгляду у зв’язку з пропущеним строком звернення до суду.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 01.08.2018 року про залишення позовної заяви без розгляду скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 08.11.2018 року продовжено розгляд адміністративної справи у підготовчому судовому засіданні.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 28.11.2018 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

Представник відповідача ОСОБА_4 внутрішніх справ України заперечив щодо позову з підстав викладених у відзиві на позовну заяву. Зокрема зазначає, що позивач проходила службу в органах внутрішніх справ на посаді інспектора відділу державної автомобільної інспекції з обслуговування міста Львів ГУМВС України в Львівській області та отримувала грошове забезпечення в ГУМВС України в Львівській області. Вказує, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Головне Управління МВС України в Львівській області на даний час не ліквідоване, тому МВС України є неналежним відповідачем по справі та не повинно здійснювати поновлення та виплату позивачеві. ОСОБА_4 внутрішніх справ України заперечує проти позовних вимог в частині, що пред’явленні до МВС України, вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими що не підлягають до задоволення.

Представник відповідача ОСОБА_3 управління ОСОБА_4 внутрішніх справ України у Львівській області заперечив щодо позову з підстав викладених у відзиві на позовну заяву. Зокрема зазначив, що при звільненні було враховано відсутність посад та процес припинення юридичних осіб територіальних органів МВС України, на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 730 від 16 вересня 2015 року. Вказує, що жодних прав позивача ГУМВС України у Львівській області порушено не було, оскільки така була попереджена у встановленому чинним законодавством України порядку про майбутнє звільнення через скорочення. Таким чином, зважаючи на ліквідацію територіальних органів МВС України, скорочення усіх штатних посад ГУМВС, реальну відсутність можливості подальшого проходження служби в міліції, не прийняття на службу до поліції, попередження позивача про майбутнє звільнення, у встановленому законодавством порядку, у відповідача залишався один законний варіант, який був реалізований - це звільнення позивача через скорочення штатів. Зазначає, що Наказ ГУМВС України у Львівській області № 826 о/с від 06.11.2015 року в частині звільнення ОСОБА_2 за п. 64 «г»/через скорочення штатів/ Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ є формою реалізації суб’єктом владних повноважень свого права на звільнення особи зі служби на відповідній правовій підставі. Просить суд відмовити в задоволенні позову.

Позивач 04.03.2019 року подав до суду відповідь на відзив, в якому зазначає, що завдання та функції територіальних органів МВС покладено на територіальні органи Національної поліції. Також вказує, що ГУМВС у Львівській області не ліквідовано, а тому відсутні перешкоди для відновлення таким порушених прав працівників органів внутрішніх справ. Також вважає, що при звільненні мали бути дотримані гарантії щодо жінок, які мають дітей віком до трьох років, звільнення таких у випадку ліквідації можна лише з подальшим працевлаштуванням. Разом з тим просить суд уточнити позовні вимоги, а саме:

- визнати протиправним та скасувати наказ ГУМВС України у Львівській області від 06.11.2015 року № 826 о/с про звільнення старшого лейтенанта міліції ОСОБА_2 /М-201441/, інспектора відділу державної автомобільної інспекції з обслуговування міста Львів ГУМВС з органів внутрішніх справ у запас збройних сил за. п. 64 «г» /через скорочення штатів/;

- зобов’язати відповідачів поновити старшого лейтенанта міліції ОСОБА_2 на посаді інспектора відділу державної автомобільної інспекції з обслуговування міста Львів ГУМВС України в Львівській області або на іншій рівнозначній посаді в органах ОСОБА_4 внутрішніх справ, органах поліції;

- стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_2 середній заробіток (грошове забезпечення) за весь час вимушеного прогулу;

- здійснити розподіл судових витрат;

- звернути рішення до негайного виконання щодо поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць;

- встановити судовий контроль за виконанням рішення суду та зобов’язати відповідача подати звіт про виконання рішення суду у п’ятнадцятиденний строк з дня набрання рішенням суду законної сили.

Представник позивача в судове засідання не прибув належним чином повідомлений про розгляд справи.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти позову просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд заслухав пояснення представника відповідачів, з’ясував обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а також ті, які мають значення для вирішення справи, повно, всебічно та об’єктивно дослідив докази у справі, та

встановив:

ОСОБА_2, проходила службу в органах внутрішніх справ на посаді інспектора відділу державної автомобільної інспекції з обслуговування міста Львів ГУМВС України в Львівській області з 2009 року.

Наказом ГУ МВС України у Львівській області № 55 о/с від 25.06.2014 року позивачеві надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 05.07.2014 року по 05.05.2017 року. (а.с. 12)

Наказом ГУМВС України у Львівській області від 06.11.2015 року № 826 о/с звільнено старшого лейтенанта міліції ОСОБА_2, інспектора відділу державної автомобільної інспекції з обслуговування міста Львів ГУМВС України у Львівській області з органів внутрішніх справ у запас збройних сил за п. 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. (а.с.22).

Не погодившись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано такі обставини справи та норми чинного законодавства.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 2 КАС України є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з’ясування всіх обставин у справі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Пунктом 17 ч. 1 ст. 4 КАС України визначено, що публічна служба — діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про міліцію» порядок та умови проходження служби в міліції регламентується Положенням.

Так, пунктом 64 «г» вказаного Положення передбачено, що особи середнього, старшого і начальницького складу звільняються зі служби в запас через скорочення штатів при відсутності можливості подальшого використання їх на службі.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Пунктом 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду трудових спорів» (з подальшими змінами) при розгляді трудових спорів, пов'язаних із звільненням за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення чисельності штату працівників, чи додержані власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють звільнення працівника, які є докази зміни в організації виробництва і праці, того, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або власник чи уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи користувався вивільнений працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне звільнення.

Відповідно до ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше, ніж за два місяці.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про Національну поліцію» Національна поліція України (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

ОСОБА_5 опублікований 06.08.2015 в газеті «Голос України» та відповідно до його Прикінцевих та перехідних положень набрав чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, тобто 07.11.2015 року, крім, зокрема, п. п. 8, 11 Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону, які набрали чинності з дня, наступного за днем опублікування Закону, тобто 07.08.2015 року.

Так, п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що з дня опублікування вказаного Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники ОСОБА_4 внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

З врахуванням змісту наведеної норми, суд вважає, що у відповідача ГУ МВС України у Львівській області відсутній обов'язок щодо додаткового попередження позивача про наступне звільнення.

Відповідно до п. п. 9, 10 Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним вказаним Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування вказаного Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у вказаному пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Зазначені особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного у вказаному пункті терміну на підставах, визначених Положенням.

Отже, Законом України «Про Національну поліцію» передбачена альтернатива вибору працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, зокрема прийняття на службу за їх згодою або проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

У цьому контексті слід також зазначити, що пункти 9 та 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» передбачають вирішення питання подальшого проходження служби діючими співробітниками міліції до 06.11.2015 включно. ОСОБА_5 норми є імперативними, тобто неприйняття працівника міліції на службу до поліції до вказаного терміну є безальтернативною підставою для його звільнення зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 19.01.2016 у справі № 810/1783/13а, ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У вказаному акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв'язку з вказаним, при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників, з'ясовувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у вказаному випадку реорганізація). При вирішенні зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема: припинено виконання функцій ліквідованого органу чи покладено виконання цих функцій на інший орган.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів ОСОБА_4 внутрішніх справ» ліквідовано, зокрема, ГУ МВС України у Львівській області.

При цьому, в Законі України «Про Національну поліцію», постанові Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 № 730 чи інших нормативно-правових актах не зазначено про відмову держави від виконання завдань та функцій, які покладались на органи міліції.

Таким чином, у спірному випадку фактично мала місце реорганізація зазначеного правоохоронного органу, оскільки відповідна функція держави не ліквідована.

Крім того, суд вважає, що вказане правонаступництво підтверджується, зокрема, аналогічністю завдань міліції і поліції, встановлених ст. 3 Закону України «Про міліцію» та ст. 2 Закону України «Про Національну поліцію» відповідно, ліквідація обласних управлінь ОСОБА_4 внутрішніх справ України з одночасним створенням аналогічних територіальних органів Національної поліції, використання органами Національної поліції в своїй діяльності нормативно-правових актів (наказів) ОСОБА_4 внутрішніх справ України.

Суд також враховує, що в постанові від 27.05.2014 року у справі № 21-108а14 Верховний Суд України висловив правову позицію, згідно з якою встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) щодо працевлаштування працівників ліквідованої установи.

Пунктами 8-11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» не передбачено порядку пропонування працівникам міліції посад в органах Національної поліції.

Враховуючи таку обставину та наведену правову позицію Верховного Суду України щодо обов'язку роботодавця працевлаштувати працівників ліквідованої установи, суд вважає, що в спірному випадку до спірних правовідносин підлягають застосуванню загальні норми трудового законодавства, а саме ст.49-2 КЗпП України, частиною 3 якої передбачено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення ст.49-2 КзпП України, суд дійшов висновку, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Суд встановив, що при прийнятті оскаржуваного наказу №826 о/с від 06.11.2015 року, відповідач протиправно не запропонував позивачу жодної посади в новостворених органах Національної поліції.

Крім того, як встановлено з матеріалів справи, позивач на момент звільнення 06 листопада 2015 року перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 05.07.2014 року по 05.05.2017 року.

За приписами частини третьої статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Отже, зазначена норма чітко встановлює гарантію обмеження звільнення для жінок, які мають дітей віком до трьох років, та передбачає можливість такого звільнення лише у випадку повної ліквідації підприємства й за умови обов'язкового працевлаштування.

Ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 04.10.2018 року у справі № 825/3752/15-а (№К/9901/22429/18).

Судом також взято до уваги позицію Європейського суду у справіYvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) відповідно до якої принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов’язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи будь-який її орган схвалили певну концепцію, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у осіб (юридичних чи фізичних) стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Отже, якщо держава задекларувала певні правила поведінки при звільненні працівників поліції (зокрема, встановлення вичерпного переліку підстав у зв’язку з якими забороняється звільнення працівника), то вона зобов'язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що звільнення позивача є таким, що порушило його право на працю в частині гарантій на зайняття певних посад у порядку визначеному розділом ХІ Закону України «Про Національну поліцію».

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність достатніх і належних правових підстав в ГУ МВС України у Львівській області для прийняття наказу від 06.11.2015 року № 826 о/с в частині звільнення позивача з займаної посади. А тому, оскаржений наказ в частині звільнення ОСОБА_2 з посади є протиправним і підлягає скасуванню.

Відповідно до положень ч.1 ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Наказом ГУ МВС України у Львівській області від 06.11.2015 року № 826 о/с звільнено старшого лейтенанта міліції ОСОБА_2, інспектора відділу державної автомобільної інспекції з обслуговування міста Львів ГУМВС України у Львівській області з органів внутрішніх справ у запас збройних сил за п. 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Тобто, станом на 06.11.2015 року позивач перебував на посаді інспектора відділу державної автомобільної інспекції з обслуговування міста Львів ГУМВС України у Львівській області.

Отже, суд звертає увагу, що у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 28.10.2014 у справі № 21-484а14.

Оскільки відповідачем трудові гарантії позивача порушені, у зв'язку із чим повинні бути відновлені шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено, з урахуванням викладеного, на підставі вимог пункту 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, суд вважає за необхідне поновити позивача на тій посаді та у тому органі, з якого він був протиправно звільнений, а саме на посаді інспектора відділу державної автомобільної інспекції з обслуговування міста Львів ГУМВС України у Львівській області.

У зв’язку з протиправністю наказу відповідача від 06.11.2015 року № 826 о/с «Про звільнення» та з урахуванням абзацу 2 пункту 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом ОСОБА_4 праці України, ОСОБА_4 юстиції України, ОСОБА_4 соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, згідно з яким днем звільнення вважається останній день роботи, позивача належить поновити з 07.11.2015 року.

Суд вважає за необхідне зазначити, що вимоги пред’явленні до ОСОБА_4 внутрішніх справ України, Управління державної автомобільної інспекції ОСОБА_3 управління ОСОБА_4 внутрішніх справ у Львівській області, ОСОБА_3 управління Національної поліції у Львівській області не підлягають задоволенню, оскільки вказані відповідачі не вчиняли жодних протиправних дій щодо позивача.

Щодо розміру грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, яке підлягає виплаті позивачеві, суд зазначає наступне.

Згідно з ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Таким нормативно-правовим актом є постанова Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 N 100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі- Порядок). ОСОБА_5 постановою визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до п. 8 розділу 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з ч. 2 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Суд звертає увагу, що відповідно до наказу ГУ МВС України у Львівській області № 55 о/с від 25.06.2014 року позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 05.07.2014 року по 05.05.2017 року.

А відтак, тривалість вимушеного прогулу позивача, який утворився внаслідок прийняття протиправного наказу відповідача від 06.11.2015 року № 826 о/с необхідно обраховувати з 06.05.2017 року по 20.02.2019 року, що становить 656 календарний день.

Доказів того, що позивач бажала приступити до роботи до закінчення вказаної відпустки матеріали справи не містять, відтак вимушений прогул слід обчислювати з дати закінчення відпустки позивача.

Суд бере до уваги долучену до матеріалів справи довідку про грошове забезпечення ОСОБА_6 від 15.05.2018 року №640/2018 (а.с.66), оскільки в такій зазначено розрахунковий період за травень – червень 2014 року, а саме грошове забезпечення, що враховується для розрахунку середнього грошового забезпечення за травень 2014 року в сумі 2772,90 грн та за червень 2014 року в сумі 3447,90 грн.

Таким чином, розмір грошового забезпечення за один місяць позивача становить 3110,40 грн ((2772,90+3447,90)/2), середньоденна заробітна плата позивача становить 101,98 (((2772,90+3447,90)/61).

З огляду на наведене, грошове забезпечення позивача за час вимушеного прогулу становить 66899,09 грн (101,98 грн х 656 календарні дні)

Рішення в частині виплати грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць слід допустити до негайного виконання, так як відповідно до п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 371 КАС України, постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та про поновлення на посаді у відносинах публічної служби підлягають негайному виконанню.

Щодо клопотання представника позивача про приєднання до матеріалів справи доказів понесених судових витрат, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини 3 даної статті до витрат, пов’язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З аналізу вищенаведених норм слідує, що до витрат на професійну правничу допомогу належать витрати адвоката, які безпосередньо пов’язані зі зверненням до суду та розглядом адміністративної справи.

Однак, представником позивача, ОСОБА_7, не надано жодних доказів того, що такий представник є адвокатом.

Крім того, представником позивача всупереч ч 7.ст. 139 КАС України, не заявлено клопотання про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Вимоги позивача щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не наведено доказів необхідності такого контролю.

Частиною 1 статті 382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Таким чином, вказаною статтею КАС України встановлено право, а не обов'язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, проти якого ухвалено рішення, подати у встановлений судом строк звіт про його виконання.

Разом з тим, на думку суду, в даному випадку підстави для встановлення (в порядку частини першої статті 382 КАС України) судового контролю за виконанням судового рішення у цій справі шляхом зобов'язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення відсутні, оскільки у суду немає обґрунтованих сумнівів щодо виконання відповідачем рішення у цій справі, а крім того примусове виконання рішень суду у даній категорії справ забезпечується органами державної виконавчої служби.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст. 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Відповідно до ст.139 КАС України судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-248, 256, 294, 295, 371 КАС України, суд

у х в а л и в :

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати Наказ ГУМВС України у Львівській області від 06.11.2015 року № 826 о/с в частині звільнення старшого лейтенанта міліції ОСОБА_2 /М-201441/, інспектора відділу державної автомобільної інспекції з обслуговування міста Львів ГУМВС з органів внутрішніх справ у запас збройних сил за п. 64 «г» /через скорочення штатів/.

3. Поновити ОСОБА_2 (вул. П.Тичини, 2б/57, с. Зимна Вода, Пустомитівський р., Львівська обл., 81110; РНОКПП НОМЕР_1) на посаді інспектора відділу державної автомобільної інспекції з обслуговування міста Львів ГУМВС України в Львівській області з 07.11.2015 року.

4. Стягнути з ОСОБА_3 управління ОСОБА_4 внутрішніх справ України у Львівській області (пл. Генерала Григоренка, 3, м. Львів, 79007; ЄДРПОУ: 08592247) на користь ОСОБА_2 (вул. П.Тичини, 2б/57, с. Зимна Вода, Пустомитівський р., Львівська обл., 81110; РНОКПП НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06.05.2017 року по 20.02.2019 року в сумі 66899 (шістдесят шість тисяч вісімсот дев’яносто дев’ять) грн 09 коп. з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.

5. Рішення суду в частині поновлення на посаді ОСОБА_2 та стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 3110 (три тисячі сто десять) грн 40 коп. з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства допустити до негайного виконання.

6. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив судове рішення. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст складений 01.03.2019р.

Суддя Коморний О.І.