Рішення № 80216288, 04.03.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 523/12222/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

судді - Бутенко А.В.,

за участю секретаря - Філімоненко А.О.

за участю сторін:

представник позивача – ОСОБА_1, (за довіреністю),

представник відповідача – ОСОБА_2 (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 (65003, АДРЕСА_1) до Суворовського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі (65003, м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 95) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

05.09.2018 року до Суворовського районного суду м. Одеси звернувся ОСОБА_3 до Суворовського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 22.11.2018 року матеріали адміністративного позову ОСОБА_3 (65003, АДРЕСА_1) до Суворовського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі (65003, м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 95) про визнання протиправним та скасування рішення, направлено за предметною підсудністю до Одеського окружного адміністративного суду.

У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.12.2018 року справа призначена до розгляду судді Бутенко А.В.

Ухвалою від 26.12.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов у повному обсязі та просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, з підстав зазначених у позові (а.с. 2-3).

Представник відповідача, просив суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву (а.с. 54-58).

Інших заяв та клопотань до суду по суті справи не надходило.

Дослідивши наявні в справі письмові докази, оцінивши їх за власним внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді справи, суд встановив наступні факти та обставини.

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, звернувся до Відповідача 16.11.2017 року із заявою № 9170 щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, згідно із розділом XV Прикінцевих положень Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” та Закону України „Про пенсійне забезпечення”.

До заяви від 16.11.2017 були надані, зокрема:

- копія паспорту;

- копія ідентифікаційного номеру;

- копія трудової книжки;

- довідка від 03.03.2017 № 378 про підтвердження трудового стажу для визначення пенсії за відсутністю трудової книжки або відповідних записів у ній ВАТ „Одеський завод „Центроліт”;

- копія свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ВОІ №345096;

- копія диплома про вищу освіту №798247;

- довідка про заробітну плату від 03.03.2017 № 1078.

15.02.2018 року, Управлінням винесено Рішення № 27 про відмову Позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, оскільки відсутній необхідний страховий стаж 26 років 6 місяців (в наявності 13 років 8 місяців і 4 дні).

До страхового стажу не зараховано період роботи з 20.09.1990 по 21.12.2003. оскільки печатка підприємства у трудовій книжці належить до неіснуючої держави, а саме до УРСР, та за відсутності даних в системі персоніфікованого обліку, а також, не враховано стаж роботи, у який ОСОБА_3 був фізичною особою підприємцем, з 22 грудня 2003 року по 01 січня 2011 року.

Не погоджуючись із Рішенням Відповідача № 27 від 15.02.2018 року, Позивач звернувся із даним позовом до суду.

Оцінка аргументів сторін та норми права, які застосував суд.

Відповідно до ст. 3 Конституції України, людина її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов'язком держави.

Згідно зі ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Статтею 8 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Положенням ч. 1 ст. 9 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Стаття 4 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” зазначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Так, зокрема статтею 113 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що держава створює умови для функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Судом встановлено, що Позивач звернувся 16.11.2017 року до Відповідача із заявою № 9170 щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.

15.02.2018 року, Відповідачекм було винесено Рішення № 27 про відмову Позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, оскільки відсутній необхідний страховий стаж 26 років 6 місяців (в наявності 13 років 8 місяців і 4 дні) (а.с. 11-13).

Своє рішення відповідач мотивував тим, що підставою для відмови в призначенні пенсії є те, що до страхового стажу не зараховано період роботи з 20.09.1990 по 21.12.2003 року, оскільки печатка підприємства у трудовій книжці належить до неіснуючої держави, а саме до УРСР, та за відсутності даних в системі персоніфікованого обліку, а також, не враховано стаж роботи, у який ОСОБА_3 був фізичною особою підприємцем, з 22 грудня 2003 року по 01 січня 2011 року.

З такою думкою відповідача, суд погоджується частково, виходячи з наступного.

Щодо страхового стажу не зараховано період роботи з 20.09.1990 по 21.12.2003 року, оскільки печатка підприємства у трудовій книжці належить до неіснуючої держави, а саме до УРСР, та за відсутності даних в системі персоніфікованого обліку, суд, зазначає наступне.

Відповідно до п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на пільгових умовах на пенсію за віком мають право працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Відповідно до п.3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 року №383, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992 року.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Зазначеній нормі цього Закону, також, відповідає п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993р. (далі - Порядок №637).

Пунктом 20 Порядку №637 передбачено обов'язок надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового сажу лише в тому випадку, коли в трудовій книжці відсутні відомості, які визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників.

Тобто, діючим законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості.

Судом встановлено з трудової книжки позивача, що за період роботи з 20.09.1990 по 21.12.2003 року позивач працював в Кооперативі «Старт» на посаді інженера наладчика 1 категорії (а.с. 8 зв. бік - 9).

Суд не бере до уваги доводи Відповідача, які викладені в рішенні № 27 від 15.02.2018 року, про те, що печатка підприємства у трудовій книжці належить до неіснуючої держави, а саме до УРСР, оскільки така підстава не є належною для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах та не позбавляє права Позивача на призначення пенсії.

Крім того, суд зазначає, що Україна є правовою державою і в подібних випадках виступає гарантом у захисті соціальних прав громадянина. За змістом ч. 3 ст. 23 Загальної Декларації прав людини, п. 4 ч. 1 Європейської Соціальної хартії та ч. 3 ст. 23 Конституції України, кожна особа пенсійного віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист за роки важкої праці та шкідливих робіт, яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно ст.64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави.

Проте, суд зазначає, що Відповідачем правомірно невраховано стаж роботи, у який ОСОБА_3 був фізичною особою підприємцем, з 22 грудня 2003 року по 01 січня 2011 року, оскільки є непідтвердженими та необґрунтованими посилання Позивача у позові, які б підтверджували протиправність рішення Управління щодо не врахування у стаж роботи час, який він був фізичною особою підприємцем та сплачував єдиний податок - з 22.12.2003 по 01.01.2011 року, після набрання чинності Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування».

Статею 21 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що персоніфікований облік у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування є складовою частиною Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування, порядок ведення якого встановлюється Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування».

Відповідно до ч.1 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Чатиною 2 ст. 24 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відомості, що містяться в системі персоніфікованого обліку, формуються на підставі звітів, поданих страхувальником, та згідно інформації про сплату страхових внесків.

Умовою підтвердження стану сплати страхових внесків страхувальниками є зданий розрахунок суми страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, що підлягають сплаті та сплачено внески в повному обсязі по всім карткам особового рахунку страхувальника. Позначка про сплату внесків визначається та проставляється в облікову картку застрахованих осіб.

Так, судом встановлено, що згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу на ОСОБА_3, за період з 22.12.2003 по 01.01.2011 відсутні відомості про сплату страхових внесків, а отже й зазначений стаж не підлягає до зарахування до страхового стажу під час визначення підстав для призначення пенсії.

Враховуючи зазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3 не обґрунтовані, не відповідають вимогам законодавств та не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 1 ст. 73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч. 2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень, суд враховує, чи прийняті вони з використанням повноважень та спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискредитації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь яким несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на зазначене та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно зі ст. 242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Враховуючи, що суд відмовляє у задоволенні позовних вимог, судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача не стягується.

Керуючись ст.ст. 72-73, 77, 90, 139, 143, 241-246, 250-251 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративний позову ОСОБА_3 (65003, АДРЕСА_1) до Суворовського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі (65003, м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 95) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов’язання вчинити певні дії – відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П’ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до суду першої інстанції в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 04.03.2019 року.

Суддя Бутенко А.В.

.