Рішення № 80216254, 31.01.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 січня 2019 року № 810/3556/18

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Лиска І.Г., розглянувши в м. Києві в порядку загального позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства оборони України в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не розгляду заяви та документів позивача;

- зобов'язати Міністерство оборони України розглянути заяву позивача про виплату одноразової грошової допомоги та прийняти рішення відповідно до Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві затвердженого Постановою Кабінета Міністрів України від 25.12.2013 №975, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні;

- встановити судовий контроль за виконанням даного судового рішення, зобов’язавши відповідача в місячний термін надати до Київського окружного адміністративного суду звіт про його виконання.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що має право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІІ групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, однак відповідач заяву позивача про виплату вказаної допомоги не розглянув, а документи повернув на доопрацювання, чим порушив його права. На думку позивача, чинним законодавством України, яке регулює питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги, не передбачено можливості повернення документів на доопрацювання, такі дії виходять за межі наданих відповідачу повноважень.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.07.2018 відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Від Міністерства оборони України до суду надійшов відзив на позовну заяву відповідно до змісту якого відповідач позовних вимог не визнав та вважає їх такими, що задоволенню не підлягають, з тих підстав, що позивачем не надано копію військового квитка та первинної довідки органів медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності. Крім того, у зв’язку з тим, що інвалідність позивачу встановлена більше ніж через три місяці після звільнення із служби, позивач не має права на виплату одноразової грошової допомоги. Також позивачем не надано до суду жодних доказів, які б підтвердили, що він проходив військову службу в Збройних Силах України або був військовослужбовцем іншого утвореного відповідно до законів України військового формування та правоохоронного органу спеціального призначення, ДССТ, ДСНЗЗІ України.

У відповіді на відзив відповідача позивач зазначив, що відзив не підтверджений відповідними доказами та не відповідає обставинам справи і вимогам чинного законодавства. Зазначає, що Порядок №975 не передбачає обов’язку позивача подавати документи вказані відповідачем у відзиві на позовну заяву, зокрема копію військового квитка та копію первинної довідки МСЕК. Крім того, Порядок №975, на який посилається відповідач, не визначено, який саме повинен бути документ про причини та обставини отримання поранення.

В судове засідання сторони не прибули, повідомлені належним чином, представник позивача подав до суду клопотання про здійснення подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження без участі представника позивача.

Ухвалою суду від 10.09.2018 закрито підготовче провадження.

На підставі ст. ст. 194, 205 КАС України судом прийнято ухвалу від 10.09.2018 про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, з’ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне, так ОСОБА_1, відповідно до довідки з Вишгородського районного військового комісаріату від 15 березня 2016 року №37, проходив службу в лавах Збройних Сил з 10.10.1984 по 03.11.1986 та приймав участь в період бойових дій у складі діючої армії на території Демократичної Республіки Афганістан з 09.02.1985 по 30.08.1986.

Відповідно до посвідчення серії ААВ №004732 від 23 листопада 2016 року виданого Управлінням соціального захисту населення Вишгородської райдержадміністрації у Київській області, позивач є інвалідом ІІІ групи.

Згідно з довідки акту огляду МСЕК серії АВ №0514529 від 22.11.2016 позивачу було встановлено інвалідність ІІІ групи з листопада 2016 року, причиною інвалідності є поранення та захворювання пов’язані з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії.

Витягом із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв’язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця №52 від 17.01.2011 встановлено, що поранення (контузія) та захворювання пов’язані виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

29.06.2017 позивач звернувся до Київського обласного військкомату із заявою про призначення одноразової грошової допомоги.

В подальшому позивач, 21.09.2017 звернувся до суду з позовом до Київсьокго обласного військового комісаріату, третя особа-Міністерство оборони України, про зобов’язання підготовити висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги та передати документи позивача на розгляд Міністерству оборони України.

Постановою Вишгородського районного суду Київської області від 30.11.2017 по справі №363/3789/17, адміністративний позов задоволено. Зобов'язано Київський обласний військовий комісаріат подати на розгляд Міністерству оборони України висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 та заяву з документами ОСОБА_1 подану для призначення одноразової грошової допомоги згідно п.7 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року №499.

21.05.2018 Київський обласний військовий комісаріат передав документи на розгляд Міністерству оборони України.

Листом від 07.06.2018 №248/3457 відповідач повідомив, що рішення стосовно позивача не приймалось, у зв’язку з тим, що позивачем не подано повний пакет документів. Зокрема, відповідач зазначає, що позивач не подав копію військового квитка та довідку органів МСЕК.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон №2011- XII), який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі та Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 (далі - Порядок № 975).

Приписами статті 1 Закону України № 2011-XII встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно статей 1-2 Закону України № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (у редакції, чинній на час виник нення спірних відносин) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов’язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Як встановлено судом позивач проходив службу в лавах Збройних Сил з 10.10.1984 по 03.11.1986, приймав участь в період бойових дій у складі діючої армії на території Демократичної Республіки Афганістан з 09.02.1985 по 30.08.1986. З листопада 2016 року йому присвоєно III групу інвалідності, у зв’язку з пораненнями пов’язаними з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії, що підтверджується матеріалами справи.

Частиною 1 ст.46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з ч.1 ст.16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Частиною 2 статті 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога.

Так, відповідно до п.4 ч.2 ст.16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Відповідно до пункту “б” частини 1 статті 16-2 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

В матеріалах справи відсутні відомості що позивачу призначалась та виплачувалась одноразова грошова допомога. Отже, суд дійшов висновку, що позивачу не призначалася та не виплачувалася одноразова грошова допомога.

Відповідно до довідки з Вишгородського районного військового комісаріату від 15 березня 2018 року № 37, позивач приймав участь в період бойових дій у складі діючої армії на території Демократичної Республіки Афганістан з 09.02.1985 по 30.08.1986.

Згідно виписки з довідки акту огляду МСЕК серії АВ № 0514529 від 22.11.2016 р. позивачу присвоєно ІІІ групу інвалідності з листопада 2016 року, причиною інвалідності є поранення (контузія) пов’язані з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії.

Відповідно до витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв’язку захво рювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 52 від 17 січня 2011 року (структурного підрозділу відповідача) - встановлено, що поранення (контузія) та захворювання, пов’язані з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Таким чином позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності, яка передбаче на пунктом 4 частини 2 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і у тому разі, коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушко дження здоров'я, яке мало місце в період її проходження.

Дана правова позиція закріплена у постановах Верховного суду України від 18 листопада 2014 року по справі № 21- 563а14 та від 21 квітня 2015 року по справі № 21-135а15. Колегія суддів Судової плати в адміністративних справах Верховного Суду України виходячи з буквального тлумачення статті 16 Закону № 2011-XII дійшла висновку, що право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і у тому разі коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров’я, яке мало місце в період її проходження.

Відтак, з моменту встановлення позивачу III групи інвалідності, у позивача з’явилося, гарантоване Конституцією України, право на отримання одноразової грошової допомоги у відповідності до ч. 2 статті 16 Закону України “Про соціальний і право вий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.

Крім того, Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” у ст. 16-4 визначений вичерпний перелік підстав, за якими призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються.

Призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста є наслідком: а) вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення; б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння; в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку дове дення особи до самогубства, встановленого судом); г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Згідно п. 21.22. Наказу Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402, розшук архівних документів, необхідних для вирішення питання про причинний зв'язок захворювань (поранень) колишніх військовослужбовців, проводять військові комісаріати.

Тобто, обов’язок встановлення причин та обставин отримання поранення колишніх військовослужбовців покладений на Київський обласний військкомат.

Існує сформована Верховним Судом єдина правозастосовна практика у постановах по справах № 806/694/16 від 28.02.2018 року, № 278/3011/16-а від 22.03.2018 року, 750/7847/17 від 24.04.2018 року, 296/3517/17 від 17.04.2018 року, 729/426/17 від 25.05.2018 року, щодо документів, які свідчать про причини та обставини поранення, яка вказує, що документами які свідчать про причини та обставини отримання поранення є Довідки до акту МСЕК, Витяг з протоколу Центральної військово-лікарської комісії, Висновок спеціаліста у галузі суд-мед експертизи, які і було надано позивачем відповідачу.

Зокрема у постанові Верховного суду по справі 729/426/17 від 25.05.2018 року, зазначається, що: Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника про те, що позивачем не додано документ, який свідчить про причини та обставини поранення, оскільки єдиним нормативним актом, який визначає перелік документів, що додаються до заяви про причини та обставини поранення є Порядок № 975.

Абзацом 6 п. 11 Порядку № 975, серед іншого, визначено, що до заяви про призначення одноразової грошової допомоги додається документ, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва).

Порядок № 975 не визначає який саме документ (медична довідка, акт розслідування, архівна довідка, висновок експерта, протокол військово-лікарської комісії, довідка МСЕК, тощо) повинна подати особа, яка звертається за отриман ням одноразової грошової допомоги.

Крім того, постановою Вишгородського районного суду по справі № 363/3789/17 від 30.11.2017 року, яка набрала закон ної сили, було встановлено ряд обставин, зокрема: Центральна військово-лікарська комісія Міністерства оборони України листом № 2524 від 26.05.2017 надала роз’яснення щодо формулювання постанови для колишнього військовослужбовця поранення якого отримане внаслідок вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп’яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження. Зокрема ЦВЛК, зазначає, що уразі надходження документів, що містять інформацію про отримання військово службовцем захворювання, поранення, контузій, травм, каліцтв за обставин пов’язаних із вчиненням особою кримі нального чи адміністративного правопорушення або є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп’яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження виноситься постанова: «Поранення, одержане в результаті нещасного випадку, так пов’язане з проходженням військової служби».

Згідно пп. «в», п. 21.5, Положення «Про військово-лікарську експертизу в Збройних силах України», затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 р. № 402 (надалі Наказ № 402). В той час, як в Витягу із протоколу засідання ЦВЛК № 52 від 17.01.2011 року щодо поранення позивача за значено, згідно пп. «г», п. 21.5 Наказу № 402 - встановлено, що поранення (контузія), захворювання, ТАК, пов’язані з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. Який підтверджує, що поранення позивача не пов’язане із вчиненням ним кримінального чи адміністративного право порушення або не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп’яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження. Позивачем було подано висновок спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи № 8осв.-2011г. від 12.01.2011, згідно якого, вищеописані тілесні ушкодження могли виникнути від дії гострих предметів, що могли мати місце в час, вказаний оглянутим і у напрямі.

Відповідно до п. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адмі ністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, суд зазначає, що вищевказані обставини не підлягають доказуванню.

Враховуючи наведене суд вважає, що рішення Центральної військово-лікарської комісії про встановлення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, викладене у формі протоколу № 52 від 17 січня 2011 року в обставинах цієї справи засвідчує відсутність в діях позивача протиправного діяння на момент отримання поранення (контузії) і є належним документом, що вказує на причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання”.

Позивач, як військовослужбовець, якому встановлена інвалідність III групи внаслідок поранення отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби, тому він має право на призначення одноразової грошової допомоги.

Таким чином позивачем було подано усі необхідні документи, передбачені пунктом 11 Порядку № 975, а відповідачем було прийнято протиправне рішення, щодо повернення документів позивачу без розгляду.

У судовій практиці Європейського суду з прав людини сформована наступна правова позиція: Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існую чим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі "Стреч проти Сполучного Королівства" ("STRETCH v. THE UNITED KINGDOM" № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

Таким чином позивачем було подано усі необхідні документи, передбачені Порядком № 975, а відповідачем було прийнято протиправне рішення, щодо повернення документів до військового комісаріату.

Враховуючи викладене, суд вважає бездіяльність відповідача щодо не розгляду заяви та документів позивача протиправними.

При цьому, суд зазначає, що оскільки така бездіяльність відповідача, яка полягає в не розгляді заяви та документів позивача, і саме така бездіяльність тягне за собою негативні наслідки для позивача. У такому випадку суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги повністю.

Відповідно до змісту статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Вказане свідчить, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється з метою реалізації завдань адміністративного судочинства. Суд займає активну позицію не лише під час вирішення публічно-правового спору, але й після набрання судовим рішенням законної сили.

Оскільки дане рішення суду в частині, що стосується зобов'язання відповідача розглянути заяву позивача про виплату одноразової грошової допомоги та прийняти рішення відповідно до Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві затвердженого Постановою Кабінета Міністрів України від 25.12.2013 №975, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, має зобов’язальний характер, а обставини, встановлені під час розгляду справи, дають суду обґрунтовані підстави вважати, що відповідач може ухилятись від його виконання, суд вважає за необхідне встановити контроль за виконанням рішення у даній справі шляхом зобов’язання відповідача у місячний строк з моменту набрання даним судовим рішенням законної сили подати до суду звіт про його виконання.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, який відповідачем в даному випадку не виконаний.

Під час розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не доводів правомірності вчинених дій.

Як встановлено судом, позивач відповідно до статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору, витрати позивача, пов'язані з залученням свідків та проведенням експертиз також відсутні, отже, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягає.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не розгляду заяви та документів ОСОБА_1.

Зобов'язати Міністерство оборони України розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату одноразової грошової допомоги та прийняти рішення відповідно до Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Встановити для Міністерства оборони України строк для надання суду звіту про виконання судового рішення – один місяць з дня набрання законної сили судовим рішенням.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лиска І.Г.