Рішення № 80216242, 04.03.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 березня 2019 року м. Київ справа № 320/5310/18

Суддя Київського окружного адміністративного суду Журавель В.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - фізична особа-підприємець ОСОБА_2, про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - третя особа), в якому просить суд:

- визнати протиправним та нечинним рішення Виконавчого комітету Бориспільської міської ради від 4 червня 2018 р. № 324 «Про встановлення тарифу на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування у місті Борисполі фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2».

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуване рішення є регуляторним актом, оскільки він розрахований на неодноразове застосування та щодо невизначеного кола осіб - встановлює тарифи на перевезення пасажирів у м. Борисполі. При його прийнятті відповідачем порушено встановлену законом процедуру прийняття регуляторних актів: не дотримано принципу прозорості та врахування громадської думки, не проведено аналізу регуляторного впливу, не оприлюднено проект цього акту, що у свою чергу призвело до неможливості надання пропозицій та зауважень від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2018 р. відкрито провадження в цій адміністративній справі за правилами загального позовного провадження та призначено судове засідання.

19 листопада 2018 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній позову не визнав, у його задоволенні просив відмовити у повному обсязі. Стверджує, що оскаржуване рішення не є регуляторним актом, воно не містить загальнообов’язкових норм права, приймалося з ініціативи перевізника на підставі поданого ним розрахунку і адресовано безпосередньо перевізнику-третій особі. Тому вважає, що відповідно до вимог ст. 3 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» дія цього закону не поширюється на здійснення регуляторної діяльності, пов’язаної з прийняттям актів, що містять індивідуально-конкретні приписи. Стверджує, що відповідно до ст.1 цього ж Закону регуляторний акт повинен спрямований на встановлення правил для суб’єктів господарської діяльності, тобто не конкретного суб’єкта господарювання, а невизначеного кола таких осіб або для усунення перешкод у такій діяльності. Це рішення не регулює правовідносини між суб’єктами господарювання або між адміністративними чи регуляторними органами і суб’єктами господарювання. Зазначає, що термін «щодо невизначеного кола осіб» стосується саме суб’єктів господарювання, а не споживачів послуг, що надаються такими суб’єктами. Отже, спірне рішення вказаним критеріям не відповідає, оскільки стосується лише одного суб’єкта господарської діяльності. Оскаржуване рішення має індивідуально-визначений характер, оскільки адресоване лише третій особі, відповідно не є нормативно-правовим актом, а тому на нього не поширюються вимоги ст. 12 Закону № 1160-IV. Вказує також, що у м. Борисполі існують декілька перевізників, яким кожному окремо встановлено тарифи на перевезення і ці тарифи відрізняються від тарифу, визначеного третій особі.

Зазначив також, що у 2015 р. відповідач у порядку, передбаченому ст. 34 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» звертався до Державної регуляторної служби України з метою отримання пропозицій при прийнятті регуляторного акту про встановлення тарифів на перевезення пасажирів у місті Борисполі. У відповіді зазначалося про відсутність правових підстав для прийняття проекту такого рішення. Тому вказує, що при прийнятті спірного рішення відповідач діяв відповідно до отриманих рекомендацій уповноваженого органу.

У зв’язку з розглядом цієї адміністративної справи відповідач звернувся до Державної регуляторної служби України із запитом щодо надання роз’яснення чи є оскаржене рішення регуляторним актом і чи потребувало його прийняття відповідних процедур та надав його копію. У відповіді Державної регуляторної служби України від 19 грудня 2018 р. повідомлено, що за наслідками опрацювання спірного рішення встановлено, що воно не містить норм регуляторного характеру, а його прийняття не потребувало реалізації процедур, передбачених Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Відповідач клопотав про долучення цього документа як доказу.

Щодо наданої позивачем судової практики в обґрунтування позовних вимог, відповідач зазначив, що ця практика стосується справ, в яких тарифи встановлювалися не персонально для конкретного перевізника, а для широкого кола господарюючих суб’єктів. Тому ці правові позиції не можуть бути застосовані при вирішенні даного спору.

Вказує також, що позивач у позові зазначив, що тариф не відповідає реальній вартості проїзду на маршруті, отже позивач не погоджується саме з вартістю проїзду, а не з порушенням процедури встановлення тарифу. Проте, позивач не є спеціалістом у визначенні обґрунтованості тарифу.

10 січня 2019 р. до суду надійшла відповідь на відзив. Позивач вважає, що оскаржуване рішення є регуляторним актом, яким змінено норми права, оскільки вони розраховані на неодноразове застосування і щодо невизначеного кола осіб, з метою встановлення тарифів на перевезення населення.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11 січня 2019 р. закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

6 лютого 2019 р. до суду надійшли клопотання про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

У зв’язку з поданими клопотаннями сторін про розгляд справи в порядку письмового провадження протокольною ухвалою суду від 6 лютого 2019 р. на підставі ч. 3 ст. 194 КАС України вирішено здійснювати судовий розгляд справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Як убачається з позовної заяв та доданих до неї документів, 14 серпня 2018 р. позивач користувався послугами громадського транспорту, зокрема маршрутом № 3-Б за маршрутом: вул. Котляревського - Профліцей у м. Бориспіль, перевізником якого є фізична особа-підприємець ОСОБА_2. Вартість проїзду на цьому маршруті становила 6 грн. 00 коп.

Вважаючи вартість проїзду на зазначеному маршруті значно завищеною, позивач через свого адвоката звернувся до відповідача із адвокатським запитом від 14 серпня 2018 р. про надання:

- інформації щодо перевізника, який здійснює перевезення на автобусному маршруті загального користування № 3-Б та про надання належним чином засвідченої копії договору про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування №3-Б;

- належним чином засвідченої копії рішення, яким перевізнику встановлено тариф на перевезення пасажирів на маршруті № 3-Б.

Зазначає, що на сайті відповідача розміщено рішення виконавчого комітету Бориспільської міської ради від 9 липня 2018 р. № 414 «Про визнання переможцем конкурсу на перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування № 3-Б вул. Котляревського- Профліцей Фізичну особу-підприємця ОСОБА_2».

Копія рішення відповідача № 324 від 4 червня 2018 р. «Про встановлення тарифу на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування у місті Борисполі - фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2» розміщено у виданні «Трудова слава» від 8 червня 2018 р.

Ознайомившись із оскаржуваним рішенням, позивач вважає, що воно є протиправним і підлягає скасуванню, оскільки є регуляторним актом, а відповідач при його прийнятті не дотримався процедури прийняття регуляторного акту.

У зв’язку з цим позивач звернувся до суду з позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11 вересня 2003 року № 1160-IV (далі - Закон № 1160-IV) визначено, що державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності (далі - державна регуляторна політика) - напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб’єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб’єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 1160-IV регуляторний акт це:

- прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання;

- прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.

Як убачається з п. 3 ч. 1 ст. Закону № 1160-IV регуляторний орган - Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, інший державний орган, центральний орган виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцевий орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, а також посадова особа будь-якого із зазначених органів, якщо відповідно до законодавства ця особа має повноваження одноособово приймати регуляторні акти. До регуляторних органів також належать територіальні органи центральних органів виконавчої влади, державні спеціалізовані установи та організації, некомерційні самоврядні організації, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, якщо ці органи, установи та організації відповідно до своїх повноважень приймають регуляторні акти.

Пунктом 4 частини 1 ст. 1 Закону № 1160-IV визначено, що регуляторна діяльність - діяльність, спрямована на підготовку, прийняття, відстеження результативності та перегляд регуляторних актів, яка здійснюється регуляторними органами, фізичними та юридичними особами, їх об'єднаннями, територіальними громадами в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з вимогами пункту 10 частини 2 статті 3 Закону № 1160-IV дія цього Закону не поширюється на здійснення регуляторної діяльності, пов’язаної з прийняттям актів, що містять індивідуально-конкретні приписи, за винятком актів, у яких одночасно містяться нормативні та індивідуально-конкретні приписи.

Згідно з п. 1.4 розділу 1 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2005 року № 34/5, нормативно-правовий акт - офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить норми права, має неперсоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування.

Аналіз змісту вказаних приписів свідчить про те, що для визнання нормативно-правового акта регуляторним необхідно, щоб такий акт або окремі його положення були спрямовані на правове регулювання господарських відносин або адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання.

Для визначення іншого офіційного письмового документа регуляторним актом, документ повинен: встановлювати, змінювати чи скасовувати норми права; застосовуватися неодноразово; стосуватися невизначеного кола осіб.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Крім того, частиною 1 ст. 55 Господарського кодексу України визначено, що суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 55 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єктами господарювання є:

1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Судом встановив, що третя особа, як суб’єкт господарської діяльності звернулася із заявою до органу місцевого самоврядування для встановлення тарифу на перевезення та надала розрахунок тарифу, розробленого нею на підставі Методики розрахунку тарифів на послуги пасажирського автомобільного транспорту, затвердженого наказом Міністерства транспорту і зв’язку від 17 листопада 2009 р. № 1175, згідно з вимогами чинного законодавства.

До цієї заяви третьою особою було додано наступні документи:

- лист від 5 травня 2018 р., розрахунок тарифу на послуги з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування згідно з Методикою розрахунку тарифів на послуги пасажирського автомобільного транспорту № 1175 від 17 листопада 2009 р.;

- пояснювальна записка до планового розрахунку тарифу на послуги пасажирського автомобільного транспорту; розрахунок тарифу на послуги з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування згідно з Методикою розрахунків тарифів на послуги пасажирського транспорту № 1175 від 17 листопада 2009 р.;

- кошторис витрат на придбання запасних частин для поточного ремонту на 1 автобус (IVAN) на 2018 р.;

- фіскальні чеки на витрати за пальне;

- свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та тимчасовий реєстраційний квиток;

- лист від 16 березня 2018 р. про надання доопрацьованого розрахунку щодо встановлення тарифу на послуги пасажирського автомобільного транспорту та фактичні показники;

- паспорт міського автобусного маршруту регулярних перевезень № 3-Б, який працює у звичайному режимі (назва маршруту: вул. Котляревського – Профліцей). Цей паспорт затверджений рішенням відповідача від 29 квітня 2013 р. № 276;

- товарні чеки;

- видаткові накладні, акти виконаних робіт та наданих послуг, рахунки, документи на підтвердження реалізації товарів, рахунки-фактури, акти виконаних робіт та акти замовлень, накладні, товарні чеки;

- штатний розпис на 2018 рік;

- договір № 29/2018 (щодо надання місця стоянки автотранспорту третьої особи);

- протокол перевірки технічного стану транспортного засобу № 00514-00364-17 та № 00514-00363-17;

- поліси обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

28 березня 2018 р. комісією з обстеження пасажиропотоків на міських автобусних маршрутах загального користування прийнято рішення «Про затвердження акту про рівень наповнення автобусів», про що складено протокол № 3.

4 червня 2018 р. рішенням відповідача № 324 «Про встановлення тарифу на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування у місті Борисполі фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2» встановлено тариф на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування у місті Борисполі фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 в розмірі 6 грн. 00 коп.

Крім того, цим рішенням затверджено меморандум про співробітництво у сфері надання послуг пасажирських перевезень у місті Борисполі. Пунктом 5 цього рішення встановлено, що рішення набуває чинності з дня оприлюднення в друкованих засобах масової інформації.

На виконання зазначено пункту копія рішення відповідача № 324 від 4 червня 2018 р. «Про встановлення тарифу на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування у місті Борисполі - фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2» розміщено у виданні «Трудова слава» від 8 червня 2018 р.

Відповідач на підтвердження того, що спірне рішення не є регуляторним актом, у зв’язку з розглядом цієї адміністративної справи звернувся з листом від 3 грудня 2018 р. до Державної регуляторної служби України і надав спірне рішення та інші подібні рішення. В листі відповідач просить роз’яснити чи потребує діяльність із підготовки та прийняття рішення про встановлення тарифу окремому перевізнику на підставі проведених ним розрахунків здійснення регуляторних процедур та чи є таке рішення регуляторним актом.

3 грудня 2018 р. листом № 12-18-4907 Державна регуляторна служба України розглянула рішення виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області від 27 березня 2018 р. № 175 «Про встановлення тарифу на перевезення пасажирів на міському автобусному маршруті загального користування у місті Борисполі № З-В УМБ-17 - ДП МА «Бориспіль» фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3», від 4 червня 2018 р. № 322 «Про встановлення тарифу на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування у місті Борисполі до ДП МА «Бориспіль» приватному акціонерному товариству «АТАСС-Бориспіль», від 4 червня 2018 р. № 323 «Про встановлення тарифу на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування у місті Борисполі фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4», від 4 червня 2018 р. № 324 «Про встановлення тарифу на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування у місті Борисполі фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2», від 4 червня 2018 р. № 325 «Про встановлення тарифу на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування у місті Борисполі фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5», надані листом виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області від 3 грудня 2018 р. № 12-18-4907, та повідомила про таке.

Відповідно до вимог статті 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» зазначені вище рішення виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області не містять норм регуляторного характеру, а їх прийняття не потребувало реалізації передбачених цим Законом процедур.

Суд зазначає, що суть спору полягає у тому, чи є спірне рішення регуляторним актом. Так, позовні вимоги ґрунтуються на тому, що вказане рішення є регуляторним актом і на думку позивача при його прийнятті відповідачем порушено передбачену законом процедуру прийняття регуляторного акта. Відповідач заперечує належність спірного рішення до регуляторних актів, що в свою чергу обумовлює неможливість порушення ним вказаної процедури, оскільки таку процедуру передбачено виключно для регуляторних актів.

Тому для правильного вирішення спору суду слід з’ясувати чи є спірне рішення регуляторним актом.

Суд визнає, і ця обставина не заперечується сторонами, що відповідач є регуляторним органом і може приймати регуляторні акти.

Визначення регуляторного акта надано у п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 1160-IV. Позивач в обґрунтування належності спірного рішення до регуляторного акта зазначає таку його ознаку, як те, що він застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб, оскільки цим рішенням встановлено тарифи на перевезення, що діють на одному маршруті у м. Борисполі і зачіпають інтереси багатьох людей, які користуються послугами перевізника – третьої особи у справі.

Надаючи текстуальне тлумачення визначенню регуляторного акта, наданого у п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 1160-IV, суд зазначає про таке. Це визначення містить дві категорії актів: 1) нормативно-правові акти та 2) інші акти - офіційні документи, які не є нормативно-правовими актами.

Першу категорію законодавець визначив так: регуляторний акт - це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання.

Суд зазначає, що спірне рішення не є нормативно-правовим актом, воно не потребує відповідної реєстрації як нормативно-правового акта. У визначенні зазначено про регулювання таким актом відносин між адміністративними органами та суб'єктами господарювання. При цьому суд звертає увагу, що законодавець застосовує ці терміни у множині, тобто прямо передбачає, що вказана норма регулює правові відносини не між одним органом і одним суб'єктом господарювання, а між декількома такими сторонами. З урахуванням наведеного суд зазначає, що спірне рішення не відноситься до першої категорії регуляторних актів. По суті не заперечує цього і позивач, оскільки на його думку спірне рішення відноситься до регуляторного акту саме за ознакою того, що воно застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб.

Другу категорію законодавець визначив так: регуляторний акт – це прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.

Надаючи текстуальне тлумачення визначенню другої категорії регуляторного акта, суд зазначає про таке. У цьому визначенні законодавцем наведено перелік ознак регуляторного акта, які лише у сукупності складають регуляторний акт. Про наведене свідчить те, що законодавцем застосовано для позначення цих ознак коми та словосполучення «і».

Так, законодавцем визначено наступні обов’язкові ознаки регуляторного акта: це прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який 1) встановлює, змінює чи скасовує норми права, 2) застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і 3) який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом. Це означає, що наявність у акта лише однієї з ознак не робить цей акт регуляторним. Словосполучення «і» у цьому визначенні стосується як першої, так і другої ознаки і вказує на те, що законодавець вважає наявність третьої ознаки обов’язковою для кожної з перших двох.

При цьому суд звертає увагу, що законодавець і в другій категорії регуляторних актів застосовує терміни у множині, тобто прямо передбачає, що вказана норма регулює правові відносини не між одним адміністративним органом і одним суб'єктом господарювання, а між декількома такими органами і суб’єктами господарювання.

Суд погоджується з твердженням відповідача про те, що спірне рішення стосується лише одного адміністративного органа та одного суб’єкта господарювання і не зачіпає інтереси інших таких органів та суб’єктів господарювання.

Позивач, зазначаючи про наявність лише однієї з ознак (застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб), не взяв до уваги, що відсутні інші ознаки, які лише у сукупності надають рішенню ознак регуляторного акта. Так, звертає увагу, що спірне рішення не встановлює, не скасовує, не змінює норму права, не регулює господарські відносини між суб’єктами господарювання, не регулює адміністративні відносини між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання. Це рішення стосується лише одного суб’єкта господарювання - третьої особи.

Суд звертає увагу, що можуть існувати акти, які мають певні ознаки регуляторного акту, але стосуються лише одного адміністративного органу і лише одного суб’єкта господарювання і тому не є регуляторними актами. Тобто, дія таких актів має індивідуально-визначений характер, оскільки вони містять індивідуально-конкретні приписи.

У протилежному випадку це позбавляло б будь-якого логічного змісту існування норми, зазначеної у ч. 2 ст. 3 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» при визначенні сфери дії цього Закону, яка сформульована так: дія цього Закону не поширюється на здійснення регуляторної діяльності, пов'язаної з прийняттям актів, що містять індивідуально-конкретні приписи, за винятком актів, у яких одночасно містяться нормативні та індивідуально-конкретні приписи.

Суд звертає увагу, що саме на вказану норму ст.3 Закону і посилався відповідач на обґрунтування законності своїх дій та правомірності прийнятого рішення.

Суд також бере до уваги наданий відповідачем лист Державної регуляторної служби України як доказ з наступних мотивів і підстав. У даному листі-роз'ясненні Державна регуляторна служба України безпосередньо дослідила спірне рішення, це дослідження стосувалося предмету доказування у цій адміністративній справі, воно було надано на звернення відповідача у зв’язку з розглядом цієї адміністративної справи, а також було пов’язано із попереднім роз’ясненням цього органу, яким керувався відповідач при прийнятті спірного рішення і не могло бути надано відповідачем раніше. Тому висновок уповноваженого органу, яким є Державна регуляторна служба України, про те, що спірне рішення не є регуляторним актом, суд визнає належним і достатнім доказом у даній адміністративній справі.

У зв’язку з викладеним суд дійшов висновку, що рішення відповідача № 324 від 4 червня 2018 р. «Про встановлення тарифу на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування у місті Борисполі - фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2» - не є регуляторним актом в розумінні Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", а тому не потребує дотримання відповідних процедур при його підготовці, прийнятті та оприлюдненні, передбачених Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

З огляду на висновок про те, що спірне рішення не належить до категорії регуляторних актів, суд дійшов, як наслідок, і до висновку про відсутність порушень відповідачем процедури прийняття таких регуляторних актів.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідачем було спростовано належними, допустимими та достатніми доказами твердження та аргументи позивача.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги є не обґрунтованими, а тому позов задоволенню не підлягає у повному обсязі.

Ураховуючи викладене, суд визнає, що відповідачем правомірно винесено рішення №324 від 4 червня 2018 р. «Про встановлення тарифу на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування у місті Борисполі - фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2», отже не порушено права позивача та дотримано вимог, передбачених частиною другою статті 2 КАС України.

У зв'язку з відмовою в задоволенні позову та ухваленням судового рішення на користь відповідача, відсутністю з його сторони судових витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, у цій справі підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Повне найменування сторін:

Позивач – ОСОБА_1, адреса: вул. Требухівська, 27, с. Гоголів, Броварський район, Київська область, 07452, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1.

Відповідач – Виконавчий комітет Бориспільської міської ради, адреса: вул.. Київський шлях. 72, м. Бориспіль, Київська область, 08300, код ЄДРПОУ - 33003375.

Третя особа – Фізична особа-підприємець ОСОБА_2, адреса: АДРЕСА_1, 08300, реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_2.

Суддя Журавель В.О.

Дата складення рішення суду 4 березня 2019 року.