Рішення № 80215876, 18.02.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2019 р. Справа№0540/8825/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кошкош О.О., при секретарі Мурашко Д.О., за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Волноваської районної державної адміністрації про скасування розпорядження, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, АДРЕСА_1) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Волноваської районної державної адміністрації (ідентифікаційний код 05419927, 85700, Донецька обл., Волноваський район, місто Волноваха, вул. Героїв 51 ОМБР, буд. 1). З урахуванням наданих уточнень (від 17.12.2018 б/н) просив визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Волноваської районної державної адміністрації від 28.08.2018 № 22рк «Про звільнення ОСОБА_1 поновити на посаді першого заступника голови Волноваської районної державної адміністрації; зобов'язати нарахувати та сплатити середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у розмірі 35003,22 грн.; зобов'язати нарахувати та сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні 886,18 грн.; стягнути моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн. та судові витрати, пов'язані із прибуттям до суду, відриву від звичайний занять та витрати на професійну допомогу. Позов вмотивовано тим, що звільнення позивача з посади першого заступника голови Волноваської райдержадміністрації, на яку його призначено з 29.05.2018 року зі строком випробування на три місяці, є необґрунтованим, оскільки не зазначена чітка підстава для звільнення. Позов вмотивовано тим, що свою роботу позивач виконував у повному обсязі, згідно затверджених щотижневих планів, зауважень від керівника не поступало, дисциплінарних стягнень не було. Звільненням завдана моральна шкода, що оцінюється в 5000 грн.

Ухвалою суду від 19 вересня 2018 року відкрито провадження у справі, підготовче провадження призначено на 27 вересня 2018 року.

27 вересня 2018 року відповідачем надано відзив на адміністративний позов, в якому із позовом не погодився та визначив, що під час перебування на посаді позивачу було надано ряд протокольних доручень та конкретних завдань, які не виконано. Так, за позицією відповідача, позивачем не було підготовлено карту по ремонту доріг в районі, не здійснювався контроль за ремонтом доріг в районі, не здійснено контроль за виконанням робіт по відсипанню шлаком доріг на території Волноваського району, яка пошкоджена внаслідок проведення АТО, залишилось невирішеним питання реалізації Програми по встановленню приладів тепло- та водопостачання у житлових будинках міста Волноваха, несвоєчасно підготовлено матеріали для сесії районної ради. Відповідач, також, вважає, що за період роботи позивача на займаній посаді припущено неякісне виконання завдань, безініціативність у роботі та невиконання своїх посадових обов'язків; вчинення моральної шкоди не доведено.

Ухвалою суду від 27 вересня 2018 року провадження по справі зупинено до 24 жовтня 2018 року для надання сторонам часу для примирення.

22 жовтня 2018 року позивачем надано до суду відповідь на відзив, в якій зазначено про те, що відповідачем не надано письмових доказів доведення до позивача протокольних доручень та конкретних завдань, які не виконано, зауважень від голови РДА не поступало, не було деталізовано порядок встановлення невідповідності працівника займаній посаді.

Ухвалою суду від 24 жовтня 2018 року провадження по справі зупинено до 20 листопада 2018 року для надання сторонам часу для примирення.

24 жовтня 2018 року та 27 листопада 2018 року позивачем надано уточнення до адміністративного позову в частині додаткового стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, транспортних витрат, розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача.

Ухвалою суду від 27 листопада 2018 року поновлено провадження у справі, розгляд справи призначено на 27 листопада 2018 року.

27 листопада 2018 року відповідачем надано заперечення на адміністративний позов в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вважає, що резолюції голови Волноваської РДА на листах Волноваського районного військового комісаріату, залучених до матеріалів справи, є належним доказом доведення до відома позивача невиконаних позивачем завдань та доручень.

17 грудня 2018 року позивачем надано уточнення до адміністративного позову в частині перерахунку в частині збільшення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

17 грудня 2018 року залученим відповідачем адвокатом ОСОБА_3 (свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю від 06.10.2010 НОМЕР_2 надано суду пояснення по справі.

Підготовче засідання закрито та призначено розгляд справи по суті ухвалою від 21 січня 2019 року.

21 січня 2019 року за клопотанням сторін оголошено перерву до 18 лютого 2019 року для надання часу та підготовки до судових дебатів.

Розглянувши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, АДРЕСА_1), відповідно до статті 43 КАС України здатний особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки.

Відповідач, Волноваська районна державна адміністрація (код ЄДРПОУ 05419927), є суб'єктом владних повноважень та відповідно до статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) здатна здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки.

Судом встановлено, що розпорядженням Волноваської районної державної адміністрації від 24.05.2018 № 17-рк ОСОБА_1 призначено на посаду першого заступника голови Волноваської райдержадміністрації з 29 травня 2018 року з посадовим окладом згідно штатного розпису зі строком випробування три місяці.

16.07.2018, 23.07.2018, 30.07.2018, 06.08.2018, 13.08.2018 позивачу доручено тримати на контролі питання по завезенню шлаку для ремонту доріг, тримати на контролі ремонт доріг, підготовку до роботи в осінньо-зимовому періоді, що підтверджується протоколами апаратних нарад Волноваської РДА від 16.07.2018 № 27, від 23.07.2018 № 28, від 30.07.2018 № 29, від 06.08.2018 № 30, від 13.08.2018 № 31.

23.08.2018 Волноваською РДА складено акт про відмову від підписання попередження про майбутнє звільнення з посади позивача.

28.08.2018 листом Донецької обласної військо-цивільної адміністрації за № 0.1/16д-4368/4-18 звільнення ОСОБА_1 з посади погоджено та за розпорядженням голови Волноваської райдержадміністрації № 27-рк звільнено з займаної посади у зв'язку із встановленням невідповідності працівника займаній посаді, на яку його призначено, протягом строку випробування. Підставою звільнення визначено пункт 11 статті 40 КЗпП України, ч. 2 ст. 10, 39 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», ст. 24 Закону України «Про відпустки».

На сторінці 7 трудової книжки позивача зроблено запис № 12 від 28.08.2018 «звільнений у зв'язку із встановленням невідповідності працівника займаній посаді, на яку його призначено протягом строку випробування, п. 11 ст. 40 КЗпП України. Розпорядження голови РДА від 28.08.2018 № 27-рк».

При ухваленні рішення суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.

Як встановлено ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 2 Кодексу законів про працю України, право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.

Статтею 5-1 КЗпП України визначено гарантії забезпечення права громадян на працю, а саме, вільний вибір виду діяльності; безплатне сприяння державними службами зайнятості у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб; надання підприємствами, установами, організаціями відповідно до їх попередньо поданих заявок роботи за фахом випускникам державних вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладів; безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку в навчальних закладах або у системі державної служби зайнятості з виплатою стипендії; компенсацію відповідно до законодавства матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість; правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з частиною 1 статті 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до статті 26 КЗпП України, при укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу.

В період випробування на працівників поширюється законодавство про працю.

Як передбачено статтею 27 КЗпП України, строк випробування при прийнятті на роботу, якщо інше не встановлено законодавством України, не може перевищувати трьох місяців, а в окремих випадках, за погодженням з відповідним виборним органом первинної профспілкової організації, - шести місяців.

У разі встановлення власником або уповноваженим ним органом невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі він має право протягом строку випробування звільнити такого працівника, письмово попередивши його про це за три дні. Розірвання трудового договору з цих підстав може бути оскаржене працівником в порядку, встановленому для розгляду трудових спорів у питаннях звільнення.

В період випробування працівник користується всіма трудовими правами і має обов'язки відповідно до законодавства про працю, угод, колективного і трудового договору. Тільки одна особливість є в його правовому становищі - у період випробування він може бути звільнений з роботи як такий, що не витримав випробування. Підставою для звільнення за результатами випробування може бути тільки невідповідність працівника посаді, на яку він прийнятий, оскільки випробування встановлюється "з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається" (частина перша ст. 26 КЗпП). Отже, звільнення за результатами випробування можливо, якщо буде встановлена невідповідність, як вона розуміється в п. 2 ст. 40 КЗпП.

Термін «невідповідність» означає, що підставою для звільнення не може бути порушення трудової дисципліни. За такі порушення працівник може бути звільнений на основі відповідних статей Кодексу законів про працю, а не за результатами випробування.

Відповідно до частини 2 статті 1 Закону України «Про державну службу», державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Як встановлено пунктом 9-1 частини 3 статті 3 Закону України «Про державну службу», дія цього Закону не поширюється на голів місцевих державних адміністрацій, їх перших заступників та заступників.

Згідно з пунктом 17 частини 1 статті 4 КАСУ, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

Місцеві державні адміністрації в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечують:

1) виконання Конституції, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня;

2) законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян;

3) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їх національно-культурного розвитку;

4) підготовку та схвалення прогнозів відповідних бюджетів, підготовку та виконання відповідних бюджетів;

5) звіт про виконання відповідних бюджетів та програм;

6) взаємодію з органами місцевого самоврядування;

7) реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень (стаття 2 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»)

Правовий статус місцевих державних адміністрацій встановлюється Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

Як передбачено статтею 7 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», місцеві державні адміністрації у своїй діяльності керуються Конституцією України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, органів виконавчої влади вищого рівня, а районні державні адміністрації в Автономній Республіці Крим - також рішеннями та постановами Верховної Ради Автономної Республіки Крим, рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їх повноважень.

Згідно з статтею 10 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», перший заступник та заступники голів місцевих державних адміністрацій виконують обов'язки, визначені головами відповідних державних адміністрацій, і несуть персональну відповідальність за стан справ на дорученій їм ділянці роботи.

Розпорядженням Волноваської районної державної адміністрації від 05.06.2018 року № 274 затверджено розподіл обов'язків між керівними працівниками райдержадміністрації, в тому числі визначено основні напрямки діяльності позивача - першого заступника голови райдержадміністрації, а саме, питання будівництва, архітектури, житлово-комунального та шляхового господарства, екології, взаємодії із військовими формуваннями, відновлення зруйнованих об'єктів внаслідок АТО, питання внутрішньо переміщених осіб та постраждалих внаслідок проведення АТО, оборонної та мобілізаційної роботи, надзвичайних ситуацій в районі, санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Перший заступник та заступники голови обласної державної адміністрації призначаються на посаду та звільняються з посади головою обласної державної адміністрації за погодженням із Кабінетом Міністрів України. Перший заступник та заступники голови районної державної адміністрації призначаються на посаду та звільняються з посади головою районної державної адміністрації за погодженням з головою обласної державної адміністрації.

Перші заступники та заступники голів місцевих державних адміністрацій заявляють про припинення своїх повноважень новопризначеним головам місцевих державних адміністрацій у день їх призначення.

До відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань:

1) забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян;

2) соціально-економічного розвитку відповідних територій;

3) бюджету, фінансів та обліку;

4) управління майном, приватизації, сприяння розвитку підприємництва та здійснення державної регуляторної політики;

5) промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту і зв'язку;

6) науки, освіти, культури, охорони здоров'я, фізкультури і спорту, сім'ї, жінок, молоді та дітей;

7) використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля;

8) зовнішньоекономічної діяльності;

9) оборонної роботи та мобілізаційної підготовки;

10) соціального захисту, зайнятості населення, праці та заробітної плати.

Місцеві державні адміністрації вирішують й інші питання, віднесені законами до їх повноважень (стаття 13 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»).

Відповідно до статті 40 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», перші заступники та заступники голови, інші посадові особи місцевих державних адміністрацій здійснюють функції і повноваження відповідно до розподілу обов'язків, визначених головами місцевих державних адміністрацій, і несуть відповідальність за стан справ у дорученій сфері перед головою місцевої державної адміністрації, органами виконавчої влади вищого рівня.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час розгляду справи не знайшли свого підтвердження посилання відповідача на невиконання позивачем резолюцій голови Волноваської РДА на листах Волноваського районного військового комісаріату, та протоколів апаратних нарад Волноваської РДА від 16.07.2018 № 27, від 23.07.2018 № 28, від 30.07.2018 № 29, від 06.08.2018 № 30, від 13.08.2018 № 31. Так, у вказаних протоколах визначено про здійснення контролю за відповідними сферами діяльності, що і здійснював позивач, що підтверджується показаннями свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які були надані в судовому засіданні 21 січня 2019 року.

Згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з пунктом 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.99 року за N 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", задовольняючи вимогу про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.

Відповідно до ст. 27 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.95 року порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відтак, для обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача слід застосувати норми Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.95 року N 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати".

Згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата, тобто що передують дню звільнення працівника, яке згодом визнано незаконним.

Відповідно до п. 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати, яка згідно п. 8 обчислюється діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньої заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

З метою відновлення порушеного права позивача, суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання заробітку за час вимушеного прогулу за період з 29.08.2018 по день винесення рішення (18.02.2019), тобто за 120 робочих днів, що у загальній сумі становить 51428,40 грн. (120 робочих днів х 428,57 грн середній заробіток на займаній посаді).

Згідно з абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами законодавства про оплату праці" від 24 грудня 1999 року № 13,при задоволенні вимог про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу визначена без утримання податків і обов'язкових платежів.

Щодо вимоги про зобов'язання нарахувати та сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні 886,18 грн. суд зазначає наступне.

За приписами ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Тобто законодавець встановив чітке правило, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до приписів частини 1 статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

28 серпня 2018 року при звільненні позивача відповідачем для проведення розрахунку сформовано реєстр бюджетних фінансових зобов'язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів за №96. Вказаний реєстр зареєстровано та взято до УДКСУ у Волноваському районі 28.08.2018, що підтверджується відтиском печатки на вказаному документі. Однак виплата проведена 30 серпня 2018 року.

Враховуючи те, що в день звільнення позивача відповідачем сформовано та подано до УДКСУ у Волноваському районі реєстр бюджетних фінансових зобов'язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів для здійснення розрахунку з ОСОБА_1, судом не встановлена вина Волноваської районної державної адміністрації у затримці розрахунку при звільненні, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача 5000 грн. моральної шкоди суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 стверджує що спричинена йому моральна шкода виражається в моральних та фізичних стражданнях, внаслідок порушення законного права на працю, приниженням честі, гідності, ігноруванням прав, втратою у зв'язку з цим престижу та ділової репутації серед співпрацівників, знайомих, друзів та родичів.

Згідно ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» зазначено, що при поданні позовів про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Позивачем не надано жодного доказу на підтвердження факту заподіяння йому моральних страждань та їх зв'язку з діями відповідача, в зв'язку з чим вказана вимога задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Обґрунтовуючи свою позицію в частині стягнення витрат на правничу допомогу адвоката ВС/КАС № 821/1594/17 від 15.05.2018 вказав, що з аналізу норм пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат повинен бути співмірним зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), обсягом наданих послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

До матеріалів справи не додані докази сплати позивачем гонорару за надання професійної правничої допомоги, тому вказані витрати позивачем не доведено.

Щодо стягнення фактично понесених витрат пов`язаних з прибуттям до суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 135 КАС України витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, несуть сторони.

Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх законних представників, що пов'язані із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» від 27.04.2006 р. №590 передбачено, що витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту, які компенсуються стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень та її представникові, не можуть перевищувати встановлені законодавством норми відшкодування витрат на відрядження.

Витрати на переїзд можуть бути відшкодовані лише у випадках, коли стороні необхідно було здійснити переїзд до адміністративного суду в інше місто або селище. Розмір витрат визначається вартістю квитків на залізничний, автомобільний, водний, повітряний транспорт або ж підтвердженою вартістю пального, необхідного для переїзду до суду власним автотранспортом.

Норми витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті затверджені наказом Міністерства транспорту України від 10.02.1998 року № 43.

Базові лінійні норми по типах автомобілів наведені в таблицях додатків А і Б в розрізі моделей (модифікацій) автомобілів в алфавітному порядку (за українським та латинським алфавітом).

У зв'язку з тим, що більшість сучасних автомобілів мають багатоваріантне конструктивне виконання (комплектація однієї моделі автомобіля різними моделями двигуна, коробки передач, головної передачі, тощо), новорозроблені та переглянуті починаючи з 1997 року базові лінійні норми наведені в окремих таблицях з зазначенням технічних даних та особливостей конструктивного виконання моделей (модифікацій) транспортних засобів, які дозволяють їх ідентифікувати. Ці норми поширюються лише на моделі (модифікації) автомобілів з зазначеними технічними даними та особливостями конструктивного виконання.

Позивачем надано розрахунок судових витрат пов'язаних із прибуттям до суду на суму 14700 грн., в якому зазначено напрямок проїзду - Волноваха - Слов'янськ - Волноваха (відстань 438 км), витрати мастильних матеріалів - 16 літрів на 100 км, кількість поїздок - 6, вартість палива - 35 грн./л.

В підтвердження здійснення витрат надані фіскальні чеки на придбання бензину А95 та скрапленого газу.

Суд зауважує, що позивачем в розрахунку зазначенні лише узагальнені витрати палива на автомобільному транспорті (16 літрів на 100 км), вказана вартість палива 35 грн./л є завищеною, оскільки в розрахункових документах вартість бензину А95 не перевищує 31,99 грн./л, а скрапленого газу 16,58 грн./л.

Крім того, позивачем не зазначена модель автомобіля, не надано свідоцтво про реєстрацію власного транспортного засобу та документів, які підтверджують використання бензину та скрапленого газу для проїзду на цьому автомобілі, що унеможливлює співставити заявлені витрати із нормами витрат палива на відповідному автомобільному транспорті, та позбавляє суд можливості встановити дійсну вартість понесених витрат пов`язаних з прибуттям до суду.

Враховуючи викладене, вимоги щодо стягнення з відповідача фактично понесених витрат пов`язаних з прибуттям до суду є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Однак, суд зазначає, що судовий збір з відповідача не стягується, оскільки останній звільнений від його сплати згідно пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Згідно з статтею 244, п. 2 та 3 частини 1 статті 371 КАС України, рішення в частині про поновлення на роботі позивача, зобов'язання із виплати заробітної плати позивачу у межах суми стягнення за один місяць, слід допустити до негайного виконання.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2,6,90,132,139,193,242-244,246,255 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Волноваської районної державної адміністрації про скасування розпорядження, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Волноваської районної державної адміністрації від 28.08.2018 №22рк «Про звільнення ОСОБА_1

Поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника голови Волноваської районної державної адміністрації з 29 серпня 2018 року.

Стягнути з Волноваської районної державної адміністрації (ідентифікаційний код 05419927, 85700, Донецька обл., Волноваський район, місто Волноваха, вулиця Героїв 51 ОМБР, будинок 1) на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, АДРЕСА_1) середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 29.08.2018 по 18.02.2019 в розмірі 51428 (п'ятдесят одна тисяча чотириста двадцять вісім) грн. 40 коп. Сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу визначена без утримання податків і обов'язкових платежів.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені у судовому засіданні 18 лютого 2019 року. Повний текст постанови складено 28 лютого 2019 року.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII Перехідні положення КАС України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя Кошкош О.О.