Рішення № 80215391, 04.03.2019, Хмельницький окружний адміністративний суд

Копія

Справа № 560/84/19

РІШЕННЯ

іменем України

04 березня 2019 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Тарновецького І.І. розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 08 листопада 2018року № 4 про відмову у призначенні ОСОБА_1 трудової пенсії за віком;

- зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати ОСОБА_1 до загального трудового стажу період його роботи, за час відбуття покарання у вигляді випраних робіт за місцем роботи, за вироком Білогірського районного суду від 02 грудня 1985 року, з 14 грудня 1985 року по 09 лютого 1987 року та зобов’язати відповідача призначити ОСОБА_1 трудову пенсію за віком з 22 вересня 2018 року.

Ухвалою від 01.02.2019 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що листом від 21 листопада 2018 року № 37508/03 позивачу повідомлено, що рішенням головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 08 листопада 2018 року № 4 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком у зв’язку з відсутністю необхідного страхового стажу. 21 вересня 2018 року позивачу виповнилося 60 років, а тому 27 вересня 2018 року він звернувся із заявою про призначення пенсії до Білогірського відділення Пенсійного фонду, так як мав необхідний трудовий стаж. В ході перевірки поданих позивачем документів було підтверджено, що його страховий стаж є недостатнім і становить 24 роки, 6 місяців, 12 днів. Відповідно до наказу №7 від 13.02.1987, по Білогірському комбікормовому заводу, у трудову книжку позивача занесено запис №10 про не зарахування до загального трудового стажу часу відбування виправних робіт з 14 грудня 1985 року по 09 лютого 1987 року, згідно вироку Білогірського районного суду Хмельницької області від 02 грудня 1985 року. Саме названий період 1 рік 1 місяць і 26 днів відповідач, згідно довідки про підтвердження стажу не зарахував до загального трудового стажу позивача. При цьому відмовив йому у призначенні пенсії з посиланням на відсутність страхового стажу у період 2002-2004 років. Також, не врахував, що до стажу у 25 років позивачу не вистачало 5 місяців і 18 днів, а строку виправних робіт було більш ніж достатньо до стажу, який давав можливість ОСОБА_1 отримати пенсію за віком. Позивач вважає відмову відповідача у призначенні йому трудової пенсії за віком неправомірною, внаслідок чого звернувся до суду з адміністративним позовом.

Відповідач 20.02.2019 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову. Відзив обґрунтований тим, що відповідач отримав від позивача заяву про призначення пенсії за віком. Рішенням головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 08.11.2018 № 4 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв’язку з відсутністю необхідного страхового стажу. А тому в даному випадку Головне управління при відмові в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 діяло у спосіб, в межах повноважень, на підставі чинного законодавства, враховуючи надані позивачем документи для призначення пенсії.

Крім того, у відзиві на позов відповідач вказав про необхідність розгляду даної справи з викликом сторін.

Суд зазначає, що частинами п'ятою - шостою статті 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін: 1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу; 2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Таким чином, зважаючи на те, що дана справа призначена до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 263 КАС України, відсутня необхідність призначати розгляд справи в судовому засіданні. Тому, клопотання відповідача до задоволення не підлягає.

Відповідно до вимог статті 263 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Відповідно до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.

Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

Суд встановив, що 02.12.1985 вироком Білогірського районного суду Хмельницької області, який набрав законної сили, ОСОБА_1 визнано винним за ч.1 ст. 81 та ст. 87 КК УССР та призначено покарання із застосуванням ст. 42 КК УССР два роки виправних робіт за місцем роботи з відрахуванням 20 % заробітку щомісячно в дохід держави.

ОСОБА_1 відбував покарання з 14 грудня 1985 року по 09 лютого 1987 року на Білогірському комбікормовому заводі про що свідчить запис № 10 в його трудовій книжці від 10.08.1979 серії БТ-І № 3494170. Відповідно до запису трудової книжки № 10 цей стаж не зараховується в загальний і безстроковий трудовий стаж.

21.09.2018 позивачу виповнилося 60 років, внаслідок чого він 21.09.2018 звернувся до Білогірського сервісного центру Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області із заявою про призначення пенсії за віком на підставі ст. 26 Закону № 1058-1V.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 08.11.2018 року № 4 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв’язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

21.11.2018 відповідач листом № 37508/03 повідомив позивача про відмову йому у призначенні пенсії, та зазначив, що згідно поданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу страховий стаж позивача становить 24 роки 6 місяців 12 днів. До страхового стажу позивача не враховано період роботи з 05.04.2002 по 25.12.2004 в ПП «ЛАН», оскільки період роботи не підтверджений первинними документами та відсутня інформація в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Окрім того, відповідач в листі № 37508/03 повідомив позивача, що право на пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" позивач набуде при досягненні 63-річного віку.

Не погоджуючись з такими діями та рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.

Відповідно до ст. 103 Виправно-трудового кодексу України час відбування виправних робіт без позбавлення волі до загального і безперервного трудового стажу засудженого не зараховується, про що робиться запис у його трудовій книжці. При умові сумлінної роботи і зразкової поведінки в період відбування виправних робіт без позбавлення волі цей час може бути включений в загальний трудовий стаж особи, яка відбула покарання, на підставі рішення суду в порядку, встановленому кримінально-процесуальним законодавством України.

Положеннями ч. 4 ст. 95 Виправно-трудового кодексу України, якими регулювався порядок і умови виконання покарання у виді виправних робіт та які були чинні у період відбування позивачем виправних робіт, визначалось, що час відбування покарання у виді виправних робіт може бути включений судом до загального трудового стажу засудженого.

Згідно з ч. 3 ст. 42 чинного Кримінально-виконавчого кодексу України, час відбування засудженим покарання у виді виправних робіт зараховується в загальний стаж роботи.

Відповідно до ст. 8 Кримінально-виконавчого кодексу України, засуджені мають право на соціальне забезпечення, у тому числі й на отримання пенсій відповідно до законів України.

Відповідно до Прикінцевих положень Кримінально-виконавчого кодексу України з набранням чинності вказаним Кодексом втрачає чинність Виправно-трудовий кодекс України; закони України та інші нормативно-правові акти до приведення у відповідність із цим Кодексом застосовуються у частині, що не суперечить даному Кодексу.

Відповідно до ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Статтею 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності вказаним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Таким чином, законодавчими актами, як тим, що діяли на час відбування позивачем покарання, так і тими, що діють на теперішній час, передбачено можливість зарахування періоду відбування покарання у вигляді виправних робіт до загального трудового стажу.

Суд встановив, що покарання позивач відбував з 14 грудня 1985 року по 09 лютого 1987 року на Білогірському комбікормовому заводі відповідні відрахування, а саме 20 % заробітку щомісячно надходили в дохід держави за вказаний період, що підтверджується записами в трудовій книжці позивача.

Оскільки законодавчими актами, що діяли на час відбування позивачем покарання, а також актами, що діють на теперішній час передбачено можливість зарахування періоду відбування покарання у вигляді виправних робіт до загального трудового стажу, суд вважає, що відповідач безпідставно не зарахував ОСОБА_1 період відбування покарання у вигляді виправних робіт до загального трудового стажу.

Частиною другою статті 6 КАС України, передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у пункті 54 та тексті свого рішення у справі "Пічкур проти України" від 07.02.2014 (заява № 10441/06) різниця в поводженні, є порушенням статі 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11. 1950 згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.01.2018 (справа № 211/1432/17).

Таким чином, суд вважає протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 08 листопада 2018 року № 4 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, а тому таке підлягає скасуванню.

Для відновлення порушеного права позивача суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати ОСОБА_1 до загального трудового стажу час відбування ним покарання у вигляді виправних робіт за місцем роботи за період з 14 грудня 1985 року по 09 лютого 1987 року.

Щодо позовної вимоги позивача про зобов’язання Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 22 вересня 2018 року, суд зазначає наступне.

Як визначає практика Європейського суду з прав людини в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Статтею 58 Закону №1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Судом встановлено, що позивач звертаючись із заявою про призначення йому пенсії за віком, подав до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області всі необхідні документи для підтвердження його трудового стажу.

Визначаючи протиправність дій відповідача, судом також встановлено, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, здійснено неналежний розгляд усіх доданих позивачем документів, що підтверджується листом від 21.11.2018 № 37508/03.

Відповідно до Рекомендацій №R (80) 2 щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнята Комітетом ОСОБА_2 Європи 11.03.1980 р. термін “дискреційне повноваження” означає повноваження, яке надає адміністративному органу певний ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке буде найбільш прийнятним.

Таким чином, дискреційними є повноваження, які залишають державному органу чи його посадовій особі свободу розсуду після з’ясування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не може втручатися у дискрецію суб'єкта владних повноважень в межах такої перевірки.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за віком.

В той же час, згідно ч.2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Отже, у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, вихід за межі позовних вимог можливий, але повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, на захист яких поданий позов.

Вказане підтверджується роз'ясненням поняття "виходу за межі позовних вимог", наведеним у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року "Про судове рішення". Так, відповідно до пункту 3 цієї Постанови виходом за межі позовних вимог є вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Враховуючи наведене, суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить, та зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення йому пенсії за віком від 21.09.2018 та додані до неї документи, у відповідності до вимог чинного законодавства України та з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Суд вважає, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, під час розгляду справи не доведено правомірність вчинених ним дій при прийнятті рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком.

Суд зазначає, що решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Суд зазначає, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини другої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, враховуючи, що позов підлягає частковому задоволенню судові витрати понесені позивачем у даній справі в загальній сумі 768,40 грн. підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області у сумі 384,20 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 08 листопада 2018 року № 4 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.

Зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати ОСОБА_1 до загального трудового стажу період його роботи, за час відбування покарання у вигляді випраних робіт за місцем роботи, за вироком Білогірського районного суду від 02 грудня 1985 року, з 14 грудня 1985 року по 09 лютого 1987 року.

Зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення йому пенсії за віком від 21.09.2018 та додані до неї документи, у відповідності до вимог чинного законодавства України.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 384 (триста вісімдесят чотири) грн. 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 (вул. Старицького, 36, м. Білогір'я, Білогірський район, Хмельницька область, 30200 , ідентифікаційний номер - Відповідач:Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Герцена, 10, м. Хмельницький, Хмельницька область, 29000 , код ЄДРПОУ - 21318350)

Головуючий суддя /підпис/ ОСОБА_3 "Згідно з оригіналом" Суддя ОСОБА_3