Рішення № 80215089, 19.02.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1340/5315/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2019 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі

головуючого-судді Гулкевич І.З.

судді Гавдик З.В.

судді Карп’як О.О.

секретар судового засідання Іванес Х.О.

за участю : позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3 про визнання протиправної відмови та зобов’язати вчинити дії,-

Встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просить : визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Львівській області у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення технічної документації з землеустрою, щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення селянського (фермеського) господарства; зобов’язати Головне управління Держгеокадастру у Львівській області надати дозвіл ОСОБА_1 на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення селянського (фермерського) господарства.

В обгрунтування позовних вимог зазначив, що 14.05.2018 року звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою по відновленню меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення селянського (фермерського) господарства орієнтовною площею 2,0 га на території Річківської сільської ради Жовківського району Львівської області, яка знаходиться у постійному користуванні позивача на підставі акту про постійне користування серія ЛВ №37. За результатами розгляду цього клопотання відповідач надав лист-відмову від 14.06.2018 року № Б-3222/0-2280/0/37-18, в якому повідомив, про відмову в наданні дозволу на виготовлення на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення селянського (фермерського) господарства, оскільки земельна ділянка, яка пропонується до відведення, відноситься до земель приватної форми власності. Позивач вважає вищевказану відмову протиправною, оскільки така не містить посилання на закон.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що відповідачем правомірно відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення селянського (фермерського) господарства, оскільки земельна ділянка, яка пропонується до відведення, відноситься до земель приватної форми власності. Також вказує на те, що суд перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень не може втручатись у дискрецію суб’єкта владних повноважень. Право надавати дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою або мотивованої відмови у його наданні є дискреційними повноваженнями, а тому задоволення позовної вимоги про зобов’язати надати дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення селянського (фермерського) господарства є формою втручання в дискреційні повноваження державного органу.

У строк, встановлений судом, від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій викладено пояснення та аргументи з посиланням на відповідні докази. Зокрема, зазначено, що позивач є користувачем земельної ділянки площею 2,0 гектарів на території Річківської сільської ради Жовківського району Львівської області відповідно до акту про постійне користування серії ЛВ №37, тобто законним користувачем землі. Відтак підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення селянського (фермерського) господарства у відповідача не було. А тому, заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, вважає безпідставними та необґрунтованими.

Ухвалою суду від 21.11.2018 року відкрито спрощене провадження у справі без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою суду від 10.12.2018 року призначено справу до судового розгляду по суті з викликом сторін на 03 січня 2019 року.

Протокольною ухвалою суду від 23.01.2019 р призначено колегіальний розгляд справи відповідно до ст.33 КАС України.

Ухвалою суду від 01.02.2019 р залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – ОСОБА_3.

Від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – ОСОБА_3, пояснень щодо позову не надходило.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, просив адміністративний позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги заперечив повністю, просив у задоволенні відмовити повністю.

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

14.05.2018 року позивач звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою по відновленню меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення селянського (фермерського) господарства орієнтовною площею 2,0 га на території Річківської сільської ради Жовківського району. До клопотання долучив копію з викопіювання землекористування; копію з акту; копію картки платника податків, копію паспорта.

14.06.2018 року Головне управління Держгеокадастру у Львівській області листом (вих.№Б-3222/0-2280/0/37-18) відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення селянського (фермерського) господарства, оскільки земельна ділянка, яка пропонується до відведення, відноситься до земель приватної форми власності.

Не погоджуючись з вказаною відмовою, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

При прийнятті рішення суд керувався наступним.

Згідно з п. 8 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого Міністерством аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016, № 333 "Про затвердження положень про територіальні органи Держгеокадастру" (далі - Положення №333), Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Пунктом 9 Положення №333 визначено, що начальник Головного управління є Головним державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель у відповідній області, а його перший заступник та заступник - відповідно першим заступником та заступником Головного державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель у відповідній області.

Згідно з підпунктом 11 п. 10 Положення №333, начальник Головного управління підписує накази Головного управління.

Отже, рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на виготовлення документації із землеустрою по відновленню меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення селянського (фермерського) господарства оформляється індивідуальним правовим актом - наказом Головного управління Держгеокадасту.

Згідно з п. "а" ч. 3 ст. 22 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Кабінету міністрів Автономної Республіки Крим. Кабінету міністрів Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з абз. 1 ч. 7 ст. 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

На клопотання позивача від 14.05.2018 року про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою по відновленню меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення селянського (фермерського) господарства начальником Головного управління Держгеокадастру у Львівській області було надано лист, що не відповідає підпункту 11 п.10 Положення №308, підпункту 11 п. 10 Положення №333 і ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Аналогічна правова позиція вказана у п. 26-27 постанови Верховного Суду від 20.09.2018 по справі №804/5597/15.

Разом з тим, Головним управління Держгеокадастру у Львівській області не надано обгрунтованої відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення документації із землеустрою по відновленню меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення селянського (фермерського) господарства орієнтовною площею 2,0 га на території Річківської сільської ради Жовківського району, оскільки відповідачем зазначено, що відповідно до інформації, наданої Відділом у Жовківському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, земельна ділянка, яка пропонується для відведення, відноситься до земель приватної форми власності. При цьому, відповідачем не зазначено, конкретно кому саме належить земельна ділянка, на підставі яких документів дана особа набула право власності на земельну ділянку.

Суд також зазначає, що відповідач у відмові оформленій листом ГУ Держгеокадастру у Львівській області не навів жодної з підстав прийняття оскаржуваного рішення, передбачених Земельним кодексом України.

В статті 79 Земельного кодексу України міститься визначення терміну "земельної ділянки" як частини земної поверхні з встановленими межами, певним місцем розташування, визначеними щодо неї правами. Механізм формування земельної ділянки як певного об'єкту цивільних прав визначено законодавцем у статті 79-1 Земельного кодексу України та полягає у визначенні її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Державній реєстрації у Державному земельному кадастрі підлягають сформовані земельні ділянки.

Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) виготовляється відповідно до статті 55 Закону України "Про землеустрій".

Згідно статті 55 Закону України "Про землеустрій" встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів.

Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка.

Відповідно до Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Держкомзему України від 18.05.2010 за № 376 (чинна на сьогоднішній час), встановлення меж земельної ділянки в натурі (місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Комплекс робіт із встановлення відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає: підготовчі роботи, топографо - геодезичні, картографічні роботи та роботи із землеустрою, камеральні роботи, складання і оформлення матеріалів технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (місцевості), а також встановлення меж земельної ділянки в натурі (місцевості) та закріплення їх на місцевості межовими знаками.

Відповідно до положень пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" земельні ділянки право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастровою номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).

Пунктом 2 Постанови КМУ від 02.04.2002 року № 449 "Про затвердження форми державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" встановлено що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинним і підлягають заміні у разі добровільною звернення громадян або юридичних осіб (постанова Верховного суду України від 26.09.2011 року № 6-14цс 11).

Обов'язок переоформлення права користування земельною ділянкою, який міститься в п. 6 Перехідних положень Земельного кодексу України визнаний неконституційним на підставі рішення Конституційного суду України від 22.09.2005 року.

Так, Конституційний Суд України рішенням від 22.09.2005 року № 5-рп 2005 (справа № 1-17 2005) визнав неконституційним положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди юридичних осіб, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але відповідно до норм Земельного кодексу України не можуть мати їх на такому праві - без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення. При цьому Конституційний суд України вказав на те що юридичні особи на цій підставі не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою. Таким чином, документ яким посвідчено право постійного користування земельною ділянкою (державний акт на право постійного користування землею) виданий відповідно до законодавства, яке діяло раніше, є дійсним та залишається чинним.

Таким чином право постійного користування земельною ділянкою набуте у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, та на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не припиняється навіть у тому разі, якщо особа, яка за чинним законом не може набути таке право, не здійснить переоформлення нього права в інший правовий титул. Право постійного користування зберігається і є чинним до приведення прав та обов'язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду.

Крім того Законом України "Про Державний земельний кадастр" (чинний та в редакції з 01.01.2013 року) встановлено, що документ, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності ним Законом, є чинним.

Чинне законодавство не містить чіткого регулювання щодо порядку переоформлення права користування земельними ділянками, тобто приведення його у відповідність до діючої редакції ЗК України. Відтак у господарюючих суб'єктів, які користуються земельними ділянками на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою чітко не встановлений законом обов'язок вчиняти дії, що пов'язані із переоформленням такого права на право власності або право оренди, до законодавчо визначеної та встановленої нормативно-правовими актами відповідно до процедури.

Вказане підтверджується постановою Великої палати Верховного Суду від 12.12.2018 справа № 372/5635/13-ц.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 набув право користування спірною земельною ділянкою на підставі рішення Жовківської районної Ради народних депутатів, прийнятого у 28 березня 1996 року, яке не скасоване, земельна ділянка в установленому законом порядку з користування ОСОБА_1 не вилучалась, права користування нею в установленому законом порядку ОСОБА_1 не позбавлений. Отже, право користування земельною ділянкою зберігається за ОСОБА_1 до його належного переоформлення.

Таким чином, суд приходить до висновку, що оформлення результатів розгляду клопотання позивача про відмову в наданні у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення селянського (фермерського) господарства не відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а тому доводи позивача в цій частині є обґрунтованими.

Щодо позовної вимоги про зобов’язання Головного управління Держгеокадастру у Львівській області надати дозвіл ОСОБА_1 на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення селянського (фермерського) господарства, суд зазначає наступне.

Відповідний суб’єкт владних повноважень за наслідком розгляду клопотання та аналізуючи пакет доданих до нього документів, дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Отже, саме до повноважень відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування віднесено вирішення питання щодо надання дозволу. Відтак, такі повноваження є дискреційними, тобто такими, які дають можливість на власний розсуд суб'єкту владних повноважень визначити повністю або частково зміст рішення або вибрати один з кількох варіантів прийняття рішень, передбачених нормативно-правовим актом.

Дискреційні повноваження, насамперед, це сукупність прав і обов'язків державних органів, їх посадових та службових осіб, що дають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково зміст рішення або вибрати один з кількох варіантів прийняття рішень, передбачених проектом акта.

За таких обставин, враховуючи, що законодавець чітко визначив порядок для отримання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, суд вважає, що відсутні підстави без дотримання такого зобов'язувати суб'єкта владних повноважень приймати наперед визначене рішення та фактично підміняти державний орган. Відтак, в досліджуваній частині позов не підлягає задоволенню.

Разом з тим, згідно частини четвертої 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб’єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов’язує суб’єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Як вже встановлено судом та зазначалось вище, відповідь, якою відмовлено у наданні дозволу позивачу є протиправною.

За таких обставин, суд вважає необхідним зобов'язати суб'єкта владних повноважень повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення селянського (фермерського) господарства та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 року (справа №806/2208/17) та від 24.07.2018 року (справа №806/2254/15).

Відповідно до частин першої другої ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду з позовом сплачено 1409,60 грн судового збору, тому такі витрати підлягають стягненню на його користь.

Керуючись ст.ст. 19, 22, 25,72-77, 90, 139, 241-246, 250, пп. пп. 15.5 п. 15 розділу VІІ “Перехідні положення” КАС України, суд -

Вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним рішення Головного управління Держгеокадастру у Львівській області щодо відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення технічної документації з землеустрою, щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення селянського (фермерського) господарства, викладене у формі листа від 14.06.2018 року №Б-3222/0-2280/0/37-18.

3. Зобов’язати Головне управління Держгеокадастру у Львівській повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 14.05.2018 року про надання дозволу на розроблення технічної документації з землеустрою, щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення селянського (фермерського) господарства з урахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.

5.Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (місцезнаходження: пр. В.Чорновола, 4, м. Львів, 79019; код ЄДРПОУ: 39769942) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1; РНОКПП: НОМЕР_1) судові витрати в сумі 1409 (одна тисяча чотириста дев’ять) гривень 60 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 04 березня 2019 року.

Головуючий суддя Гулкевич І.З.

Суддя Гавдик З.В.

Суддя Карп'як О.О.