Рішення № 80214818, 01.03.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 березня 2019 р. Справа№200/1322/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабаш Г.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у порядку письмового провадження) в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1, м. Рішон ле-Ціон, вул. Раші, б. 45, кв. 3, Ізраїль,7530878) до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ: 42171861, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, б. 27а) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області в якій просила: визнати протиправною відмову в призначенні пенсії за віком, зобов`язати призначити та виплатити пенсію за віком, як непрацюючому пенсіонеру та дитині війни відповідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058 не нижче мінімальної пенсії у розмірі прожиткового мінімуму, зі встановленням підвищення до пенсії у розмірі 25% за п`ять років більш пізнього виходу на пенсію, надбавки 15% за наднормативний стаж 15 років, з проведення перерахунку, індексації пенсії, компенсації втрати частини доходів, починаючи з 26.11.2018 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що є громадянином України. З 01.01.1995 року позивач перебуває на консульському обліку в посольстві України в Державі Ізраїль, що підтверджуються доданою до позову копією закордонного паспорту. Необхідний для призначення пенсії трудовий стаж позивач здобув на території України, тобто має всі необхідні умови для призначення пенсії за віком. З метою призначення пенсії позивач звернувся до відповідача із заявою від 26.11.2018 року, проте відповідач відмовив позивачу у призначені пенсії у зв'язку з відсутністю реєстрації на території України за місцезнаходженням відповідача, відсутності міжнародної пенсійної угоди між Україною та Ізраїлем та порушенням вимог звернення для призначення пенсії. У зв'язку з вищенаведеним, позивач просив задовольнити позов в повному обсязі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 29.01.2019 року відкрито провадження в адміністративній справі, за правилами спрощеного судового провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідачем до суду надано відзив на позовну заяву. В даному відзиві відповідач зазначив, що у зв'язку із виїздом позивача на постійне місце проживання до Держави Ізраїль на теперішній час пенсія йому не може бути призначена. Питання призначення пенсій громадянам, які постійно проживають у Державі Ізраїль буде вирішуватися у разі прийняття Верховною Радою України проекту Закону про ратифікацію Угоди між Україною та Державою Ізраїль про соціальне забезпечення. Також у відзиві зазначено, що під час перебування пенсіонерів за кордоном пенсія виплачується у тому разі, коли це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються.

З урахуванням наведеного відповідач вважає, що прийняте у відношенні позивача рішення є правомірним, тому просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст. 263 КАС України без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, є громадянкою України. У 1995 році виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.

Докази, які містяться у справі вказують, що позивач до виїзду на постійне місце проживання до Ізраїлю працював на території України.

26.11.2018 року позивач з метою призначення пенсії за віком звернувся із заявою про призначення пенсії за віком до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Для призначення пенсії позивачем були надані наступні документи: заява про призначення пенсії; копія трудової книжки від 01.09.1963 року; копія диплому серія Л №072356 від 21.06.1963 року; довідки про заробітну плату КЗ ДКГР ММР «Централізовано бухгалтерія закладів культури» №119 від 27.09.2018 року за період з вересня 1987 року по грудень 1993 року, №120 від 27.09.2018 року за період з січня 1994 року по грудень 1995 року; копія свідоцтва про народження серія РУ №105219 від 23.07.1942 року; копія довідки №680 від 21.08.1995 року про зміну прізвища; копія перекладу з Івриту – про зміну прізвища; копія довідки Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області №2.4; копія довідки Посольства України в Державі Ізраїль б/н від 13.11.2018 року, копія паспорту представника за довіреністю; копія довіреності, копія паспорту СРСР, та копія паспорту Ізраїлю.

Рішенням Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 04.01.2019 року №3 позивачу відмовлено в призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю Міждержавних угод з питань пенсійного забезпечення між Україною та Державою Ізраїль в галузі пенсійного забезпечення та паспорту громадянина України.

Оцінивши надані докази суд вважає, що позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до статті 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46 Конституції України).

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (частина 3 статті 25 Конституції України).

Відповідно до приписів статті 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09 липня 2003 року право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Вказаною нормою зазначені необхідні передумови для призначення пенсії. Вимога обов'язкового проживання на території України для призначення пенсії не встановлена.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

У разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (стаття 51 цього Закону).

Конституційний Суд України в рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 визнав такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), положення пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір. Зазначені положення Закону втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

В пункті 3.3 рішення зазначено, що оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення.

Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Окрім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні по справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ дійшов до висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в України, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою: статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

У зазначених вище правових позиціях ставилось питання щодо перерахунку пенсій особам, які проживають за межами України. Проте, суд вважає, що як перерахунок так і призначення пенсії не може ставитись в залежність від місця проживання громадянина, а тому відмова відповідача у призначенні позивачам пенсії з підстав, викладених у листах №786/С11/12 та №787/С11/12 від 21 вересня 2018 року є протиправною, суперечить висновкам Конституційного Суду України та Європейському суду з прав людини, викладеним у рішенні у справі "Пічкур проти України".

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України № 1382-IV від 11 грудня 2003 року "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відсутність на даний час механізму виплати пенсій громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення, не може бути підставою для позбавлення громадянина України гарантованого йому державою права на отримання пенсії у старості.

Отже, право позивача на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.

Враховуючи той факт, що на даний час позивач не втратив громадянство України, він має право на призначення пенсії.

У п. 2.1 "Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого 25 листопада 2005 року Постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 (у редакції Постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 року за № 13-1), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 лютого 2005 року за № 1566/11846, до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи:

- документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування;

- документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу);

- документи про місце проживання (реєстрації) особи.

Відповідно до п. 2.22 "Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання.

Відповідно до пункту 2.9 зазначеного Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Враховуючи, що позивач в порядку, визначеному Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та в спосіб, передбачений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, звернувся за призначенням пенсії, суд вважає, що заява ОСОБА_1 від 26.11.2018 року повинна бути переглянута відповідачем з урахуванням висновку суду.

За правилами п.4.1 наведеного вище Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3).

Згідно з п.4.2 Порядку № 22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;

4) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі.

Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (п.4.3 Порядку №22-1).

Відповідно до п.4.7 цього ж Порядку право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

Виходячи з аналізу наведених норм, підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення пенсії за віком, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу ПФУ в установленому порядку.

Апеляційний суд за встановлених у справі обставин погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач має всі необхідні умови і має право на призначення пенсії, реалізація якого повинна здійснюватися у встановленому національним законодавством порядку, визначеному, зокрема, у Законі № 1058-IV і затвердженому на виконання його положень Порядку №22-1.

В спірному випадку відповідач, приймаючи рішення від 04.01.2019 року про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком фактично не розглянув по суті заяву позивача про призначення пенсії і не надав необхідної оцінки поданим до заяви документам.

Втім, згідно наведених вище правових норм саме відповідач є уповноваженим органом для призначення пенсії, до компетенції якого і входить розгляд поданих особою документів.

Суд не може перебирати компетенцію суб'єктів владних повноважень та досліджувати документи, яким у встановленому порядку не була надана оцінка, та встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права на призначення пенсії.

Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб'єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України

Отже, враховуючи, що у даній справі має бути надана оцінка лише тим обставинам, які відповідач зазначив в рішенні від 04.01.2019 року № 3, посилаючись на відсутність законних підстав для призначення пенсії позивачу, дотримання інших умов для призначення пенсії органом Пенсійного фонду не перевірялось.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи встановлені обставини справи, оцінивши докази у справі в їх сукупності та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Разом з цим позивачем у позовній заяві не було заявлено позовної вимоги щодо скасування рішення Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 04.01.2019 року №3 яким позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком.

Згідно ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

З огляду на викладене, суд вважає можливим вийти за межі позовних вимог та замість визнання неправомірним дій відповідача припинення та поновлення виплати пенсії встановити спосіб захисту порушення права позивача шляхом скасування рішення Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 04.01.2019 року №3.

Згідно частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача – суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернення позивача, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Тобто, приймаючи рішення відповідач має враховувати висновки рішення суду.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом подання звіту, то суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може під час прийняття постанови у справі. Тобто, питання щодо зобов'язання відповідача подати такий звіт вирішується судом під час постановлення судового рішення.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Водночас, встановлення строку на подачу звіту про виконання судового рішення є правом суду, який ухвалив судове рішення, а не його обов'язком.

Поряд із цим суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконання зазначеного рішення.

Щодо заяви позивача про звернення рішення до негайного виконання, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про:

1) присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць;

2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць;

3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби;

4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності;

5) уточнення списку виборців;

6) усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань;

7) накладення арешту на активи, що пов`язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них.

Негайно також виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 1-4 частини першої статті 283 цього Кодексу.

За правилами частини другої статті 371 КАС України, суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення:

1) у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті;

2) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об`єднання; про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об`єднання;

3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства;

4) про встановлення обмеження щодо реалізації права на свободу мирних зібрань.

Зі змісту даної норми вбачається, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Отже, негайно виконуються рішення про присудження пенсії у межах суми стягнення за один місяць, тобто умовою для негайного виконання судового рішення є задоволення вимог позивача про стягнення певної конкретної суми пенсії, з якої можна виокремити її місячний розмір. Проте, позивач у позовній заяві просив суд зобов'язати призначити йому пенсію з 26.11.2018 року, тобто заявлено вимогу немайнового характеру.

Суд зазначає, що підстави для застосування положень пункту 1 частини 2 статті 371 КАС України у спірних правовідносинах відсутні, так як негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, що не мало місця у даному випадку, оскільки відповідача було зобов'язано повторно розгляну заяву позивача щодо призначення пенсії позивачу.

Суд звертає увагу, що відповідно до заявлених позивачем та задоволених судом позовних вимог зобов'язального характеру, орган пенсійного фонду має здійснити виключно перерахунок та виплату пенсії на підставі відповідних документів про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії. Рішенням суду присудження виплати пенсій у вигляді стягнення грошових сум не здійснювалося, а тому відсутні підстави для застосування пункту 1 частини 2 статті 371 КАС України.

Таким чином, правові підстави для звернення судового рішення до негайного виконання в порядку статті 371 КАС України відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа, а тому стягненню підлягає судовий збір у розмірі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст.ст. 139, 244-250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1, м. Рішон ле-Ціон, вул. Раші, б. 45, кв. 3, Ізраїль,7530878) до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ: 42171861, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, б. 27а) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Скасувати рішення Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 04.01.2019 року №3 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії.

Зобов`язати Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області переглянути заяву ОСОБА_1 від 26.11.2018 року з урахування висновків суду.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ: 42171861, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, б. 27а) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1, м. Рішон ле-Ціон, вул. Раші, б. 45, кв. 3, Ізраїль,7530878) суму судового збору у розмірі 768,40 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 243 КАС України зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Бабаш Г.П.