Рішення № 80214653, 01.03.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

01 березня 2019 р. Справа № 120/4654/18-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Поліщук І.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Іллінецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Іллінецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області (далі - відповідач) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що звернувшись до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком, він отримав відмову від 16.11.2018 року №1659/09-44/02-3, яка мотивована відсутністю у позивача страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком.

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою від 16.01.2019 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує щодо задоволення даного адміністративного позову. Зокрема зазначає, що оскільки у доданих позивачем до заяви про призначення пенсії документах не міститься відомостей стосовно рішення суду, яким включено в загальний трудовий стаж період відбування покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі, а тому, відмовляючи позивачу в призначенні пенсії Іллінецьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Вінницької області діяло на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, 14.02.2019 року позивачем подано до суду відповідь на відзив, однак суд не приймає її до уваги, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 263 КАС України, заявами по суті справи, у даній категорії справ, є позов та відзив.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що ОСОБА_1 досягнувши 60-річно віку та маючи необхідний страховий стаж звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком.

Разом із тим, листом від 28.09.2018 року №1436/09-43/02-3 позивача повідомлено про те, що згідно ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" починаючи з 01.01.2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення 60-річного віку мають особи у яких наявний трудовий стаж не менше 25 років. Відповідно до наданих позивачем документів його страховий стаж становить 24 роки 1 місяць 25 днів. При цьому, зазначено, що у трудовій книжці колгоспника №270 існує запис про те, що період відбування покарання з 09.11.1995 року по 25.02.1997 року не входить у загальний трудовий стаж, а тому вищезазначений період роботи не може бути взятий до уваги при розрахунку його трудового стажу.

Як зазначає позивач у позовній заяві, 14.11.2018 року він повторно звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком, додавши до неї усі необхідні документи, які підтверджують, що протягом 1995-1997 років з його заробітної плати здійснювались усі необхідні платежі, в тому числі відрахування до пенсійного фонду України.

Разом із тим, за наслідками розгляду даної заяви отримав лист від 16.11.2018 року №1659/09-44/02-3, яким його повідомлено про відсутність підстав для призначення пенсії за віком. При цьому, мотиви відмови у призначенні пенсії є аналогічними тим, що відображені у листі від 28.09.2018 року №1436/09-43/02-3.

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років.

В даному ж випадку, як слідує із матеріалів справи, а також із відзиву на позовну заяву, страховий стаж ОСОБА_1 становить 24 роки 1 місяць 25 днів.

При цьому, відмовляючи позивачу у призначені пенсії за віком, відповідач зазначає, що у трудовій книжці ОСОБА_1 існує запис про те, що період відбування ним покарання з 09.11.1995 року по 25.02.1997 року не входить до загального трудового стажу, а тому вищезазначений період роботи не може бути взятий до уваги при розрахунку трудового стажу позивача.

Надаючи оцінку даним посиланням представника відповідача, суд зазначає наступне.

Так, як вказує позивач у позовній заяві та не заперечується відповідачем у відзиві на позовну заяву, відповідно до вироку Липовецького районного суду Вінницької області від 09.11.1995 року №1-179/1995, ОСОБА_1 засуджений до покарання у вигляді двох років виправних робіт за місцем роботи з відрахуванням 20% заробітку щомісячно, в прибуток держави.

Відповідно до ст. 103 Виправно-трудового кодексу України (чинного на час відбування позивачем покарання) час відбування виправних робіт без позбавлення волі до загального і безперервного трудового стажу засудженого не зараховується, про що робиться запис у його трудовій книжці. При умові сумлінної роботи і зразкової поведінки в період відбування виправних робіт без позбавлення волі цей час може бути включений в загальний трудовий стаж особи, яка відбула покарання, на підставі рішення суду в порядку, встановленому кримінально-процесуальним законодавством України.

Положеннями ч. 4 ст. 95 Виправно-трудового кодексу України, якими регулювався порядок і умови виконання покарання у виді виправних робіт та які були чинні у період відбування позивачем покарання, визначалось, що час відбування покарання у виді виправних робіт може бути включений судом до загального трудового стажу засудженого.

В той же час, згідно з ч. 3 ст. 42 чинного Кримінально-виконавчого кодексу України час відбування засудженим покарання у виді виправних робіт зараховується в загальний стаж роботи.

Відповідно до ст. 8 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджені мають право на соціальне забезпечення, у тому числі й на отримання пенсій відповідно до законів України.

Відповідно до Прикінцевих положень Кримінально-виконавчого кодексу України з набранням чинності вказаним Кодексом втрачає чинність Виправно-трудовий кодекс України; закони України та інші нормативно-правові акти до приведення у відповідність із цим Кодексом застосовуються у частині, що не суперечить даному Кодексу.

Згідно ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Статтею 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності вказаним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Таким чином, законодавчими актами, як тими, що діяли на час відбування позивачем покарання, так і тими, що діють на теперішній час, передбачено можливість зарахування періоду відбування покарання у вигляді виправних робіт до загального трудового стажу.

В даному ж випадку, як уже було встановлено судом вище, відповідно до вироку Липовецького районного суду Вінницької області від 09.11.1995 року №1-179/1995, ОСОБА_1 засуджений до покарання у вигляді двох років виправних робіт за місцем роботи з відрахуванням 20% заробітку щомісячно, в прибуток держави.

Із наведеного слідує, що відбування позивачем покарання у 1995-1997 роках у вигляді виправних робіт за основним місцем роботи, жодним чином не може свідчити про припинення ним своєї трудової діяльності, а також про те, що сплата страхових внесків до пенсійного фонду була зупинена.

До того ж, слід враховувати, що сплата усіх обов'язкових платежів, в тому числі до пенсійного фонду, із заробітної плати позивача, підтверджується наданими ним копіями журналів обліку виплати заробітної плати за 1995-1997 роки.

Таким чином, оскільки законодавчими актами, що діяли на час відбування позивачем покарання, а також актами, що діють на теперішній час передбачено можливість зарахування періоду відбування покарання у вигляді виправних робіт до загального трудового стажу, а також беручи до уваги те, що відбування позивачем покарання у вигляді виправних робіт за основним місцем роботи не може свідчити про несплату ним страхових внесків, суд приходить до висновку, що відповідачем безпідставно не зараховано період з 09.11.1995 року по 25.02.1997 року до страхового стажу позивача.

Вказані висновки щодо застосування норм права, узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 30.01.2018 року по справі № 211/1432/17, та повинні застосовуватись до спірних правовідносин на силу ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і ч. 5 ст. 242 КАС України.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у пункті 54 та тексті свого рішення у справі "Пічкур проти України" від 07.02.2014 (заява № 10441/06) різниця в поводженні, є порушенням статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем безпідставно не зараховано до страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи з 09.11.1995 року по 25.02.1997 року.

Крім того, враховуючи те, що не зарахування відповідачем до страхового стажу позивача періоду його роботи з 09.11.1995 року по 25.02.1997 року слугувало єдиною підставою для відмови у призначенні йому пенсії за віком, суд приходить до висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до частин першої - другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, адміністративний позов належить задовольнити.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з того, що згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, на користь позивача підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Іллінецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області понесені ним судові витрати зі сплати судового збору.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Іллінецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області щодо не зарахування періоду з 09.11.1995 року по 25.02.1997 року до страхового стажу ОСОБА_1.

Зобов'язати Іллінецьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Вінницької області призначити призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Іллінецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1);

Іллінецьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Вінницької області (вул. Соборна, 27, м. Іллінці, Вінницька область, код ЄДРПОУ 40350288).

Повний текст рішення складено 01.03.2019 року.

Суддя Поліщук Ірина Миколаївна