Ухвала суду № 80214262, 27.02.2019, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 27.02.2019

Справа № 320/9665/18

Провадження № 2/320/4748/18

У Х В А Л А

27 лютого 2019 року м. Мелітополь

Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі судді Редько О.В., за участю:

секретаря судового засідання — ОСОБА_1,

позивача — ОСОБА_2,

представника відповідача — ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 В`ячеслава Валерійовича до Акціонерного товариства комерційний банк “ПРИВАТБАНК” про стягнення добових витрат за час перебування у відрядженні і середньої заробітної плати за час затримки їх виплати,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області знаходиться цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_2 В`ячеслава Валерійовича до Акціонерного товариства комерційний банк “ПРИВАТБАНК” простягнення добових витрат за час перебування у відрядженні і середньої заробітної плати за час затримки їх виплати: а саме добові витрати, не сплачені за період з 02.02.2011 року до 06.08.2018 року, в сумі 90068 грн. 80 коп., а також компенсацію за затримку їх виплати за період з 22.08.2018 року по 20.11.2018 року в сумі 56432 грн. 70 коп.

27 лютого 2019 року під час судового розгляду справи представник відповідача підтримав письмове клопотання, що подане через канцелярію суду 25 лютого 2019 року, про залишення без руху уточненої позовної заяви у зв’язку з несплатою позивачем судового збору в розмірі 1605,48 грн.

Своє клопотання представник відповідача обґрунтовує тим, що стягнення середнього заробітку за час затримки виплати є мірою відповідальності, а не заборгованістю із заробітної плати. Відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір” від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати. Тому, на думку представника відповідача, позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки підлягають оплаті судовим збором.

Позивач заперечував проти задоволення такого клопотання, посилаючись на положення ст. 2 та ст. 12 Закону України “Про оплату праці”. Зазначив, що виплати, передбачені ст.117 КЗпП України, відносяться до компенсацій, які є мінімальними державними гарантіями у сфері оплати праці і структурно входять до складу заробітної плати. Тому позивач вважає, що він звільнений законом від оплати судового збору щодо усіх заявлених ним позовних вимог. За своєю структурою позовні вимоги відносяться до заробітної плати.

Заслухавши думку сторін, суд вважає, що у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення без руху уточненої позовної заяви у зв’язку з несплатою позивачем судового збору в розмірі 1605,48 грн. слід відмовити.

В обґрунтування того, що вимоги позивача входять до заробітної плати, суд керується визначенням терміну “заробітна плата”, що міститься в рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року в справі №1-13/2013 за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці". У вище вказаному рішенні Конституційний Суд України зазначив, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснення нарахування таких виплат.

Виходячи із зазначеного, виплати, що передбачені ст.117 КЗпП України, мають за мету компенсувати працівнику затримку виплати роботодавцем заробітної плати. За час затримки виплати роботодавцем сум, належних працівнику до виплати при звільненні, працівникові сплачується середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Щодо доводів представника відповідача про необхідність забезпечення судом рівності прав сторін суд зазначає, що ст. 11 ЦПК України закріплений принцип пропорційності у цивільному судочинстві. Цей принцип дозволяє суду відступити від принципу рівності сторін. Суть принципу пропорційності розкритий у ч.1 ст.11 ЦПК України: “Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов’язаних із відповідними процесуальними діями, тощо”.

Керуючись ст. 182, 260, 261 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання Акціонерного товариства комерційний банк “ПРИВАТБАНК” про залишення без руху уточненої позовної заяви ОСОБА_2 В`ячеслава Валерійовича до Акціонерного товариства комерційний банк “ПРИВАТБАНК” про стягнення добових витрат за час перебування у відрядженні і середньої заробітної плати за час затримки їх виплати — відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Мелітопольського

міськрайонного суду ОСОБА_5