Рішення № 80214024, 13.02.2019, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 13.02.2019

Справа № 320/75/18

2/320/112/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2019 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого - судді Купавської Н.М.

при секретарі - Діденко Т.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у спрощеному позовному провадженні із викликом сторін в м.Мелітополі цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, який 07.06.2018 уточнив і в якому просить стягнути з відповідача суму заборгованості за кредитним договором №б/н від 22 вересня 2010 року у розмірі 51772 грн. 83 коп. та витрати по сплаті судового збору, зазначає, що 22 вересня 2010 року з відповідачкою був укладений кредитний договір, згідно якого вона одержала від позивача кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на суму 11200 грн. 00 коп. зі сплатою відсотків за користування кредитом. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору виникла заборгованість, яка станом на 30.04.2018 становить заборгованість за тілом кредиту у розмірі 10531 грн. 95 коп., заборгованість за відсотками за користування кредитом у розмірі 38 299 грн. 32 коп., 500 грн. 00 коп. штраф (фіксована частина) та 2441 грн. 56 коп. штраф (процентна складова)

Представник позивача в судове засідання не з'явився, в уточненій позовній заяві просить слухати справу у відсутність представника банку, на уточненому позові наполягає.

Відповідачка в судовому засіданні уточнений позов не визнала, в матеріалах справи наявний письмовий відзив та письмова заява про застосування строку позовної давності до позовних вимог банку, оскільки останній проведений нею добровільний платіж здійснено в листопаді 2012 року, а всі інші платежі виконувались у примусовому порядку за рішенням третейського суду, яке припинилось після його скасування. Оскільки останній черговий платіж відповідачем зроблений у листопаді 2012 року, а строк дії картки до листопада 2012 року, тому банк пропустив строк позовної давності, у зв'язку з чим відповідачка просить в позові відмовити. Вона отримувала всього одну кредитну картку. В Приватбанку вона отримувала також пенсійну картку для виплат. Більше ніяких карток вона в банку не отримувала.

Від позивача надійшла письмова відповідь на відзив щодо застосування позовної давності, де зазначено, що відповідно до ст.599 ЦК України зобов'язання припиняться виконанням, проведеним належним чином. Оскільки відповідач повинен був сплачувати щомісячні платежі, до моменту звернення до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із них. Оскільки із розрахунку заборгованості вбачається, що відсотки нараховувались щомісячно, відповідачем вони не сплачувались, право банку на отримання щомісячних платежів порушувалось, що дає право звернутися до суду. Крім того, позивачка отримувала три кредитні картки, термін дії яких закінчується 01.2015 року, а банк позов подав до суду 29.12.2017 року, тобто у межах строку позовної давності.

Суд, вислухавши пояснення відповідача, дослідивши матеріали справи, вважає, що уточнений позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи 22 вересня 2010 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», яке змінило свою назву на АТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, оформлений у вигляді підписання останньою анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку. Відповідно до підписаної анкети-заяви відповідачу було надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідно до наданого банком розрахунку у зв'язку з невиконання позичальником умов кредитного договору у неї станом на 30.04.2018 виникла заборгованість по тілу кредита у розмірі 10531 грн. 952 коп. та заборгованість по процентах за користування кредитом у розмірі 38299 грн. 32 коп. /а.с.151-152/.

Частиною 1 ст.1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредити) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто, можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Пунктом 2.1.1.2.2 Умов та правил надання банківських послуг встановлено, що картка є власністю банку і видається у тимчасове користування.

Відповідно до п.п. 2.1.1.2.11 Умов та Правил надання банківських послуг граничний строк дії картки (місяць і рік) вказано на ній і вона дійсна до останнього дня місяця, вказаного на лицевій стороні картки.

Згідно пункту 2.1.1.2.13 Умов та правил надання банківських послуг при перевипуску карти до закінчення її терміну дії клієнт повинен звернутись у відділення банку.

АТ КБ «Приватбанк» надано довідку б/н, в якій зазначено, що ОСОБА_1 отримала наступні кредитні картки :

23.09.2010 року - № НОМЕР_1 з терміном дії до 08.2014 року;

07.02.2011 року - № НОМЕР_2 з терміном дії до 10.2014 року;

23.02.2011 року - № НОМЕР_3 з терміном дії до 01.2015 року.

Разом з тим, банком не надано доказів на підтвердження того, що відповідач зверталася до банку із заявою про перевипуск карти до закінчення терміну дії картки, виданої 23.09.2010, а термін дій картки № НОМЕР_1 визначений до серпня 2014 року. Також, позивачем не надано належних та допустимих доказів стосовно внесення коштів саме позивачем на погашення кредиту.

Позивачем надано суду всього дві фотокартки, з яких вбачається, що відповідачка отримує картки Приватбанку. Але, вони неякісні і суд не може зробити висновок про те, який номер картки та строк її дії. При цьому, відповідачка стверджує, що саме дві картки вона і отримувала: одну кредитну, а іншу для виплат пенсійну.

Факт отримання відповідачем однієї кредитної картки, а саме: № НОМЕР_1 був визнаний останньою в судовому засіданні, але щодо внесення коштів після листопада 2012 року заперечує, пояснюючи це тим, що кошти на погашення заборгованості по кредиту стягувались з неї примусово на підставі рішення третейського суду.

Як вбачається з матеріалів справи рішенням третейського суду при Асоціації «Дніпровський Банківський Союз» від 29.08.2014 вирішено стягнути зі ОСОБА_1 на користь банку за договором від 23.09.2010 суму в розмірі 23042,21 грн. /а.с.7/.

За даним рішенням було видано виконавчий лист, який знаходився на виконанні у відділі ДВС Мелітопольського міськрайонного управління юстиції, але 17.12.2015 року ухвалою Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська скасовано рішення третейського суду від 29.08.2014, у зв'язку з чим постановою держвиконавця виконавче провадження закінчено 14.07.2016. В подальшому на підставі заяви ОСОБА_1 було проведено поворот виконання рішення третейського суду /а.с.7, 53-59, 211-217. При цьому, як вбачається з відповіді Мелітопольського ОУПФУ в Запорізькій області зі ОСОБА_1 проводились утримання з пенсії на підставі постанови держвиконавця в рамках виконавчого провадження, де стягувач є ПАТ КБ «Приватбанк», справа №200/2695/15-ц /а.с.218, 214,215/.

Отже, твердження позивача про внесення коштів боржником після листопада 2012 року не знайшли свого підтвердження.

Взагалі незрозуміло, яке має відношення договір № SAMDN50000036098707 від 23.09.2010, про який йде мова в рішенні третейського суду, до кредитного договору за заявою відповідачки б/н від 22.09.2010. Можливо це зовсім різні договори.

Таким чином, з вищевикладеного вбачається, що відповідачу ОСОБА_1 22.09.2010 було видано картку № НОМЕР_1, яка відповідно до правил користування платіжною карткою є складовою кредитного договору і діє в межах визначеного нею строку. Позивачка стверджує, що дія картки обмежена листопадом 2012 року. Згідно довідки банку термін дії картки № НОМЕР_1 до серпня 2014 /а.с.335/.

Стороною у спорі заявлено вимогу про застосування позовної давності (а.с.52).

Згідно з вимогами ч. 3 та ч. 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

Початок перебігу строку давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язання за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору. Аналогічна позиція, викладена Верховним Судом України в постанові №6-14 цс від 19.03.2014 року.

Аналіз наведених обставин та вимог закону дозволяє суду зробити висновок про те, що позивачу про порушення відповідачем його права стало відомо з листопада 2012, а тому, трирічний строк для звернення позивача до суду з даним позовом закінчився у листопаді 2015 року. Проте, позивач звернувся до суду з позовом до відповідача лише у січні 2018 року. Навіть якщо приймати до уваги строк дії кредитної картки, вказаний позивачем, тобто, до 08.2014, то і в цьому випадку строк позовної давності спливає 01.08.2017.

Доводи представника позивача про перевипуск кредитної картки і строк дії останньої картки закінчився у січні 2015 року, є безпідставними, оскільки всупереч вимогам ст. ст. 12, 81 ЦПК України, якими на сторони покладено обов'язок довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, позивачем вказані обставини не доведено та матеріали справи не містять доказів факту перевипуску кредитної картки, написання заяви відповідачем у банк про перевипуск карти, а надані позивачем розрахунки і виписки з особового рахунку ОСОБА_1 знаходять підтвердження, що вже з листопада 2012 року відповідач послугами позивача не користувалася, з банківського рахунку кошти не знімала (а.с. 337-341), що спростовує твердження позивача про отримання та користування відповідачем перевипущеними кредитними картками. Позивачем не надано належних та достатніх доказів того, що після закінчення строку дії отриманої ОСОБА_1 22 вересня 2010 року платіжної карти № НОМЕР_1 їй надавалися та нею отримані наступні кредитні картки (а.с. 335). Суд вважає, що сам по собі перевипуск кредитної картки не може вважатися доказом того, що відповідач належним чином інформований про їх існування, і такі картки були дійсно отримані відповідачем. Позивачем не надано будь-яких доказів того, що відповідач користувалася перевипущеними кредитними картками.

Повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах закону, а тому, у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України та ЗУ «Про судовий збір» судовий збір не підлягає стягненню.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.12,13, 81, 89, 141,247, 258, 264-265, 352-356 ЦПК України, ст.ст.509, 526, 527, 530 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СУДДЯ: