Рішення № 80211499, 21.02.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.02.2019Справа № 910/15886/18За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Собин"

до Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "УКРАГРОЛІЗИНГ"

третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, прокуратура Київської області

про стягнення 50000,00 грн.

Суддя Усатенко І.В.

Секретар судового засідання Микитин О.В.

Представники сторін:

Від позивача: Малеванчук І.В.

Від відповідача: Чміль В.В.

Від третьої особи: не з'явились

В судовому засіданні 21.02.2019 на підставі ст. 240 ГПК України прийнято скорочене рішення суду.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулося з позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Собин" до Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "УКРАГРОЛІЗИНГ" про стягнення 50000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав взяті на себе за договором № 10-13-109з/551 від 24.10.2013 зобов'язання по оплаті наданих послуг відповідального зберігання, в зв'язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 50000,00 грн, яку позивач просить стягнути у судовому порядку.

Суд своєю ухвалою від 03.12.2018 відкрив провадження у справі та постановив розглядати справу у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Позивач 07.12.2018 подав заяву про збільшення розміру позовних вимог до 75000,00 грн. та клопотання про компенсацію витрат на правову допомогу.

Державне публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "УКРАГРОЛІЗИНГ" 26.12.2018 подало відзив на позовну заяву та клопотання про залучення третьої особи. У відзиві відповідач проти позову заперечує, посилаючись на ту обставину, що його майно безпідставно знаходиться на зберіганні у позивача, оскільки, визнано речовими доказами у кримінальному провадженні і не зважаючи на всі намагання відповідача не повертається йому. Компанією та товариством з обмеженою відповідальністю "Фаворит-2004" (далі - ТОВ "Фаворит-2004") 12.11.2012 укладено договір відповідального зберігання №10-12-87/508, відповідно до умов якого Компанією передано ТОВ "Фаворит-2004" на зберігання сільськогосподарське обладнання, що підтверджується актами приймання-передачі від 28.11.2012 №1, від 18.11.2012 №2, від 30.11.2012 №3, від 30.11.2012 №4 та від 12.12.2012 №5; порушуючи умови договору відповідального зберігання від 12.11.2012 №10-12-87/508 ТОВ "Фаворит-2004" не повернуло в добровільному порядку майно, що перебувало на зберіганні, що підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва від 16.10.2013 у справі №910/16658/13, яким зобов'язано ТОВ "Фаворит-2004" повернути Компанії майно, загальна вартість якого складає 114081716,37 грн.. Товариство, у якого ТОВ "Фаворит-2004" орендувало складське приміщення, листом від 30.07.2013 №251 повідомило, що на підставі ухвали Подільського районного суду м. Києва від 26.07.2013 старшим слідчим слідчого управління фінансових розслідувань Державної податкової інспекції у Польському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві Зінчуком І.М. 29.07.2013 проведено огляд складського приміщення та майна, що знаходиться на території Товариства за адресою: Київська область, м. Переяслав-Хмельницький, вул. Героїв Дніпра, 38, і складено протокол огляду. 13.08.2013 старшим слідчим Зінчуком І.М. за участю директора Товариства Босого П.М. повторно проведено огляд місця події та складено відповідний протокол; постановою старшого слідчого слідчого управління фінансових розслідувань Державної податкової інспекції у Подольському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві Зінчука І.М. від 14.08.2013, вилучені в ході проведення огляду складського приміщення речі відповідно до протоколу огляду від 13.08.2013, визнано речовими доказами; вказаною постановою визначено зазначені в ній речові докази передати на відповідальне зберігання Компанії; у зв'язку з викладеним Товариством і Компанією укладено Договір, відповідно до якого за актом приймання-передачі Компанія передає, а Товариство приймає на відповідальне зберігання речові докази у кримінальному провадженні №32013110060000149.

Проте, за твердженням відповідача, вилучення і передача Компанії речових доказів, тобто майна, яке перебувало на зберіганні у ТОВ "Фаворит-2004", не відбулося; відсутній будь-який документ, який би свідчив про фактичну передачу на зберігання Компанії речових доказів; між Компанією та Товариством не було складено ні акта приймання-передачі майна, ні іншого документа, який би засвідчив, що Товариство отримало відповідне майно зберігання. Не передання речових доказів Компанії підтверджується листом прокуратури Київської області (далі - Прокуратура) від 14.12.2015 №14/2261, в якому вказано, що вирішення питання щодо повернення майна Компанії неможливе, що також було викладено і в листі Прокуратури від 04.03.2016 №05/2-307.

За таких обставин відповідач вважає, що Договір не набрав чинності, а отже є неукладеним. Позивач завищив площу зберігання, що призвело до збільшення ціни зберігання речових доказів. Компанія уклала договір під впливом тяжких для неї обставин, на невигідних умовах, що є підставою для визнання Договору недійсним. Фактичне володіння речовими доказами, які є предметом Договору, здійснює сторона обвинувачення, яка згідно із статтею 100 Кримінального процесуального кодексу України та Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.11.2012 №1104 (далі - Порядок), і повинна нести витрати пов'язані із зберіганням чи пересиланням речових доказів. Відповідач вважає, що прокуратура Київської області повинна нести витрати, пов'язані зі зберіганням речових доказів.

Ухвалою суду від 27.12.2018 у справі призначено судове засідання на 04.02.2019 та залучено третю особу на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, прокуратуру Київської області.

Через канцелярію суду 29.12.2018 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якому він зазначає, що договір між сторонами був укладений, а майно зберігається позивачем, в зв'язку з чим відповідач має виконувати свої грошові зобов'язання.

Від позивача через канцелярію суду надійшла заява про збільшення позовних вимог до 100000,00 грн.

Через канцелярію суду 01.02.2019 від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі, обґрунтоване затягування органами досудового розслідування проведення слідчих дій.

Через канцелярію суду 01.02.2019 позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, згідно якої позивач просить стягнути з відповідача борг у розмірі 125000,00 грн за період з вересня 2018 по січень 2019.

В судовому засіданні 04.02.2019 оголошено перерву до 21.02.2019.

Через канцелярію суду 11.02.2019 від позивача надійшли заперечення проти клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, вказавши на його необґрунтованість.

Від відповідача через канцелярію суду 15.02.2019 надійшли заперечення щодо заяви про збільшення позовних вимог, оскільки, на думку відповідача вони є одночасно заявами про зміну предмету і підстав позову.

В судове засідання 21.02.2019 представники третьої особи не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час судового розгляду були повідомлені належним чином. Неявка представників третьої особи не перешкоджає розгляду справи по суті.

Позивачем неодноразово подавались заяви про збільшення позовних вимог, які позивач підтримав у судовому засіданні 21.02.2019.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.46 Господарського процесуального кодексу України крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Суд приймає до розгляду останню заяву про збільшення позовних вимог, згідно якої позовні вимоги становлять 125000,00 грн, суд не вбачає підстав для прийняття кожної поданої позивачем заяви, оскільки, остання заява містить в собі всі заявлені в попередніх заявах вимоги. Суд зазначає, що оскільки, в заяві про збільшення позовних вимог позивач просить збільшити суму стягнення, тобто змінює предмет позову, однак не змінює підстав позовних вимог, оскільки позовні вимоги виникли в зв'язку з невиконанням відповідачем своїх договірних грошових зобов'язань, суд вважає заперечення відповідача проти необгрунтованими. Заява позивача про збільшення позовних вимог до 125000,00 грн прийнята судом до розгляду, та відповідно має місце нова ціна позову, з якої підлягає вирішенню спір у даній справі.

В судовому засіданні відповідачем підтримано клопотання про зупинення провадження у даній справі.

Відповідно до ст. 227 ГПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках: 1) смерті або оголошення померлою фізичної особи, яка була стороною у справі або третьою особою з самостійними вимогами щодо предмета спору, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво; 2) необхідності призначення або заміни законного представника учасника справи; 3) перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції; 4) прийняття рішення про врегулювання спору за участю судді; 5) об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Відповідно до ч. 3 ст. 195 ГПК України провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1 - 3 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу.

Клопотання про зупинення провадження у справі подано відповідачем на стадії розгляду справи по суті і обґрунтоване п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України, а тому суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача, крім того, ним не зазначено в чому полягає об'єктивна неможливість розгляду даної справи і не вказано до вирішення якої справи провадження має бути зупинено.

Суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просив суд задовольнити позов.

Відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позов та просив суд відмовити у його задоволенні.

Відповідно до ст. 217 ГПК України про закінчення з'ясування обставин та перевірки їх доказами суд зазначає в протоколі судового засідання і переходить до судових дебатів.

В судових дебатах представник позивача, просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача проти позову заперечував, просив у позові відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше

24.10.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Собин" (зберігач) та Державним публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (поклажодавець) було укладено Договір відповідального зберігання №10-13-1093/551, згідно з умовами якого, за актом приймання-передачі, який є невід'ємною частиною договору, поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання речові докази у кримінальному провадженні №32013110060000149 від 03.04.2013 у кількості, визначеному у додатках до договору "Перелік майна, яке передається на відповідальне зберігання". Майно буде знаходитися на зберіганні за адресою: Київська область, м. Переяслав-Хмельницький, вул. Героїв Дніпра, буд. 38. Майно, яке передається на зберігання, постановою слідчого СУ ФР ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів міста Києва від 14.08.2013 визнано речовим доказом у кримінальному провадженні №32013110060000149 від 03.04.2013 (розділ 1 Договору).

Відповідно до п.3.1 Договору, поклажодавець зобов'язаний передати зберігачеві майно на зберігання не пізіше, ніж через 10 календарних днів після підписання цього договору, а також забрати у зберігача майно до закінчення строку дії договору. Сплачувати зберігачу послуги за договором із розрахунку 15000,00 грн. за 1 місяць.

Договір зберігання набуває чинності з дати підписання акту передачі-приймання майна і діє до 31.12.2013 (п.6.1 Договору).

У подальшому між сторонами були укладені додаткові договори до договору зберігання, зокрема, відповідно до додаткового договору №5/666 від 31.12.2014 сторони продовжили строк дії договору зберігання до 31.06.2015 та збільшили вартість послуг зберігання до 25000,00 грн. за один місяць.

Так судом встановлено, що позивач на виконання умов договору №10-13-1093/551 від 24.10.2013 прийняв від відповідача на зберігання майно згідно з переліком, зазначеним у додатку №1 договору, та, як наслідок, - у ДПАТ "НАК "Украгролізинг" виник обов'язок оплачувати вартість послуг за зберігання цього майна.

Також судом встановлено, що відповідач взяті на себе зобов'язання щодо своєчасної оплати послуг виконував неналежним чином, у зв'язку із чим ТОВ "Собин" неодноразово звертався до суду з позовами про стягнення з відповідача заборгованості за договором зберігання.

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 10.11.2015 у справі №910/25267/15, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2015 та Вищого господарського суду України від 15.03.2016, позов ТОВ "Собин" про стягнення заборгованості у сумі 75000 грн. був задоволений, стягнуто з ДПАТ "НАК "Украгролізинг" суму вказаної заборгованості за період зберігання майна з серпня по жовтень 2015.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.06.2016 у справі №910/3018/16, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 19.07.2016 та Вищого господарського суду України від 18.10.2016, позов ТОВ "Собин" про стягнення заборгованості у сумі 175000 грн. був задоволений, стягнуто з ДПАТ "НАК "Украгролізинг" суму вказаної заборгованості за період зберігання майна з листопада 2015 року по травень 2016 року включно.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.06.2016 у справі №910/18870/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2017, позов ТОВ "Собин" про стягнення заборгованості у сумі 175000 грн. був задоволений, стягнуто з ДПАТ "НАК "Украгролізинг" суму вказаної заборгованості за період зберігання майна з червня по грудень 2016 року включно. Цим же рішенням були стягнуті витрати на послуги адвоката у сумі 6500 грн. та 2625 грн. судового збору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.03.2017 у справі №910/2864/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2017, позов ТОВ "Собин" про стягнення заборгованості у сумі 50000 грн. був задоволений, стягнуто з ДПАТ "НАК "Украгролізинг" суму вказаної заборгованості за період зберігання майна з січня по лютий 2017 року включно. Цим же рішенням були стягнуті витрати на послуги адвоката у сумі 3200 грн. та 1600 грн. судового збору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.07.2017 у справі №910/7607/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2017, позов ТОВ "Собин" про стягнення заборгованості у сумі 100000 грн. був задоволений, стягнуто з ДПАТ "НАК "Украгролізинг" суму вказаної заборгованості за період зберігання майна з березня по червень 2017 включно. Цим же рішенням були стягнуті витрати на послуги адвоката у сумі 4000 грн. та 1600 грн. судового збору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.10.2017 у справі №910/15281/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2017, позов ТОВ "Собин" про стягнення заборгованості у сумі 50000 грн. був задоволений, стягнуто з ДПАТ "НАК "Украгролізинг" суму вказаної заборгованості за період зберігання майна з липня по вересень 2017 включно. Цим же рішенням були стягнуті витрати на послуги адвоката у сумі 4500 грн. та 1600 грн. судового збору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.04.2018 у справі №910/1306/18, яке набрало законної сили, позов ТОВ "Собин" про стягнення заборгованості у сумі 100000 грн. був задоволений, стягнуто з ДПАТ "НАК "Украгролізинг" суму вказаної заборгованості за період зберігання майна з жовтня 2017 року по січень 2018 року включно, а також 1600 грн. судового збору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.07.2018 у справі №910/5032/18, яке набрало законної сили, позов ТОВ "Собин" про стягнення заборгованості у сумі 75000 грн. був задоволений, стягнуто з ДПАТ "НАК "Украгролізинг" суму вказаної заборгованості за період зберігання майна з лютого 2018 року по квітень 2018 року включно, а також 1762 грн. судового збору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.10.2018 у справі №910/9807/18, яке набрало законної сили, позов ТОВ "Собин" про стягнення заборгованості у сумі 100000 грн. був задоволений, стягнуто з ДПАТ "НАК "Украгролізинг" суму вказаної заборгованості за період зберігання майна з травня 2018 року по серпень 2018 року включно, а також 1762 грн. судового збору і 1500,00 грн витрат на правову допомогу.

На час розгляду даної справи судом встановлено, що майно, яке знаходиться у позивача на зберіганні, після закінчення строку дії Договору №10-13-1093/551 від 24.10.2013 (31.06.2015) відповідач не забрав та не сплатив стягнуту з нього вказаними судовими рішеннями заборгованість за послуги зберігання, що стало підставою для звернення ТОВ "Собин" з позовом до відповідача у даній справі про стягнення заборгованості за фактично надані послуги зі зберігання майна за наступний період - з вересня 2018 року по січень 2019 року у сумі 125000,00 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже обставини щодо укладення договору зберігання та передання відповідних речей на зберігання встановлені вищезазначеними рішеннями, то вони не доводяться при розгляді даної справи і в тому числі спростовують доводи відповідача, що договір не є укладеним.

Відповідно до ст.936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання (ст.ст.938, 946 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ст. 530 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що за умовами договору зберігання (з урахуванням змін, внесених додатковим договором №5/666 від 31.12.2014) строк дії договору встановлений до 31.06.2015, при цьому відповідач, як поклажодавець, зобов'язаний забрати у позивача, як зберігача, майно до закінчення строку дії цього договору (п.3.1.2 договору). Повернення майна поклажодавцю здійснюється за актом приймання-передачі (п.2.1.6 договору).

Відповідно до ч.3 ст.946 Цивільного кодексу України у разі, якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

Отже, відповідач (поклажодавець) зобов'язаний оплатити надані позивачем (зберігачем) послуги за весь час зберігання майна, навіть після завершення дії договору, якщо поклажодавець таке майно не забрав. У матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про отримання відповідачем майна за актом приймання-передачі.

Таким чином, оскільки докази отримання відповідачем майна, яке знаходиться на зберіганні у позивача, та належної оплати за його фактичне зберігання за період з вересня 2018 року по січень 2019 року у матеріалах справи відсутні, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості в сумі 125000,00 грн. за вказаний період є обгрунтованими, а тому позов ТОВ "Собин" підлягає задоволенню.

Доводи відповідача щодо неможливості отримання майна яке знаходиться на зберіганні у зв'язку із наявною забороною органами прокуратури на отримання майна , яке визнано речовим доказом а також обов'язком органів прокуратури нести витрати за зберігання майна, яке є речовим доказом, судом оцінюються критично з огляду на те, що між позивачем та відповідачем склались господарські правовідносини на підставі укладеного договору зберігання майна. Щодо неправомірності дій органів прокуратури, внаслідок яких відповідач змушений нести витрати по утриманню майна, яке є речовим доказом, то відповідач не позбавлений можливості оскаржити вказані дії у встановленому законом порядку чи звернутись з відповідною вимогою щодо відшкодування понесених збитків, завданих такими діями.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування викладених у позові обставин.

Разом з тим, стосовно вимоги позивача про покладення на відповідача витрат на оплату послуг адвоката в сумі 1500 грн., слід зазначити таке.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За приписами ч.3 ст.126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Позивачем, на підтвердження факту надання правничої допомоги до матеріалів справи додано Договір №01/06/18 від 01.06.2018 про надання правничої допомоги, укладений із Адвокатським Бюро "Малеванчук та партнери" Рахунок-фактуру №06/12 від 06.12.2018 на суму 1500,00 грн., Акт прийому-передачі наданих послуг від 06.12.2018 на вказану суму та банківська виписка від 06.12.2018, що підтверджує надходження коштів від позивача на рахунок адвокатського об'єднання у розмірі 1500,00 грн.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу адвоката є обґрунтованими.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Враховуючи вкладене та керуючись ст.ст.13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, ст.ст.232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (01601, м. Київ, вул. Мечникова, буд. 16 А; ідентифікаційний код 30401456) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Собин" (08400, Київська обл., м. Переяслав-Хмельницький, вул. Героїв Дніпра, буд. 38; ідентифікаційний код 36298149) 125000 (сто двадцять п'ять тисяч) грн. заборгованості, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 1921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять дві) грн. та 1500 (одна тисяча п'ятсот) грн. витрат на правничу допомогу

Після набрання рішенням законної сили, видати наказ.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 04.03.2019

Суддя І.В. Усатенко