Рішення № 80210693, 28.02.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.02.2019Справа № 910/15453/17

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Бородині В.В., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Акціонерного товариства "Укрзалізниця"

до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державне територіально-галузеве об'єднання "Південно-Західна залізниця"

про визнання пунктів договору недійсними,

Представники:

від позивача: Поліщук Ю.В.;

від відповідача: Бавріна І.М., Яценко Є.О.;

від третьої особи: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Укрзалізниця" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - відповідач) в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просить визнати недійсними пункт 2.2. та абзац 2 п. 3.8 кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-3760/2-1 від 29.12.2011, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та Державним територіально-галузеве об'єднанням "Південно-Західна залізниця".

Позовні вимоги, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, обґрунтовані тим, що третя особа, як державне підприємство, у статутному капіталі якого більше 50 % акцій належать державі, при залученні кредитних коштів мала погодити умови відповідного кредитного договору із органами центральної виконавчої влади, відповідно до передбаченої чинним законодавством процедури. У той же час, умови укладеного 29.12.2011 між відповідачем та третьою особою Кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-3760/2-1 не відповідають умовам, які були погоджені уповноваженими органами, зокрема, щодо сплати комісійних платежів та строку користування кредитом.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.02.2018 (суддя Маринченко Я.В,) у справі № 910/15453/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2018, позов задоволено. Визнано недійсним п. 2.2 Кредитного договору про відкриття кредитної лінії від 29.12.2011 № 20-3760/2-1, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (01001, м. Київ, пров. Шевченка, 12; ідентифікаційний код 00039002) та Державним територіально-галузевим об'єднанням "Південно-Західна залізниця" (01601, м. Київ, вул. Лисенка, 6; ідентифікаційний код 04713033), а саме: "дата остаточного повернення всіх отриманих у межах кредитної лінії сум кредиту - 22 грудня 2014 року". Визнано недійсним абзац 2 п. 3.8. Кредитного договору про відкриття кредитної лінії від 29.12.2011 № 20-3760/2-1, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (01001, м. Київ, пров. Шевченка, 12; ідентифікаційний код 00039002) та Державним територіально-галузевим об'єднанням "Південно-Західна залізниця" (01601, м. Київ, вул. Лисенка, 6; ідентифікаційний код 04713033), а саме: "позичальник доручає банку за здійснення операції з купівлі, обміну та продаж валюти списати кошти в еквіваленті суми комісійної винагороди банку за здійснення відповідної операції з поточного рахунку в національній валюті позичальника № 2600830118655/980, або з будь-яких поточних рахунків в національній валюті, які відкрито позичальником у банку, код банку 300012, або з будь-яких поточних рахунків в національній валюті, які відкрито позичальником у ПАТ Промінвестбанк. У випадку відсутності коштів для оплати комісійної винагороди на зазначених рахунках, позичальник доручає банку здійснити списання коштів з рахунків в іноземній валюті, відкритих у банку, код банку 300012, або відкритих у ПАТ Промінвестбанк в еквіваленті суми комісійної винагороди банку по курсу банку на день списання та здійснити продаж/обмін іноземної валюти за курсом банку на день здійснення операції".

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (01001, м. Київ, пров. Шевченка, 12; ідентифікаційний код 00039002) на користь Публічного акціонерного товариства "Укрзалізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5; ідентифікаційний код 40075815) витрати по сплаті судового збору в розмірі 1600 (одна тисяча шістсот) грн.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2018 у справі №910/15453/17 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

22.12.2018 матеріали справи № 910/15453/17 надійшли до Господарського суду міста Києва та згідно автоматизованої системи документообігу передані на розгляд судді Щербакова С.О.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.12.2018 (суддя Щербаков С.О.) прийнято справу № 910/15453/17 до свого провадження. Розгляд справи № 910/15453/17 здійснюється за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 07.02.2019.

05.02.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду представник відповідача подав письмові пояснення, в яких, зокрема зазначає, що правонаступництво не є підставою для поновлення строків позовної давності.

Також, 05.02.2019 представник відповідача подав заяву про застосування строків позовної давності, в якій відповідач зазначає, що позивач пропустив трирічний строк звернення з позовними вимогами до суду, у зв'язку з чим просить суд застосувати позовну давність та наслідки спливу строків позовної давності.

06.02.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду від Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" надійшло клопотання, в якому третя особа просить суд відкласти підготовче засідання на іншу дату.

У судовому засіданні 07.02.2019 суд на місці ухвалив відкласти підготовче засідання на 21.02.2019.

21.02.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду представник позивача подав відповідь на письмові пояснення, в яких позивач зазначає, що відповідачем не доведено, що Міністерству інфраструктури України та Міністерству фінансів України направлявся текст саме цього спірного договору, оскільки викладені в оспорюваному договорі умови запозичення кредитних коштів відрізняються від тих, що погоджені міністерствами, а саме скорочено строк повернення кредитних коштів та введено комісійну винагороду банку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.02.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/15453/17 призначено на 28.02.2019.

У даному судовому засіданні представники відповідача просили суд відкласти розгляд даної справи, у зв'язку з відступленням Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" права вимоги за спірним кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 20-3760/2-1 від 29.12.2011.

Представник позивача не заперечив проти відкладення розгляду справи.

Заслухавши клопотання представників відповідача, суд на місці ухвалив відмовити у його задоволенні, оскільки на час розгляду даної справи по суті суду не надано доказів на підтвердження відступлення Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" права вимоги за спірним кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 20-3760/2-1 від 29.12.2011, у зв'язку з чим суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та перешкод у розгляді справи по суті.

Також, у даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представники відповідача заперечили проти задоволення позовних вимог.

Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, однак був повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання належним чином, що підтверджується розпискою про відкладення розгляду справи.

Крім того, суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 31.10.2018 № 938 «Про деякі питання акціонерного товариства "Українська залізниця" змінено тип публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" з публічного на приватне та перейменовано його в Акціонерне товариство "Українська залізниця".

Також вищевказаною постановою статут публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" викладено у новій редакції та зазначено нове найменування товариства українською мовою: повне - акціонерне товариство "Українська залізниця", скорочене - АТ "Українська залізниця".

Крім того, як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань державну реєстрацію змін до установчих документів вже проведено.

Отже, станом на день вирішення даної справи, відповідно до норм статті 108 Цивільного кодексу України відбулось перетворення юридичної особи відповідача шляхом зміни найменування з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на Акціонерне товариство "Українська залізниця".

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 28.02.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

29.12.2011 між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - банк) та Державним територіально-галузевим об'єднанням "Південно-Західна залізниця" (далі - позичальник) укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 20-3760/2-1, умовами якого передбачено, що банк зобов'язується надати позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 12 500 000, 00 доларів США на умовах, встановлених цим договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, встановлені цим договором.

Згідно п. 2.2. договору, дата остаточного повернення всіх отриманих у межах кредитної лінії сум кредиту - 22.12.2014 року.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що кредит надається банком позичальнику шляхом перерахування коштів з позичкового рахунку №2073833218655/840, відкритого у банку, код банку 300012, на поточний рахунок позичальника №22600830118655/840, відкритий у банку, код банку 300012, згідно наданого позичальником письмового звернення відповідно до цільового призначення кредиту. Після надання кредиту на суму, що вказана у п.2.1 цього Договору, подальше кредитування в межах строку, встановленого п.2.2 цього Договору та в межах суми ліміту кредитної лінії може здійснюватися лише після погашення Позичальником частини або всієї суми наданого кредиту, у розмірі, який не може перевищувати обсягу такого погашення.

Відповідно до п. 3.2. договору, проценти за користування кредитом нараховуються банком на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за отриманими коштами та сплачуються позичальником, виходячи із встановленої банком процентної ставки в розмірі 11 % річних.

Нарахування банком процентів здійснюється з дати перерахування коштів з позичкового рахунку на поточний рахунок позичальника по дату повного і остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії коштів. При розрахунку процентів використовується метод «факт/360», виходячи із фактичної кількості днів у місяці та 360 днів у році.

Проценти нараховуються банком щомісячно в останній робочий день місяця за період з дати першої видачі по день, що передує останньому робочому дню місяця, в якому наданий кредит, та надалі за період з дати попереднього нарахування по день, що передує останньому робочому дню поточного місяця, а також в день остаточного повернення кредиту, визначеного п.2.2 цього Договору. Проценти сплачуються позичальником щомісячно в день їх нарахування з поточного рахунку Позичальника №2600830118655/840 у банку, код банку 300012 (або з будь-яких інших поточних рахунків Позичальника) на рахунок №2073833218655/840 відкритий у банку, код банку 300012.

Проценти за грудень місяць нараховуються банком в останній робочий день цього місяця за період з дати попереднього нарахування по останній календарний день грудня місяця та сплачуються позичальником не пізніше останнього робочого дня цього ж місяця.

Пунктом 3.5 договору передбачено, що за наявності заборгованості по кредиту та/або плати за кредит, сторони встановлюють наступну черговість погашення позичальником заборгованості:

- в першу чергу сплаті підлягає нарахована, але не сплачена в строк плата за кредит;

- в другу чергу сплаті підлягає нарахована плата за кредит, строк сплати якої ще не сплинув;

- в третю чергу сплаті підлягає неустойка, передбачена цим Договором.

Заборгованість за кредитом, строк сплати якої ще не настав, погашається позичальником в строк, передбачений п.2.2 цього договору.

Погашення позичальником заборгованості кожної наступної черги повинна відбуватися виключно після повного погашення заборгованості кожної попередньої черги.

Сторони встановлюють, що банк має право самостійно зараховувати кошти, які направлені Позичальником на погашення заборгованості, згідно встановленої черговості.

З підписанням цього договору, у відповідності з чинним законодавством України, позичальник надає банку право самостійно приймати рішення щодо зміни черговості погашення заборгованості позичальника за цим договором. Банк інформує позичальника у письмовій формі на його запит про застосовану черговість погашення кредитної заборгованості.

Відповідно до п.3.8 договору з метою забезпечення належного та своєчасного виконання зобов'язань позичальника по погашенню кредиту, плати за кредит та неустойки позичальник відповідно до вимог ст. 26 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» доручає банку за умови настання строків виконання грошових зобов'язань за цим договором від імені та за рахунок позичальника здійснювати договірне списання коштів в сумі заборгованості за кредитом, платою за кредитом та неустойкою, з поточного рахунку №2600830118655/840, або з будь-яких рахунків, які відкрито позичальником у банку, код банку 300012, або з будь-яких рахунків, які відкрито позичальником у ПАТ Промінвестбанк та направити на погашення заборгованості перед банком за цим договором (на відповідні рахунки обліку банком зазначеної заборгованості). У разі відсутності або недостатності коштів на поточному рахунку позичальника у валюті заборгованості, позичальник доручає банку від імені та за рахунок позичальника:

- здійснити списання коштів з будь-яких рахунків в іншій іноземній валюті, які відкрито позичальником у банку, код банку 300012, або з будь-яких рахунків в іноземній валюті, які відкрито позичальником у ПАТ Промінвестбанк в сумі еквівалентній сумі заборгованості, по курсу банку на день списання, та здійснити продаж/обмін відповідної іноземної валюти, що була списана на іноземну валюту заборгованості за курсом банку на день здійснення операції. Кошти, отримані в результаті здійснення операції з продажу/обміну іноземної валюти, зарахувати на рахунок, відкритий позичальнику у валюті заборгованості у банку, код банку 300012.

- здійснити списання коштів з будь-яких рахунків у національній валюті, які відкрито позичальником у банку, код банку 300012, або з будь-яких рахунків у національній валюті, які відкрито позичальником у ПАТ Промінвестбанк, у сумі еквівалентній сумі заборгованості, по курсу банку на день списання, та здійснити купівлю іноземної валюти в сумі заборгованості, за курсом Банку на день здійснення операції. Кошти отримані в результаті здійснення операції з купівлі іноземної валюти зарахувати на рахунок, відкритий позичальнику у валюті заборгованості у банку, код банку 300012. При купівлі іноземної валюти позичальник доручає банку, а банк зобов'язується утримати суму відповідно до чинного законодавства та умов договору банківського рахунку №20-2/592 від 26.12.2011.

Позичальник доручає банку за здійснення операції з купівлі, обміну та продажу валюти списати кошти в еквіваленті суми комісійної винагороди банку за здійснення відповідної операції з поточного рахунку в національній валюті позичальника №2600830118655/980, або з будь-яких поточних рахунків в національній валюті, які відкрито Позичальником у Банку, код Банку 300012, або з будь-яких поточних рахунків в національній валюті, які відкрито позичальником у ПАТ Промінвестбанк. У випадку відсутності коштів для оплати комісійної винагороди на зазначених рахунках, позичальник доручає банку здійснити списання коштів з рахунків в іноземній валюті, відкритих у банку, код банку 300012, або відкритих у ПАТ Промінвестбанк в еквіваленті суми комісійної винагороди банку по курсу банку на день списання та здійснити продаж/обмін іноземної валюти за курсом банку на день здійснення операції.

Передбачене цим пунктом договірне списання здійснюється банком у відповідності до нормативно-правових актів Національного банку України.

Цей договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженим представниками сторін, отримання погодження Міністерства інфраструктури України і Міністерства фінансів України, скріплення печатками сторін, та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за цим договором. (п.6.1 договору).

У п. 6.9 договору передбачено, що всі зміни та доповнення до цього Договору щодо мети, обсягу і строку залучення кредиту, виду забезпечення виконання зобов'язань, плати за користування кредитом, обов'язків, прав та відповідальності сторін, а також реструктуризації боргових зобов'язань вносяться за погодженням Міністерства інфраструктури України та Міністерства фінансів України у письмовій формі, набувають чинності з дати їх підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін, та є невід'ємними частинами цього договору.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідно до Порядку погодження залучення державними підприємствами, в тому числі господарськими товариствами (крім банків), у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток, паїв) належать державі, кредитів (позик), надання гарантій або поруки за такими зобов'язаннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №809 від 15.06.2011 року, Державне територіально - галузеве об'єднання «Південно - західна залізниця» отримало погодження від Міністерства фінансів України та Міністерства інфраструктури України на отримання кредиту, однак всупереч отриманих погоджень в договорі кредиту строк користування кредитними коштами встановлений менший, ніж 3 роки, що є додатковим навантаженням на фінансове становище боржника, при цьому, договором передбачено сплату комісійних платежів, у зв'язку з чим позивач просить суд визнати недійсними п. 2.2. та абзац 2 п. 3.8. кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-3760/2-1 від 29.12.2011.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

В силу положень ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст. 345 Господарського кодексу України передбачено, що кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Приписами ст. 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом п.2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Одночасно, за змістом п.2.5.2 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України необхідно з урахуванням приписів ст.215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст.220, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.

Такої саме позиції дотримується Вищий господарський суд України і у п.18 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008р. "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України", за змістом якого вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття "заінтересована особа". Тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Аналогічні положення містяться і в статті 180 Господарського кодексу України.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Отже, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду скасовуючи рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2018 у справі № 910/15453/17-г та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції зазначив, що господарські суди, дійшовши висновків щодо наявності підстав для визнання недійсним оспорюваних умов договору, не встановили, яке саме право позивача порушується або не визнається, або оспорюється у зв'язку з укладенням цього договору .

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Таким чином, з урахуванням вказівок Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 27.11.2018 у справі № 910/15453/17, суд відзначає наступне.

Як встановлено судом, між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (банк) та Державним територіально-галузевим об'єднанням "Південно-Західна залізниця" (позичальник) укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 20-3760/2-1 від 29.12.2011, відповідно до якого банк зобов'язується надати позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 12 500 000, 00 доларів США на умовах, встановлених цим договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, встановлені цим договором.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 4 ст. 67 Господарського кодексу України державні підприємства, у тому числі господарські товариства (крім банків), у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв), здійснюють залучення внутрішніх довгострокових (більше одного року) та зовнішніх кредитів (позик), надають гарантії або є поручителями за такими зобов'язаннями за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну фінансову політику, здійснюють залучення внутрішніх короткострокових (до одного року) кредитів (позик), надають гарантії або є поручителями за такими зобов'язаннями - за погодженням з органом виконавчої влади, який здійснює функції управління державною власністю. Порядок таких погоджень встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України №809 від 15.06.2011 року затверджено Порядок погодження залучення державними підприємствами, в тому числі господарськими товариствами (крім банків), у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток, паїв) належать державі, кредитів (позик), надання гарантій або поруки за такими зобов'язаннями, який визначає процедуру погодження залучення державними підприємствами, у тому числі господарськими товариствами (крім банків), у статутному капіталі яких 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв) належать державі (далі - підприємства), кредитів (позик) шляхом укладення кредитного договору, договору позики або випуску облігацій підприємства (далі - залучення кредиту (позики), у результаті якого виникають зобов'язання щодо повернення коштів, та надання гарантій або поруки за такими зобов'язаннями.

Відповідно до п.2 Порядку залучення підприємством кредиту (позики), надання гарантій або поруки за таким зобов'язанням погоджується: Мінфіном - щодо внутрішніх довгострокових (більше одного року) та зовнішніх кредитів (позик); органом виконавчої влади, який здійснює функції управління державною власністю (далі - уповноважений орган), - щодо внутрішніх короткострокових (до одного року) кредитів (позик).

Згідно п.3 Порядку, для погодження залучення підприємством кредиту (позики), надання гарантії або поруки за таким зобов'язанням підприємство подає Мінфіну або уповноваженому органу заяву, до якої додаються:

1) у разі погодження залучення кредиту (позики):

проект кредитного договору (договору позики, проспекту емісії або рішення про закрите (приватне) розміщення облігацій підприємства, а в разі надання повноважень щодо залучення кредиту (позики) - також проект відповідного договору), який зокрема:

- повинен передбачати напрями використання залучених коштів, що відповідають визначеній установчими документами меті діяльності підприємства, плату за користування кредитом (позикою), яка відповідає тій, що склалася на ринку фінансових послуг на момент подання заяви, а також право підприємства на дострокове виконання зобов'язань за кредитом (позикою);

- не може передбачати дострокове виконання зобов'язань за кредитом (позикою) з ініціативи кредитора із необгрунтованими фінансовими втратами (за винятком здійснення запозичення у формі випуску облігацій підприємства), неконкурентний спосіб переходу права власності на майно підприємства, а також не повинен містити положень щодо обов'язкового дострокового виконання зобов'язань на вимогу кредитора (інвестора) у разі зниження кредитного рейтингу України та/або підприємства;

довідки про відсутність (наявність) заборгованості із сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), видані відповідними органами державної податкової служби, Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування;

результати аналізу фінансово-господарської діяльності за попередній рік, а також показники господарської діяльності та розвитку підприємства в поточному і плановому роках, підготовлені відповідно до методики аналізу фінансово-господарської діяльності підприємств державного сектору економіки, затвердженої Мінфіном;

копії:

- затвердженого в установленому законодавством порядку фінансового плану на поточний рік (із змінами та доповненнями), в якому передбачено здійснення відповідного залучення кредиту (позики);

- виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;

- установчих документів;

- річної фінансової звітності (балансу, звітів про фінансові результати, рух грошових коштів, власний капітал) за останній звітний період;

- квартальної фінансової звітності (балансу, звіту про фінансові результати) за останній звітний період;

- рішення уповноваженого органу про погодження умов кредиту (позики) (подається Мінфіну);

- рішення відповідного органу управління підприємства про розміщення облігацій підприємства із строком обігу більш як один рік, погодженого з уповноваженим органом (подається Мінфіну);

- рішення відповідного органу управління підприємства про розміщення облігацій підприємства із строком обігу менш як один рік (подається уповноваженому органу);

- звіт про виконання фінансового плану за минулий рік;

інформація про:

- зобов'язання за раніше здійсненими та не поверненими кредитами (позиками) із зазначенням обсягів отриманих коштів, плати за користування ними та дати їх отримання у розрізі кредиторів на момент подання заяви, а також плани виконання зазначених зобов'язань, у тому числі внесення плати за користування у поточному та наступному роках з помісячним розписом в розрізі кредиторів;

- відсутність рішення про визнання підприємства банкрутом, порушення щодо нього справи про банкрутство або ліквідацію підприємства;

- застосовану з урахуванням вимог Закону України "Про здійснення державних закупівель" процедуру відбору кредитора та особи, якій надано повноваження щодо залучення кредиту (позики);

- застосовану з урахуванням вимог Закону України "Про здійснення державних закупівель" процедуру відбору організатора торгівлі, через якого здійснюватиметься розміщення облігацій, а також андеррайтера, якщо емітент має намір залучити андеррайтера до розміщення облігацій (для випуску облігацій підприємства шляхом відкритого (публічного) розміщення);

техніко-економічне обґрунтування обсягу та доцільності залучення кредитів (позик), напрями їх використання, можливі джерела та строки їх повернення;

проект договору застави, погоджений в установленому статтею 11 Закону України "Про заставу" порядку (якщо залучення кредитів (позик) забезпечується заставою майна підприємства);

2) у разі погодження забезпечення підприємством виконання зобов'язань за кредитним договором (договором позики) порукою або гарантією матеріали, зазначені в підпункті 1 цього пункту, а також:

проект договору поруки або договору про надання гарантії;

копії:

- рішення відповідного органу управління підприємства про укладення договору поруки або договору про надання гарантії;

- рішення уповноваженого органу про погодження умов поруки або гарантії (подається Мінфіну);

- свідоцтва про реєстрацію підприємства як фінансової установи (у разі надання гарантії);

інформація про юридичну особу, виконання зобов'язань якої за кредитним договором (договором позики) передбачається забезпечити (копії свідоцтва про державну реєстрацію, установчих документів, річної фінансової звітності (балансу, звіту про фінансові результати, рух грошових коштів, власний капітал) за останній звітний період, квартальної фінансової звітності (балансу, звіту про фінансові результати) за останній звітний період), та істотні умови такого залучення кредиту (позики) (проект кредитного договору, договору позики або проспекту емісії облігацій);

3) інформація Мінекономрозвитку про відповідність державній політиці у сфері управління державним сектором економіки залучення підприємствами кредитів (позик), надання гарантій або поруки за такими зобов'язаннями (щодо внутрішніх довгострокових (більше одного року) та зовнішніх кредитів (позик).

Зазначені в цьому пункті копії документів засвідчуються підписом керівника, скріпленим печаткою підприємства.

У п.4 Порядку визначено, що Мінфін або уповноважений орган протягом 30 робочих днів після надходження заяви приймає рішення щодо погодження залучення кредиту (позики), забезпечення підприємством виконання зобов'язань за кредитом (позикою) порукою або гарантією чи відмови у погодженні, про що письмово повідомляє підприємству.

Таким чином, третя особа, як державне підприємство, у статутному капіталі якого більше 50 % акцій належать державі, для залучення кредитних коштів мала отримати погодження від уповноваженого органу, надаючи на розгляд певний пакет документів та проект відповідного кредитного договору, на умовах якого мало відбуватися запозичення грошових коштів.

Як вбачається із матеріалів справи, Державна адміністрація залізничного транспорту України направляла Міністерству фінансів України та Міністерству інфраструктури України листи від 12.12.2011 № ЦЗЕ-11/2362 та № ЦЗЕ-11/2365 щодо надання дозволу на отримання довгострокових кредитних коштів у вигляді відновлювальної кредитної лінії, у т.ч. з відповідачем, з наданням проектів кредитних договорів.

Міністерство інфраструктури України у листі від 27.12.2011 № 11494/11/10-11, розглянувши лист Укрзалізниці від 12.12.2011 № ЦЗЕ-11/2362 щодо погодження умов залучення третьою особою довгострокових кредитних ресурсів (відновлювальна кредитна лінія), повідомило, що відповідно до поданих на розгляд документів планується здійснити шляхом укладення кредитних договорів, зокрема, з відповідачем: сума кредитів - 91,25 млн. дол. США; строк користування кредитними коштами - 3 роки; відсоткова ставка - 11 % річних; комісійні платежі - відсутні; забезпечення - застава майнових прав у співвідношенні 1:3,34; мета запозичення - виконання програми капітальних інвестицій. Відповідно до Порядку погодження залучення державними підприємствами, у т.ч. господарськими товариствами (крім банків), у статутному капіталі яких 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв) належить державі, кредитів (позик), надання гарантій або поруки за такими зобов'язаннями, затвердженого постановою Кабінетів Міністрів України від 15.06.2011 № 809, Міністерство погоджує третій особі зазначені умови залучення довгострокового кредиту, за умови отримання від Мінекономрозвитку інформації про відповідність державній політиці у сфері управління державним сектором економіки залучення підприємством кредитів. Одночасно, з метою захисту інтересів державного підприємства, рекомендовано при укладенні кредитного договору з відповідачем п. 3.9. виключити, а в п. 5.5. зменшити розмір штрафу.

29.12.2011 Міністерство фінансів України у листі № 31-12110-103-10/33215, адресованому третій особі, повідомило щодо погодження здійснення довгострокових внутрішніх запозичень, що відповідно до поданих на його розгляд документів, планується здійснити шляхом укладення кредитних договорів у загальній сумі 116,25 млн. дол. США на наступних умовах, зокрема, з відповідачем: сума кредитів - 91,25 млн. дол. США; строк користування кредитними коштами - 3 роки; відсоткова ставка - 11 % річних; комісійні платежі - відсутні; забезпечення - застава майнових прав у співвідношенні 1:3,34; мета запозичення - виконання програми капітальних інвестицій та перекредитування діючих запозичень. Зведений фінансовий план залізниць України на 2011 рік затверджено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10.10.2011 № 983-р, в якому передбачається залучення третьою особою довгострокових кредитів на суму 973,5 млн. грн. Ураховуючи викладене, Міністерство фінансів України погоджує здійснення вищезазначеного запозичення третій особі за умови, якщо не будуть перевищені відповідні показники фінансового плану підприємства на 2011 рік.

Тобто, як слідує зі змісту даних листів, центральними органами виконавчої влади було погоджено укладення кредитного договору з відповідачем на умовах трирічного строку користування кредитними коштами та без комісійних платежів.

З реквізитів оспорюваного договору вбачається, що останній укладено 29.12.2011, проте датою остаточного повернення всіх отриманих у межах кредитної лінії сум кредиту встановлено 22.12.2014, що є меншим трирічного строку користування кредитними коштами.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначає, що центральним органам виконавчої влади було погоджено укладення кредитних договорів на умовах викладених доданими до листів проектами договорів, проте, в матеріалах справи відсутні, а відповідачем в свою чергу не подано жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження того, що Міністерству фінансів України та Міністерству інфраструктури України направлявся текст саме спірного кредитного договору, оскільки фактично викладені в спірному кредитному договорі умови запозичення кредитних коштів, зокрема, пункт 2.2 та пункт 3.8 у відповідній редакції кредитного договору, відрізняються від тих, що були погоджені вказаними міністерствами та стисло відображені в їх листах.

Наведене спростовує заперечення відповідача щодо наявності в матеріалах справи погодження центральних органів виконавчої влади на укладення спірного договору саме в такій редакції, що наразі оспорюється.

При цьому, відповідно до п. 3.8. спірного договору за здійснення операції з купівлі, обміну та продаж валюти третя особа доручає банку списати кошти в еквіваленті суми комісійної винагороди банку за здійснення відповідної операції з рахунку позичальника в національній валюті.

Суд зазначає, що наведений вище пункт договору прямо суперечить умові щодо відсутності будь-яких комісійних платежів при наданні погодження уповноваженими органами на укладення кредитного договору з відповідачем.

Заперечення відповідача з приводу виникнення обов'язку третьої особи з оплати комісійної винагороди за здійснення валютно-обмінних операцій в разі невиконання зобов'язання з повернення коштів у визначений договором строк за умови відсутності на рахунках третьої особи коштів у валюті зобов'язання, не спростовує факту невідповідності даного пункту умові щодо відсутності комісійних платежів, яка не передбачала виключень на здійснення валютно-обмінних операцій.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Таким чином, зміст оспорюваного договору не відповідає основним умовам, що були погоджені уповноваженими органами, зокрема, щодо укладення кредитного договору з відповідачем на умовах трирічного строку користування кредитними коштами та без комісійних платежів.

З огляду на наведене вище, оскільки судом встановлено, що зміст оспорюваних умов договору не відповідає наданим третій особі центральними органами виконавчої влади погодженням на укладення кредитних договорів, що є порушенням встановленій в постанові Кабінету Міністрів України процедури, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання таких умов договору недійсними.

При цьому, суд зазначає, що у даному випадку встановивши строк повернення кредитних коштів менше ніж три роки та передбачивши комісійну винагороду створено для підприємства додаткове фінансове навантаження, що є порушенням права позивача на отримання та використання кредитних коштів на визначених центральними органами виконавчої влади умовах, а саме щодо трирічного строку користування кредитними коштами та без комісійних платежів.

За таких обставин, вимоги позивача про визнання недійсними пункту 2.2., та абзацу 2 п. 3.8 кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-3760/2-1 від 29.12.2011 є обґрунтованими.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, 05.02.2019 відповідачем подано до суду заяву про застосування строку позовної давності до вимог позивача.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч.ч.3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. (п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013 року)

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України).

Для юридичної особи (суб'єкта підприємницької діяльності) як сторони правочину (договору) днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 19.08.2014 року у справі № 5013/492/12 та від 02.09.2014 року у справі № 915/1437/13.

Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 20-3760/2-1 був укладений 29.12.2011 року.

Згідно з приписами положень частини 1 статті 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Згідно статті 253 вказаного кодексу перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок, а статтею 254 цього кодексу визначено, що строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (ч.1), а відповідно до статті 261 наведеного кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1).

Отже, за змістом вищенаведених норм, загальна позовна давність тривалістю у три роки починає перебіг 30.12.2011 і спливає у відповідні число та місяць останнього року, тобто такі, що відповідають числу та місяцю настання події - укладання правочину, тож строк позовної давності щодо заявлених позовних вимог сплив 29.12.2014.

Судом встановлено, що Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" (код ЄДРПОУ 40075815) як нова юридична особа утворено згідно із Законом України "Про особливості утворення публічно акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" та постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 року №200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".

Статут Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 року № 735.

21.10.2015 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань було внесено запис про проведення державної реєстрації юридичної особи - Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".

Відповідно до вказаної постанови Кабінету Міністрів України Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" утворюється на базі Державної адміністрації залізничного транспорту (код ЄДРПОУ 00034045), підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття. Серед таких підприємств є й Державне територіально - галузеве об'єднання «Південно - західна залізниця», яке є стороною в кредитному договорі.

Як вбачається із положень вищенаведеного Закону та постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 року №200, всі підприємства, на базі яких утворюється Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" реорганізовуються шляхом злиття.

Реорганізація юридичної особи, як самостійний вид її припинення передбачає проведення певної процедури та характеризується деякими особливостями. Так, зокрема, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (ст. 104 Цивільного кодексу України); комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов'язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами (ст. 107 Цивільного кодексу України).

Отже, відповідно до цивільного законодавства при реорганізації (злитті) юридичних осіб, перехід прав і обов'язків до новоутвореної юридичної особи, відбувається на підставі передавального акта, в якому про це має бути чітко зазначено.

Закон України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" визначає правові, економічні та організаційні особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування, 100 відсотків акцій якого належать державі (далі - Товариство), управління і розпорядження його майном та спрямований на забезпечення економічної безпеки і захисту інтересів держави.

Відповідно до ч.ч.1, 3-7 статті 2 Закону утворення Товариства здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до законодавства з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Товариство утворюється як публічне акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття (далі - підприємства залізничного транспорту). Статут Товариства затверджується Кабінетом Міністрів України. Засновником Товариства є держава в особі Кабінету Міністрів України. Товариство є правонаступником усіх прав і обов'язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту. Оприлюднення затвердженого Кабінетом Міністрів України переліку підприємств залізничного транспорту, на базі яких утворюється Товариство, є офіційним повідомленням для кредиторів про припинення таких суб'єктів господарювання.

Згідно ст. 3 Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" товариство утворюється як публічне акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття.

Відповідно до п.п.1, 2, 5 постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 №200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"" вирішено утворити публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - товариство), 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту (код згідно з ЄДРПОУ 00034045) (далі - Укрзалізниця), підприємств та установ залізничного транспорту загального користування (далі - підприємства), які реорганізовуються шляхом злиття, згідно з додатком 1. Установлено, що статутний капітал товариства формується шляхом внесення до нього: майна Укрзалізниці, підприємств, зазначених у додатку 1, крім майна, яке закріплюється за товариством на праві господарського відання згідно із Законом України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", та іншого майна, яке відповідно до законодавства не може бути включене до статутного капіталу; доручено Міністерству інфраструктури вжити заходів для припинення Укрзалізниці та підприємств, зазначених у додатку 1.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" є правонаступником прав й обов'язків Державного територіально - галузевого об'єднання «Південно - західна залізниця», яке є стороною в оспорюваному кредитному договорі, а тому позивач, як правонаступник, вважається обізнаним щодо наявності вказаного договору з моменту його укладення.

Більше того, з листів №31-12110-103-10/33215 від 29.12.2011 року Міністерства фінансів України, №11494/11/10-11 від 27.12.2011 року Міністерства інфраструктури України вбачається, що вони були адресовані Укрзалізниці, ДАЗТ «Укрзалізниця», правонаступником якого також є позивач, а тому суд не приймає до уваги доводи позивача, що йому стало відомо про укладення кредитного договору лише з моменту утворення Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" 21.10.2015 року.

При цьому, відповідно до статті 262 Цивільного кодексу України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Аналогічна правова позиція викладена у Постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 910/2974/18, від 15.01.2019 у справі № 910/2969/18, від 15.01.2019 у справі № 910/2972/18 та від 07.02.2019 у справі № 910/2966/18.

В силу ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови у позові.

При цьому, господарський суд також вважає за необхідне зазначити, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Відповідно до п.2.2 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі.

В той же час, судом не встановлено підстав для поновлення пропущеного строку позовної давності та для визнання причин пропуску такого строку поважними, при цьому суд зазначає, що відповідне клопотання про поновлення строку було заявлено позивачем в усному порядку під час розгляду справи по суті.

Таким чином, суд приходить до висновку, що строк позовної давності позивачем пропущений.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, суд вважає вимоги позивача такими, що задоволенню не підлягають.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено: 04.03.2019

Суддя С. О. Щербаков