Рішення № 80210242, 22.02.2019, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22 лютого 2019 р. Справа № 903/778/18

Господарський суд Волинської області у складі судді Слободян О.Г., за участю секретаря судового засідання Лівандовського Т.Г.,

представника позивача: ОСОБА_1,

представника відповідача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

до відповідача: Закритого акціонерного товариства "Волинь-Лада" в особі голови ліквідаційної комісії з припинення/ліквідатора ОСОБА_3

про зобов'язання включити до проміжного ліквідаційного балансу кредиторську вимогу в розмірі 452 937,44 дол. США, що еквівалентно 12 544 863,34грн., як визнану

встановив: позивач – ПАТ "Дельта Банк" звернувся до суду з позовом, в якому просить зобов'язати відповідача - ЗАТ "Волинь-Лада" в особі голови ліквідаційної комісії з припинення або ліквідатора включити в проміжний ліквідаційний баланс кредиторську вимогу ПАТ "Дельта Банк" у загальному розмірі 452937, 44дол. США, що в еквіваленті до курсу НБУ станом на 21.08.2018р. складає 12554863грн. 34коп., як визнану. Також просить стягнути з відповідача 1762грн. витрат на оплату судового збору.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що згідно відомостей із ЄДР позивачу стало відомо, що ЗАТ "Волинь-Лада" з 05.01.2010р. знаходиться в стані припинення.

10.09.2018 АТ «Дельта Банк», як новий кредитор згідно укладеного договору купівлі-продажу прав вимоги від 19 серпня 2014 року між ПАТ «Омега Банк» (правонаступник ВАТ "Сведбанк") та ПАТ «Дельта Банк», звернулося до відповідача з заявою №23.1/2459 від 07.09.2018 з грошовими вимогами щодо визнання кредиторських вимог по кредитному договору №Н/240608/к-84 від 10.09.2008р. у загальному розмірі 452 937, 44 дол. США, що в еквіваленті до курсу НБУ станом на 21.08.2018 складає 12 544 863, 34грн.

У зв’язку із неотриманням відповіді від відповідача, АТ «Дельта Банк» звернулося до господарського суду у межах строку, встановленого ч. 3 ст. 112 ЦК України про включення вимог до проміжного ліквідаційного балансу боржника.

Ухвалою суду від 31.10.2018р. відкрито провадження у справі та постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження.

18.12.2018р. до суду представником відповідача було подано відзив на позовну заяву (вх.№01-55/13812/18) та 24.01.2019р. подано пояснення (вх.№01-57/985/18), в яких відповідач заперечує проти позову та просить відмовити в позові повністю, посилаючись на наступне.

Враховуючи, що ОСОБА_4 скористався своїм правом на дострокове стягнення заборгованості в судовому порядку, змінивши в свою чергу строк виконання зобов’язань, його право на нарахування відсотків після звернення з вимогою про дострокове стягнення заборгованості припинилось, а тому вимоги в цій частині є безпідставними і не можуть бути задоволені.

Задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.

На час укладення договору про відступлення прав вимоги 19.08.2014 року, грошове зобов’язання за кредитним договором № Н/240608/к-84 було стягнуто з відповідача за рішенням господарського суду Волинської області у справі № 05/192/43-2011. Строк пред’явлення наказу про примусове виконання такого рішення до 02.11.2013 року. Відтак таке зобов’язання є простроченою заборгованістю.

Вказує, що у матеріалах справи відсутні докази передачі документів, які підтверджують права вимоги до ЗАТ «Волинь-Лада», а також документи, які підтверджують факт повного розрахунку покупця за придбані права вимоги тощо.

Оскільки, в передбаченому законом порядку не було здійснено заміну сторони у виконавчому провадженні по стягненню заборгованості згідно рішення Господарського суду Волинської області від 05 жовтня 2010р. у справі № 05/192/43-50, то задоволення вимог позивача щодо включення його вимог до ліквідаційного балансу відповідача призведе до того, що позивач матиме право на стягнення тих же коштів, право на стягнення яких має ПАТ «Омега банк», як правонаступник ПАТ «Сведбанк». Укладення договору купівлі-продажу прав вимоги від 19.08.2014р. не змінило сторону виконавчого провадження по виконанню рішення суду.

Із розрахунку заборгованості за договором кредиту №Н/240608/к-84 від 10.09.2008р. вбачається, що позивач нарахував прострочені проценти за користування кредитом за період з 19.08.2014р. по 21.08.2018р., що є неправомірним. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу передбаченого договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України.

Наголошує, що відповідач не отримував заяви позивача про визнання кредиторських вимог та включення їх до проміжного ліквідаційного балансу підприємства. Крім того, дана заява підписана представником позивача, якому згідно довіреності не делегувалися повноваження на вчинення таких дій. Отже, позивач передчасно звернувся до суду з позовом про включення його кредиторських вимог до ліквідаційного балансу відповідача.

Також, відповідачем було заявлено про застосування строків позовної давності, мотивуючи тим, що пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до ч.2 ст. 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання, а тому перебіг позовної давності за вимогами банку про повернення кредиту та платежів за ним почався з наступного дня, зазначеного кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту як кінцевого строку виконання її умов ( з 25.10.2009р.).

Представник позивача у відповіді на відзив (вх.№01-57/913/19 від 22.01.2019р.) та додаткових поясненнях (вх.№01-57/2198/19 від 20.02.2019р.) вказує, що відповідно до договору купівлі-продажу прав вимоги та згідно ст. ст. 512, 513, 514, 516, 517 ЦК України АТ «Дельта Банк» набуло статусу нового кредитора у зазначеному зобов’язанні та, відповідно, набуло право вимоги за Кредитним договором № Н/240608/к-84 від 10.09.2008р. та Іпотечним договором від 10.09.2008 р. н. 1760, що були укладені між ПАТ «Омега Банк» та ЗАТ «Волинь - Лада», у т.ч. право нараховувати відсотки та пеню. Позивач звернувся за захистом права за допомогою зобов’язально-правових засобів, а саме зобов’язання вчинити певні дії стосовно визнання та включення кредиторських вимог, а не стягнути кошти у певному розмірі, що не є повторним стягненням заборгованості з борожника.

Наявність судового рішення про стягнення боргу, відкриття виконавчого провадження за цим рішенням, вчиненням інших процесуальних дій по виконанню рішення суду, за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання (добровільного чи примусового), не свідчать про припинення договірних правовідносин сторін та/або припинення зобов'язань.

Також позивач зазначає, що останнім надані суду всі докази щодо переходу права вимоги до відповідача, факт наявності не погашеної заборгованості підтверджено рішенням суду від 05.10.2010р. у справі №05/192/43-50.

До позовної заяви додано оригінал розрахунку заборгованості, в якому вказано формулу розрахунку суми нарахованих відсотків та еквівалент у гривні станом на 21.08.2018. Проценти у розмірі 192 937, 44 дол. США та основний борг у розмірі 260000,00 дол. США було оприбутковано, як придбані 19.08.2014 згідно Договору купівлі-продажу прав вимог, укладеним з ПАТ "Омега Банк" за кредитним договором № Н/240608/к-84 від 10.09.2008 р. позичальника ЗАТ "ВОЛИНЬ-ЛАДА". Крім того, АТ "Дельта Банк" було здійснено поновлення нарахування процентів за період 19.08.2014-21.08.2018рр. Загальну суму відсотків зведено в одну суму - 192 937, 44 дол. США, яка включає суму відсотків до передачі права вимоги та після 19.08.2014 по дату звернення до суду. Розмір відсоткової ставки зазначено у кредитному договорі. Строк користування кредитом - з моменту фактичної видачі кредиту відповідно до умов кредитного договору встановлено по 09 вересня 2018 включно (п.1.3. Кредитного договору).

Також, наголошує, що сплив строків позовної давності не застосовується до грошових вимог, розмір яких вже доведений і присуджений до стягнення судовим рішенням, що набрало законної сили.

Ухвалою суду від 17.01.2019р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті 24.01.2019р.

В судових засіданнях 24.01.2019р. та 12.02.2019р. за згодою представників сторін було оголошено перерву відповідно до 12.02.2019р. та 22.02.2019р.

В судовому засіданні 22.02.2019р. представник позивача підтримав позовні вимоги повністю та просив задовольнити позов.

Представник відповідача проти позову заперечив та просив відмовити в позові.

Дослідивши наявні у справі письмові докази, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив наступне.

10.09.2008р. між ВАТ “Сведбанк”, правонаступником якого є ПАТ “Омега Банк” (ОСОБА_4) та ЗАТ “Волинь - Лада” (Позичальник) було укладено кредитний договір № Н/240608/к-84.

Відповідно до п. 1.1 ОСОБА_4 має право надати Позичальнику кредит у розмірі, на строк та на умовах, передбачених у цьому Договорі, а Позичальник зобов’язується повернути кредит, сплатити відсотки за користування ним, комісії та виконувати всі свої зобов’язання у повному обсязі та у строки передбачені цим Договором, але в будь –якому випадку не пізніше дати, зазначеної в. п. 1.3 договору. Кредит може бути наданий у формі одного траншу або декількох траншів, але в будь –якому випадку в межах загальної суми кредиту, що дорівнює 350000 дол. США.

Строк користування кредитом – з моменту фактичної видачі кредиту відповідно до умов цього договору до 09.09.2018 р. включно (п.1.3 Договору).

Згідно п. 1.4 плата за користування кредитом у вигляді процентів становить 13,5% річних.

Пунктом 3.3 Договору передбачено, що проценти за користування кредитом нараховуються виходячи з розміру процентної ставки встановленої п. 1.4 договору, з дня перерахування коштів з позичкового рахунку Позичальника до моменту фактичного повернення кредиту банку (в тому числі і за період прострочення погашення кредиту). При цьому враховується перший день та не враховується останній день користування кредитом. Проценти за користування кредитом нараховуються на суму щоденного залишку заборгованості за кредит. Якщо день надання та повернення кредиту співпадають, проценти за користування кредитом нараховуються на суму наданих коштів за один день користування кредитом.

Відповідно до п.3.4 Договору проценти нараховуються за фактичну кількість днів користування кредитом, виходячи з фактичної кількості днів у місяці. Кількість днів у році приймається рівною 360 днів.

Також, на забезпечення виконання зобов’язань за Кредитним договором між ВАТ «Сведбанк» та ЗАТ «Волинь - Лада» укладено іпотечний договір від 10.09.2008р.

16.10.2009p., у зв’язку із порушенням відповідачем умов Кредитного договору, ПАТ "Сведбанк" було направлено Клієнту повідомлення (вих.№07/1957 від 14.10.2009р.) з вимогою дострокового погашення заборгованості по Кредитному договору в 10-денний термін з моменту відправлення цього повідомлення.

У встановлений строк - 26 жовтня 2009 року відповідач свої зобов'язання за Кредитним договором в частині повернення суми кредиту, сплати відсотків, пені в повному обсязі не виконав.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 05.10.2010р. у справі №05/192/43-50, яке набрало законної сили 02.10.2010р., ухвалено сягнути з ЗАТ “Волинь-Лада” на користь ПАТ “Сведбанк” 301907,87 дол. США, в тому числі 260 000,00 дол. США. кредиту, 21 630,00 дол. США несплачених відсотків, 1 605,55 дол. США пені, 18 558,88 дол. США штрафу та 3 019,07 дол. США витрат по сплаті держмита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

24.01.2011р. на виконання вказаного рішення судом було видано наказ №05/192/43-1 , дійсний для пред’явленя до виконання до 02.11.2013р.

Як вбачається з листа-відповіді Другого ВДВС міста Луцьк ГТУЮ у Волинській області на адвокатський запит представника відповідача, 10.03.2011р. було відкрито виконавче провадження №25080485 з виконання наказу суду. 25.02.2013р. на підставі п.7 ч.1 ст.49 Закону України "Про виконавче провадження" (визнання боржника банкрутом) виконавче провадження було завершено.

Згідно відомостей із Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (дані про перебування юридичної особи в процесі припинення) відповідач - ЗАТ "Волинь-Лада" в стані припинення з 05.01.2010р. (а.с.9-11).

19.08.2014р. між ПАТ «Омега Банк» (правонаступник ПАТ "Сведбанк", Продавець) та ПАТ «Дельта Банк» (Покупець) укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги.

Відповідно до умов договору, оскільки Продавець надав кредити Позичальникам за Кредитними договорами, Продавець бажає продати (відступити), а Покупець купити (прийняти) Права вимоги за винагороду та на умовах, що визначені у цьому Договорі у Додатку №1 до Договору (у тому вимоги за кредитним договором № Н/240608/к-84 від 10.09.2008р.)

Відповідно до п. 1.1. Договору купівлі-продажу прав вимоги:

«Права вимоги» означає всі права вимоги (як існуючі, так і майбутні, як наявні, так і умовні) Продавця у якості кредитора до Позичальників за Кредитними договорами, а також всі права вимоги Продавця до осіб, які надали забезпечення, за Договорами забезпечення, включаючи будь-які та всі права вимоги та засоби захисту прав, які доступні Продавцю, щодо виконання Позичальниками та/або Особами, які надали забезпечення, будь-яких своїх обов’язків за Кредитними договорами та Договорами забезпечення;

«Договір забезпечення» означає кожний Договір застави та/або Договір поруки та/або Іпотечний договір, якщо такі укладались.

Відповідно до п. 2.1 Договору Продавець цим погоджується продати (відступити) Права вимоги за кредитами та передати їх ОСОБА_5, а Покупець цим погоджується купити права вимоги, прийняти їх і сплатити Загальну Купівельну Ціну.

Згідно з п. 2.3 Договору Права вимоги переходять від Продавця до ОСОБА_5 та обов’язки Продавця передати Права вимоги вважаються виконаними з моменту підписання Продавцем та ОСОБА_5 приймання-передачі Прав вимоги.

У відповідності до п. 7.1 Договору, цей Договір набуває чинності у момент його підписання Сторонами і залишатиметься чинним до моменту виконання Сторонами своїх обов’язків за ним у повному обсязі.

Згідно п.7.7 Договору купівлі-продажу сторони домовились, що Покупець зобов’язаний надіслати кожному Позичальнику Повідомлення про відступлення права вимоги, що стосується Кредитного договору, стороною якого є такий Позичальник, в порядку, встановленому чинним законодавством та надіслати кожній Особі, що надає забезпечення, Повідомлення про відступлення права вимоги в порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до п.7.8 Договору купівлі-продажу до підписання цього Договору нотаріус роз’яснив, чиї власноручні підписи вміщенні під текстом Договору, положення чинного законодавства України щодо порядку укладення угод щодо заміни кредитора у зобов’язанні, підстав і наслідків визнання угод недійсними, котрі встановлені ст.ст. 203, 215-236, 509-519 ЦК України.

Цей Договір укладено у 3 (трьох) примірниках українською мовою по одному для кожної із Сторін та один для нотаріуса, кожен з яких має рівну юридичну силу (п.7.9 Договору).

Згідно п.7.11 Договору купівлі-продажу Сторони домовились про передачу Продавцем та прийом ОСОБА_5 документів, Кредитних договорів, Договорів забезпечення, які зазначені у ОСОБА_5 приймання-передачі Прав вимоги протягом трьох місяців з дати підписання цього Договору.

До договору купівлі-продажу прав вимоги був підписаний ОСОБА_5 приймання-передачі прав вимоги з Додатком, в якому, всупереч вимог п.7.11 Договору купівлі-продажу, не зазначено, які саме документи передаються новому кредитору.

Також, в порушення вимог пункту 7.7. Договору купівлі-продажу ОСОБА_5 не надіслано боржнику (Позичальнику) повідомлення про відступлення права вимоги. Докази такого звернення позивачем суду не надано.

Крім цього, у договорі купівлі-продажу прав вимоги містяться посилання на укладення договору у трьох примірниках, один з яких для нотаріуса, проте даний договір нотаріально не посвідчений.

Згідно п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Позивач зазначає, що відповідно до відомостей із Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ПАТ «Дельта Банк» стало відомо, що ЗАТ «Волинь - Лада» з 05.01.2010р. знаходиться в стані припинення, а тому 10.09.2018р. ПАТ «Дельта Банк» надіслав на адресу відповідача заяву( №23.1/2459 від 07.09.2018 р.) з грошовими вимогами до боржника щодо визнання кредиторських вимог АТ «Дельта Банк» у загальному розмірі 452 937, 44 дол. США, що в еквіваленто станом на 21.08.2018р. - 12 544 863, 34грн.

Згідно інформації із офіційного сайту ПАТ «Укрпошта» відправлення за № 0101414232257 не вручено під час доставки та 26.09.2018 повернуто за зворотною адресою позивачу.

Частиною третьою статті 112 ЦК України передбачено, що у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії.

Згідно ч.5 ст.105 ЦК України строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється, не може становити менше двох і більше шести місяців з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи.

Як вже було встановлено судом, згідно відомостей із Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ЗАТ "Волинь-Лада" в стані припинення з 05.01.2010р.

Оскільки договір купівлі-продажу був укладений у серпні 2014р., позивач повинен був знати про припинення юридичної особи - відповідача.

З огляду на зазначене, позивачем пропущено строк звернення з кредиторськими вимогами до відповідача, що припиняється.

Крім цього, відповідно до ч. 3 ст. 112 Цивільного кодексу України у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. Тобто передумовою звернення до суду з позовом до ліквідаційної комісії є отримання кредитором відмови ліквідаційної комісії у задоволенні надісланої вимоги кредитора або ухилення від їх розгляду.

Вимога позивача була направлена на адресу відповідача 10.09.2018р. Як вбачається з інформації, що міститься на сайті ПАТ «Укрпошта», 12.09.2018р. лист надійшов на поштове відділення 43010 м. Луцька, а 26.09.2018р. здійснено повернення на зворотну адресу. Таким чином відсутнє ухилення ліквідаційної комісії від розгляду вимог кредитора, а має місце халатність працівників ПАТ «Укрпошта», з вини яких відповідач не отримав кредиторську вимогу, оскільки поштовою службою порушено строки повернення поштових відправлень, встановлені у п. 116 «Правил надання послуг поштового зв'язку», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 р. № 270, згідно яких «У разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення... зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження».

Отже, в даному випадку, звернення позивача з позовом до суду також є передчасним.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.ч.1-3 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1054 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 52 ГПК України суд, у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.

Згідно з ч. 1 ст. 334 ГПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Суд розглядає заяву про заміну сторони її правонаступником у десятиденний строк з дня її надходження до суду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та заінтересованих осіб.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За положенням ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених ст. 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, за змістом ст. 512 ЦК України, ст. 442 ЦПК України та ч. 5 ст. 15 ЗУ «Про виконавче провадження» у разі вибуття кредитора в зобов'язанні він замінюється правонаступником.

Виходячи із системного аналізу цих норм, зокрема пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 512 ЦК України, у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора.

Така заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги.

По своїй суті заміна кредитора в зобов'язанні внаслідок відступлення права вимоги є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу. У зв'язку з заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, і її заміна новим кредитором проводиться відповідно до ч. 5 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» за заявою заінтересованої особи. Такою заінтересованою особою є новий кредитор (правонаступник).

Заміна сторони правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і при відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на будь-якій стадії процесу.

Таких висновків при застосуванні наведених норм права дійшов Верховний Суд України у постанові від 20 листопада 2013 року, прийнятій у справі № 6-122цс13, та Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2018 року, прийнятій у справі № 2-н-148/09.

Верховний Суд констатує, що для настання процесуального правонаступництва необхідно встановити факт переходу до особи матеріальних прав попередника.

При цьому слід враховувати, що у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.

Натомість, у передбаченому законом порядку позивачем не було здійснено у зобов’язанні заміни сторони на правонаступника.

Згідно ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Договір уступки права вимоги є реальним договором, тому право вимоги виникає і може бути визнано судом лише після передачі документів (як майна) про право вимоги. Без документів право вимоги відсутнє. Саме за матеріальними доказами судом оцінюється і розмір переданого права. Без доказів розміру права вимоги таке право відсутнє і не може бути передане.

Договір купівлі-продажу прав вимоги від 19.08.2014р. є лише угодою про наміри передати право вимоги, про розмір вимоги і про порядок передачі документів як майна (безпосередньо у договорі не наведено конкретний перелік переданих документів та прямо не вказано про їх передачу в момент підписання договору).

Договір від 19.08.2014р. засвідчує лише факт заміни кредитора у зобов’язанні і не встановлює зобов’язань для боржника (крім тих, які пов’язані із заміною кредитора).

На підтвердження своїх вимог як нового кредитора до ЗАТ "Волинь-Лада", позивачем не надано суду документів в підтвердження факту розрахунку за придбані права вимоги, а також документів, які підтверджують факт надання кредиту відповідачу первісним кредитором.

Водночас, у позивача, при зверненні до суду, була відсутня інформація про наявність рішення про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором та закінченого виконавчого провадження з примусового виконання даного рішення у зв’язку із банкрутством боржника. Дані обставини мали бути відомі позивачу при укладенні договору купівлі-продажу прав вимоги від 19.08.2014р.

Крім того, Позивачем не надано суду належного розрахунку заборгованості в підтвердження суми включення в проміжний ліквідаційний баланс кредиторської вимоги ПАТ "ОСОБА_4.

Як вбачається із Розрахунку заборгованості за кредитним договором №Н/240608/к-84 від 10.09.2008р., позивач нарахував прострочені проценти за користування кредитом за період з 19.08.2014р. по 21.08.2018р., що є необгрунтованим.

Позивачем не надано жодного належного і допустимого доказу на підтвердження розміру заборгованості відповідача перед позивачем як правонаступника ВАТ «Сведбанк», а саме первинних документів, платіжних доручень, меморіальних ордерів, банківських виписок з особових рахунків тощо.

Також, позивачем до договору купівлі-продажу прав вимоги від 19.08.2014р. не додано первинних документів на підставі яких виникло право вимоги.

Позивачем не надано суду розрахунку суми основного боргу, нарахованих процентів (як за період до укладення договору купівлі-продажу прав вимоги від 19.08.2014р. так за період з 19.08.2014р. по 21.08.2018р.)

Рішення господарського суду Волинської області від 05.10.2010р. у справі № 05/192/43-50 не є доказом наявності заборгованості відповідача перед позивачем, оскільки позивач не був стороною у справі № 05/192/43-50, а його заміну відповідно до процедури визначеної ст.334 ГПК України станом на день розгляду цієї справи не здійснено.

Як встановлено рішенням суду у справі № 05/192/43-50, АТ «Сведбанк» 14.10.2009р. направив ЗАТ «Волинь-Лада» вимогу про дострокове погашення кредитних коштів та інших платежів, передбачених Кредитним договором № Н/240608/к-84 від 10.09.2008р. У вимозі було зазначено, що керуючись ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України та порядком змін умов Кредитного договору, передбаченим п. 7.1. Кредитного договору, на 10-й день з дня направлення цього повідомлення ЗАТ «Волинь-Лада» зобов'язане повернути усю суму кредиту, процентів, та пені за несвоєчасне виконання зобов'язань.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу передбаченого договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України (у даному випадку - 26.10.2009р.), а інтереси кредитора забезпечені у такій ситуації ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, яка регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

АТ Сведбанк" (первісний кредитор) припинив нарахування відсотків за кредитним договором № Н/240608/к-84 від 10.09.2018 року, змінивши строк кредиту за пред’явленою вимогою до позичальника про дострокове його виконання згідно ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України.

Тобто нарахування процентів за користування кредитом за кредитним договором №Н/240608/к-84 від 10.09.2008р. після закінчення строку встановленого кредитором відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України (після 25.10.2009р.) є неправомірним і такі вимоги до задоволення не підлягають.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та від 14.02.2018р. у справі № 564/2199/15-ц.

Вимога позивача по включенню до проміжного ліквідаційного балансу відповідача основної суми заборгованості за кредитом в розмірі 260 000,00 дол. США не підлягає до задоволення, оскільки на день звернення до суду є чинне рішення Господарського суду Волинської області від 05 жовтня 2010р. у справі № 05/192/43-50 про стягнення із ЗАТ «Волинь-Лада» на користь АТ «Сведбанк» 301 907,87 дол. США, в тому числі 260 000,00 дол. США кредиту, 21 630,00 дол. США несплачених відсотків, 1 605,55 дол. США пені, 18 558,88 дол. США штрафу та 3 019,07 дол. США по сплаті держмита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Оскільки, у передбаченому законом порядку (ст. 334 ГПК України) заміни стягувача із АТ «Сведбанк» на позивача не здійснено, то відповідно до вказаного рішення у відповідача є кредиторська заборгованість не перед позивачем, а перед АТ «Сведбанк».

Відповідачем було заявлено про застосування позовної давності.

Відповідно до ч.3, ч.4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позовна давність визначена у ст. 256 ЦК України як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У відповідності до положень ст.ст. 257, 261, 267 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки; перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання; позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові; якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Згідно п.9.10 Кредитного договору №Н/240608/к-84 від 10.09.2008р. сторони домовились, що строк позовної давності за будь-якими вимогами Банку, що випливають з цього Договору, встановлюється тривалістю три роки.

Позивачем заявлено кредиторські вимоги, які складаються із заборгованості по кредиту в сумі 260 000,00 дол. США та прострочених процентів в сумі 192 937,44 дол. США. Останній день повернення кредиту та процентів згідно заяви ПАТ «Сведбанк», здійсненої відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України про його дострокове повернення - 24.10.2009р. отже, з 25.10.2009р. починається перебіг строку позовної давності по вимогах щодо повернення кредиту і нарахованих процентів, а закінчується 25.10.2012р.

Судом встановлено, що виконавче провадження по виконанню наказу згідно рішення від 05.10.2010р. у справі №05/192/43-50, закінчено у 2013 році, договір купівлі-продажу прав вимоги укладений у 2014 році, а з вимогою до відповідача позивач звернувся лише у 2018 році.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. Згідно практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32). ЄСПЛ зауважує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року, «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року).

Позивач, як правонаступник усіх прав і обов’язків за кредитним договором №Н/240608/к-84 від 10.09.2008р. первісного кредитора - ВАТ «Сведбанк» звернувся з вимогою про включення кредиторських вимог як визнаних до проміжного ліквідаційного балансу ЗАТ «Волинь-Лада» майже через 8 років після невиконання відповідачем своїх зобов’язань за кредитним договором та відкриття ліквідаційної процедури, не надавши будь-яких належних та допустимих доказів щодо виникнення боргу, нарахування процентів та сплати боржником будь-яких сум (меморіальні ордери, платіжні доручення, банківські виписки з особових рахунків тощо).

Враховуючи, що ВАТ "Сведбанк" у своїй письмовій вимозі № 07/1957 від 14.10.2009р., направленій на адресу відповідача, визначив новий строк виконання основного зобов'язання у повному обсязі - 24.10.2009р; заміни сторони під час виконання рішення суду від 05.10.2010р. у справі №05/192/43-50 не відбулося; позивач, в порушення п.7.7 договору купівлі-продажу прав вимоги, не надіслав відповідачу повідомлення про відступлення права вимоги та в порушення вимог ч.5 ст.105 ЦК України невчасно звернувся з кредиторськими вимогами до відповідача, а звернувся до господарського суду з позовом про визнання кредиторських вимог та включення їх до ліквідаційного балансу відповідача лише у жовтні 2018 року, суд приходить до висновку про те, що позов заявлено після спливу строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем під час розгляду справи у суді.

З огляду на зазначене в позові слід відмовити у зв’язку з пропуском позовної давності.

Згідно із частинами 2, 3 ст. 13, частиною 1 ст. 74 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Дослідивши наявні у справі докази та оцінивши їх в сукупності, суд дійшов висновку про відмову у позові.

Враховуючи положення ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 233, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, –

в и р і ш и в :

В позові відмовити.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення.

Повне рішення складено 04.03.2019р.

Суддя О. Г. Слободян