Рішення № 80208287, 04.02.2019, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 520/21401/18

Провадження № 2/520/589/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.02.2019 року

Київський районний суд м.Одеса в складі:

Головуючого судді – Луняченка В.О.

за участю секретаря Нефедової Г.В. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса в порядку спрощеного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) до Дочірнього підприємства «Фірма «Емералд Моторс» (ідентифікаційний код 30315638) про скасування наказу , зміну формулювання причини звільнення з роботи та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

28.12.2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про скасування наказу, зміну формулювання причини звільнення з роботи та відшкодування моральної шкоди, в якому просить скасувати наказ ДП «ФІРМА «ЕМЕРАЛД МОТОРС» від 16.07.2018р. №18-К про звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера фінансового відділу ДП «ФІРМА «ЕМЕРАЛД МОТОРС» з 17.07.2018р.; визнати незаконним формулювання причин звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера фінансового відділу ДП «ФІРМА «ЕМЕРАЛД МОТОРС» на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України; визнати ОСОБА_1 звільненою з «05» липня 2018р. з посади головного бухгалтера фінансового відділу ДП «ФІРМА «ЕМЕРАЛД МОТОРС» на підставі ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням); зобов'язати ДП «ФІРМА «ЕМЕРАЛД МОТОРС» внести запис до трудової книжки ОСОБА_1 про її звільнення з 05.07.2018р. за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України; стягнути з ДП «ФІРМА «ЕМЕРАЛД МОТОРС» на її користь моральну шкоду в розмірі 30 000 грн.; стягнути з ДП «ФІРМА «ЕМЕРАЛД МОТОРС» на її користь понесені витрати, мотивуючи позовні вимоги тим, що вона перебувала у трудових відносинах з ДП «Фірма Емералд Моторс» з 20.10.2017 року по 05.07.2018 року, займаючи посаду головного бухгалтера фінансового відділу, бажаючи звільнитись за власним бажанням, остання 16.05.2018 року звернулась до керівництва підприємства з відповідною заявою про звільнення за власним бажанням, однак , у зв’язку із проханням підприємства почекати поки не знайдуть заміну звільнення не відбулось. 09.06.2018 року позивач повторно звернулась із заявою про звільнення за власним бажанням, та у зв’язку із закінченням 05.07.2018 року строку попередження про звільнення залишила робоче місце на підприємстві. У зв’язку із тим, що протягом двох тижнів після фактичного припинення трудових відносин підприємство відмовлялось видати трудову книжку та здійснити розрахунок, 18.10.2018 року позивач звернулась із заявою про порушення підприємством законодавства про працю до Головного управління Держпраці в Одеській області, натомість при перевірки ДП «Емералд Моторс» Головним управлінням держпраці в Одеській області виявилось, що остання наказом від 16.07.2018 року №18-К звільнена з займаної посади за ст. 40 п.4 КзПП України ( за прогули). Наказ ДП «Емералд Моторс» від 16.07.2018 року №18-К позивач вважає не законним, що стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

Відповідно до ч.2 ст.19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим кодексом, у порядку, зокрема позовного провадження (загального або спрощеного).

Ухвалою суду від 03.01.2019 року позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження в справі та визначено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

У наданий в ухвалі час від сторін не надійшло заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження чи клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Відповідач копію ухвали про відкриття спрощеного позовного провадження у справі без повідомлення сторін вчасно отримав. У визначені строки, надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить застосувати строки позовної давності та відмовити у позові ОСОБА_1.

Зважаючи на те, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, відповідно до ч. 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України,суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Клопотання про розгляд справи за участю сторін від учасників судового процесу не надходило.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Суд, вивчивши матеріали справи дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав .

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч. 1ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексу.

Згідно ч.4 ст.77 ЦПК України суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Судом встановлено, що Наказом № 53-К від 19.10.2017 р. ОСОБА_1 було прийнято на посаду головного бухгалтера у фінансовому відділі Дочірнього підприємства «Фірма «ЕМЕРАЛД МОТОРС» з 20 жовтня 2017 року на основне місце роботи, зі строком випробування 1 (один) місяць та посадовим окладом 3570 (три тисячі п'ятсот сімдесят) гривень у місяць (копія наказу додається), про що відповідно між сторонами укладено трудовий контракт.

Відповідно до ч. 1 ст. 3, ст. 4 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організації незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Згідно ст. 21 Кодексу Законів про працю України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Так, ч. 3 ст. 54 Закону України «Про освіту» від 23.05.1991 № 1060-ХІІ (зі змінами та доповненнями в редакції, що діяла станом на час укладання контракту з позивачем), передбачалося, що педагогічні та науково-педагогічні працівники приймаються на роботу шляхом укладення трудового договору, в тому числі за контрактом.

За пунктом 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992р. «Про практику розгляду судами трудових спорів», згідно зі ст. 24 КЗпП укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника підприємства, установи, організації чи уповноваженого ним органу. Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи відома власника або уповноваженого ним органу. При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв'язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт). Контракт є особливою формою трудового договору і укладається він, коли його застосування відповідає законодавству (ст.21 КЗпП).Власник або уповноважений ним орган може вимагати від працівника, який працює за трудовим договором, укладення контракту тільки в тому разі, коли він відноситься до категорії працівників, які згідно з законодавством працюють за контрактом (наприклад, керівники підприємств). Порушення цих вимог може бути підставою для визнання відповідно до ст. 9 КЗпП недійсними умов праці за контрактом, які погіршують становище порівняно з законодавством України.

Таким чином, виходячи з особливостей зазначеної форми договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, при укладенні контракту закон надав право сторонам встановлювати їхні права, обов'язки та відповідальність, зокрема, як передбачену нормами Кодексу законів про працю України, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання договору.

Згідно ст. 23 Кодексу Законів про працю України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Згідно ст. 36 Кодексу Законів про працю України підставами припинення трудового договору є: 1) угода сторін; 2) закінчення строку (пункти 2і3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення; 3) призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу; 4) розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38,39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40,41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45); 5) переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду; 6) відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці; 7) набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи; 7-1) укладення трудового договору (контракту), всупереч вимогам Закону України"Про запобігання корупції", встановленим для осіб, які звільнилися або іншим чином припинили діяльність, повязану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом року з дня її припинення; 7-2) з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади"; 8) підстави, передбачені контрактом; 9) підстави, передбачені іншими законами.

Статтею 43Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 142 КЗпП України, трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил.

Згідно з трудовим договором та посадовою інструкцією, на головного бухгалтера покладається обов'язок сумлінно, своєчасно і на високому професійному ріні виконувати свої трудові обов'язки.

Відповідно до ст. 147 КЗпП Україн, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Враховуючи зміст вищезазначених норм, за конкретне порушення працівником трудової дисципліни до нього може бути застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення із займаної посади.

На підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір у випадку здійснення працівником прогулу без поважних причин. Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.

В даному випадку позивач, бажаючи звільнитись за власним бажанням звернулась до ДП «Емералд Моторс” з відповідною заявою, направивши її поштою, про що свідчить відповідне поштове повідомлення про отримання листа відповідачем 22.06.2018 року.

Позивачем заява про звільнення не відкликалась, тому 05.07.2018 року позивач звернулась до керівництва з вимогою здійснити з нею розрахунок та видати трудову книжку. Однак, трудову книжку їй не видали, розрахунок не здійснили. Про закінченню цього ж робочого дня позивач залишила робоче місце на підприємстві.

Протягом тривалого цього часу з дати фактичного припинення трудових відносин, як зазначає позивач у позові, вона неодноразово приходила і просила керівництво підприємства провести зі нею розрахунок та видати трудову книжку. Однак, всі її звернення з боку керівництва підприємства ігнорувались.

У зв'язку з чим, 18.10.2018р. остання звернулась до Головного управління Держпраці в Одеській області із заявою про порушення ДП «Фірма «Емералд Моторе» відносно неї законодавства про працю.

За результатами перевірки позивачу було повідомлено про порушення відносно неї з боку ДП «Емералд Моторс» законодавства про працю, а також той факт, що остання звільнена з роботи наказом № 18-К від 17.07.2018 року за п.4 ст. 40 КзПП України.

У висновках перевірки ДП « Фірма «Емералд Моторс» ГУ Держпраці в Одеській області зазначив, що звільнення ОСОБА_1 з підприємства за п.4 ст.40 КЗпП України проведено у зв'язку з відсутністю на робочому місці 11.06.2018р., 12.06.2018р, 13.06.2018р. та 16.06.2018р., що зафіксовано Актами про відсутність на робочому місці працівника ДП «Фірма «Емералд Моторе» за підписами трьох осіб від 11.06.2018р. №1/1106, від 12.06.2018р. №2/1206, від 13.06.2018р. №3/1306, від 16.06.2018р. №4/1607.

При цьому ж зазначено, що звільнення проведено без урахування підстав визначених ст.36 КЗпП України, оскільки в порушення вимог ст.149 КЗпП України документи, які б підтверджували, що до застосування дисциплінарного стягнення адміністрація підприємства зажадала від ОСОБА_1 письмових пояснень щодо причин моєї відсутності на роботі відсутні.

Також, у ході перевірки контролюючий орган встановив, що відповідно до табелю використання робочого часу підприємства за червень 2018р. з 11.06.2018р. по 27.06.2018р. та липні 2018р., а саме з 02.07.2018р. по 16.07.2018р. напроти прізвища позивача поставлена позначка «ПР» (прогул).

Проте, згідно розрахунково-платіжної відомості №НЗП-000024 за червень 2018р. та розрахунково-платіжної відомості №НЗП-000026 за липень 2018р. позивачем відпрацьовано 20 днів та 11 днів (відповідно) та підприємством проведені відповідні нарахування заробітної плати, яка була позивачу виплачена шляхом перерахування на особистий картковий рахунок через установу банка.

На підставі наведеного, контролюючий орган дійшов висновку, що роботодавцем також порушено вимоги ч.2 ст. 30 Закону України «Про оплату праці», які встановлюють обов'язок роботодавця забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.

ДП «Фірма «Емералд Моторе» розірвало трудовий договір з позивачем за п.4 ст.40 КЗпП України без додержання вимог ст. 38 КЗпП України, і зокрема, всупереч вимогам ст.43 КЗпП України, п.10ст.247 КЗпП України, ч.1,4ст.149 КЗпП України, при цьому не дотримавши прав та гарантій наданих працівникові Кодексом законів про працю України.

Таким чином, суд має усі підстави вважати, що Відповідач розірвав трудовий договір ОСОБА_1 за п.4 ст.40 КзпП України з порушенням норм трудового законодавства а тому наказ про звільнення за прогул без поважних причин є незаконним та його слід скасувати.

Щодо вимог позивача про відшкодування завданої їй з боку відповідача моральної шкоди, яку остання оцінює сумою 30000 гривень, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно із ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів і"ї сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до роз'яснень в п. 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», обов'язковому з'ясуванню при вирішенні справ про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача та вина останнього в її заподіянні. Зокрема, суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або витрат немайнового характеру, за яких обставин та якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошової сумі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він виходив при цьому.

Згідно із ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи з пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Жодного з перелічених у ч. 2 ст. 23 ЦК України виключних способів заподіяння моральної шкоди та підстав, з якими закон пов'язує виникнення моральної шкоди, у тому числі будь-якої протиправної поведінки, позивачем не доведено, у зв'язку з чим, законних підстав в задоволенні позовних вимог в цій частині не вбачається.

Посилання відповідача на порушення з боку ОСОБА_1 строків позовної давнини щодо звернення до суд з позовом про наявність трудового спору, що є підставою для відмови у позові не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи, оскільки висновки перевірки щодо порушення трудового законодавства з боку ДП «Емералд Моторс» відносно ОСОБА_1, остання було повідомлено листом ГУ Держпраці в Одеській області від 04.12.2018 року, а до суду з позовом про захист порушеного права ОСОБА_1 звернулась 28.12.2018 року.

Суд вважає не обґрунтованими вимоги позивача щодо визнання незаконним формулювання причин звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера фінансового відділу ДП «Емералд Моторс» на підставі ст. 40 п.4 КзПП України, оскільки суд скасовує наказ ДП «Фірма «Емералд Моторс» від 16.07.2018 року №18-К про звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера фінансового відділу ДП «Фірма Емералд Моторс» з 17.07.2018 року та оскільки ОСОБА_1 свою заяву про звільнення з посади за власним бажанням не відкликала то відповідачу слід її розглянути та винести відповідне рішення, у зв’язку з чим суд не має підстав для задоволення вимог позивача щодо зобов’язання ДП «Фірма «Емералд Моторс» внести запис до трудової книжки ОСОБА_1 про її звільнення з 05.07.2018 року за власним бажанням за ст. 38 КЗ ПП України.

При розгляді трудових спорів, Верховний Суд України звертає увагу на необхідності застосування ст.232 КЗпП України при визначенні способів захисту прав у сфері трудових правовідносин (п.6Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року).

Питання про стягнення судових витрат, суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України.

У зв’язку з частковим задоволенням позовних вимог з боку відповідача на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати сумою 704,80 гривень.

Керуючись ст.ст. 4,5,13,76-83,141,265 ЦПК України суд , -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати наказ ДП «ФІРМА «ЕМЕРАЛД МОТОРС» від 16.07.2018р. №18-К про звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера фінансового відділу ДП «ФІРМА «ЕМЕРАЛД МОТОРС» з 17.07.2018р.

В іншій частині вимог - позов залишити без задоволення.

Стягнути з Дочірнього підприємства « Фірми « Емералд Моторс» ( ідентифікаційний код 30315638) на користь ОСОБА_1 ( ІПН НОМЕР_1) судовий сбір пропорційно до задоволених позовних вимог сумою 704,80 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Луняченко В. О.