Ухвала суду № 80202320, 28.02.2019, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 28.02.2019

Справа № 320/1551/19

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" лютого 2019 року м. Мелітополь

Суддя Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області ОСОБА_1, перевіривши виконання вимог ст.380 КПК України за клопотанням засудженого ОСОБА_2 про роз’яснення судового рішення, а саме: застосування ч.5 ст.72 «Закону Савченко»,

В С Т А Н О В И В :

Вироком Жовтневого районного суду м. Харкова від 22.05.2018 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України та призначено покарання, з урахуванням норм ч. 4 ст.70 цього Кодексу, у виді 5 років 6 місяців позбавлення волі. На підставі ч.5 ст.72 КК України зараховано в строк відбування покарання строк його попереднього ув’язнення та тримання під вартою /в редакції Закону України №838-VIII від 26.11.215 року/. На підставі ч.5 ст.72 КК України зараховано в строк відбування покарання останньому строк його попереднього ув’язнення та тримання під вартою /в редакції Закону України №2046-VIII від 18.05.217 року/.

26.02.2019 року в провадження Мелітопольського міськрайонного суду надійшла з ДУ «Запорізький слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України клопотання засудженого ОСОБА_2 про роз’яснення вироку від 22.05.2018 року в частині застосування положень ч.5 ст.72 КК України.

Згідно положень ч.1 ст.380 КПК України, якщо судове рішення є незрозумілим, суд, який його ухвалив, за заявою учасника судового провадження чи органу виконання судового рішення, приватного виконавця ухвалою роз’яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його зміст.

У відповідності до положень ст.22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об’єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків.

З норм ст.26 КПК України випливає, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що заява заявника за своєю суттю є сумнівною, а наявність останніх /сумнівів/ не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту» (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року, /ч.2 ст.8, ч.5 ст. 9 КПК України/, а тому останнє, з урахуванням норм ч.6 ст.7 КПК України, підлягає поверненню заявнику.

Також, суд звертає увагу на той факт, що заявник фактично піддає сумніву судове рішення, що є неприпустимим так, як відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 13 червня 2007 року «Про незалежність судової влади», судові рішення вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005 року, одним із основних аспектів принципу верховенства права є принцип правової впевненості, який передбачає, що коли рішення суду стало остаточним, воно не може бути піддано сумніву будь-яким іншим рішенням суду.

Таким чином, у даному випадку, суд не може піддавати сумніву вирок від 22.05.2018 року будь-яким іншим рішенням суду, у зв’язку з тим, що це прямо суперечить принципу правової впевненості, оскільки в такий спосіб заявниками фактично здійснюється процедура «апеляційного оскарження» рішення у спосіб, який не передбачений КПК України.

Вирок суду, після набрання законної сили, та, згідно ст.533 КПК України, - це судове рішення є обов’язковим для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягають виконанню на всій території України, незалежно від їх відношення до нього.

Крім того, п.2 ч.2 ст.539 КПК України передбачено, що клопотання /подання/ про вирішення питання, пов’язаного із виконанням вироку, подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок.

Як вбачається з заяви, ОСОБА_2 відбуває покарання в Оріхівській виправній колонії ДПтС України в Запорізькій області (№88), яка не відноситься до територіальної юрисдикції Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 22, 26, 369-372, 376, 380, 392 КПК України, суд

У Х В А Л И В :

Клопотання засудженого ОСОБА_2 про роз’яснення судового рішення, а саме застосування ч.5 ст.72 «Закону Савченко» - повернути заявнику.

Роз’яснити засудженому ОСОБА_2, що він має право звернутися з вказаним питанням до суду, який ухвалив вирок.

Ухвала оскарженню не підлягає. Повернення заяви не є перешкодою для повторного звернення до суду в порядку Кримінального процесуального Кодексу України.

Суддя: Л.В.Колодіна