Рішення № 80200878, 28.02.2019, Перечинський районний суд Закарпатської області

Справа № 304/1318/16-а

Провадження № 2-а/304/1/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2019 року м. Перечин

Перечинський районний суд Закарпатської області у складі:

головуючого - судді Ганька І. І.,

за участі секретаря судового засідання – Соханич Л.Ю.,

представника позивача – адвоката ОСОБА_1,

представника відповідача – ОСОБА_2,

розглянувши в порядку загального позовного провадження адміністративну справу №304/1318/16-а за позовом ОСОБА_3 до Управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області про зобов’язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

позивач ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до Управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області, в якому просить зобов’язати відповідача здійснити йому, як інваліду війни ІІ групи, перерахунок та виплату разової щорічної до 05 травня грошової допомоги згідно вимог ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі 8 (вісім) мінімальних пенсій за віком. Свої позовні вимоги мотивує тим, що йому як інваліду війни ІІ групи відповідачем було виплачено 2 600 грн. разової щорічної грошової допомоги до 05 травня. Однак, для інвалідів ІІ групи Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ від 22 жовтня 1993 року (далі – Закон № 3551-ХІІ) встановлює інший розмір такої допомоги, а саме 8 мінімальних пенсій за віком. Оскільки відповідач відмовив йому у здійсненні перерахунку суми вказаної допомоги, посилаючись на різноманітні постанови Кабінету Міністрів України, він вважає відмову з такої підстави неправомірною, так як Закон має вищу юридичну силу, а звуження змісту та обсягу існуючих прав при ухвалення нових законів або внесення змін до них не допускається, тому просить позов задовольнити.

Ухвалою Перечинського районного суду Закарпатської області від 30 січня 2017 року провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до Управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області про зобов’язання вчинити дії зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у адміністративній справі № 826/15422/16 за позовом ОСОБА_4 до Кабінету Міністрів України про визнання незаконною постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» №141 від 02 березня 2016 року.

Ухвалою судді цього ж суду від 01 лютого 2019 року провадження у даній справі поновлено та призначено судове засідання на 18 лютого 2019 року.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 – адвокат ОСОБА_1 позов підтримала у повному обсязі та просила такий задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві і додаткових пояснень до адміністративного позову, а також з урахуванням спростування на заперечення, подане відповідачем.

Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні просила у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, оскільки такі ґрунтуються на помилковому трактуванні діючого законодавства. Крім цього, у ході розгляду справи відповідачем подано письмові заперечення, у яких він свою позицію мотивує тим, що у 2016 році ОСОБА_3 як інваліду ІІ групи, що має право на пільги для ветеранів війни - інвалідів війни, зокрема на отримання разової грошової допомоги до 05 травня відповідно до ст. 13 Закону № 3551-ХІІ, було виплачено вказану грошову допомогу у розмірі 2 600 грн. на підставі положень постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» № 141 від 02 березня 2016 року (далі - Постанова №141). Разом з цим, згідно ст. 13 Закону № 3551-ХІІ щорічно до 05 травня інвалідам війни, зокрема ІІ групи, виплачується разова грошова допомога у розмірі вісім мінімальних пенсій за віком. Однак, згідно пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України остання правова норма застосовується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. На виконання даної норми постановою Кабінету Міністрів України № 141 визначено розмір разової грошової допомоги інвалідам ІІ групи у сумі 2 600 грн. Оскільки, рішеннями Конституційного Суду України № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та № 3-рп від 25 січня 2012 року наголошено, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, тому вони діяли на підставі та у спосіб, передбачений чинним законодавством України, тобто правомірно.

Заслухавши пояснення учасників процесу та дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Встановлено, що ОСОБА_3 є інвалідом другої групи і користується пільгами та перевагами, встановленими законодавством для інвалідів Вітчизняної війни, що стверджується посвідченням серії XVІII № 36906 від 28 березня 2000 року, виданим безтерміново УВС Закарпатського облвиконкому (а. с. 8).

Також встановлено, що відповідно до ст. 13 Закону № 3551-ХІІ та Постанови № 141 у квітні 2016 року Управлінням соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області ОСОБА_3 як інваліду війни ІІ групи була виплачена разова грошова допомога до 05 травня у розмірі 2 600 грн. шляхом перерахування вказаної суми коштів на його особовий рахунок у відділенні Ощадбанку м. Перечин (а. с. 16).

Крім цього, з повідомлення Управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області № 1541/02-07 від 20 жовтня 2016 року вбачається, що розглянувши заяву ОСОБА_3 від 10 жовтня 2016 року, таке у перерахуванні та виплати йому різниці невиплаченої частини разової грошової допомоги до 05 травня за 2016 рік відмовило, посилаючись як на підставу правомірності своїх дій на Постанову № 141 (а. с. 16).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 5 ст. 13 Закону № 3551-ХІІ (з урахуванням Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року) щорічно до 05 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.

Відповідно до ч. 1 ст. 17-1 Закону № 3551-ХІІ щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12 - 16 цього Закону, здійснюють центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

У свою чергу, п. 26 Прикінцевих і перехідних положень Бюджетного кодексу України (в редакції Закону України № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року – далі Закон № 79-VIII) установлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відтак, із набуттям чинності Закону № 79-VIII Кабінету Міністрів України надано повноваження щодо визначення розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, встановленого ст. 13 Закону № 3551-ХІІ.

На виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України Кабінетом Міністрів України у 2016 році прийнято Постанову № 141, згідно п. 1 якої у 2016 році виплату разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» (далі - грошова допомога), здійснює Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій (далі - органи соціального захисту населення), які через відділення зв'язку або через установи банків перераховують їх на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання), зокрема інвалідам війни II групи у розмірі 2 600 гривень.

У ході розгляду даної справи встановлено, що дії Кабінету Міністрів України щодо прийняття вказаної Постанови № 141 та визнання її незаконною були предметом розгляду справи № 826/15422/16, у якій постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2019 року залишено без змін рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 жовтня 2018 року, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 до Кабінету Міністрів України про визнання незаконною постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» № 141 від 02 березня 2016 року відмовлено.

Таким чином, на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору у цій справі, наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлюють розмір щорічної допомоги до 5 травня інвалідам війни. Тобто, для вирішення спору необхідно визначити, який із цих законів є пріоритетним та підлягає застосовуванню у виниклих правовідносинах.

Рішенням Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012 визначено, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України. Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

Згідно ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який б регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас, Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення №4-зп від 03 жовтня 1997 року у справі набуття чинності Конституцією України зазначив про те, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

За змістом ч. 3 ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на всій території України.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суд повинен застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Враховуючи, що Закон № 79-VIII прийнятий пізніше Закону № 3551-ХІІ, то в даному випадку, підлягають застосуванню норми Закону № 79-VIII.

Конституційний Суд України в рішенні № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року зазначив, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування кожному достатнього життєвого рівня.

Конституційний Суд України виходить із того, що додержання конституційних принципів соціальної і правової держави, верховенства права обумовлює здійснення законодавчого регулювання суспільних відносин на засадах справедливості та розмірності з урахуванням обов'язку держави забезпечувати гідні умови життя кожному громадянину України.

Окрім цього, згідно висновків рішення Конституційного Суду України № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Водночас зміст основного права не може бути порушений, що є загальновизнаним правилом, на що вказав Конституційний Суд України у рішенні № 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року у справі про постійне користування земельними ділянками. Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України.

Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Згідно ст. 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

При цьому відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Тобто, рішення Конституційного Суду України мають перспективну дію.

На момент виникнення спірних правовідносин, а саме на дату нарахування і виплати позивачу органом соціального захисту відповідних коштів, положення п. 26 Прикінцевих і перехідних положень Бюджетного кодексу України (в редакції Закону № 79-VIII) були діючими, а відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Таким чином, підстав для зобов’язання відповідача здійснити ОСОБА_3, як інваліду війни ІІ групи, перерахунок та виплату разової щорічної до 05 травня грошової допомоги згідно вимог ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі 8 (вісім) мінімальних пенсій за віком у 2016 році немає, оскільки Управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області діяло в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.

З урахуванням наведеного, суд приходить до переконання про безпідставність позовних вимог, а тому вважає, що у їх задоволенні слід повністю відмовити.

Аналогічний висновок зроблений у постанові Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 607/7918/17, який суд враховує відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

Що стосується посилання позивача на постанову Верховного Суду України від 10 лютого 2016 року (по справі № 537/5837/14-а), то таку суд до уваги не бере, оскільки підстави та механізм нарахування і виплати щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2014 рік, є відмінними від тих, що є предметом даної справи.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст. ст. 19, 75, 147, 150 ч. 3, 152 ч. 2 Конституції України, п. 26 Прикінцевих і перехідних положень Бюджетного кодексу України, ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ст. ст. 1, 2, 5, 73-74, 77, 90, 241-246 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 (89200, Закарпатська область, м. Перечин, вул. Пушкіна, 10; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області (89200, Закарпатська область, м.Перечин, вул. Ужанська, № 19; код в ЄДРПОУ 03192862) про зобов’язання вчинити дії – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Апеляційна скарга на рішення суду подається у письмовій формі безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Повне рішення суду складене 28 лютого 2019 року.

Головуючий:ОСОБА_5