Рішення № 80194380, 25.02.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2019 р. Справа№200/11990/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазарєва В.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Покровського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов’язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2018 року до Донецького окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Покровського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі – УПФ)-4 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов’язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 30.05.2018 року звернулася до УПФ із заявою про призначення пенсії за віком. Проте 30.07.2018 року відповідач прийняв рішення про відмову в призначенні пенсії. Вказаним рішенням до стажу роботи позивача не зараховані періоди роботи: до 31.12.1997 року включно, у зв’язку з тим, що виправлення в даті народження на першій сторінці, завірені печаткою підприємства, за період роботи в якому відсутній запис про реорганізацію (перейменування); з 21.08.1997 року по 24.03.1981 року, оскільки запис про роботу в державному проектному інституті «Донецькпроект» не завірений печаткою підприємства; з 16.04.1981 року по 15.03.1983 року в державному проектному інституті «Донецькпроект», оскільки має місце виправлення в даті звільнення з роботи; період перебування на обліку в центрі зайнятості з 04.11.1992 року по 22.06.1993 року так як відсутні підстави початку та закінчення отримання допомоги по безробіттю, з 16.07.1993 року по 17.02.1999 року на шахті 60 річчя Радянської України, оскільки період роботи завірений печаткою, яка не відповідає назві підприємства. Також зазначив, що до страхового стажу не зарахований час навчання в навчальному закладі «Донецький будівельний технікум» з 01.09.1975 року по 29.06.1979 року. Позивач звертає увагу, що надавала копію диплома відповідачу але він не був врахований.

Позивач вважає таке рішення УПФ протиправним, оскільки воно прийнято із порушенням норм чинного законодавства та порушує його конституційні права.

Виходячи з наведеного, позивач просить: 1) визнати протиправним та скасувати рішення Покровського об’єднаного Управління пенсійного фонду України Донецької області від 30.07.2018 року про відмову в призначенні пенсії 2) зарахувати спірні періоди роботи до стажу; 3)зобов’язати відповідача призначити пенсію на загальних підставах з моменту звернення за призначенням пенсії з 30.05.2018 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 12 листопада 2018 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі без проведення судового засідання та повідомлення сторін. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п’ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.

26 листопада 2018 року від представника УПФ надійшов відзив на позов, в якому останній зазначив, що до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи внесені до трудової книжки заявника до 31.12.1997 року включно, так як виправлення в даті народження на першій (титульній) сторінці, завірені печаткою підприємства, за період роботи в якому відсутній запис про реорганізацію (перейменування).

Крім того не зараховані періоди роботи: з 21.08.1979 року по 24.03.1981 року в Державному проектному інституті «Донецькпроект» не завірений печаткою підприємства; з 16.04.1981 року по 15.03.1983 року в Державному проектному інституті «Донецькпроект» має місце виправлення в даті звільнення з роботи; період перебування на обліку в центрі зайнятості з 04.11.1992 року по 22.06.1993 року, так як відсутні підстави початку та закінчення отримання допомоги по безробіттю; з 16.07.1993 року по 17.02.1999 року на шахті ім. 60 річчя Радянської України, завірений печаткою яка не відповідає назві підприємства.

З урахуванням наведеного, представник відповідача вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

17 грудня 2018 року судом постановлена ухвала про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22 січня 2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач до суду не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Надав суду заяву про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача до суду у визначений час не прибув, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні.

Приймаючи до уваги наведене та враховуючи приписи чинного процесуального законодавства, суд дійшов висновку про розгляд справи у письмовому провадженні та вирішення справи за наявними матеріалами.

Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується вимоги, дослідивши докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування, суд встановив наступне.

Позивач – ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України, про що свідчить копія паспорту (а.с. 16-17).

Згідно довідки Управління соціального захисту населення Покровської міської ради від 29.08.2018 року № НОМЕР_1 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, фактичне місце проживання позивача є АДРЕСА_1, 85301 (а.с. 22).

30 травня 2018 року позивач звернувся до Покровського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою № 4679 про призначення пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 95-96).

До вказаної заяви було додано: копію трудової книжки від 21.08.1979 року серії БТ-І № 2421325; копію диплому від 03.07.1992 року серії УВ № 923729; копію довідки про взяття па облік внутрішньо переміщеної особи від 29.05.2018 року №0000546476; копію паспорту; копію дубліката картки фізичної особи - платника податків, диплому про навчання від 03.07.1992 року. Додатково при розгляді заяви до уваги були взяті такі документи: індивідуальні відомості про застраховану особу з 1998 по 2017 роки; відомості з центральної бази даних одержувачів пенсій; копії свідоцтв про народження дітей.

30 липня 2018 року рішенням Покровського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 77-80).

Рішення про відмову у призначенні пенсії вмотивовано тим, що відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років.

Вказаним рішенням до стажу позивача не зараховані періоди роботи позивача: до 31.12.1997 року включно, у зв’язку з тим, що виправлення в даті народження на першій сторінці, завірені печаткою підприємства, за період роботи в якому відсутній запис про реорганізацію (перейменування); з 21.08.1997 року по 24.03.1981 року, оскільки запис про роботу в державному проектному інституті «Донецькпроект» не завірений печаткою підприємства; з 16.04.1981 року по 15.03.1983 року в державному проектному інституті «Донецькпроект», оскільки має місце виправлення в даті звільнення з роботи; період перебування на обліку в центрі зайнятості з 04.11.1992 року по 22.06.1993 року так як відсутні підстави початку та закінчення отримання допомоги по безробіттю, з 16.07.1993 року по 17.02.1999 року на шахті 60 річчя Радянської України, оскільки період роботи завірений печаткою, яка не відповідає назві підприємства.

Враховуючи вищевказане, відповідач дійшов висновку про наявність у позивача страхового стажу: 19 років 04 місяці 25 днів. Вирішено відмовити позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», у зв’язку з відсутністю необхідного страхового стажу 25 років.

Позивач оскаржує вищевказане рішення відповідача, як таке, що прийняте з порушенням норм чинного законодавства.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі Закон № 1058-IV).

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Пунктом 1 частини 1 статті 9 Закону № 1058-ІV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються у т. ч. пенсія за віком.

Частиною 4 статті 24 Закону № 1058-ІV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

У відповідності до абзаців 1 та 2 частини 1 статті 26 Закону № 1058-ІV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років.

Згідно з абзацом 3 частини 1 статті 26 Закону № 1058-ІV до досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки ІНФОРМАЦІЯ_2 і старші після досягнення ними такого віку, зокрема, 58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року.

На підставі частини 1 статті 44 Закону № 1058-ІV, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Закон України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 року (далі – Закон № 1788-XII) відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих.

Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

У відповідності до статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом ОСОБА_2 України.

Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету ОСОБА_2 України від 12.08.93 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Як вбачається з трудової книжки позивача БТ-І № 2421325, в ній наявні виправлення на титульній сторінці щодо дати народження позивача, а саме місяця – з жовтня виправлено на листопад, які засвідчені печаткою підприємства, за період роботи в якому відсутній запис про реорганізацію (перейменування).

Вищевказана обставина слугувала підставою для не зарахування позивачу періоду роботи до 31.12.1997 року.

Порядок ведення трудових книжок працівників визначений у Інструкції, що затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року, № 58 (далі – Інструкція № 58).

У відповідності до пункту 2.12 Інструкції № 58 після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Згідно з пунктом 2.13. Інструкції № 58 зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.

Отже, чинним законодавством, що регулює спірні правовідносини визначений порядок внесення відповідних змін до трудової книжки щодо дати народження власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи працівника.

Як вбачається з трудової книжки, виправлення в даті народження позивача засвідчено печаткою підприємства державне відкрите акціонерне товариство «ОСОБА_3 60-Річчя Радянської України» (а.с. 8).

Згідно запису №10 у трудовій книжці, позивача прийнято 16.07.1993 року на роботу майстром ремонтно-будівельної дільниці на підприємство «Донецкое производственное объединение по добыче угля «Донецкуголь» ОСОБА_3 имени 60-летия советской Украины» та згідно запису №12, 17.02.1999 року звільнено з посади. Запис про звільнення засвідчений печаткою підприємства державне відкрите акціонерне товариство «ОСОБА_3 60-Річчя Радянської України» (а.с.10-11).

З довідки № 16/184-1 від 04.06.2014 року вбачається, що державне відкрите акціонерне товариство «ОСОБА_3 імені 60-річчя Радянської України» дочірнє підприємство державної холдингової компанії «Донецьквугілля» було зареєстровано 16.04.1997 року розпорядженням виконавчого комітету Донецької міської ради народних депутатів № 531-р з внесенням до єдиного державного реєстру підприємств та організацій з присвоєнням ідентифікаційного коду суб'єкта підприємницької діяльності 00174705.

На підставі наказу Міністерства палива та енергетики України від 11.07.2003 року № 365 ДВАТ «ОСОБА_3 імені 60-річчя Радянської України» вийшла зі складу ДХК «Донвугілля» (а.с. 28).

Отже належним та допустимим доказом, а саме трудовою книжкою підтверджується, що ОСОБА_1 має право на включення до страхового стажу періоду роботи з 16.07.1993 року по 17.02.1999 року на державному відкритому акціонерному товаристві «ОСОБА_3 імені 60-річчя Радянської України» та періоду роботи до 31.12.1997 року включно.

Крім того, суд зазначає, що УПФ не враховані положення пункту 4 постанови Кабінету ОСОБА_2 України від 27.04.1993 року №301 «Про трудові книжки працівників», згідно з якими відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб’єкта господарювання.

Порушення роботодавцем порядку заповнення трудової книжки, а саме невнесення відомостей про реорганізацію підприємства, де працював позивач не може бути підставою для позбавлення особи права на пенсію.

Щодо не зарахування періоду роботи позивача з 21.08.1979 року по 24.03.1981 року в Державному проектному інституті «Донецькпроект» у зв’язку з тим, що запис про звільнення не засвідчений печаткою підприємства суд зазначає наступне.

Згідно із пунктом 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України і Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 (далі - Інструкція) до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.

Пунктом 2.4 Інструкції визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Як вбачається з трудової книжки, запис №2 від 24.03.1981 року про звільнення позивача дійсно не засвідчений печаткою підприємства.

Статтею 62 Закону № 1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом ОСОБА_2 України.

Зазначеній нормі відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету ОСОБА_2 України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637).

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (п.3 Порядку).

На підтвердження періоду роботи з 21.08.1979 року по 24.03.1981 року позивачем надано накази №101/к від 20.08.1979 року та № 37/к від 30.03.1981 року (а.с.19-20).

Отже, належним та допустимим доказом, а саме наказами №101/к від 20.08.1979 року та № 37/к від 30.03.1981 року підтверджується, що ОСОБА_1 має право на включення до страхового стажу періоду роботи з 21.08.1979 року по 24.03.1981 року в Державному проектному інституті «Донецькпроект».

Щодо не зарахування періоду роботи позивача з 16.04.1981 року по 15.03.1983 року в державному проектному інституті «Донецькпроект», оскільки має місце виправлення в даті звільнення з роботи суд зазначає наступне.

Як вбачається з трудової книжки позивача, запис №4, а саме день звільнення позивача з посади ст. техніка-архітектора дійсно має виправлення (а.с. 9).

Проте, вказаний запис №4 в місяці та році звільнення з посади не містить виправлень, таким чином суд вважає, що виправлення саме в дні звільнення з посади не має суттєвого значення при обчисленні страхового стажу позивача.

Також у підтвердження вказаного періоду роботи свідчить наказ від 18 березня 1983 року № 31/к (а.с. 21).

За таких обставин, суд приходить до висновку, що належними та допустимими доказами, а саме трудовою книжкою та наказом від 18 березня 1983 року № 31/к підтверджується, що ОСОБА_1 має право на включення періоду роботи в державному проектному інституті «Донецькпроект» на посаді ст. техніка-архітектора з 16.04.1981 року по 15.03.1983 року до страхового стажу.

Щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду перебування на обліку в центрі зайнятості з 04.11.1992 року по 22.06.1993 року через відсутність в трудовій книжці підстав початку та закінчення отримання допомоги по безробіттю суд звертає увагу, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Згідно з абз. 3 ст. 2 Закону УРСР «Про зайнятість населення» (чинним на момент виникнення спірних правовідносин) - порядок реєстрації громадян як безробітних визначається ОСОБА_2 ОСОБА_2 Української РСР за погодженням з ОСОБА_2 Федерації незалежних профспілок України».

Згідно з абз. 2 п.16 «Положення про порядок реєстрації громадян як безробітних, виплати допомоги по безробіттю та про умови подання додаткової матеріальної та іншої допомоги безробітним і членам їх сімей», затвердженого постановою Кабінету ОСОБА_2 УРСР «Про затвердження положень щодо застосування Закону УРСР «Про зайнятість населення»» від 24.06.1991 №47 (що діяло на момент виникнення спірних правовідносин), у трудовій книжці безробітного державною службою зайнятості робиться запис про час початку і закінчення виплати йому допомоги по безробіттю.

В трудовій книжці позивача є запис №9 - «з 04 листопада 1992 року по 22 червня 1993 року отримував допомогу по безробіттю» підписано директором Пролетарського центру зайнятості та скріплено гербовою печаткою. Тобто, вимога вищевказаного положення додержана повністю.

До спірних правовідносин застосовуються положення інструкції про порядок ведення трудових книжок, затвердженої постановою Держпраці СРСР від 20.06.1974 №162, якою не передбачалося внесення до трудової книжки відомостей про період безробіття.

Отже, належним та допустимим доказом, а саме трудовою книжкою підтверджується, що ОСОБА_1 має право на включення періоду перебування на обліку в центрі зайнятості з 04.11.1992 року по 22.06.1993 року до її страхового стажу.

Щодо періоду навчання позивача в навчальному закладі «Донецький будівельний технікум» з 01.09.1975 року по 29.06.1979 року суд вказує наступне.

Матеріалами справи, а саме копією заяви про призначення пенсії спростовуються доводи позивача про надання до УПФ копії диплому АТ №584683 від 03.06.1979 року.

В трудовій книжці позивача відсутній запис про навчання з 01.09.1975 року по 29.06.1979 року.

Отже, при вирішенні питання про призначення пенсії, відповідач не міг знати про період навчання позивача в Донецькому будівельному технікумі. Суд звертає увагу, що спірне рішення не містить посилань на не зарахування періоду навчання позивача з 01.09.1975 року по 29.06.1979 року до страхового стажу.

Враховуючи не надання позивачем відповідних документів, підтверджуючих спірний період навчання, суд приходить до висновку, що в УПФ під час розгляду заяви про призначення пенсії були відсутні підстави для зарахування періоду навчання позивача в навчальному закладі «Донецький будівельний технікум» з 01.09.1975 року по 29.06.1979 року.

Окрім визначеного, суд звертає увагу на наступне.

У відповідності до пункту 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету ОСОБА_2 України від 12.08.93 року № 637, у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (пункт 3 вказаної Постанови).

Пунктом 17 Постанови № 637 передбачено те, що за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.

Згідно з частиною 3 статті 44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається дуже великий обсяг прав та обов’язків в органів Пенсійного фонду при вирішенні питання про призначення пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення. В матеріалах справи відсутні докази звернення УПФ до позивача та підприємств, установ, організацій із запитами про надання відомостей щодо підтвердження спірних періодів роботи.

У відповідності до частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Згідно із статтею 21 Конституції України усі люди є вільними у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Виходячи із зазначеного принципу та гарантування Конституцією судового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ.

Враховуючи викладене, суд вважає, що УПФ повинні використовувати всі передбачені законом повноваження за для повного та об’єктивного розгляду заяви про призначення пенсії, виходячи з тих обставин, що склалися.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Під час розгляду справи судом встановлено, що УПФ не використало всі свої повноваження для повного, всебічного, добросовісного розгляду заяви позивача про призначення пенсії.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, враховуючи завдання та принципи адміністративного судочинства, суд дійшов висновку, що рішення Покровського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 30 липня 2018 року прийнято без урахування усіх обставин, що мають значення для вирішення відповідного питання, а отже є протиправним та підлягає скасуванню.

Разом з цим, щодо позовних вимог про зобов’язання УПФ зарахувати спірні періоди роботи до страхового стажу та призначити пенсію суд зазначає наступне.

Статтею 58 Закону № 1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Повноваження щодо призначення пенсії відноситься до компетенції відповідача і суд не може підміняти цей орган або перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Рекомендаціями Комітету ОСОБА_2 Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. У рішенні по справі “Класс та інші проти Німеччини” Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.

Завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення, а тому рішення суду про зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію є формою втручання у повноваження.

Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати страховий стаж позивача.

Також суд позбавлений можливості зобов’язати відповідача зарахувати відповідний стаж, оскільки позивачем не надавалися до УПФ додаткові документи, що підтверджують періоди роботи останнього.

При ухваленні рішення суд керується приписами частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», у відповідності до яких, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від13.01.2011 (остаточне) у справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява № 28924/04) констатував: "Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ст. 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань, становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п.1 ст.6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п.1 ст.6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п.45, від 10.07.2003, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п.25, ECHR 2002-II)".

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує кожному право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо порушення передбаченого Конвенцією права було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

З системного аналізу положень Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов'язувати суб'єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії.

Згідно абзацу другому частини 4 статті 245 КАС Україні у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб’єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов’язує суб’єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд вважає, що належним, повним та ефективним способом захисту порушених прав позивача є зобов’язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30 травня 2018 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Приймаючи до уваги вищенаведене в сукупності, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до Покровського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними, зобов’язання вчинити певні дії, підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 вказаної статті).

На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Покровського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними, зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Покровського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 30 липня 2018 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1.

Зобов’язати Покровське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30 травня 2018 року №4679 про призначення пенсії, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Покровського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: вул. Центральна, 13, м. Мирноград, Донецька область, 85323, код ЄДРПОУ 42169323) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3, 85301, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2) понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 528 (п’ятсот двадцять вісім) гривень 60 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Лазарєв В.В.