Рішення № 80192249, 12.02.2019, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/347/17-ц

Категорія 1

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2019 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Новака Р.В.

при секретарі Владіміровій О.К.

справа № 757/347/17-ц

сторони:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Київська міська рада

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради про визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Київської міської ради про визнання права власності на 1/4 частину житлового будинку 17/2, розташованого у м. Києві по вул. Верхньогірський. В обгрунтування позовних вимог зазначила, що 19.05.1940, на підставі договору на право забудови, посвідченого першою Київською держконторою за № 1101, ОСОБА_2 розпочав будівництво будинку по вул. Верхньогірський 17/2, в зв'язку з чим пізніше отримав право власності на 1/2 зазначеного будинку. Зазначена частка сформувала квартиру АДРЕСА_1 в який він проживав. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, після чого право власності на 1/4 частину житлового будинку перейшло до його дружини ОСОБА_3, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Першою Київською державною нотаріальною конторою 06.06.1980. Решта спадкоємців в свої права належним чином не вступило, в зв'язку з чим ? частини житлового будинку продовжує до теперішнього часу вважатися власністю померлого ОСОБА_2. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла, заповівши належну їй частку домоволодіння дочці - ОСОБА_1, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, виданим державним нотаріусом Шостої Київської державної нотаріальної контори Ларіною Оленою Вікторівною 25.11.2003.

З дня смерті ОСОБА_5 і до цього часу, інші особи які мали б право на отримання спадкового майна, не заявлялися і в право власності не вступали, а ОСОБА_3, а потім ОСОБА_1, як відповідальні співвласники, увесь цей час добросовісно, відкрито, безперервно володіли усією квартирою №2 (1/2 домоволодіння), у тому числі 1/4 частина, яка продовжувала належати померлому ОСОБА_5.

Крім того, позивач зазначає, що вона безперервно з 1997 року до теперішнього часу проживає в зазначеній квартирі, усі особові рахунки по сплаті комунальних послуг оформлені на неї, весь цей час сплачує всі комунальні платежі в повному обсязі, постійно доглядає за 1/2 домоволодіння, здійснює поточний ремонт та підтримує у належному стані.

Представником відповідача було подано відзив на позовну заяву у вигляді заперечень, згідно якого останній просив відмовити у задоволенні позову на підставі того, що позивачу було достеменно відомо, що 1/2 частина домоволодіння закріплена на праві власності за ОСОБА_5 та ОСОБА_1, що виключає можливість добросовісного володіння позивачем не належною їй частиною домоволодіння. Одночасно відповідач просив слухати справу у відсутності представника відповідача.

Ухвалою від 06.01.2017 було відкрито провадження за даним позовом та призначено справу до розгляду в загальному порядку позовного провадження.

Процесуальних дій у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо) не було проведено, оскільки зазначені клопотання заявлені не були.

12.02.2019 позивач подав заяву в якій підтримав вимоги позову та просив розглянути справу у його відсутність.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку про задоволення позову з наступних підстав.

Рішенням виконавчого комітету Печерської районної ради народних депутатів від 13.11.1989 №888 «Про розгляд заяв громадян, які проживають в індивідуальних будинковолодіннях» визнано право особистої вланості за ОСОБА_5 на переобладнане та прибудоване приміщення у будинку №17 на вулиці Верхньогірській у м. Києві.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом Серія НОМЕР_2, посвідченого 25.11.2003 державним нотаріусом Шостої Київської державної нотаріальної контори ОСОБА_1 успадкувала 1/4 частину житлового будинку АДРЕСА_1.

Пленум Верховного Суду України в своїй Постанові від 30.05.2008 року, № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснив, що спадкові відносини регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК), законами України від 02.09.1993 № 3425-XII «Про нотаріат», від 23.06.2005 № 2709-IV «Про міжнародне приватне право», іншими законами, а також прийнятими відповідно до них підзаконними нормативно-правовими актами.

Відносини спадкування регулюються правилами ЦК, якщо спадщина відкрилася не раніше 01.01.2004. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.

У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01.01.2004, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

Відповідно до ст.529 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого .

Згідно доводів позивача, ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом лише на 1/2 частину спадщини, як дружина померлого, в зв'язку з тим що у померлого був ще рідний син, який повинен був отримати іншу 1/2 частину спадщини. Проте, останній не вчинив жодних дій які б свідчили про прийняття спадщини.

Відповідно до ч.2. ст. 553 ЦК УРСР - вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини.

Згідно ч.1 ст 554 ЦК УРСР в разі неприйняття спадщини спадкоємцем за законом або за заповітом або позбавлення спадкоємця права спадкування (статті 528 і 534 цього Кодексу) його частка переходить до спадкоємців за законом і розподіляється між ними в рівних частках.

Згідно п. 3 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13, спадкоємець може звернутися до суду із позовом про визнання права власності на спадкове майно. При цьому в зазначеному листі ВССУ вказано, що при розгляді справ про визнання права власності на спадкове нерухоме майно у випадках, якщо спадщина прийнята, проте спадкоємцем не було одержано свідоцтво про право на спадщину (ст. 1297 ЦК) або не здійснено державну реєстрацію права на спадщину (ст. 1299 ЦК), слід брати до уваги, що законодавець розмежовує поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини». Відповідно до норм ч. 5 ст. 1268 ЦК незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч. 3 ст. 1296 ЦК відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Згідно зі ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається.

Крім того, Верховний суд України в Ухвалі в судовій справі № 6-44936св10 вказав на наступне: «Відповідно до ч.ч. 3, 5 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї; незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Згідно з роз'ясненнями, викладеними в абз. 4 п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 №7 «Про судову практику у справах про спадкування», той зі спадкоємців, який проживав разом із спадкодавцем на день його смерті, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо у визначеному законом порядку не відмовився від неї. Частиною 3 статті 1296 ЦК України визначено, що відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Зволікання з виконанням зобов'язань, передбачених ч. 1 ст. 1297, ч. 1 ст. 1299 ЦК України, щодо оформлення права на спадщину, у складі якої є нерухоме майно, або їх невиконання також не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Саме до цього зводяться роз'яснення, надані Пленумом Верховного Суду України в п. 27 постанови від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування».

Інформація про можливість судового процесу між спадкоємцями у період 1980-83 р. - спростувалася, що підтверджується відповіддю №712/18 від 21.02.2018 р., отриманою від Печерського районного суду, відповідно до якої цивільних справ про поділ домоволодіння між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - не виявлено.

Враховуючи те, що ОСОБА_3 являлась єдиним спадкоємцем, який прийняв спадок після смерті ОСОБА_2 - непереоформлена 1/4 повинна була перебувати у її володінні. Наведене свідчить про добросовісність набуття позивачем майном ОСОБА_2, в порядку спадкування, як єдиної спадкоємиці ОСОБА_3

З дня смерті ОСОБА_2 і до цього часу, інші особи які мали б право на отримання спадкового майна, не заявлялися і в право власності не вступали, а ОСОБА_3, а потім Позивач, як відповідальні співвласники, увесь цей час добросовісно, відкрито, безперервно володіли квартирою АДРЕСА_1 , у тому числі 1/4 яка продовжувала належати померлому ОСОБА_5

ОСОБА_1 з 1997 року до теперішнього часу проживає в зазначеній квартирі, усі особові рахунки по сплаті комунальних послуг оформлені на неї, весь цей час позивач сплачує всі комунальні платежі в повному обсязі, постійно доглядає за 1/2 домоволодіння, здійснює поточний ремонт та підтримує його у належному стані, що підтверджується копіями квитанцій по сплаті рахунків за комунальні послуги.

Наведене підтверджується: домовою книгою, технічними паспортами на домоволодіння, угодами щодо електропостачання, водопостачання, газопостачання, квитанціями на оплату комунальних послуг, квитанціями на оплату будівельних матеріалів щодо обслуговування спірного майна, долученими до матеріалів позовної заяви.

Статті 379, 382 ЦК України визначають, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них. Квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання.

За приписами статей 355, 356 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно статті 360 ЦК України, співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.

Квартира власником 1/2 частини якої являється позивач, є її житлом в розумінні ст. 379 ЦК України, позивач як співвласник майна бере участь у витратах з його управління, утримання та збереження.

Оскільки частки в спільному майні, даної квартири співвласниками не виділялися в натурі, та не встановлювався порядок користування приміщеннями квартири.

Зі змісту статей 316, 317 ЦК України, вбачається, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Стаття 41 Конституції України, визначає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

За приписами статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно статті 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Згідно пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила ст. 344 ЦК України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 9 своєї Постанови № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в правах про захист права власності та інших речових прав» роз'яснив, що при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

З огляду на наведені положення закону та враховуючи встановлені судом обставини справи про те, що позивач добросовісно, відкрито та безперервно володіє нерухомим майном, а саме 1/4 спірного житлового будинку АДРЕСА_1, та користується таким майном протягом близько 22 років тобто більше десяти років та продовжує відкрито, безперервно володіти таким по день розгляду справи, беручи до уваги те, що за період її тривалого проживання у будинку ніхто не ставив питання щодо неправомірності її проживання та користування ним, обставин, які б вказували, що окрім позивача на дане майно претендують інші особи, в суді не встановлено, а відтак, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.

Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати понесені позивачем у вигляді судового збору в розмірі 551,20 грн. підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись, ст.ст. 1, 2, 4, 5, 12, 13, 76, 81, 83, 84, 89, 95, 258, 259, 261, 263-266, 273 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Київської міської ради про визнання права власності - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 (одну четверту) частину житлового будинку АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_2.

Стягнути з Київської міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 551,20 грн.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1, АДРЕСА_1)

Відповідач: Київська міська рада (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, код ЄДРПОУ 22883141)

Суддя Р.В. Новак