Рішення № 80189517, 20.02.2019, Куп'янський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 628/4079/18

Провадження № 2/628/287/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 лютого 2019 року місто Куп’янськ

Куп’янський міськрайонний суд Харківської області у складі: головуючого – судді Демченко І.М., за участю секретаря Романової Н.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Куп’янську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженої відповідальністю «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ» про визнання недійсними умов договору, що обмежують права позивача, як споживача, та примусове встановлення і забезпечення належних зобов’язань відповідача, спрямованих на дійсне забезпечення предмета договору за дійсною домовленістю сторін в межах цивільного законодавства,

В С Т А Н О В И В:

31.12.2018 ОСОБА_1 звернулася до Куп’янського міськрайонного суду Харківської області з вищезазначеною позовною заявою до ТОВ «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ» з вимогами про визнання недійсним положення п.1.3 Договору постачання природного газу побутовим споживачам, як такого, що унеможливлює свободу волевиявлення позивачки та суперечить п.1 ст. 17 Закону України «Про захист прав споживачів»; зобов’язання відповідача змінити формулювання п. 1.3 цього договору; визнання недійсним положення п.8.4 цього договору на підставі ч.ч. 2,3 ст.13, ч.2 ст. 627 ЦК України, ч.1 ст. 6 Закону України «Про захист прав споживачів»; зобов’язання відповідача взяти на себе договірні зобов’язання, забезпечені відповідальністю щодо належного надання послуги з газопостачання з безперервного отримання природного газу, якісні показники якого відповідають ДСТУ 5542-87 та з величиною тиску, визначеною нормативними та технічними документами на газові прилади та пристрої, розташовані у помешканні позивачки; визнання недійсними п.5.2 абз. 11 та п.6.1 абз.4 зазначеного договору як таких, що суперечать ст.ст.30,34 Конституції України; зобов’язання відповідача встановити договором право позивача, забезпечене обов’язком і відповідальністю відповідача, на попереднє узгодження часу і мети прибуття представників відповідача до помешкання позивача з наданням доказів виконання ними службових обов’язків у вигляді оформленого на фірмовому бланку відповідача «Наряда-завдання» з переліком певних обов’язкових реквізитів; зобов’язання відповідача встановити договором права позивача на проведення контрольних перевірок якісних показників та тиску газу з наданням їй відповідних сертифікованих контрольно-вимірювальних приладів та документів про якість і безпечність газу; визнання недійсним положення п.4.4. вищезазначеного договору щодо встановлення об’єму спожитого позивачем газу оператором ГРМ, як такого, що суперечить п.п.10,17 Правил надання населенню послуг газопостачання; визнання недійсним положення п.4.11 того ж договору в частині визначення величини нарахування у випадку незгоди з розрахунком за газ; зобов’язання відповідача встановити договором визначення об’ємів спожитого позивачем газу за показниками належним чином сертифікованого газового лічильника, розташованого у її помешканні; визнання недійсним замовчування відповідачем у договорі надходження газу, що постачається, найменування нормативних документів, вимогам яких повинен відповідати газ, що постачається позивачу; зобов’язання відповідача вказати у договорі та у рахунках за газ найменування /назву/ походження газу, тощо.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з повідомлення, розміщеного у платіжці за спожитий у травні 2015 року газ позивачці стало відомо, що без її відома та згоди ПАТ «Харківгаз» начебто передав свої договірні права та обов’язки з постачання газу ТОВ «Харківгаз Збут», котре наразі є монополістом постачання газу по місту Куп’янську, та всупереч вимог ч.2 ст. 627, ч.1 ст. 628, ч.1 ст. 630 ЦК України, ч.1 ст. 17, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» відповідач із січня 2016 року розпочав масову кампанію з укладання Договорів постання природного газу побутовим споживача (далі «Договір»), пунктом 1.3 якого встановив, що він є договором-приєднанням, чим унеможливив та виключив право споживача, як сторони, що приєдналася, на свободу волевиявлення, включивши у договір умови, які є несправедливими та такими, що всупереч принципу добросовісності мають наслідками істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача.

До того ж, позивач зазначає, що з повідомлення відповідача вих. № 77 від 15.01.2016, їй стало відомо, що вона не має права споживати газ із газорозподільної мережі у разі її незгоди укласти саме договір-приєднання в цілому, чим унеможливлено будь-яке погодження змісту договору, висловлення волевиявлення, що на думку позивачки, є порушенням ч.1 ст. 21 ЗУ «Про захист прав споживачів». Крім того ОСОБА_1, вказує, що, оскільки вона, маючи статус особи з інвалідністю, не може відмовитися від послуг газопостачання, які надаються відповідачем-монополістом, та може їх одержати лише від ТОВ «Харківгаз Збут», однак відповідач безальтернативно нав’язує їй умови постачання газу.

На думку позивача, відповідно до ч.1 ст. 6 ЗУ «Про захист прав споживачів» відповідач, як продавець газу та отримувач коштів за постачання газу, зобов’язаний передати їй продукцію належної якості та інформацію про цю продукцію, однак за положеннями п.8.4. Договору відповідач скасовує свою відповідальність за будь-які перебої у транспортуванні або розподілі газу, а також за будь-яке погіршення якості газу, що за положеннями ч.1 ст. 203 ЦК України визнається недійсним правочином.

Також зазначає, що за абз.11 п.5.2 Договору позивача, як споживача, зобов’язано, в той час як відповідачеві на підставі абз.4 п.6.1 того ж Договору надано право безперешкодного доступу до помешкання позивача, де розташовані її газові прилади та пристрої, начебто лише для перевірки показників лічильника газу, тоді як право доступу до приладів та пристроїв, що контролюють тиск та якість газу позивачці всупереч ч.4 ст. 17 ЗУ «Про захист прав споживачів» не забезпечено, що, на думку позивачки, за вимогами ч.1 ст. 203 ЦК України визнається як недійсний правочин.

Окрім того, абз.11 п.5.2 та абз.4 п. 6.1 Договору неправомірно встановлюється обов’язок позивачки забезпечити право відповідача на безперешкодний доступ до помешкання позивачки лише за умови пред’явлення представниками відповідача тільки службового посвідчення, адже за положеннями ст. 30 Конституції України навіть працівники судово-слідчих органів мають право проникнення до житла чи до іншого володіння особи для проведення в них огляду не інакше, як за вмотивованим рішенням суду. При цьому вважає, що службове посвідчення є лише підтвердженням того, що особа є представником ТОВ «Харківгаз Збут» та не є належним підтвердженням у конкретний час виконання цієї особою службових обов’язків (а не перебування на лікарняному, у відпустці тощо) та дійсних намірів/мотивів проведення такого огляду з проникненням до домоволодіння позивачки, тож умови договору містять ознаки замаху на недоторканність її житла та у відповідності до ч.1 ст. 203 ЦК України є недійсними. Вважає, що представник відповідача на підтвердження повноважень має пред’явити «Наряд-завдання» на фірмову бланку ТОВ «Харківгаз Збут», в якому мають бути зазначені реєстраційні номери посвідчень з датою їх видачі з вказівкою на прізвища та посади виконавців робіт; прізвище та адреса позивачки; вказівка/зазначення мети прибуття; перелік та зазначення інвентарних номерів та даних актів метрологічної/технічної повірки приладів/пристроїв, необхідних для проведення саме конкретно визначеного у наряді-завданні огляді/ проведенні робіт у помешканні позивача. При цьому, мета і час прибуття представників відповідача, на думку ОСОБА_1, мають бути в обов’язковому порядку узгоджені з нею.

Також вважає, що п.4.4 Договору встановлює незрозумілий та непрозорий спосіб визначення об’ємів спожитого позивачем природного газу та здійснення його оплати, оскільки він визначається не за показниками газового лічильника позивачки, що має сертифікат відповідності ДП «Харківстандартметрологія» та встановлений і опломбований ПАТ «Харківгаз», а за даними оператора ГРМ, та начебто не позивач доводить до відома оператора ГРМ об’єм спожитого газу, а оператор ГРМ доводить до відома позивача спожиті об’єми газу, що на погляд позивачки, є абсурдним та таким, що суперечить Правилам надання населенню послуг з газопостачання, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України за № 2246 від 09.12.1999.

Як наслідок вищезазначеного істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків на шкоду позивачки, є отримані нею рахунки за спожитий у жовтні та листопаді 2018 року газ , в яких, зокрема, повідомляється, про начебто існуючу у позивачки заборгованість у 111,2 куб.м. газу, що виникла з 2015року по 2018рік з вини органу влади, рішенням якого унеможливлено вчасне виставлення відповідачем рахунків населенню з приведенням спожитого населенням газу до стандартних умов.

З метою захисту своїх прав, як споживача, ОСОБА_1 10.08.2016 за вх. № 5525 зверталася до відповідача із заявою про укладення договору постачання природного газу з урахуванням складеного нею протоколу розбіжностей, проте 13.10.2016 нею отримано повідомлення відповідача за вих. № 2297 від 16.08.2016 про відмову у врахуванні запропонованих нею умов при укладенні договору.

Крім цього, зазначає, що відповідно до п.2 ст. 634 ЦК України договір-приєднання може бути змінений на вимоги позивачки, як сторони, що приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо, договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов’язання, або містить інші умови явно обтяжливі для позивачки, як сторони, що приєдналася.

Ухвалою суду від 02.01.2019 провадження відкрито та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження у підготовчому судовому засіданні; відповідачеві надано строк для надання відзиву на позовну заяву і всіх письмових та електронних доказів, висновків експертів і заяв свідків, що підтверджують заперечення проти позову.

14.01.2019 від позивача ОСОБА_1 до суду надійшла заява про розгляд справи у її відсутність.

04.02.2019 до канцелярії суду позивачем ОСОБА_1 подано заяву по суті, у якій вона просить взяти до уваги додаткові обґрунтування щодо недійсності нав’язаного відповідачем договору-приєднання, як таке, що порушує її конституційне право на свободу думки і слова/на волевиявлення при укладенні цього договору.

05.02.2019 до канцелярії суду позивачем ОСОБА_1 подано заяву по суті, у якій вона при ухваленні рішення просить суд взяти до уваги додаткові докази того, що її заява є не лише свідченням згоди укласти з відповідачем договір постачання природного газу, а водночас є свідченням відмови позивачки укласти цей договір як договір-приєднання; повідомлення відповідача від 13.10.2016 є свідченням необґрунтованості відмови з пропозицією позивачки укласти договір постачання.

Ухвалою суду від 06.02.2019 підготовче провадження закрито та цивільну справу призначено до судового розгляду по суті.

Представник відповідача ТОВ «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ» у судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення за штрих-кодовим ідентифікатором № 63701077935511.

Відповідно до вимог ч.3 ст. 223 ЦПК України суд розглядає справу за відсутності учасника справи, який належним чином повідомлений про судове засідання, у разі його неявки в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Також суд зазначає, що оскільки ухвалою суду від 02.01.2019 відповідачу роз’яснювалося право подати відзив, у якому він повинен викласти заперечення проти позову у визначений судом строк, а також наслідки неподання такого відзиву, однак відзив до суду ТОВ «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ» за весь час перебування в провадження суду цієї справи подано не було, на підставі ч.8 ст. 178 ЦПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши докази, встановив фактичні обставини справи та відповідні правовідносини, які виникли між сторонами.

Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обовязків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Спірні правовідносини врегульовані Цивільним кодексом України, Законом України «Про ринок природного газу», а також Кодексом газорозподільних систем, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2016р. № 2494.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначаються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875 - IV від 24 червня 2004 року.

Разом з тим, статтею 4 вищезазначеного Закону передбачено, що законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.

З аналізу вищезазначеного Закону суд дійшов висновку, що він належить до нормативного акта спеціальної дії, який регулює відносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг.

У той же час, поняття договору, свободи договору та загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів, зокрема вільне волевиявлення учасника правочину визначені загальними засадами цивільного законодавства у статтях 3, 6, 203, 626, 627 Цивільного кодексу України.

За положеннями ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України правочин між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, за виключенням випадків, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у ст. ст. 642 - 643 ЦК України.

Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Розкриваючи зміст засади свободи договору, у положеннях статтей 6, 627 ЦК України визначено, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 6 та ст. 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Зазначені положення узгоджуються з нормами ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.

Водночас, ч. 1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875 - IV від 24.06.2004 передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг визначені статтями 20, 21 цього Закону.

Так, зокрема, пунктом 1 частини 3 статті 20 вказаного вище Закону передбачений обов'язок споживача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Цей обов'язок відповідає зустрічному обов'язку виконавця, визначеному п. 3 ч. 2 ст. 21 цього Закону, підготувати та укласти зі споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

За положеннями статті 5 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що центральні органи виконавчої влади беруть участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері житлово-комунальних послуг у межах своїх повноважень, визначених законами. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, формує в межах своєї компетенції державну політику щодо встановлення цін на природний газ, тарифів на транспортування та постачання підприємствам і організаціям, які виробляють та надають житлово-комунальні послуги населенню.

Правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу визначені Законом України «Про ринок природного газу».

Статтею 12 цього Закону регламентовано, що постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов’язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов’язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами. Постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором та оприлюднюється в установленому порядку.

У частині 1 статті 1 Закону України «Про ринок природного газу» визначено, що Регулятором є національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

За положеннями статті 1 Закону України «Про національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі Регулятор), є постійно діючим незалежним державним колегіальним органом, метою діяльності якого є державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб'єктів господарювання та комунальних послуг. Рішення Регулятора є обов'язковими до виконання суб'єктами господарювання, що проводять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг.

Постановою НКРЕКП, тобто Регулятором, за № 2500 від 30.09.2015 відповідно до ч.1 статті 12 Закону України «Про ринок природного газу» затверджено Типовий договір постачання природного газу побутовим споживачам та зобов’язано суб'єктів господарювання, що здійснюють на підставі ліцензії діяльність з постачання природного газу побутовим споживачам, привести свої договірні відносини у відповідність до вимог цього Типового договору.

Таким чином, ТОВ «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ» не може відступати від положень, затверджених постановою НКРЕКП, яка є нормативно-правовим актом та відповідно до ЗУ«Про національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» є обов'язковою для виконання суб'єктом господарювання, що здійснює діяльність з постачання природного газу побутовим споживачам.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг за № 2494 від 30.09.2015 відповідно до Законів України «Про ринок природного газу», «Про природні монополії», Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженого Указом Президента України від 10 вересня 2014 року № 715, затверджено Кодекс газорозподільних систем. У Розділі VI цього Кодексу визначено комерційні умови доступу до газорозподільної системи для отримання/передачі природного газу та пунктом 3, який міститься у Розділі 1 «Загальні умови» визначено, що договір розподілу природного газу має бути укладений Оператором ГРМ з усіма споживачами, у тому числі побутовими споживачами, об’єкти яких в установленому порядку підключені до/через ГРМ, що на законних підставах перебуває у власності чи користуванні Оператора ГРМ. Споживачі, у тому числі побутові споживачі, для здійснення ними санкціонованого відбору природного газу з ГРМ та можливості забезпечення постачання їм природного газу їх постачальниками зобов’язані укласти договір розподілу природного газу з Оператором ГРМ, до газорозподільної системи якого в установленому законодавством порядку підключений їх об’єкт. Здійснення відбору (споживання) природного газу споживачем за відсутності укладеного договору розподілу природного газу не допускається.

Крім цього, цим же розділом визначено, що договір розподілу природного газу є публічним та укладається з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного Кодексу України за формою Типового договору розподілу природного газу. Оператор ГРМ зобов’язаний на головній сторінці свого веб-сайту, а також в друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності, та власних центрах обслуговування споживачів розмістити редакцію договору розподілу природного газу та роз’яснення щодо укладення та приєднання споживача до договору розподілу природного газу. Договір розподілу природного газу між Оператором ГРМ та споживачем укладається шляхом підписання заяви-приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу, що відповідає Типовому договору розподілу природного газу, розміщеному на офіційному веб-сайті Регулятора та Оператора ГРМ та/або в друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності з розподілу газу, і не потребує двостороннього підписання сторонами письмової форми договору. Для забезпечення приєднання до договору розподілу природного газу всіх фактично підключених до/через ГРМ споживачів (у тому числі побутових споживачів) Оператор ГРМ в установленому цією главою порядку направляє кожному споживачу супровідним листом за формою додатка 3 до типового договору розподілу природного газу сформовану заяву-приєднання до умов договору розподілу природного газу з персоніфікованими даними споживача та його об’єкта, що складається за формою додатка 1 (для побутових споживачів) до типового договору розподілу природного газу.

У разі незгоди споживача приєднуватися до умов договору розподілу природного газу споживач не має права використовувати природний газ із ГРМ та має подати до Оператора ГРМ письмову заяву про припинення розподілу природного газу на його об’єкт.

Фактом приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір розподілу природного газу, зокрема повернення підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка Оператора ГРМ та/або документально підтверджене споживання природного газу.

Судовим розглядом встановлено, що умови договору постачання природного газу побутовому споживачу ОСОБА_1 повністю відповідають формі та умовам Типового договору, затвердженого постановою НКРЕКП за № 2500 від 30.09.2015.

З аналізу змісту ч. 3 ст. 6, ч. 1 ст. 630 ЦК України, ч.1 статті 12 Закону України «Про ринок природного газу», Розділу VI Кодексу газорозподільних систем, а також положень Постанови НКРЕКП за № 2500 від 30.09.2015, убачається, що умови типового договору, що набули юридично обов'язкового значення в силу актів цивільного законодавства, є обов'язковими для сторін договору, які не мають права відступити від їх положень і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Таким чином, укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов'язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору. Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам ч. 3 ст. 6, ст. ст. 627, 630 ЦК України.

На підставі вищевикладеного, суд, з урахуванням того, що запропоновані відповідачем умови договору постачання природного газу побутовому споживачу ОСОБА_1 повністю відповідають формі та умовам Типового договору, затвердженого постановою НКРЕКП за № 2500 від 30.09.2015, позовні вимоги в частині визнання його положень недійсними та зобов’язання ТОВ «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ» внести до нього зміни, задоволенню не підлягають. Оскільки інші позовні вимоги ОСОБА_1 є похідними від визнання деяких положень договору постачання природного газу побутовому споживачу недійсними та фактично зводяться до більш розширеного тлумачення, конкретизації та деталізації його умов, які суперечать умовам Типового договору, вони задоволенню також не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 23, 76-81, 263- 265, 268, 272, 273 ЦПК України, ст.ст. 3, 6, 203, 626, 627 Цивільного кодексу України, Законом України «Про ринок природного газу»,Кодексом газорозподільних систем, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, р.н.о.к.п.п. – НОМЕР_1, яка зареєстрована та проживає за адресою: 63702, Харківська область, місто Куп’янськ, провулок Сватівський, будинок 23, до Товариства з обмеженої відповідальністю «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ», ідентифікаційний код юридичної особи: 39590621, місцезнаходження юридичної особи: 61004, місто Харків, вулиця Москалівська, будинок 57/59, про визнання недійсними умов договору, що обмежують права позивача, як споживача, та примусове встановлення і забезпечення належних зобов’язань відповідача, спрямованих на дійсне забезпечення предмета договору за дійсною домовленістю сторін в межах цивільного законодавства – відмовити.

Рішення може бути оскаржено повністю або частково учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов’язки до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Куп’янський міськрайонний суд Харківської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повний текст рішення складено 01.03.2019.

Головуючий: І.М.Демченко