Рішення № 80188343, 19.02.2019, Лохвицький районний суд Полтавської області

Справа № 538/1206/18

Провадження по справі № 2/538/37/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї НИ

19 лютого 2019 року Лохвицький районний суд Полтавської області

У складі: головуючого-судді Бондарь В.А.

за участю секретаря судового засідання Горілей Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Лохвиця цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного Управління Держгеокадастру у Полтавській області та Гирявоісковецької сільської ради Лохвицького району Полтавської області про визнання права на земельну ділянку (частку, пай), -

в с т а н о в и в:

Позивач звернулася до суду з даною позовною заявою, в обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона була членом колективного господарства "Перемога комунізм" с. Гиряві Їсківці Лохвицького району з 26.03.1991 року, працювала поваром, потім дояркою. В 1995 році ксп "Перемога комунізм" було реорганізовано в ЗАТ "Чиста криниця". З 12.05.1996 року вона працювала дояркою по трудовій угоді в МТФ № 2 ЗАТ "Чиста криниця". Відповідно до інформації наданої Віддлом Держгеокадастру у Лохвицькому районі державний акт на право колективної власності на землю серії ПЛ № 001 від 30.05.1995 року був виданий колективно-дольовому товариству "Чиста Криниця". Згідно з протоколом загальних зборів членів колективу ЗАТ "Чиста криниця" с. Гиряві Їсківці Лохвицького району Полтавської області від 03-05 грудня 1998 року було здійснено розподіл земель колективної власності. В списку осіб - власників Сертифікату прізвище позивачки відсутнє. Тому позивачка була змушена звернутися до суду, так як не має можливості оформити своє право на земельну частку (пай).

В судовому засіданні позивачка та її представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали повністю з підстав, що вказані у позові, просили позов задовольнити. Представник позивача зазначила, що Державний акт на право колективної власності на землю серії ПЛ №001 від 30.05.1995 року, виданого колективно-дольовому товариству "Чиста криниця" у той час, коли її довірительниця вже була 26.03.1991 року прийнята в члени ЗАТ "Чиста криниця", тобто коли було розпаювання земель.

Відповідач - представник Гирявоісковецької сільської ради Лохвицького району Полтавської області в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити в позові. Пояснив, що йому не відомо чому позивачка не була включена до списку осіб, які мали право на земельну частку (пай). Також зазначив, що сільська рада не розпоряджається сільськогосподарськими землями за межами населених пунктів.

Відповідач - представник Головного Управління Держгеокадастру у Полтавській області в судове засідання не з’явився, направивши до суду відзив на позовну заяву, в якому просить в задоволенні позовних вимог відмовити, оскільки Головне управління не розпоряджається землями, які знаходяться у колективній власності, а тому вони є неналежним відповідачем по справі.

Вислухавши сторони, свідків, ознайомившись із матеріалами цивільної справи, дослідивши та давши оцінку доказам по справі суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованою Верховною радою України 17.07.1997р., кожен при вирішенні питань щодо його цивільних прав і обов’язків або встановленні обґрунтованості будь якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Суд зазначає, що Конвенція про захист прав і основоположних свобод людини є складовою частиною загальнонаціонального законодавства України.

Згідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Як убачається з письмових матеріалів справи, а саме з копії трудової книжки позивачка була прийнята 26.03.1991 року членом колективного господарства "Перемога комунізм" с. Гиряві Їсківці Лохвицького району на роботу поваром мехзагону № 1. В 1995 році ксп "Перемога комунізм" було реорганізовано в ЗАТ "Чиста криниця".

Відповідно до довідки від 19.03.2018 року № 321/170-18, наданої Відділом Держгеокадастру у Лохвицькому районі державний акт на право колективної власності на землю серії ПЛ № 001 від 30.05.1995 року був виданий колективно-дольовому товариству "Чиста Криниця" (а.с.8).

Згідно архівного витягу з протоколу засідання правління колгоспу "Перемога комунізму" Гирявоїсківецької сільської ради Лохвицького району Полтавської області від 08.04.1991 року № 9 по заяві ОСОБА_1 рекомендована загальним зборам уповноважених прийняти в члени колгоспу і надати в роботу у відділку № 2 (а.с.9).

Згідно з протоколом загальних зборів членів колективу ЗАТ "Чиста криниця" с. Гиряві Їсківці Лохвицького району Полтавської області від 03-05 грудня 1998 року було здійснено розподіл земель колективної власності. В списку осіб - власників Сертифікату прізвище позивачки відсутнє (а.с.12).

Згідно довідки від 15.05.2018 року № 537/110-18, видана Відділом Держгеокадастру у Лохвицькому районі, затверджена вартість земельної частки (пай) визначена Проектом передачі земель колективної власності у приватну власність членам ЗАТ "Чиста Криниця" в сумі 221993,29 грн., та її площа в розмірі 6,04 га на підставі рішення 05 сесії 23 скликання Гирявоїсковецької сільської ради Лохвицького району Полтавської області від 18.12.1998 року (а.с.11).

Згідно зі ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Як передбачено ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 22 Земельного кодексу України в редакції від 13 березня 1992 року, який діяв на час розпаювання земель колективної власності, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникало після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі на місцевості і одержання документа, що посвідчує це право.

Згідно ст. 328 ЦК України громадянин набуває право власності на підставах, що не заборонені законом.

Указом Президента України «Про порядок паювання земель, переданих в колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 8 серпня 1995 року визначено коло осіб, які мають право на земельний пай, а саме право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства відповідно до списку, що додається до Державного акту на право колективної власності на землю.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» право на земельну частку мають колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку.

Згідно роз’яснень викладених в п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», член колективного сільськогосподарського підприємства (далі – КСП), включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Указу Президента України від 8 серпня 1995 р. № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.

Позови громадян, пов’язані з паюванням земель (зокрема, про визнання права на земельну частку (пай), її розмір, незаконність відмови у видачі сертифіката, виділення паю в натурі), можуть бути предметом розгляду судів. Відповідачами в таких справах є КСП, сільськогосподарські кооперативи, районна державна адміністрація, яка затверджувала розмір паю, вирішувала питання про видачу сертифіката, а також виконавчий орган чи орган місцевого самоврядування, що має вирішувати питання про виділення земельної частки (паю) в натурі, тощо.

Оскільки позивачка на час одержання ЗАТ "Чиста Криниця" Державного акта на право колективної власності на землю серії ПЛ № 001 від 30.05.1995 року, виданого колективно-дольовому товариству "Чиста Криниця" с. Гиряві Ісківці була членом даного товариства, то вона мала право на земельний пай і на її ім’я помилково не видали сертифікат на право на земельну частку (пай) при розпаюванні землі.

Загальновідомим є факт, що колишні члени товариства вже отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) та в послідуючому державні акти на земельну частку (пай).

Так, свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у судовому засіданні пояснили, що на загальних зборах у грудні 1998 році, щодо включення до списків на розпаювання земель усіх членів товариства, але позивачка на той час не була членом товариства, тому й не була включена у список. Також, свідок ОСОБА_4 зазначив, що до 1998 року був список, щодо розпаювання земель, але йому не відомо чому позивачка не була включена до списку.

Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.

Рішення суду про визнання права на земельну частку (пай) відповідно до ч. 1 ст. 2 вищевказаного Закону є документом, що посвідчує право на земельну частку (пай).

Згідно ч. 2 ст. 5 ЗУ «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» сільські, селищні, міські ради приймають рішення щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у межах населених пунктів, а районні державні адміністрації – за межами населених пунктів.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав ( п. а ч. 3 ст. 152 ЗК України).

Оскільки, право позивачки на земельну частку (пай) в землях колективної власності колишнього колективно-дольового товариства "Чиста Криниця" було порушено, суд виходячи з принципу земельного законодавства щодо забезпечення рівності права власності на землю громадян, що визначено п. б) ч. 1 ст. 5 ЗК України, вважає за необхідне задовольнити вимоги позивача шляхом визнання за нею права на земельну частку (пай) в межах адміністративного підпорядкування Гирявоісковецької сільської ради Лохвицького району Полтавської області, що буде підставою для виділення їй в натурі (на місцевості) земельної ділянки, як власнику земельної частки (паю).

Щодо позовної вимоги позивачки про виділення їй земельної частки (пай) із земель комунальної власності, розташованих на території Гирявоїсківецької сільської ради Лохвицького району Полтавської області, то суд переконаний, що дана вимога взагалі не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до абз. 4 п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» встановлює, що при розгляді справ за позовами до органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування в разі незгоди з рішеннями з питань, віднесених у галузі земельних відносин до їх компетенції (зокрема, про відмову в передачі земельної ділянки у власність чи користування, у продажі земельної ділянки, в наданні дозволу і вимог на розроблення проекту відведення земельної ділянки тощо), суд за наявності підстав для задоволення позову визнає рішення такого органу недійсним і зобов'язує його залежно від характеру спору виконати певні дії, передбачені його компетенцією (або не вчиняти чи припинити їх), на захист порушеного права, як цього вимагає законодавство, або надає право позивачеві вчинити певні дії для усунення порушень його права. Суд вирішує ці питання по суті, якщо це відповідає закону (наприклад, визнає відповідно до частини третьої статті 1 Закону України від 5 червня 2003 р. N 899-1V (899-15) "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" право на земельну частку (пай), якщо районною (міською) державною адміністрацією безпідставно відмовлено у видачі документа, що посвідчує право на земельну частку (пай).

В інших випадках суд не може вирішувати питання, віднесені до компетенції органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, зокрема про передачу земельних ділянок у постійне користування, оренду, укладення чи поновлення договору оренди земельної ділянки, зміну цільового призначення землі тощо.

Згідно з Рекомендаціями Комітету ОСОБА_5 Європи № R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_5 11.03.1980 року, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Повноваження щодо прийняття відповідних рішень, в тому числі про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок за своєю правовою природою є дискреційним.

ОСОБА_3 того, суд не вправі втручатися у діяльність органу державної влади, зобов'язуючи його приймати конкретне рішення, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 11.11.2015 року по справі № 21-2958а15.

Також слід звернути увагу на те, що Законом України від 6 вересня 2012 року №5245-IV «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», який набрав чинності 1 січня 2013 року внесені зміни до Земельного кодексу України. Так, зокрема, статтею 122 ЗК України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті у власність або у користування для всіх потреб.

Разом з тим, у Закон України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» не вносилися зміни в частині зміни розпорядника, який має виділяти земельні частки (паї) в натурі на місцевості, у відповідності до ст.4 відповідного закону розпорядниками таких земель досі залишаються відповідні сільські, селищні, міські ради чи районної державної адміністрації.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 10, 11, 12, 13, 18, 76, 81, 247, 263-265 ЦПК України, ст. ст. 328, 373 ЦК України, ст. ст. 5, 22, 152 Земельного Кодексу України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», ст. ст. 22, 23 Земельного кодексу України в редакції від 13.03.1992 року, ст. ст. 1, 2, 3, 5 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власника земельних часток (паїв), ст. ст. 2, 5 Указу Президента України від 08.08.1995 року «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», суд -

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного Управління Держгеокадастру у Полтавській області та Гирявоісковецької сільської ради Лохвицького району Полтавської області про визнання права на земельну ділянку (частку, пай) - задовольнити частково.

Визнати право на земельну частку (пай) в межах адміністративного підпорядкування Гирявоісковецької сільської ради Лохвицького району Полтавської області у розмірі 6,04 умовних кадастрових гектарів за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН: НОМЕР_1, зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_2, за рахунок земель територіальної громади (комунальна власність) Гирявоісківецької сільської ради Лохвицького району Полтавської області.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене на підставі ч. 1 ст. 354 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У відповідності з п. 15.5 Розділу ХІІІ Перехідних Положень Цивільного процесуального кодексу України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Головуючий: В.А. Бондарь