Рішення № 80187791, 22.02.2019, Автозаводський районний суд м. Кременчука

Справа № 524/8519/17

Провадження №2-а/524/13/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.02.2019 року Автозаводський районний суд м. Кременчука в складі: головуючого-судді - Нестеренка С.Г., при секретарі - Бельченко Н.Л., за участі позивача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3 міського ОСОБА_4 соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді – ОСОБА_5, відповідача - директора ОСОБА_3 міського ОСОБА_4 соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді – ОСОБА_6, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кременчуці Полтавської області адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 міського ОСОБА_4 соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, директора ОСОБА_3 міського ОСОБА_4 соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді – ОСОБА_6 про визнання незаконними та протиправними дій директора, скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та затримки видачі трудової книжки, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2017 року до суду звернулася ОСОБА_1 з адміністративним позовом до ОСОБА_3 міського ОСОБА_4 соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, директора ОСОБА_3 міського ОСОБА_4 соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді – ОСОБА_6 про визнання незаконними та протиправними дій директора, скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та затримки видачі трудової книжки.

В обґрунтування позову зазначала, що працювала у ОСОБА_3 міському ОСОБА_4 соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді (далі – центр) з 09 грудня 1996 року, що підтверджується наказом директора міського ОСОБА_4 соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді № 14-л від 09 грудня 1996 року. З 01 січня 2007 року обіймала посаду головного спеціаліста відділу соціальної роботи у цьому ж закладі.

Наказом директора ОСОБА_3 міського ОСОБА_4 соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді ОСОБА_6 № 45 о/с від 03 травня 2017 року «Про звільнення ОСОБА_1Г.», її (позивача) було звільнено з 10 травня 2017 року з займаної посади у зв’язку із зміною структури та загальної чисельності працівників ОСОБА_3 міського ОСОБА_4 соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Вказувала у позовній заяві, що наказ про звільнення їй (позивачу) було зачитано саме 10 травня 2017 року, але не було на її прохання надано для ознайомлення.

У день звільнення, 10 травня 2017 року, їй (позивачу) директором ОСОБА_3 міського ОСОБА_4 соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді ОСОБА_6, у порушення ст. 47 КЗпП України, не було видано у встановленому порядку належно оформлену трудову книжку.

06 червня 2017 року подала заяву директору ОСОБА_4 про ознайомлення її з документами про звільнення та направлення їй трудової книжки поштою з доставкою на зазначену нею у заяві адресою.

01 листопада 2017 року вона (позивач) отримала простий лист від ОСОБА_3 міського ОСОБА_4 соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді за № 04/492 від 11 вересня 2017 року в якому було зазначено про надсилання їй (позивачу) копії наказу від 03 травня 2017 року про її звільнення та розрахунковий листок за травень 2017 року.

Вважає, що обов’язок видати трудову книжку саме директором визначено у п. п. 3, 4 Постанови КМУ «Про трудові книжки працівників» № 301 від 27 квітня 1993 року, де встановлено, що трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях як документи судової звітності, а при звільненні трудова книжка видається працівнику під розписку в журналі обліку. Зазначає, що відповідальність за організацію ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Звертає увагу, що як передбачено п. 4.2. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року за № 58, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110, у разі, якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адрес допускається тільки за письмовою згодою працівника.

В позовній заяві позивач зазначає, що пунктом 4.1. зазначеної вище Інструкції передбачено, що при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки і про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки, а раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним, відповідно до п. 2.10. Інструкції.

Зазначає, що на день звернення до суду з позовом директор ОСОБА_6 трудову книжку їй (позивачу) не надіслала.

Вважає такі дії директора ОСОБА_3 ОСОБА_4 соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді ОСОБА_6 незаконними, сам наказ про звільнення протиправним, безпідставним, винесеним з грубим порушенням норм чинного законодавства, і таким, що порушує її (позивача) конституційні права, як громадянина України.

Просила визнати протиправними та незаконними дії директора ОСОБА_3 міського ОСОБА_4 соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Скасувати наказ директора ОСОБА_3 міського ОСОБА_4 соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді ОСОБА_6 № 45 о/с від 03 травня 2017 року «Про звільнення ОСОБА_1Г.», яким її було звільнено з займаної посади. Поновити її (позивача) на роботі у ОСОБА_3 міському ОСОБА_4 соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. У зв’язку із затримкою видачі трудової книжки просила стягнути з відповідача ОСОБА_3 міського ОСОБА_4 соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу з 11 травня 2017 року на день винесення постанови, передбачених чинним законодавством України.

Ухвалою суду від 13 листопада 2017 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху для усунення недоліків, які були зазначені в ухвалі суду (т. 1 а.с.15).

14 листопада 2017 року до суду позивачем ОСОБА_1 було подано заяву про відвід судді (т. 1 а.с. 19).

16 листопада 2017 року було відкрито провадження по справі, залучено до участі у справі сторін. Зобов’язано позивача уточними п.п. 2,4 позовної заяви, витребувано від відповідача ОСОБА_3 міського ОСОБА_4 соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді документи щодо їх статусу (т. 1 а.с. 22).

Ухвалою суду від 23 листопада 2017 року заяву по відвід головуючого по справі було відхилено (т. 1 а.с. 27).

16 січня 2018 року до суду від відповідача директора ОСОБА_3 міського ОСОБА_4 соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді було подане клопотання про закриття провадження у справі (т. 1 а.с. 94).

22 січня 2018 року до суду від відповідача ОСОБА_3 міського ОСОБА_4 соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копій документів, витребуваних ухвалою суду від 16 листопада 2017 року.

Ухвалою суду від 22 січня 2018 року було відмовлено ОСОБА_3 міському ОСОБА_4 соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, директору ОСОБА_6 у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі. Зобов’язано відповідача надати копії документів, зазначених в ухвалі суду від 16 листопада 2017 року (т. 1 а.с. 95).

02 лютого 2018 року до суду від відповідача ОСОБА_3 міського ОСОБА_4 соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копій документів, витребуваних ухвалою суду від 16 листопада 2017 року (т. 1 а.с. 102-113) та відзив на позовну заяву (т. 1 а.с. 114-119).

05 березня 2018 року у судовому засіданні представником відповідача ОСОБА_3 міського ОСОБА_4 соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді було заявлено клопотання про виклик свідків. Дане клопотання було задоволено.

15 березня 2018 року до суду від ОСОБА_3 міського ОСОБА_4 соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копій документів, витребуваних судом 05 березня 2018 року (т. 2 а.с. 1-56).

16 березня 2018 року до суду від ОСОБА_3 міського ОСОБА_4 соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копій документів (т. 2 а.с. 58-83).

29 березня 2018 року до суду від ОСОБА_3 міського ОСОБА_4 соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копій документів (т. 2 а.с. 96-108).

23 квітня 2018 року до суду від ОСОБА_3 міського ОСОБА_4 соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді та ОСОБА_6 були подані додаткові письмові пояснення по справі (т. 2 а.с. 117-119).

Ухвалою суду від 25 липня 2018 року було задоволено клопотання представника позивача та викликано повторно свідків у наступне судове засідання (т. 2 а.с. 138).

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник – адвокат ОСОБА_2 заявлений позов підтримали, просили задовольнити, посилаючись на обставини та підстави, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_3 міського ОСОБА_4 соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді – ОСОБА_5 та відповідач директор ОСОБА_3 міського ОСОБА_4 соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді – ОСОБА_6 проти позову заперечували, підтримали поданий відзив на позовну заяву.

У поданому 02 лютого 2018 року відзиві зазначали, що Рішенням XVIII сесії ОСОБА_3 міської ради VII скликання від 31 січня 2017 року «Про внесення змін до структури та загальної чисельності працівників ОСОБА_3 міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді» було внесено зміни до структури та загальної чисельності працівників ОСОБА_3 міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді шляхом скорочення однієї посади головного спеціаліста відділу соціальної роботи, однієї посади провідного спеціаліста відділу соціальної роботи та однієї посади провідного спеціаліста-юрисконсульта відділу соціальної роботи.

На виконання даного рішення ОСОБА_3 міської ради 06 лютого 2017 року директором ОСОБА_3 міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді було видано Наказ № 48 «Про внесення змін до структури та загальної чисельності працівників ОСОБА_3 міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді та зміну істотних умов праці».

06 лютого 2017 року директором центру на адресу профспілкового організатора ОСОБА_3 міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді було направлено Повідомлення № 04/131 щодо звільнення працівників центру у зв’язку зі скороченням.

21 лютого 2017 року директором центру головному спеціалісту відділу соціальної роботи ОСОБА_1 було винесено Попередження про наступне звільнення у зв’язку зі скороченням чисельності працівників № 02.

Того ж дня, 21 лютого 2017 року, директором центру ОСОБА_6 було ознайомлено ОСОБА_1 з наказом № 48 від 06 лютого 2017 року «Про внесення змін до структури та загальної чисельності працівників ОСОБА_3 міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді та зміну істотних умов праці» та з Попередженням про наступне звільнення у зв’язку зі скороченням чисельності працівників № 02 від 21 лютого 2017 року шляхом зачитування вголос повного тексту Наказу та Попередження в присутності працівників центру.

ОСОБА_1 відмовилася отримувати примірники документів та ставити підпис про їх ознайомлення, про що було складено Акт № 01 від 21 лютого 2017 року. У цей день, 21 лютого 2017 року ОСОБА_1 була присутня на роботі, що підтверджується табелем обліку використання робочого часу за лютий 2017 року.

22 лютого 2017 року, засобами поштового зв’язку на адресу місця реєстрації позивача було направлено лист № 04/180 від 21 лютого 2017 року з попередженням про наступне звільнення із займаної посади у зв’язку зі скороченням, який повернувся до центру 23 березня 2017 року у зв’язку із закінченням строку зберігання.

07 квітня 2017 року директором центру на адресу профспілкового організатора ОСОБА_3 міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді було подано Подання № 04/363 щодо надання згоди на звільнення головного спеціаліста відділу соціальної роботи ОСОБА_1

10 травня 2017 року наказом № 45 о/с від 03 травня 2017 року «Про звільнення ОСОБА_1Г.» ОСОБА_1 була звільнена із займаної посади на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв’язку зі скороченням чисельності працівників.

Того ж дня, 10 травня 2017 року, ОСОБА_1 в присутності колективу центру було зачитано вголос повний текст наказу № 45 о/с від 03 травня 2017 року «Про звільнення ОСОБА_1Г.», також директором центру позивачу було запропоновано поставити підпис про ознайомлення з даним наказом та отримати примірник наказу, на що позивачка, не пояснюючи причини, відповіла відмовою. Також, директором центру ОСОБА_1 було запропоновано поставити особистий підпис в особовій картці, журналі обліку руху трудових книжок та отримати трудову книжку, від чого вона також відмовилась, не пояснюючи причини.

Даний факт засвідчено Актом № 02 від 10 травня 2017 року «Про відмову поставити підпис на підтвердження ознайомлення з наказом від 03 травня 2017 року № 45 о/с «Про звільнення ОСОБА_1Г.» та отримати трудову книжку».

10 травня 2017 року з позивачкою було проведено остаточні розрахунки, що підтверджується відомістю розподілу заробітної плати центру від 10 травня 2017 року.

Того ж дня, 10 травня 2017 року, засобами поштового зв’язку на адресу місця реєстрації позивача цінним листом було направлено супровідний лист № 04/443 від 10 травня 2017 року з копією наказу № 45 від 03 травня 2017 року, розрахунковий листок за травень 2017 року та лист № 04/442 від 10 травня 2017 року з пропозицією прибути до центру для отримання трудової книжки чи надати згоду на відправлення трудової книжки засобами поштового зв’язку. Цінний лист повернувся до центру 07 липня 2017 року у зв’язку із закінченням строку зберігання.

Повторно, 02 серпня 2017 року, 03 серпня 2017 року, 11 вересня 2017 року, 12 жовтня 2017 року, 17 листопада 2017 року, 04 грудня 2017 року, 26 грудня 2017 року, 11 січня 2018 року, 31 січня 2018 року засобами поштового зв’язку на адресу місця реєстрації позивача, неодноразово, рекомендованими листами направлялися подібні листи з копією наказу про її звільнення та з пропозицією прибути до центру для отримання трудової книжки чи надати згоду на відправлення трудової книжки засобами поштового зв’язку. Всі факти відправлень підтверджуються фіскальними чеками. Дані листи не були вручені та поверталися до центру у зв’язку із закінченням строку зберігання.

24 січня 2018 року відповідно до наказу директора центра № 07/АГП-18 «Про створення спеціальної комісії» з метою вручення ОСОБА_1 трудової книжки за місцем реєстрації та проживання була створена спеціальна комісія в складі працівників центру.

25 січня 2018 року комісія здійснила відвідування ОСОБА_1 за останнім відомим місцем реєстрації та проживання за адресою, про що було складено Акт про відвідування ОСОБА_1 для вручення трудової книжки № 01 від 25 січня 2018 року та Акт про відвідування ОСОБА_1 за місцем реєстрації та проживання для вручення трудової книжки № 02 від 26 січня 2018 року.

Вважають, що позивачем при зверненні до суду був пропущений місячний строк для такого звернення, визначений ч. 5 ст. 122 КАС України.

Зазначали, що при звільненні ОСОБА_1 керівництвом центру було дотримано всіх норм КЗпП України, а поведінка позивача свідчить про зловживання правами, оскільки позовна заява не містить обґрунтування позову щодо незаконності звільнення, а також щодо поважності пропуску строків звернення до суду, які були визначені КАС України.

Просили відмовити позивачеві у задоволенні позову.

Позивач ОСОБА_1 та її представник – ОСОБА_2 відповіді на відзив до суду не подавали.

Суд, заслухавши пояснення позивача та його представника, відповідача, представника відповідача, свідчення свідків, дослідивши та вивчивши матеріали справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, встановив наступне.

Відповідно до вимог ст. 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

У відповідності до вимог ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію [про захист прав людини і основоположних свобод] та практику Європейського Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтується. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа «Серявін та інші проти України», N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Судом достовірно встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 09 грудня 1996 року працювала у ОСОБА_3 міському центрі соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді на посаді провідного спеціаліста відділу інформаційної роботи, що постає з наказу № 14-л від 09 грудня 1996 року ОСОБА_3 міського центру соціальних служб для молоді (т. 1 а.с.7).

Наказом ОСОБА_3 міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді від 29 грудня 2006 року № 86 о/с ОСОБА_1 було переведено з 01 січня 2007 року на посаду головного спеціаліста відділу соціальної роботи (т. 1 а.с.54).

Наказом ОСОБА_3 міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді від 07 грудня 2015 року № 136 о/с ОСОБА_1 було звільнено з посади головного спеціаліста відділу соціальної роботи з 07 грудня 2015 року з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади» (т. 1 а.с.55).

Наказом ОСОБА_3 міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді від 18 жовтня 2016 року № 119, на підставі від 20 вересня 2016 року, було поновлено на посаді головного спеціаліста відділу соціальної роботи з 08 грудня 2015 року (т. 1 а.с. 56).

Рішенням XVIII сесії ОСОБА_3 міської ради VII скликання від 31 січня 2017 року «Про внесення змін до структури та загальної чисельності працівників ОСОБА_3 міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді» були внесені зміни до структури та загальної чисельності працівників ОСОБА_3 міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді шляхом скорочення однієї посади головного спеціаліста відділу соціальної роботи, однієї посади провідного спеціаліста відділу соціальної роботи та однієї посади провідного спеціаліста-юрисконсульта відділу соціальної роботи (т. 1 а.с. 120-121). Дане рішення позивачем не було оскаржено у судовому порядку.

На виконання рішення XVIII сесії ОСОБА_3 міської ради VII скликання від 31 січня 2017 року директором ОСОБА_3 міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді було видано наказ від 06 лютого 2017 року № 48, яким були внесені зміни до структури та загальної чисельності працівників центру шляхом скорочення 1 (однієї) посади провідного спеціаліста відділу соціальної роботи та 1 (однієї) посади провідного спеціаліста-юрисконсульта відділу соціальної роботи. Затверджено та з 11 травня 2017 року введено в дію штатний розпис у новій редакції (т. 1 а.с. 58-59). Цей наказ директора центру позивачем не оскаржувався у судовому порядку.

06 лютого 2017 року директором центру на адресу профспілкового організатора ОСОБА_3 міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді було направлено Повідомлення № 04/131 щодо звільнення працівників центру у зв’язку зі скороченням, про що у журналі реєстрації вихідної кореспонденції наявний відповідний запис від 06 лютого 2017 року (т. 1 а.с. 122-123).

21 лютого 2017 року директором центру ОСОБА_6 головному спеціалісту відділу соціальної роботи ОСОБА_1 було винесено Попередження про наступне звільнення у зв’язку зі скороченням чисельності працівників № 02 (т. 1 а.с. 61). Згідно даного попередження, позивача ОСОБА_1 було повідомлено про наступне звільнення із займаної посади з 10 травня 2017 року та запропоновано їй перелік вакантних посад у виконавчому комітеті ОСОБА_3 міської ради, які не потребують спеціальної освіти чи спеціальної професійної підготовки. Просили до 21 квітня 2017 року надати письмове підтвердження про згоду або відмову від запропонованої роботи та роз’яснено, що в разі не висловлювання своєї позиції з даного питання, вона буде вважатися такою, що погодилася з наданою пропозицією (т. 1 а.с. 60, 126).

Як постає з пояснень директора ОСОБА_3 міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді ОСОБА_6, наданих нею у судовому засіданні, нею особисто, в цей же день, 21 лютого 2017 року було ознайомлено позивача ОСОБА_1 з Наказом № 48 від 06 лютого 2017 року «Про внесення змін до структури та загальної чисельності працівників ОСОБА_3 міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді та зміну істотних умов праці» та з Попередженням про наступне звільнення у зв’язку зі скороченням чисельності працівників № 02 від 21 лютого 2017 року шляхом зачитування вголос повного тексту наказу та Попередження в присутності працівників центру. На вимогу отримати примірники документів під підпис, ОСОБА_1 відмовилась без пояснення такої відмови.

21 лютого 2017 року було складено Акт № 01 «Про відмову поставити підпис на підтвердження отримання попередження від 21 лютого 2017 № 02», про що зазначено, зокрема, у журналі реєстрації актів з питань дотримання норм законодавства, вирішення конфліктів, спорів тощо (т. 1 а.с.124,125).

Цього дня, тобто 21 лютого 2017 року, ОСОБА_1 була присутня на роботі, що підтверджується табелем обліку використання робочого часу за лютий 2017 року (т. 1 а.с. 85), а відтак була обізнана про наступне своє звільнення у зв’язку зі скороченням.

Допитані 27 березня 2018 року у судовому засіданні свідки ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 підтвердили факт підписання ними Акту № 01 від 21.02.2017 року «Про відмову поставити підпис на підтвердження отримання попередження від 21 лютого 2017 року № 02» та підтвердили факт ознайомлення директором центру ОСОБА_6 позивача ОСОБА_1 зі змістом наказу № 48 від 06 лютого 2017 та попередження № 02 від 21 лютого 2017.

22 лютого 2017 року засобами рекомендованого поштового зв’язку на адресу місця реєстрації позивача ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) було направлено попередження про наступне звільнення у зв’язку із скороченням чисельності працівників №04/180 від 21 лютого 2017 року. Даний факт підтверджується описом до цінного листа та фіскальним чеком про відправлення (т. 1 а.с. 126-127). Даний лист був повернутий до центру 23 березня 2017 року у зв’язку із закінченням строку зберігання (т. 1 а.с. 128).

07 квітня 2017 року директором центру ОСОБА_6 на адресу профспілкового організатора ОСОБА_3 міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді було подане Подання № 04/363 щодо надання згоди на звільнення головного спеціаліста відділу соціальної роботи ОСОБА_1 (т. 1 а.с.130).

10 квітня 2017 року профспілковий організатор ОСОБА_3 міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді повідомила, що ОСОБА_1 не є членом первинної профспілкової організації, а відтак вимоги ч. 1 ст. 43 КЗпП України на неї не розповсюджуються (т. 1 а.с. 132).

Позивач у ході розгляду справи, у судовому засідання не заперечувала факт не перебування її в членах первинної профспілкової організації, яка була створена в центрі.

10 травня 2017 року наказом № 45 о/с від 03 травня 2017 року «Про звільнення ОСОБА_1Г.» позивача ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв’язку зі скороченням чисельності працівників (т. 1 а.с. 57).

Цього ж дня, 10 травня 2017 року, директором центру ОСОБА_6, в присутності працівників центру, було зачитано позивачеві ОСОБА_1 повний текст наказу № 45 о/с від 03 травня 2017 року «Про звільнення ОСОБА_1Г.», а також було запропоновано позивачу поставити підпис про ознайомлення з даним наказом та отримати копію наказу. Однак, ОСОБА_1 відмовилася без пояснення причин такої відмови.

Крім того, директором центру ОСОБА_6 було запропоновано ОСОБА_1 поставити особистий підпис в особовій картці, журналі обліку руху трудових книжок та отримати трудову книжку. Однак, позивач ОСОБА_1 відмовилась без будь-яких пояснень цього. ОСОБА_10 відмови засвідчено Актом № 02 від 10 травня 2017 року «Про відмову поставити підпис на підтвердження ознайомлення з наказом від 03 травня 2017 року № 45 о/с «Про звільнення ОСОБА_1Г.» та отримати трудову книжку» (т. 1 а.с. 135).

Допитані 27 березня 2018 року у судовому засіданні свідки ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 підтвердили факт підписання ними Акту № 02 від 10 травня 2017 року «Про відмову поставити підпис на підтвердження ознайомлення з наказом про звільнення та отримання трудової книжки ОСОБА_1Г.» та підтвердили факт ознайомлення директором центру ОСОБА_6 позивача ОСОБА_1 зі змістом наказу № 45 о/с від 03 травня 2017, а також те, що позивач ОСОБА_1 отримала копію наказу про своє звільнення від 03 травня 2017 року та розрахунковий листок, однак відмовилась від підпису на самому наказі.

В цей же день, 10 травня 2017 року з позивачем ОСОБА_1 був проведений остаточний розрахунок, що підтверджується відомістю розподілу заробітної плати центру від 10 травня 2017 року та вказаний факт не заперечувався позивачем у судовому засіданні (т. 1 а.с. 63, 64).

На день звільнення, позивач, як і інші працівники центру, відносилися за посадами до посадових осіб органів місцевого самоврядування.

Суд не може взяти до уваги пояснення позивача ОСОБА_1 та критично ставиться до її тверджень про те, що її особисто не ознайомили з наказом від 03 травня 2017 року про її звільнення з 10 травня 2017 року, адже, як постає із самої позовної заяви, позивач вказувала, що 10 травня 2017 року їй було зачитано даний наказ вголос, тим самим позивач фактично підтвердила дану обставину. Крім того, позивача ознайомлювали з наказом під підпис і вона відмовилася це зробити, про що було складено Акт № 2 від 10 травня 2017 року. Також, дані обставини підтверджуються показами допитаними у судовому засіданні наведеними вище свідками.

Крім того, суд не може погодитися з твердженнями позивача ОСОБА_1 про те, що в день її звільнення 10 травня 2017 року їй з вини директора ОСОБА_3 міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді ОСОБА_6 не було видано трудову книжку з огляду на наступне.

У матеріалах цивільної справи наявна копія Акту № 02, якою зафіксовано факт відмови позивача отримати копію наказу, трудову книжку та поставити підписи щодо ознайомлення з наказом про звільнення (т. 1 а.с. 135).

З тексту даного Акту вбачається, що директор центру ОСОБА_6 запропонувала ОСОБА_1 поставити особистий підпис в особовій картці, журналу обліку руху трудових книжок та отримати трудову книжку, на що остання також відповіла відмовою не пояснюючи причин.

Суд погоджується з доводами відповідача щодо поді та обставин, які мали місце 10 травня 2017 року при оголошенні позивачеві наказу про звільнення, роз’яснення прав щодо отримання копії наказу, трудової книжки, проведення остаточного розрахунку, що поставало з пояснень представника відповідача та відповідача, підтверджувалося свідченнями свідків, які були допитані у судовому засіданні 27 березня 2018 року, та не були спростовані позивачем та її представником.

Посилання позивача та її представника на заінтересованість осіб, які підписували акти та які були допитані як свідки у судовому засіданні 27 березня 2018 року, внаслідок продовження їх трудових (службових) відносин з відповідачем, не заслуговують уваги, оскільки чинним законодавством України не передбачено право або обов’язок, як роботодавця, так і працівника, запрошувати до підприємства, установи чи організації будь-яких сторонніх (фізичних) осіб непов’язаних з відповідними трудовими (службовими) відносинами з цим підприємством, установою, організацією, щодо незалежного фіксування відповідних дій адміністрації стосовно працівників.

Суд констатує, що відповідач ОСОБА_3 міський центр соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді, в особі його директора ОСОБА_6, вживав всіх можливих заходів щодо передачі трудової книжки позивачу ОСОБА_1 в день її звільнення, проте остання навмисно проігнорувала дану пропозицію.

Відповідно до пункту 4.1 «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 № 58 (далі — Інструкція № 58) власник або уповноважений ним орган зобов’язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

Згідно із пунктом 4.2 Інструкції № 58, якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то роботодавець у цей день надсилає працівникові поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається лише за письмовою згодою працівника.

Будь-яких доказів того, що позивач ОСОБА_1 зверталася до центру з вимогою видати їй трудову книжку і що така вимога була проігнорована відповідачем, позивачем до суду не надано.

Суд вважає, що позивач ОСОБА_1 навмисно не бажала отримувати трудову книжку у день її звільнення про що свідчать всі її дії.

Крім того, директором ОСОБА_3 міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді ОСОБА_6 неодноразово надсилалися листи на адресу місця реєстрації позивача з пропозицією прибути до центру та отримати трудову книжку.

Так, 10 травня 2017 року, засобами поштового зв’язку на адресу місця реєстрації позивача (АДРЕСА_2) цінним листом було направлено повідомлення № 04/443 від 10 травня 2017 року з копією наказу № 45 від 03 травня 2017 року «Про звільнення ОСОБА_1Г.», розрахунковий листок за травень 2017 року та лист № 04/442 від 10 травня 2017 року з пропозицією прибути до центру для отримання трудової книжки чи надати згоду на відправлення трудової книжки засобами поштового зв’язку (т. 1 а.с.136-140).

03 серпня 2017 року засобами поштового зв’язку за цією ж адресою цінним листом було направлено повідомлення № 04/782 від 01 серпня 2017 року з копією наказу № 45 від 03 травня 2017 року «Про звільнення ОСОБА_1Г.», розрахунковий листок за травень 2017 року та лист № 04/783 від 01 серпня 2017 року з пропозицією прибути до центру для отримання трудової книжки чи надати згоду на відправлення трудової книжки засобами поштового зв’язку (т. 1 а.с.143-151).

11 вересня 2017 року засобами поштового зв’язку за цією ж адресою рекомендованим листом було направлено повідомлення № 04/943 від 11 вересня 2017 року з пропозицією прибути до центру для отримання трудової книжки чи надати згоду на відправлення трудової книжки засобами поштового зв’язку. Відповідно до інформації ЦПЗ № 2 рекомендований лист було вручено адресату 14 вересня 2017 року особисто (т. 1 а.с.152-153).

12 жовтня 2017 року засобами поштового зв’язку за цією ж адресою рекомендованим листом було направлено повідомлення № 04/1128 від 11 жовтня 2017 року з пропозицією прибути до центру для отримання трудової книжки чи надати згоду на відправлення трудової книжки засобами поштового зв’язку. Відповідно до інформації ЦПЗ № 2 рекомендований лист було вручено адресату 05.12.2017 року особисто (т. 1 а.с. 156-157).

16 листопада 2017 року засобами поштового зв’язку на адресу позивача рекомендованим листом було направлено лист № 04/1291 від 16 листопада 2017 року з пропозицією прибути до центру для отримання трудової книжки чи надати згоду на відправлення трудової книжки засобами поштового зв’язку (т. 1 а.с.159-161).

04 грудня 2017 року засобами поштового зв’язку позивачу цінним листом було направлено лист № 04/1360 від 04 грудня 2017 року з пропозицією прибути до центру для отримання трудової книжки чи надати згоду на відправлення трудової книжки засобами поштового зв’язку (т. 1 а.с.163-165).

26 грудня 2017 року засобами поштового зв’язку на адресу позивача цінним листом було направлено лист № 04/1459 від 26 грудня 2017 року з пропозицією прибути до центру для отримання трудової книжки чи надати згоду на відправлення трудової книжки засобами поштового зв’язку (т. 1 а.с.167-169).

11 січня 2018 року засобами поштового зв’язку на позивача рекомендованим листом було направлено лист № 04/43 від 11 січня 2018 року з пропозицією прибути до центру для отримання трудової книжки чи надати згоду на відправлення трудової книжки засобами поштового зв’язку (т. 1 а.с.171-172).

31 січня 2018 року засобами поштового зв’язку на адресу позивача цінним листом було направлено лист № 01-24/165 від 31 січня 2018 року з пропозицією прибути до центру для отримання трудової книжки чи надати згоду на відправлення трудової книжки засобами поштового зв’язку (т. 1 а.с.176-177).

Згідно з повідомлення ЦПЗ № 2 (м. Кременчук) ПАТ «Укрпошта» № 06.1-31-816 від 13 грудня 2017 року рекомендований лист № 3960015494950 вручено адресату 14 вересня 2017 року особисто, рекомендований лист № 3960015625559 вручено адресату 05 грудня 2017 року особисто, рекомендований лист № 3960015902188 не було вручено станом на день подання відповіді. З листа ЦПЗ № 2 (м. Кременчук) ПАТ «Укрпошта» від 15 травня 2018 року, який було адресовано представнику позивача, постає, що рекомендований лист за № 3960015494950 було вручено 14 вересня 2017 року не особисто позивачеві, а ОСОБА_14 Крім того, такі обставини також вказувалися у листі ЦПЗ № 2 адресованого суду, а також постали з показів свідків ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 та ОСОБА_18, допитаних у судовому засіданні 30 серпня 2018 року (т. 1 а.с. 155, т. 2 а.с 124, 130, 150).

Судом достовірно встановлено, що рекомендований лист за № 3960015494950, який було відправлено відповідачем 11 вересня 2017 року позивачеві за її зареєстрованим місцем проживання, в якому містилися копія наказу про звільнення та прохання щодо отримання трудової книжки, способу її отримання, був вручений листоношою ОСОБА_18 сусідці позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_14, був переданий позивачеві підтвердженням чого є приєднання копій документів вкладених у цьому листі до позовної заяви.

З наведеного постає, що відповідачем ОСОБА_4 в особі його керівництва, і зокрема директором ОСОБА_6, вживалися неодноразово всі необхідні заходи щодо вручення трудової книжки позивачу ОСОБА_1 відповідно ст. 47 КЗпП України.

Натомість, позивач намагалася за будь-яких умов затягнути процес отримання трудової книжки та копії наказу про звільнення. Підтвердженням даного факту є також і та обставина, що в судовому засіданні 10 квітня 2018 року позивач на пропозицію відповідачів отримати трудову книжку відповіла відмовою, що свідчить про явне зловживання позивачем правами та підтверджує наявність явного умисного намагання створити умови для отримання грошової компенсації за затримку видачі трудової книжки.

Щодо позовних вимог про скасування наказу про звільнення позивача та поновлення її на роботі суд зазначає наступне.

Рішенням XVIII сесії ОСОБА_3 міської ради VII скликання від 31 січня 2017 року «Про внесення змін до структури та загальної чисельності працівників ОСОБА_3 міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді» було внесено зміни до структури та загальної чисельності працівників ОСОБА_3 міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді шляхом скорочення однієї посади головного спеціаліста відділу соціальної роботи, однієї посади провідного спеціаліста відділу соціальної роботи та однієї посади провідного спеціаліста-юрисконсульта відділу соціальної роботи.

Дане рішення ради було прийнято у зв’язку з набранням чинності ряду законодавчих актів, а саме:

- Постанови Кабінету Міністрів України № 889 від 30 листопада 2016 року, якою скасовано Розпорядження Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 р. № 9 «Про віднесення посад працівників системи центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді до відповідних категорій посад державних службовців та органів місцевого самоврядування» та фактично працівників центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді прирівняно до звичайних працівників, а не посадових осіб органу місцевого самоврядування.

- Наказу Міністерства соціальної політики України № 709 від 29 червня 2016 року, яким затверджено Типові структуру і штат центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

- Наказу Міністерства соціальної політики України № 883 від 16 серпня 2016 року, яким внесено зміни до наказу Міністерства соціальної політики України від 18 травня 2015 року № 526 «Про умови оплати праці працівників закладів соціального захисту дітей і закладів соціального обслуговування».

Окрім того, рішення ОСОБА_3 міської ради Полтавської області від 31 січня 2017 року «Про внесення змін до структури та загальної чисельності працівників ОСОБА_3 міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді», станом на день розгляду справи, є чинним та не оскаржувалось.

Суд звертає увагу, що директором ОСОБА_3 міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді ОСОБА_6 було законно видано наказ № 48 «Про внесення змін до структури та загальної чисельності працівників ОСОБА_3 міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді та зміну істотних умов праці», на підставі рішення ОСОБА_3 міської ради від 31 січня 2017 року.

Враховуючи той факт, що згідно Типових структур і штату центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді затверджених Наказом Міністерства соціальної політики України № 709 від 29 червня 2016 року, посада головного спеціаліста відділу соціальної роботи, котру обіймала ОСОБА_1, попадала під скорочення, директором центру 21 лютого 2017 року було ознайомлено позивача з Попередженням про наступне звільнення у зв’язку зі скороченням чисельності працівників № 02.

Як було встановлено у судовому засіданні, позивач ОСОБА_1 відмовилася від підпису про ознайомлення з даним попередженням, незважаючи на те, що текст самого попередження їй був зачитаний у присутності членів колективу і вона до дня звільнення офіційно перебувала на роботі та достеменно знала про скорочення посади, яку вона обіймала.

Так, згідно того ж Попередження, оскільки посада головного спеціаліста відділу соціальної роботи, яку обіймала позивач ОСОБА_1 була скорочена, а працівники центру не являлися вже посадовими особами органу місцевого самоврядування, і позивач не мала досвіду роботи в частині наявних вакантних посад та не підпадала під жодну із критеріїв, визначених ст. 42 КЗпП України їй було запропоновано ряд рівнозначних посад в структурі виконавчого органу ОСОБА_3 міської ради. Перелік вакантних посад було зазначено в Попередженні про наступне звільнення у зв’язку зі скороченням чисельності працівників № 02 від 21 лютого 2017 р., котре того ж дня було доведено до відома позивача.

Згідно п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 р. № 9 визначено, що розглядаючи трудові спори, пов’язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов’язані з’ясувати, чи дійсно у роботодавця мали місце зміни в організації виробництва і праці (якщо йдеться про звільнення у зв’язку із ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, установи, організації), скорочення чисельності або штату працівників, чи додержувався власник або уповноважений ним орган норм законодавства, що регулюють звільнення працівника, які є докази змін в організації виробництва і праці, а також того, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу і те, чи не мав звільнений працівник переважне право залишитися на роботі та чи було попереджено його за 2 місяці про наступне звільнення.

Суд вважає, що відповідачами ОСОБА_3 міським центром соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді, в особі його директора ОСОБА_6, було дотримано процедуру звільнення позивача ОСОБА_1 за п. 1 ст. 40 КЗпП України і будь-яких порушень відповідачами при звільненні позивача допущено не було.

Згідно ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк.

Відповідно ч. 3 ст. 99 КАС України (в редакції станом на 10 травня 2017 року та на 09 листопада 2017 року) для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

У своїй позовній заяві та у судовому засіданні позивач ОСОБА_1 не заперечувала той факт, що 10 травня 2017 року їй, вголос, директором ОСОБА_3 міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді ОСОБА_6, особисто, в присутності інших працівників закладу, було зачитано наказ № 45 о/с від 03 травня 2017 року про звільнення її з 10 травня 2017 року із займаної посади.

Допитані 27 березня 2018 року у судовому засіданні свідки ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 які підписали Акт № 02 від 10 травня 2017 року «Про відмову поставити підпис на підтвердження ознайомлення з наказом про звільнення та отримання трудової книжки ОСОБА_1Г.» пояснили суду, що в їх присутності позивач ОСОБА_1 отримала копію наказу про своє звільнення від 03 травня 2017 року та розрахунковий листок, однак відмовилась від підпису на самому наказі.

Отже, суд констатує, що про своє звільнення позивачу ОСОБА_1 було достовірно відомо у день її звільнення – 10 травня 2017 року і строк на звернення до суду слід рахувати з 10 травня 2017 року. Крім того, до позовної заяви були додані документи, копії яких були направлені позивачеві листом, який було отримано 14 вересня 2017 року ОСОБА_19 та передано позивачеві.

З позовом до суду позивач звернулася лише 09 листопада 2017 року, тобто із пропуском одномісячного строку для такого звернення, передбаченого ч. 3 ст. 99 КАС України.

Щодо позовних вимог позивача ОСОБА_1 про стягнення з відповідача ОСОБА_3 міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді на її користь заробітної плати за час вимушеного прогулу з 11 травня 2017 року і по день ухвалення рішення судом, суд зазначає наступне.

Суд, відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 47 КЗпП України передбачено обов'язок власника або уповноваженого ним органу видати працівнику в день звільнення належно оформлену трудову книжку.

Відповідно до ч. 4 ст. 235 КЗпП України в разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

З пояснень представника відповідача ОСОБА_3 міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді - ОСОБА_20, відповідача ОСОБА_6, яка є директором цього центру та допитаних у судовому засіданні свідків постає, що позивач ОСОБА_1 10 травня 2017 року була ознайомлена з наказом № 45 о/с від 03 травня 2017 року про своє звільнення, копію цього наказу отримала в цей день, від отримання трудової книжки відмовилися з невідомих причин.

Суд вважає, що позивач ОСОБА_1 з власної ініціативи, навмисно не отримала та не бажає отримати трудову книжку. При цьому, суд також враховує, що позивачу неодноразово пропонувалося відповідачем отримати трудову книжку, про що свідчать численні листи направлені позивачу за місцем її поживання, пропозиція, яка була озвучена 10 квітня 2018 року у судовому засіданні.

Суд відхиляє доводи позивача та її представника щодо наявності вини відповідачів у затримці видачи трудової книжки позивачеві.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що звільнення позивача за п. 1 ст. 40 КЗпП України є законним, було проведено з дотриманням вимог ст. ст. 40, 43, 43-1, 49-2 КЗпП України, будь-яких порушень, протиправних та незаконних дій зі сторони відповідачів стосовно позивача щодо її звільнення не встановлено.

Зважаючи на це, а також на факт неподання позивачем та її представником належних і допустимих доказів на підтвердження позову, суд вважає, що у задоволенні позову необхідно відмовити у повному обсязі внаслідок його необґрунтованості та безпідставності, а не у зв’язку із пропуском строку звернення до суду, встановленого ст. 99 КАС України.

Вирішуючи питання щодо судових витрат, суд враховує, що позивач при поданні позову судовий збір не сплатила, позов не підлягає задоволенню, сторони у справі не заявляли будь-які вимоги щодо понесення витрат по оплаті будь-яких інших витрат, а тому судові витрати, зокрема щодо оплати судового збору, необхідно віднести за рахунок держави.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 40, ст. ст. 43, 43-1, 49-2, 235 КЗпП України, ст. ст. 2, 5, 6, 9, 14, 72-78, 241-246, 250, 255, 293-295 КАС України, -

У Х В А Л И В:

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні адміністративного позову до ОСОБА_3 міського ОСОБА_4 соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, директора ОСОБА_3 міського ОСОБА_4 соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді – ОСОБА_6 про визнання незаконними та протиправними дій директора, скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та затримки видачі трудової книжки.

Позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрована та проживає: ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП: НОМЕР_1.

Відповідач: ОСОБА_3 міський ОСОБА_4 соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, юридична адреса: м. Кременчук, вул. Академіка Маслова, буд. № 15/4, код ЄДРПОУ: 22547816.

Відповідач: ОСОБА_6, директор ОСОБА_3 міського ОСОБА_4 соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді; м. Кременчук, вул. Академіка Маслова, буд. № 15/4.

Повний текст рішення виготовлено 01 березня 2019 року.

Рішення може бути оскаржено до Другого Апеляційного Адміністративного суду через Автозаводський районний суд м. Кременчука протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Рішення набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги або розгляду справи Апеляційним судом, якщо рішення не скасовано.

Суддя: